Раді Вас бачити!

Серце яструба

Іскри від вогня

Обгоріла беріз кора

Швидкість пострілу

Поверни вітрам

Тільки ім'я своє віддай

Де був дім - стане дим

 чи й був дім загалом?

Знає яструб з вогняним крилом.

Серце Яструба - Млин.

Алія підняла голову й допитливо глянула на лікаря.

- Не дивись так на мене, Медуничко. Поганий той лікар, що тільки тіло лікує, на душу не дивлячись. Хіба ти не хочеш облегшити своє серце, розповівши мені, що мучить тебе? Чим зможу, тим допоможу. Або розкажи Хауку про свої печалі, пан вирішить усі потреби, він дуже дорожить тобою. Влада Хаука величезна, багато в нього можливостей і сил, щоб дати тобі те, що потрібно.

- Ні, Альбісс, мені ніхто не зможе допомогти, нічого вже не виправити.

-Ти говориш загадками і я не розумію тебе, дівчино.

- Мені не можна залишатися тут.

- Тут, це де?

- Біля Хаука.

- Це йому вирішувати, ти його тала і він твій господар.

- Я просила його, щоб він відпустив мене, але він не хоче.

-Я тобі трохи розповім щось. Між воїнами є звичай давати один одному прізвиська. Мене, наприклад, кличуть Альбісс-Панголін. І бачачи, що дівчина дивиться, не розуміючи, пояснив: - Панголін - це така ящірка з бронею, адже я часто в землі копаюся, вишукуючи коріння. А панголін - той нори риє, ось і пристало до мене це прізвисько... А ось Олаф - Ведмідь, Альрік - Рись, Ульф - Змій... Хауку ж прізвиська не треба, саме його ім'я означає Дикий Яструб, і воно дуже пасує пану... Те, що потрапить до пазурів Яструба, - він уже не випустить... Це всі знають... І якщо Хаук захотів тебе, то так тому і бути.

Алія сумно опустила голову, і Альбісс помітив, як стискаються і розтискаються у відчаї її кулачки.

- Чому ти так сильно хочеш від нього піти? Хаук найкращий воїн .Його раби не терплять нужду, завжди ситі й одягнені. Тебе він не образить, буде піклуватися.

- Мені не можна бути з ним, він хотів зробити мене своєю дружиною,- з болем тихо відповіла Алія.

Альбісс на мить замовк, він був вражений такою звісткою, якби тала зараз відкрила йому, що вона принцеса Прекрасного Півдня, його б це не так здивувало, ніж те, що почув від неї тепер.

-Це найкраще, що з тобою могло трапитися, - зрадів знахар, - і така пропозиція від твого хазяїна - велика честь для тебе. Я не пам'ятаю подібних випадків, хоч прожив уже сорок п'ять зим. Не беруть за дружин талу вахнути Півночі.

- У Хаука, тобто, у пана вже є дружина, - вигнувши темні брови, знову повторила дівчина.

- І що ж? У шлюбах, де в Іншого є дві дружини, немає нічого незвичайного... І ти знаєш чому... Довга Ніч збирає багатий урожай.

- Знаю.

- І ...?

- Я краще залишуся рабинею. Краще мені бути ніким.

- Не будь дурепою,- Альбісс плеснув себе по колінах.-Я вважав тебе розумною дівчиною. Видно, ти дуже дорога йому, якщо пан захотів зробити тебе своєю дружиною. Але добровільно вибрати долю тали, жити в безчесті й тяжкій праці, без прав, без волі, не маючи нічого свого. Навіть власне життя не належить рабу... Ти розум втратила? Тобі випала нагода самій стати пані, з усіма благами, що дає це становище... А становище Хаука дуже високе. Він зять короля.

Алія різко підняла голову, вона не знала цього, і така звістка вразила її. Альбісс вирішив, що дівчина все ж таки зрозуміє всі свої вигоди і швидко погодиться, але він помилився.

- Ти не розумієш, лікарю...

- Та що ви зарядили з ним одну й ту саму пісню "не розумієш, та не розумієш"... Безглуздим я не вважався ніколи, от і поясни.

-Я була щаслива з Хауком. Але тепер у нас немає майбутнього. Мені залишилася тільки туга... Болить сильно ось тут, - Алія притулила руки до серця, - так болить, що, напевно, я помру, щойно побачу його з іншою... А ви кажете друга дружина... Стати другою дружиною - це приректи себе на страждання до кінця моїх днів. Ні пан, ні ти, не розумієте. Він вважає відмову моєю впертістю, норовливістю і дурістю, бачить мене удавальницею, що обманює його. Але це не так. Я кохала його, він був дорогий мені... Але тепер це не має більше значення... Мені треба зникнути з його життя, так усім було б краще...

- Пан своїх рішень не змінює. Тобі потрібно змиритися, ніхто не зможе тут допомогти, -лікар із сумом подивився на дівчину, йому було шкода її.- Хіба що король. Та йому до талів діла нема. Поміркуй, над тим, що я тобі сказав,але, як на мене, тут і думати нема чого. Від твого рішення залежить твоя доля. Рідко талі надається нагода самій розпорядитися своїм життям.

Алія похитала головою.Вона задумливо подивилася на знахаря, він так нічого і не зрозумів. Чоловіки. Дві дружини чи три, яка їм різниця, не вб'ються ж, зрештою ті? Ну дивитимуться одна на одну косо та іноді, може, посмикають суперницю за коси... Але живуть же так багато хто, то чому б і ні? Північ важливіша за них усіх.

Альбісс, дивлячись на Алію, раптом здригнувся і закликав усю свою витримку і досвід багатьох років в помічники, намагаючись нічим не видати почуттів, що охопили його, тому що на дні очей тали раптом забився маленький вогник. Лікар не знав, що йому робити, адже вони у відкритому морі, далеко ще від землі, їм на кораблі тільки пожежі й не вистачало... Але ось Алія прикрила очі, її виснажила ця розмова, а коли вона знову відкрила їх, то темно-синя безодня вже була спокійна, полум'я зникло.

- Ну, що ж, Медуничка, дякую тобі за надану нам усім допомогу, - зібрався він, - Допомагаючи лікареві, врятуєш багатьох, шкода, що я не зміг бути корисним для тебе, вирішуй сама, якою дорогою тобі йти.

Алія допомогла йому зібрати полотняні торбинки з упакованими в них травами. Лагідно поплескавши дівчину по руці, лікар пішов шукати вахнута, йому було тривожно. До Альбісса донеслася пісня воїнів, що сиділи на веслах, прискорюючи хід ящеррана.

"Ми повернулися додому! Ми повернулися додому!

Зустрічай своїх воїнів! Ми повернулися додому..."

На кораблі панувало пожвавлення, здавалося, саме повітря було просякнуте радісним нетерпінням, попутний вітер надував широкі темно-червоні з синім візерунком вітрила, весело тріпав снасті, немов у такт підспівував чоловікам, вони були схвильовані помічаючи, хай іще не рідні, але вже знайомі їм місця. Хаука лікар побачив, коли той стояв біля керманича: Альрік сміявся, щось розповідав вахнуту. Той задоволено посміхнувся і, гепнувши дружньо ,але добряче керманича по плечу, так що той навіть трохи присів під важкою рукою вахнута, зібрався йти далі. Альбісс гукнув його, Хаук повернувся. Неспокійне обличчя лікаря одразу стерло посмішку Хаука.

-Говори, що дізнався, - запитав він, коли Панголін підійшов ближче.

-Не тут,-пробурмотів Альбісс.

Вони пройшли до менш людної частини корабля, до каюти, де зберігалася провізія, куди тільки Бджоргу був хід. Причинивши за собою двері, Хаук повернувся до лікаря.

-Щось кислий у тебе вираз обличчя, ти ніби не з гарною дівчиною говорив, а лісової ожини об'ївся, -посміхнувся вахнут, але Альбісс уловив напругу в його голосі.-Вдалося поговорити?

-Начебто, - відповів лікар.

-Ну, не тягни - поквапив Хаук, складаючи руки на грудях.

-Дівчина, хоч і побувала на кордоні світів, але повернулася зі своїм розумом і душею.

Хаук полегшено зітхнув.

Але... -лікар відкашлявся, -від розбитого серця в мене немає ні трав, ні настоянок.

-Що вона тобі сказала? - насупився Хаук.

-Вона не хоче бути з тобою, хоче волі, - відповів знахар.

Хаук відвернувся і спрямував у нікуди задумливий погляд.

-Це твоя справа і тобі вирішувати, пане.-Та не це мене турбує.-Дуже турбує.-Тала повернулася все ж таки іншою.-І продовжив, бачачи, що вахнут уважно його слухає.-Я знову бачив той вогонь у ній.

-Знову? -Хаук підійшов ближче і Альбісс відчув його тривогу.

-Так, - поквапився лікар, - в її очах танцювали язики полум'я, і вона не відчувала їх... Якщо вона не зможе контролювати вогонь, пане, бути біді... І не мені пояснювати тобі, чому.

Альбісс замовк.Хаук опустив голову, погладжуючи в роздумах коротку світлу бороду.

-Я вирішу це питання... Хаук підняв обличчя, світлі пасма його волосся слизнули на плечі- Я вдячний тобі, Панголіне... Тепер йди, можеш бути вільний.

Той вклонився і вийшов.Вахнут ще ненадовго затримався, думаючи над словами лікаря.

Рипнули двері Алія сіла на ліжку, одразу прокинувшись: від напруги цих днів сон її був чуйним і неспокійним, але, побачивши на порозі чоловічий силует, дівчина не злякалася, одразу впізнавши Хаука, і серце сильно стислося від любові й туги за ним. Час настав і вона повинна сама, своїми ж руками спробувати зруйнувати те, чого так сильно хотіла, але на що не мала права - кохання Хаука. Зараз або ніколи. Або ніколи більше вона не зможе відштовхнути його.Так треба.

-Ти не спиш? -Його низький із хрипотою голос, змусив тіло, проти волі, вкритися мурашками.

-Вже ні, пане. Тобі потрібна моя допомога?

Хаук присів біля неї, заправивши їй пасмо волосся за вушко, і зазирнув у темряву очей. Тьмяне освітлення олійної лампи не могло приховати від нього жодної рисочки улюбленого обличчя.

-Алія, для тебе я Хаук,-шелест його голосу зводив з розуму, як же вона шалено скучила за ним.- Ти така гарна, моя Лисичка, - говорив він, невідривно дивлячись у її очі, обкреслюючи теплими пальцями її губи. гаряча хвиля прокотилася тілом Алії, а від раптового спалаху шаленого бажання соски напружилися й увіткнулися у тканину сорочки. Хаук опустив погляд донизу й знову підняв, пильно вдивляючись в обличчя дівчини, слухаючи, яким частим стало її дихання.

-Мені потрібна твоя любов, Алія, мені потрібна ти одна, люби мене, як тільки ти вмієш, - шепотів він.

Хаук заключив дівчину в свої обійми і схилився до її повних вуст, обхопивши їх своїми гарячими губами, занурюючи їх двох у несамовиту насолоду поцілунку, поглиблюючи його, захоплюючи всю її своєю вогненною пристрастю. І Алія розгубилася і на мить забулася, розкривши губи, відповідаючи на його поцілунок, поринувши в блаженний вир почуттів... Але лише на мить, наступної миті вона вже відштовхнула чоловіка від себе, і той із нерозумінням відсторонився.

-Ти погано почуваєшся? -запитав він, з тривогою дивлячись на неї.

-Ні, я вже досить здорова, але справа не в цьому... -вона замовкла.

-У чому ж? Не бійся, говори, Алія.

Хаук утримував у своїх великих гарячих долонях її руки. Не знаючи, де їй знайти сили і рішучість, щоб збрехати йому, вона зам'ялася, кілька разів глибоко зітхнувши.

-Я більше не хочу цього,- відповіла, не дивлячись в очі Хауку.

-Не хочеш чого? -він пронизливо дивився на неї.

-Не хочу твоєї любові, твоєї ласки, твоїх обіймів, - Алія ледве витискала з себе по букві, по складу, запинаючись, збиваючись, блакитний фосфор його очей розривав дівоче серце. Вона не дивилася на чоловіка, щоб він не зміг побачити, що її очі наповнилися сльозами.

Повисло довге мовчання.