Раді Вас бачити!

І щоб забуть, що кров моя холодна, мов зима

Прошу тебе - налий іще вина.

Дивись, на дні блищить зоря

Я вип'ю келих цей до дна і з легким серцем - по Дорозі Сна.

Дорога Сна - пришпор коня,

Тут трава блиснула сталлю,

Кров червона на кінці клинка.

Це для тебе і для мене -

Два клинки для тих, що стали

Привидами вітру на віка.

"Дорога сну" Млин (переклад КВ)

Літній вечір, тихий і теплий спустився на Трофаст. Вогняне світило кидало останні промені на гори-велетні, що з трьох боків, наче вартові, оточували велике місто, яке стояло на широкій плоскій рівнині. З півночі та заходу підставляв свої могутні зелені плечі древній ліс, підпираючи собою людські селища. Широка річка несла свої прозорі води на захід від Трофаста, відокремившись від людей на пару верст. Подекуди здіймався запорошений серпанок: то хтось із воїнів нісся на коні до зовнішнього міста, де знаходилося військове селище Інших. А Хаук, попрощавшись із Лейром, ішов пішки в протилежний бік - до замку, що стояв у центрі Трофаста. Йому треба було зібратися з думками і пройтися на самоті, хоча зробити це було непросто. Його окликали й вітали, Хаук кивав, коротко відповідав і рухався далі. Він має поговорити з Каєю. Чоловік увійшов на подвір'я лише коли стемніло. Полум`я смолоскипів грало тінями на кам'яних стінах, гучною луною відбивалися самотні кроки молодого радника в незвично порожніх коридорах замку. Усі притихли перед завтрашньою страшною подією: страта Іншого була справою надзвичайної рідкості - на сто часових кіл може раз і траплялося таке. Кая розташувалася тепер у кімнатах південної частини замку, оскільки в її колишніх покоях жити поки що не було можливим: Візфолл залишив там тільки стіни та двері - все інше було стерте в пил. Хаук постукав. Двері відчинила пухкенька, миловидна служниця. Побачивши радника, вона шанобливо вклонилася і пропустила його всередину.

- Де твоя пані, вона вже спить? - запитав Хаук.

- Ні, пане, - незграбно присіла дівчина.

- Тоді повідом їй, що мені вкрай важливо поговорити з нею просто зараз.

Служниця кивнула, попрямувала було до кімнат, але одразу зупинилася й обернулася до чоловіка.

- Пане, вона нічого не їла з учорашнього дня, - боязко сказала дівчина, смикаючи сукню на повних стегнах.

- Йди принеси поїсти й випити на двох, я сам про себе доповім.

Хаук твердою ходою попрямував у внутрішні покої. Він завмер на секунду біля дверей, прислухаючись: Кая міряла кімнату, рвані нерівні кроки підказали Іншому, що вона нервує і в сум'ятті. Хаук постукав. Кроки на мить припинилися, але відразу поновилися і двері стрімко відчинилися. Бліде обличчя принцеси з'явилося в отворі, легке здивування, а потім полегшення і радість промайнули в її очах.

- Хаук, як добре, що ти прийшов, - вигукнула вона. - Мені так тяжко і самотньо.

- Не тобі одній, - кинув Інший і дівчина від досади стиснула нижню губу. - Ти вирішила заморити себе голодом?

- Дрінфельда занадто балакуча, - Кая сердито насупила брови.

- Я велів принести нам поїсти, - повідомив Хаук, сідаючи на стілець і втомлено потираючи очі.

- Ми будемо вечеряти разом? - радісно посміхнулася вона.

- Так, сподіваюся ти не проти, я голодний як вовк.

- Звісно ні. Навпаки, мені буде з тобою спокійніше.

- Сумніваюся, - хмикнув Хаук, - хоча... хто знає. У мене є коротка, але важлива розмова.

- Я слухаю тебе, - Кая підійшла до витонченого столика, сіла на тонконогий стілець і заглянула в дзеркало, поправивши волосся.

- Ти завтра маєш бути на страті, - сказав Хаук.

- Що? - вигукнула принцеса, різко розвернувшись до Іншого і усмішка зникла з її обличчя.

- Це останнє прохання Вальда, - тихо сказав Хаук.

- Ні, я не зможу, не проси мене, - замотала головою дівчина.

- Будеш і зможеш - це не прохання, я наполягаю і вимагаю, - Інший пропалював її холодом блакитних очей.

- На якій підставі ти смієш вимагати в мене? - миттю скипіла Кая.

- Це найменше, що ти зробиш для нього. Твоїми іграми в кохання ти мимоволі стала причиною загибелі хлопця. Ось підстава моїх вимог. Вальд завтра помре і не хоче йти до Великого, не попрощавшись із тобою. Відмовиш тому, хто приречений на смерть в останньому бажанні?

- Я не зможу... - запнулася Кая. - Я не зможу дивитися йому в очі, - глухе ридання вирвалося з її грудей. - Це нестерпно тяжко.

- А йому легко? М? - чоловік підійшов до дівчини і навис над нею. - У тебе немає вибору, не можеш відмовитися, інакше позбудешся моєї поваги. Я ніколи не зможу шанувати жінку, яка легко зраджує, і майбутню королеву, у якої геть відсутня мужність. Ти підеш і будеш дивитися на Вальда з любов'ю до останньої миті, - твердо сказав чоловік.

- Ти жорстокий, Хаук, - прошепотіла дівчина.

- Ні, всього лише справедливий, Ваша Високість, - Хаук навмисно виділив останні слова, нагадавши дівчині, хто вона насамперед для свого народу, - Тобі, як майбутній королеві, потрібно було знати, що кожна дія має свої наслідки. Пам'ятай про це завжди.

Кая сиділа, закривши бліде обличчя руками. Хаук же терпляче чекав, дивлячись у вікно на те, як сходить на темний небосхил повний місяць. Тиша переривалася тільки співом цвіркунів та легким потріскуванням свічок, що освітлювали кімнату. Іншому чітко було чути, як часто і сильно билося серце принцеси, як важко вона дихала, але жалю в Хауку не було.

- Добре, - відчуженим голосом сказала нарешті Кая і гордо випрямила плечі. - Я зроблю, те що ти хочеш.

- Я не сумнівався, - відповів чоловік, - ти ніколи не була боязкою.

- Якщо це все, то я б хотіла залишитися сама, - принцеса різко підвелася, і Хаук одразу піднявся теж.

- Це все, - сказав він і, коротко вклонившись, вийшов геть.

Хаук заснув зовсім ненадовго, а коли розплющив очі перші ранішні промені сонця уже пофарбували небо в ніжно золотий колір. Зовсім близько чувся стукіт сокири - це споруджували поміст на площі. "Пора" подумав він. Чоловік одягнувся в бойове вбрання і вибрав найкращий меч - легкий і гострий. Витягнувши його з піхов, він ще раз оглянув лезо, що сріблом блиснуло у світлі ранку, і, важко зітхнувши, повісив зброю собі на пояс. Вийшовши на подвір'я замку, він освіжив обличчя холодною водою прямо з діжки та пішов до в'язниці.

Вальд уже не спав і, схоже, давно. Хаук оглянув хлопця: той ще був слабкий, але тіло регенерувало за ніч настільки, що Інший уже міг самостійно пересуватися, набряклість з очей і обличчя зійшла. Радник кинув погляд на стіл: воду хлопець випив, а їжа залишилася недоторканою.

- Я накажу принести з кухні свіжий сніданок для тебе, - сказав Хаук.

- Не варто, - похитав головою Вальд. - Вона прийде?

- Прийде, звісно, - відповів Хаук і ковтнув гіркий комок, що застряг у горлі. - Я приніс тобі військове вбрання і меч.

Очі Вальда гаряче спалахнули.

- Дякую тобі, брате, - ти зробив усе, про що я просив, і я не забуду про тебе перед Великим, коли побачу Його світлі очі.

- Я приніс у посудині вина, вип'ємо з тобою по чаші. *

Вони випили та мовчки обмінялися чоловічими міцними обіймами. Вальд востаннє одягав бойове вбрання, біля входу вже чекала варта, яка проведе його на місце страти. Хаук вирушив на площу. За короткий час її величезний простір заповнили Інші - простому люду вхід був зачинений. Мовчазні, похмурі, але всі вбрані та зі зброєю: воїни віддавали останню шану своєму бойовому товаришеві. У центрі площі встановили невелике піднесення і поруч із ним уже перебував кат, який не був Іншим. Вийшов Візфолл: сіре обличчя короля і похмурий вигляд зробили тишу дзвінкою. Правитель підійшов до високого залізного престолу, який принесли заздалегідь. Він важко сів, ніби велика брила тиснула на його плечі. Радник же попрямував прямо до ката.

- За правом останньої волі засудженого, - гучно привселюдно оголосив Хаук, - я займаю твоє місце.

Почувся схвальний гул голосів Інших: воїни добре розуміли сотника, який не побажав бути страченим, як злодій або підлий убивця від рук ката. Хаук повернувся до короля і твердо глянув на нього. Візфолл стиснув губи, але заперечити нічого не міг - остання воля Іншого була священна. Кат поклонившись, одразу пішов геть. Хаук перевів важкий погляд на порожнє місце принцеси, але вона все ж таки вийшла, гордо піднявши голову, вбрана в сріблясте красиве вбрання. Тільки снігова блідість, що впала на її щоки, говорила про сильне хвилювання. Кинувши швидкий погляд на дерев'яний поміст, вона сіла на призначене їй місце і стиснула в руках хустинку. Щойно з'явився сотник, що йшов у супроводі варти, воїни на знак підтримки засудженого стали бити зброєю по щитах, і звук багатьох сотень мечів розносився далеко за ліс і гори.

Вальд повільно піднявся на поміст, сил у нього було не багато, перебиті кістки ледь зрослися, і кожен крок давався з болем. Воїн вклонився спершу королю, потім братам по зброї і нарешті його очі жадібно відшукали принцесу і зупинилися на ній. Хаук кинув уважний погляд на обличчя дівчини і хоч вона була дуже бліда, але, як і обіцяла раднику, дивилася на засудженого з німим обожнюванням. Вальд полегшено видихнув, повернувся до Каї всім корпусом і, притиснувши кулак до серця, низько вклонивс їй. Кая чітко бачила, що він прошепотів їй одними губами "Люблю". Тільки зараз до дівчини дійшов увесь жах того, що відбувається, і того, що вона накоїла, хоча ніколи не бажала такого моторошного кінця. Кая вдивллас у молоде обличчя сотника, ніби вперше бачила, і раптом зрозуміла, що він чимось схожий на Хаука: та сама горда посадка голови, такі самі блакитні очі... Може тому вона несвідомо обрала його? "Пробач мені" прошепотіла вона тихо Вальду, але король почув і здивовано повернув до неї голову. Кая благально подивилася на батька, але зустрілася тільки з непорушністю його срібних очей. Він карав її, не змінюючи рішення, жорстоко вчив майбутню королеву відповідати за свої дії. Вийшов вартовий і, розгорнувши пергамент, зачитав указ, у якому йшлося про те, що за порушення закону і зазіхання на честь королівської сім'ї сотник Вальд засуджується до страти через усічення голови. Знову застукала зброя Інших, протестуючи, не погоджуючись із волею повелителя. Хаук важкою ходою піднявся на поміст і став поруч із Вальдом.

- Вибач мені, брате, - сказав Хаук, - пам'ятай, що я обіцяв тобі.

Вальд глянув на високе блакитне небо, обвів поглядом гори, ліс і Трофаст, вклонився воїнам, прощаючись. Він витягнув з піхов свій меч, опустивши його вістрям донизу, воїн міцно стиснув у руках його держак. Вальд повернувся знову до Каї, невідривно дивлячись у її сріблясті очі й знаходячи в них для себе сили та розраду.

- Я готовий, Хаук, - твердо сказав він.

Блискавкою злетів меч Хаука. Від крові, що зросила його обличчя, радник заплющив на мить очі. Він не бачив, якою злісною радістю загорівся погляд Боллі, яка радісна посмішка виникла на його губах. Зате добре побачив Лейр, що ніби випадково опинився поблизу, та Олаф, який не спускав очей із підозрюваного, як велів Хаук. На площі повисла глибока, довга та похмура тиша. Кая сиділа із заплющеними очима ледве дихаючи, коли ж вона наважилася відкрити посинілі повіки, то раптом побачила перед собою Вальда: він сидів верхи на Серхуті. Примарний кінь, не торкаючись землі, нетерпляче гарцював, переступаючи своїми тонкими ногами, пирхаючи та трясучи срібною гривою. Вальд вбраний у блискучі обладунки, які дарує Великий усім гідним воїнам, приклав кулак до своїх грудей і посміхнувся Каї. Потім, розвернувши коня, під'їхав до Хаука. Кая перевела погляд на радника, який, витерши забризкане обличчя рукавом, раптово завмер, дивлячись на Вальда. Воїн - привид підняв Серхута на диби та, відсалютувавши Хауку мечем, помчав тією Дорогою, якою ніхто не повертається назад. Радник знав, що мертві приходять попрощатися з тими, кого щиро любили- наставник Вігге йому те розповідав. Ніхто, крім їх двох, не бачив воїна, що сяяв нетутешнім світлом. Під відновленни брязкіт мечів, радник, не дивлячись по сторонах, пішов до себе додому. Але через два дні в невеликий будиночок, який Хаук вважав своїм справжнім домом, де жив колись Вігге і куди Хаук прибігав дитиною, прийшов посланий від короля. Він передав раднику наказ: терміново з'явитися в замок. Чоловік уперше за довгі роки без бажання йшов до Візфолла. Але в нього був обов'язок перед Короною і він мусив підкорятися. Король чекав на нього не в тронному залі, а у своїх покоях. Хаук безшумно увійшов і, привітавши повелителя, вклонився. Той стояв до дверей спиною, склавши руки на грудях і дивлячись у вікно, але з появою радника одразу повернувся до нього.

- Залиш на потім ці церемонії, Яструбе, - відмахнувся Візфолл. - Я покликав тебе у справі, яка не терпить зволікань.

- Я слухаю тебе, мій пане - Хаук розправив плечі, ніби хотів струсити з себе втому: ще жодного разу за роки служби чоловік не відпочивав. Хоча кожному Іншому на одне часове коло належало десять днів відпочинку. Зараз йому вперше захотілося побути на самоті. Можливо, він так і зробить, сьогодні ж про те попросить короля.

- Налий нам по кубку вина, - сказав Візфолл, - до тебе в мене важлива розмова.

Правитель сів за стіл і жестом запросив Хаука зробити те саме. Радник налив вино. Він не дивився на правителя, не міг пробачити йому і його дочці забраного життя Іншого, дорогоцінного як повітря. Бувши сам Іншим, Візфолл без сумніву відчував напругу, що виходить від Яструба, знав і про мовчазне несхвалення свого вчинка його військом. Але причини засумніватися в тому, що він вчинив неправильно, у короля не було: жодних доказів, що свідчать про невинність Вальда, радник йому не надав.

- Я покликав тебе з тієї причини, що моя дочка через місяць вийде заміж.

- Вона вже визначилася? - трохи здивувався Хаук.

- Так. І я схвалив її вибір.

*Прощальну чашу традиційно пили всі Інші перед битвою Довгої Ночі.