Раді Вас бачити!

Уявляєш, я ревную тебе до дощу. Він може доторкнутися до тебе.

Ельчин Сафарлі

Алія ніколи не їздила на коні. Несподівано відірвана від землі й закинута Хауком у сідло, вона сиділа як кам'яна статуя, завмерши від страху. Він міцно обхопив дівчину однією рукою, іншою вільною утримував повід. Алія боялася, що її ребра зараз тріснуть, так сильно чоловік притискав її до себе.

- Не можна було тебе саму залишати, треба було ще на березі на коня взяти, - шипів їй на вухо Хаук, скачучи на жеребці вулицями Трофаста.

Він кипів, злився, а вона не могла збагнути, чому. Щоб вона не зробила, щоб не сказала, - він незмінно сердився. Дівчина зовсім перестала розуміти його.

- Хаук, чому ти весь час гніваєшся на мене? - запитала Алія, долаючи занепокоєння від їзди верхи, і здавалося, що вона зараз звалиться з коня, який біжить легкою риссю.

Якби він сам знав, якби розумів, чому щоразу, коли на неї дивиться інший, пелена божевілля закриває його розум.

- Що ти робиш, що чоловіки божеволіють від тебе, га? - говорив воїн, і його гарячий подих торкався її шиї, - На ящеррані вони на палубу слину пускали, бажаючи тебе, я мусив усі дні терпіти їхні хтиві погляди. А тут, виявляється, знову та сама пісня, не встигла й кроку ступити в Трофаст. Що з тобою не так, Аліє,м? Ти заманюєш їх,так ?Ти навмисно витворяєш таке ?- він неусвідомлено ще сильніше притиснув дівчину до себе.

- Мені боляче, Хаук, - простогнала Алія.

- А ти не запитала, чи боляче мені? - він цідив кожне слово крізь щільно стиснуті губи, але хватку все ж таки послабив. Алія полегшено видихнула.

- Що ти хочеш від мене почути, Хаук? Щоб я не говорила, ти не віриш. Я не буду виправдовуватися. Мені нема в чому каятися перед тобою.

- Може мені постійно тримати тебе при собі ? Або приставити до тебе охорону, щоб кожного разу, коли тебе обліплять чоловіки, вона розганяла їх зброєю? Нехай кажуть тоді, що перший вахнут королівства збожеволів і його рабиня ходить з особистим конвоєм! - дикі ревнощі вирували в кожному його слові, клекотіли в кожному вдиху і видиху. Хаук не усвідомлював, що він просто ревнує Алію. Ніколи і ні до жодноїжінки він не відчував цього почуття, що роз'їдає серце. Ніколи, аж доки в його житті не з`явилась Алія.

- Ти пан і чини, як вважаєш за потрібне... Що питати поради у тали? - говорила дівчина, міцно вчепившись у сіру гриву тварини.

Всупереч її волі, дівчину хвилювала близькість Хаука. Нехай він зливя зараз, але відчувати спиною тепло його грудей, на своєму животі його сильну гарячу руку, аромат чисто вимитого волосся було болючим випробуванням для люблячого серця. Серця, якому не можна любити. Алія раптом усвідомила, як вона скучила за ним. Вони давно не були разом і вже не будуть. Не можна згадувать. Треба не думати, не мріяти про нього. Хаук відчув її часте дихання, і прискорений ритм серця, відчув, що запах її тіла став ще більш принадливим, привабливим, нестерпно спокусливим. Чоловік відпустив повід вірного Вітру: кінь і сам добре знав дорогу додому. Хаук повернув обличчя дівчини до себе і вдивився в її очі, намагаючись проникнути углиб її серця. Алія не відвела погляд, і Хаук впився пристрасним поцілунком у її губи, віддаючи весь жар своєї бентежної душі, усю пристрасть, що вирує в ньому, усю шалену любов їй. З голодом звіра він м'яв її губи, мучив, покусував, штовхався язиком у рот. Алія, задихаючись, притулилася до нього. Його руки рухалися по її тілу, зариваючись у її волосся, торкаючись спини, шиї, грудей, танцюючи вічний, як світ, танець ласки.

- Стільки любові й бажання я читаю в тобі, дівчинко, - прошепотів він, важко дихаючи.

- Ти не боїшся більше говорити про кохання? - також пошепки запитала вона.

-Більше ні. Тепер мені подобається говорити про кохання. І що накажеш нам із цим робити? - Хаук опустив погляд на її розчервонілі від пекучих поцілунків губи.

- Ти не гірше за мене знаєш, пане, що робити,- Алія рішуче підняла підборіддя.- Це буде правильним і найкращим рішенням для всіх.

-Ніколи. Я вже тобі казав. Ніколи не відпущу. Алія, ти ж моя, - простогнав їй у губи чоловік, але не торкаючись більше їх. -Я відчуваю це і ти завжди була моєю.

- Так, - дівчина кивнула і заплющила очі від безвиході, відчуваючи під долонею сильний і швидкий стукіт його серця. - Однак, я маю піти звідси, щоб ніхто не страждав.

- Тоді скажи мені: ТИ,хіба ТИ не будеш страждати?

- Я страждатиму,- чесно і без вивертів зізналася дівчина. - Але - це не має значення.

- Для мене - має, -прохрипів Хаук, притискаючи вогняну голівку до своїх широких грудей. - А як же я, Алія? Ти знову просиш відпустити тебе. Але як мені жити без тебе далі?

- Як жив раніше, мій пане, - судомно зітхнула дівчина, вона відчувала пекельні муки, але терпіла, стиснувши всю свою волю в кулак.

- Не жив. До тебе - не жив. Просто існував. Такого ти нам бажаєш?,- він тримав дівчину за плечі, розвернувши до себе.

-Не бажаю. Але, Хаук, немає іншого виходу. Подумай про ту, хто страждатиме, про свою дружину. Хіба тобі не шкода її?

-Я не вибирав її собі дружиною. Кая знала, на що йшла, коли... - він раптом запнувся. - Втім, не важливо. Вона прекрасно переживе це.

-Як ти можеш бути таким байдужим, холодним? Вона носить твоє дитя! - вигукнула дівчина.

-І це єдина радість, що мені вона дала, - він знову повернув голову дівчини до себе, серйозно, з сумом вдивляючись у її обличчя і знову спостерігаючи в них, разом із гірким болем вогники, що танцювали в темно-синіх озерах. - Ти могла б стати моєю коханою дружиною і я б дав тобі дітей. Наших дітей, Алія.

-Не могла! Не могла, - схлипнула дівчина. - Мовчи Хаук, заради всього, що дорого тобі - мовчи.

Її очі наповнилися сльозами, які, не втримавшись, густо покотилися по щоках. Алія відвернулася. Думка про його дитину, що росте в іншій жінці, мучила її найболючіше, як очевидний і незаперечний доказ того, чий це чоловік і де його місце.

І Хаук замовк, зціпивши до скрипу зуби. Він знову підхопив повід коня. Інші, прості люди, а також тали, що зустрічалися їм на шляху, чемно вклонялися пану головнокомандувачу. З цікавістю, і неабиякою часткою здивування, вони озиралися, бажаючи роздивитися трохи краще рудоволосу дівицю, яка сиділа на коні перед вахнутом.

Багате і велике володіння Хаука було гідне захоплення. Велика, обгороджена кам'яним парканом територія, була наповнена будівлями різного типу. Посеред землі, що належала вахнуту, розташовувався дуже великий і довгий будинок. Навколо нього, на різній відстані, то тут, то там розмістилися будови менше і зовсім маленькі. Поруч чулося іржання коней та далекий галас домашньої худоби. Люди, що снували туди-сюди, радісно вітали свого пана, і дівчині подумалося, що Хаук і справді добрий господар, бо поганого так би не вітали. В'їжджаючи у двір свого будинку, воїн був похмуріший за грозову хмару. Він швидко зістрибнув з коня і, підхопивши дівчину за талію, зняв її, поставивши на траву.

- Будеш жити тут,- він вказав на найбільший будинок, багатий, пристойний вахнуту.

Алія відразу зрозуміла, що це його дім, його нинішньої сім'ї, і жахнулася.

- Благаю, пане мій, прошу тебе, тільки не тут. Я не твоя сім'я, я не повинна, - вхопивши руку Хаука, і благально дивлячись йому в очі, стала просити Алія.

- Хочеш бути якомога далі від мене? - він так само хмурився.

- Хаук, - Алія чіплялася за його руку, - нехай будинок твій дуже просторий, нехай такий великий та гарний, що таких я й не бачила, але мені тут не місце.Мені не місце в одному домі з твоєю пані .

- Твоє місце там, де я вкажу,- повторив він слова, які колись сказав їй, вперше побачивши на березі ненависного йому Півдня.

- Я не зможу. Прошу тебе, прошу.

Алія опустилася на коліна, обхопивши його ноги. Хаук дивився на дівчину важким поглядом з-під широких брів, підібгавши губи так, що вони побіліли, і мовчав. Потім схопив Алію за руку і швидко, ніби щось вирішивши для себе і боячись передумати, кудись повів її.

На ґанок, не помічена ніким, вийшла Кая. Вона уважно спостерігала у віконце за своїм чоловіком і дивною талою, чуючи кожне слово їхніх сперечань. Вони пішли, а жінка уважно подивилася їм услід. Вона підняла світловолосу голову до високого неба і задумливо, ніби розмірковуючи, примружила сріблясті очі.

Алія бігла за Хауком, намагаючись встигнути за широким чоловічим кроком, дивлячись собі під ноги, щоб не спіткнутися і не впасти. Тали, що траплялися на шляху, вклонялися пану, але Хаук роздратовано розштовхуючи їх, йшов далі, поки нарешті не зупинився біля маленького будиночка. Він дихав спокійно і рівно, а Алія зовсім захекалася від швидкої ходьби і, поправивши важке хвилясте пасмо волосся, що впало на очі, глянула на воїна.

-Житимеш тут,- воїн повернувся до дівчини.

- Дякую тобі, пане, - кивнула Алія, і Хаук скривився. Він ненавидів це слово в її вустах. Вустах якої він мріяв почути зовсім інше, якби вона стала його дружиною.

- Будеш щоранку приходити у великий будинок, управитель вкаже тобі, якою буде твоя робота.

-Добре. Я тобі нескінченно вдячна, пане, - усміхнулася Алія.

- Ще раз скажеш мені це слово і я накажу відшмагати батогами когось із рабів, а ти будеш дивитися, - Хаук видавався надміру спокійним, але це був спокій перед бурею.

Алія з жахом відсахнулася від нього.

-Увечері ти маєш бути на святі, - незаперечним тоном сказав господар.

- Навіщо? - тихо запитала дівчина.

-Я. Так. Захотів,- він нахилився якомога ближче до її обличчя, примружившись, дивлячись у її очі. - Тали не ставлять господарям запитань, вони виконують те, що їм наказано,- прошипів воїн, роблячи наголос на "тали". - Звикай підкорятися,- і, круто розвернувшись, широким кроком пішов назад, у бік великого будинку.