Раді Вас бачити!

Як хочу я бути з тобою, і щоб назавжди

Брати любов, дарувати любов, та не знать біди

Немає тебе, ти не зі мною, може, ти з іншою

Милий мій, бажаний мій, довгочеканий мій

Нелюбима, нелюбима, байдуже, що красива

"Нелюба". Фрістайл

Хаук уже встиг викупатися в лазні, де тал добряче відходив його запашним дубовим віником. Втомлене за багато місяців походу тіло, немов заново відродилося. Чоловік вийшов з лазні та, переодягнувшись у чистий святковий одяг, покликав до себе урядника і поцікавився, чи прибули вже нові раби. Отримавши негативну відповідь, Хаук насупив темні брови - що могло таке статися, що Алія досі не прийшла? Чоловік попрямував до стаєнь. Він підійшов до Вітру та махнув рабу, що він сам осідлає жеребця. Кінь радісно фиркав і тикався м'якою чорною мордою йому в руки.

-Скучив приятелю? Давно не бачилися,- усміхнувся мужчина, поплескавши коня по міцній шиї.

Його серцю дорога була ця чудова тварина, як пам'ять про його наставника і вчителя Віґґо, який замінив йому вбитого батька. Той подарував його зовсім ще молодому Хауку, якому якраз минуло дванадцять зим, у день, коли хлопець отримав від короля свій перший справжній меч. І тієї ж зими наставник, найкращий і найдосвідченіший воїн загинув, живцем розтерзаний гартами, яких було непідсильно багато. Вітер- сірий у яблуках скакун із чорною шерстю на носі й на сильних довгих ногах- був єдиним нагадуванням про старого Вігге, праву руку його батька. Та хіба наставник був старим? Це тоді юному безвусому хлопчакові, задирці й забіяці, міцний чоловік здавався столітнім створінням, а йому було лише сорок вісім зим. І саме до наставника в дім так любив бігати Хаук вечорами, коли той уже був вільний від своїх обов'язків при дворі. Покохавши Алію, Хаук тепер розумів, що і Вігге він по-своєму теж любив, той був дорогий йому... А ще тепер мужчина повною мірою зміг усвідомити, що любив величезним і всепоглинаючим коханням свою велику загиблу сім'ю.

У затишному куточку свого серця він зберігав теплі спогади про ті дні, коли Віґґе сидів на лавці, загострюючи свою зброю, якої було в нього чимало, і розповідав блакитноокому хлопчику багато різних історій, правдивих і просто легенд. Віґґе непомітно посміхався у свої довгі й дивовижно настовбурчені вуса, дивлячись, з яким жадібним інтересом ловить юний Хаук кожне його слово. Він любив розумного і тямущого не по роках хлопчика, як власного сина, якого у нього ніколи не було. Вігге був вовком-одинаком і всю нерозтрачену любов віддавав сироті, але не балував того, як, напевно, балувала б його матір, якби вижила. Ліжко Хаука було твердим, постіль жорсткою. Він постійно займався фізичними вправами, тренувався у володінні всіма видами зброї. Раціон вихованця був вельми скромним: Віґґе не заохочував ненажерливості і не дозволяв Хауку наїдатися до повного насичення. Він навчав хлопчика багатьох наук і вимагав говорити стисло, давати влучні й точні, але при цьому глибокі, змістовні відповіді. Усе, що вмів сам, він навчав Хаука. До дванадцяти років хлопчина непогано знав основні мови континентів, географію і точні підрахунки, вмів писати, вивчав кораблебудування і управління ящерраном. Він навчався розпоряджатися великим маєтком, господарством і талами. Хаук знав, як одному вижити в лісі (Вігге залишав його одного на кілька днів у гущавині), які звички в чорних гартів і багато іншого. У кожного хлопчика-Іншого був свій наставник. І, в основному, це був його батько. Але, якщо той гинув, то його навчанням займався найближчий родич.

Залишившись без Вігге, хлопчина якийсь час жив сам у його будиночку, поки молодий король Візфолл не забрав його на службу при дворі, і там Хаук показав себе найкращим зі своїх однолітків. Королю він припав до душі: юнак був мовчазний, говорив завжди у справі й розумно, показував блискучі результати військових умінь. Тому Візфолл сам узявся за навчання і виховання Хаука. У його п'ятнадцяту зиму постало питання кого поставити наглядачем за тренуваннями менших Інших: Хаука чи його вічного суперника Боллі - сина вахнута південної частини Півночі. Боллі цілком виправдовував своє ім'я: юнак злився і дратувався з найдрібнішого приводу. Хлопці один одного не виносили. Хаука дратувала бараняча впертість, балакучість і запальність Боллі. А той терпіти не міг Хаука тому, що тільки він один у всьому випереджав Боллі. Його батько наполягав на затвердженні свого сина на посаді наглядача за бойовою майстерністю менших. Радники ж короля навпаки, пропонували поставити Хаука. Суперечка була вирішена тоді, коли Хаук показав блискуче мислення і військову майстерність, убивши першого свого гарта.

За наказом короля для поєдинку з підлітками із величезної, з товстими залізними прутами кліті, випустили двох кровожерливих тварюк. Ніхто з хлопців не відчував страху, до таких років підлітки вже не пам'ятали, що це за почуття. У Хаука не сіпнувся на обличчі жоден м'яз, коли він побачив, яке випробування їм приготували. Навпаки, він у передчутті чекав бою з гартами, які залишили його круглим сиротою. На коротку мить перед очима юнака промайнув спогад розтерзаних тіл його близьких і залитого кров'ю рідного дому. Але лише на мить. Він зчепив зуби і відігнав моторошне видіння. Хаук чітко, як своє ім'я, пам'ятав пораду Вігге: "Не піддавайся почуттям. Ніяким. Тримай голову ясною, розум холодним, зберися і завжди думай під час бою. Прораховуй наперед можливі ходи ворога. Будь завжди на два-три кроки попереду його. Гарти - хитрі бестії, підступні, як породження пекла. Не спускай з них очей ні на секунду. Одна помилка може коштувати тобі життя. Чуєш, Хаук?" .

Зі скрипом піднялася решітка. Тварини залишали місце ув'язнення, хижо пригнувшись, озираючись на Інших і мружачи хитрі очі, що відблискували червоно-кривавим та безмежною злістю. Очі юнака засвітилися диким фосфором, ікла миттю подовжилися, тіло в рази виросло, швидко відреагувавши на смертельну небезпеку. Хаук вишкірився передчуваючи бій, показавши люту посмішку. Він уже не бачив нічого і нікого навколо, крім тварюки, що намотувала навколо нього кола. Гарт облизував свої чорні губи, пускаючи на земляний настил смердючу слину, глухо вороже гарчав і також стежив за Іншим. Аж доки миттю не напав.Та хлопець не дав гарту до себе наблизитися: він дратував його, він маневрував, відскакував чи перестрибував, кожним своїм рухом намагаючисть вивести гарта із себе. Хаук почекав, коли у мерзенної тварини поменшає терпіння, і зробив обманний випад. Тварюка смикнулася в хибний бік і, коли зрозумівши, що промахнулася, швидко розвернулася до Хаука, той, не гаючи ні секунди, загнав у мерзенну пащу меч до самої рукоятки- і його рука ні на мить не здригнулася. Чорна кров поштовхами залишала тіло потвори,сповнені ненависті очі тьмяніли. Хлопець чоботом відштовхнув важку тушу, що ще смикалася в смертельних конвульсіях. Аж раптом стогін болю розрізав повітря і, різко озирнувшись, Хаук побачив, що другий поранений гарт, вчепився потужною пащею в плече Боллі. Хаук, миттю вихопивши з-за пояса сокиру, підскочив до тварюки і з розмаху всадив її тій у голову. Почувся гучний хрускіт - череп потвори розколовся надвоє. Хаук хололднокровно висмикнув зброю і рукавом витер своє обличчя, забризкане кров`ю ворога.

Посаду віддали йому - а Боллі не пробачив і не забув. І щоразу під час їх випадкових зустрічей, він намагався зачепити, вивести із себе дрібними капостями Хаука. Але це неможливо було зробити нікому.

"Нікому, - подумав Хаук, сідлаючи скакуна, - за винятком лише однієї дрібної тали, яка своєю великою, для такого дрібного створіння впертістю, вивертала його душу і будила все найгірше, що було в ньому. І все найкраще, щоправда, теж". Чоловік скрипнув зубами від досади.

Хаук вивів зі стайні коня і попрямував до воріт. Кая сама вийшла на поріг будинку, чекаючи на нього. Чоловік не встиг поїсти, хоча дружина, як завжди, постаралася, щоб стіл вдома був накритий багатий. Він розумів, що вона скучила, хоче побути з ним, поговорити, розпитати про похід і розповісти про щось своє. Але думки Хаука шукали талу з вогняним волоссям, що загубилася в місті.

- Я скоро повернуся. Іди в дім, Кая, і відпочинь.

- Я навідпочивалася за ці місяці й хотіла побути з тобою ,- тонкі брови жінки зійшлися на переніссі.

- Не зараз, трохи пізніше,- він погладив жінку по плечу. Світле його волосся вільно торкалося плечей: лише дві тоненькі косиці були заплетені над вухами.

- Що тебе турбує, Хаук, - Кая вдивлялася в потемнілий лід його очей.

- Нічого вартого твоєї уваги, моя принцесо. Я скоро повернуся, не турбуйся, - відповів Хаук, заправляючи собі косицю за вухо.

Він дійсно скоро повернувся. І ось тепер поселивши Алію в будинку Вігге, Хаук повертався до себе, де чекала його дружина і цілий виводок послужливих рабів і рабинь. Чоловік був розлючений, кипів від досади на самого себе- він змінив своє рішення, чого ніколи ще не робив. Дикий Яструб одного разу сказавши, своїх рішень не змінював.Ніколи.І це знали всі: від короля Візфолла до останнього безвусого Іншого. Та тут Хаук поступився Їй, і це його здивувало і розлютило. Він розгубився лише на частку секунди, коли Алія, обіймаючи його ноги і з благанням дивлячись йому в очі, просила змінити його волю. Він майже не слухав, що говорила йому дівчина. Хаук дивився в її очі, по-лисячому вигнуті, на її красиві пухкі губи і думав, що невже вона настільки сильно хоче бути від нього подалі, що готова повзати на колінах, благаючи його про те? А він, дурень, розучився дихати без неї, став слабким, вразливим. Чого завжди уникав. Хаук розумів, що одержимий Алією і не хоче вилікуватися. Невже й справді в її душі оселилася порожнеча? Або хтось інший із чоловіків? Ні. Він відчував і знав, що дорогий їй. Вона намагалася видати брехню за істину. Алія хотіла збрехати Хауку-чоловікові, забувши, що частину звіриної натури Хаука-Іншого обдурити неможливо. Саме тіло зраджувало Алію, тягнулося до нього, коли Хаук обіймав її: шалений стукіт серця, прискорене дихання і п'янкий аромат, підсмикнуті серпанком бажання очі - все це Інший читав, як у відкритій книжці. Губи її говорили одне, а тіло і серце - зовсім інше.

- Маленька, хитра і дурна Лисичка, - злився чоловік, широким кроком перетинаючи двір.

Він увійшов до будинку, де запашні аромати приємно лоскотали ніздрі, а мужчина був голодний. Хаук пройшов одразу в ту частину будинку, де була простора зала, в якій вони зазвичай їли. Хаук, усе ще хмурячись, вимив руки і, витер їх лляним полотном, що тут же подала тала. Він глянув на свою жінку, яка сиділа на широкій, довгій, застеленій хутром лавці, чекаючи на нього. Хаук попрямував до Каї, та піднялася назустріч чоловікові.

- Сподіваюся, ти не голодна, - Хаук дбайливо обійняв дружину.

- Я не їла, чекаючи на тебе,- відповіла Кая, піднявши сріблясто-сірі очі на чоловіка.

Їй не доводилося сильно закидати голову, щоб дивитися в його обличчя : народжені від Інших, жінки Півночі були стрункі й високі, але без здібностей їхніх чоловіків.

-І дарма, - невдоволено похитав головою мужчина. - У твоєму становищі це зайве.

Хаук сів за великий стіл, прикрашений химерними візерунками. Від вогнища виходило приємне тепло. Чоловік сперся на спинку високого стільця, з насолодою витягнувши довгі міцні ноги і, відкинувши голову, втомлено прикрив очі. Кая підійшла й сіла поруч із ним, розглядаючи улюблене мужнє обличчя, вона не бачила чоловіка майже пів кола.

-Я рада, що ти повернувся живим і здоровим, чоловіче мій, - Кая посміхнулася, хоч Хаук і не бачив цього.

-Я теж радий, дружино, - він кивнув, не розплющуючи очей.

Кая махнула талам і ті швидко розставили на столі безліч різноманітних страв.

Після обіду Кая запропонувала Хауку відпочити, бо до вечірнього свята залишалося багато часу. Пара вирушила в опочивальню, де під керівництвом Каї, тали все дбайливо підготували до відпочинку. Чоловік ліг на велике просторе ліжко, задоволено посміхнувшись жінці. Він був радий, що нарешті може бути вдома.

-Розкажи мені, - Кая сіла поруч, - ти ж пам'ятаєш, як я люблю слухати.-Її очі одразу блиснули сріблом.

Хаук звісно ж пам'ятав. Він з дванадцяти років виховувався при дворі і ріс разом з донькою короля. Кая з першої хвилини їхнього знайомства завжди ось так само, як зараз, дивилася на нього, як на напівбога, захоплено і закохано. А він ставився до неї, як до молодшої сестри. Кая росла дівчиськом зі звичками хлопчика: завзята, обожнювала зброю, перегони і полювання - вона досягла гарного успіху і в тому, і в іншому. Принцеса повинна вміти володіти зброєю. У Довгу Ніч їй знадобиться це вміння. Вона шалено заздрила хлопчакам, які йшли в море на військових ящерранах. Повертаючись із плавання, Хаук завжди, на нетерплячу вимогу маленької принцеси, розповідав їй про похід, а щоб ще більше розігріти її інтерес, він трохи прибріхував і вигадував. Хаук посміхався в кулак, бачачи, з яким інтересом мала Кая слухає його байки, просто зазираючи йому до рота, то насуплюючись, то сміючись.

-Іди спати, сестричко, і мені дай відпочити,- він тріпав її по сніжно-білому волоссю.

-Я не сестричка тобі, я твоя наречена,- щоразу вперто стверджувала дівчинка.

-А ну марш до батька, наречена тут знайшлася, - Хаук легенько виштовхував її зі своєї кімнати, - Моя наречена - це сокира, зрозуміла?

- І нічого не зрозуміла, - Кая зовсім по-дитячому показувала йому язика і, надувшись, тікала. І тільки її маленькі босі ступні миготіли в темряві замкового коридору.

Відтоді занадто багато чого змінилося між ними. Зараз чоловік, звісно ж, уже не вигадував казок, але Кая все одно з не меншою жадібністю і часткою заздрості слухала його. Хоч жінка, як і раніше, нав'язливо і болісно кохала його, Хаук так само не міг бачити в ній єдину. Він чесно і не раз намагався, він умовляв себе і мучив. Але це не принесло потрібного результату. Хаук пробував шукати хоч якогось почуття і розради з іншими жінками, але в його душу так ніхто і не зміг увійти. Лід, що скував його серце в ніч загибелі сім'ї, був міцний. Чоловік вирішив, що не здатний на кохання. Та й немає його. Так він щиро вважав, поки в його житті несподівано не з'явилася Алія. І злим жартом долі було те, що вона не хотіла його кохання.

Кая прилягла поруч, поклавши голову Хауку на плече й обійнявши його сильне м'язисте тіло. Хаук прокинувся від своїх думок. Кая підвелася, допитливо вдивляючись в очі Хаука.

- Я сумувала за твоїми ласками, Хаук, -промуркотіла жінка, її руки жадібно гладили його груди, губи пестили живіт, спускаючись усе нижче. Кая стала розв'язувати мотузки його штанів.

-Не тепер, - Хаук утримав її руку.

-Ні? - світлі брови здивованими птахами зметнулися вгору. - Але чому? Я зголодніла за тобою, хіба ти не відчуваєш?

Хаук чув її важке дихання, відчував запах її збудження. Раніше він би не забарився загасити пожежу її тіла. Але зараз не міг себе пересилити. Інший аромат підкидала йому пам'ять, інші губи й руки.

-Ти вагітна, Кая, - сказав він, відводячи погляд, - Треба берегти дитину, не нашкодити їй.

-Що? Про що ти говориш? - насупилася вона,- Я здорова і дитина теж. Небезпеки немає. Я хочу тебе, Хаук.

-Я не буду брати тебе, поки ти носиш моє дитя. Я чую стукіт його серця. Я не можу, Кая, -чоловік піднявся з ліжка і почав взувати чоботи.

-Це все вона, так? -сріблясті очі стали грозовими.

-Хто вона? -Хаук застібнув пояс.

-Твоя нова забава! - скипіла жінка. - Раніше твої іграшки не заважали тобі кохатися зі мною!

-Кая, ти принцеса і показувати погану вдачу тобі не личить, - зітхнув Хаук. - Ти ніколи не принижувалася до скандалів, давай і зараз залишимо це.

-Ти може забув, що я не тільки твоя принцеса, а ще й жінка! - здійнялася вона.

-Вагітна жінка,- уточнив Хаук. - А з вагітними я не спав і не буду. Накажу талам заварити тобі трав'яний напій.

Він вийшов з опочивальні і покинув будинок. До кімнати відразу увійшла рабиня, несучи посудину з гарячим напоєм.

-Пані, ваш відвар- пан велів подати, - вона вклонилася, простягаючи жінці гарний різьблений кухоль.

Кая кинула на неї важкий погляд і, вихопивши ємність із рук рабині, зі злістю запустила ним у неї. Гарячий відвар боляче обпік тіло тали і та гірко розплакалася.

-Геть пішла,-прошипіла Кая і рабиня зі страхом вибігла з кімнати.