Раді Вас бачити!

Так, прощання завжди важке, але повернення іноді ще важче.

Еріх Марія Ремарк Повернення

Алія стояла на вкритій льодом палубі, оскаженілий Хаук йшов до неї, він простягнув руку, але дівчина і кліпнути не встигла, як раптом опинилася в бурхливому морі. Вона на мить розгубилася, але одразу ж почала гребти, щоб втриматися на плаву. Потужні хвилі підіймали її, і тоді Алія докладала зусиль, щоб допливти до корабля, а коли море опускало її вниз, то намагалася відпочити, зберегти енергію. Але шторм усе ще був сильний і вона поступово почала втомлюватися.Дівчина раптом чітко зрозуміла, що довго їй так не протриматися, і серце стиснулося від туги: більше не побачитися їм із Хауком. Вода була дуже холодною, сковувала рухи, дихання уривалося, мокра сукня тягнула донизу, їй було тяжко боротися з гнівом хвиль. Несподівано дівчині почулося, ніби Хаук кличе її. Прийшла надія,що він шукає її в цій страшній морській безодні, зібравши всі сили, вона крикнула у відповідь і пропустила хвилю, яка, закрутивши її в якомусь своєму дикому хороводі, потягнула під воду. "Ось і все,"-сяйнуло у думках Алії. Може, це й на краще, вони ж узагалі не повинні були зустрітися: вона - сирота з південного берега, а він - права рука короля Півночі. Вона не повинна була любити його, вона зайва в його світі... Тож тепер все правильно, море виправило цю помилку... Лише б не побачити їй моторошного лику морського владики Йоларсборфа, з обличчям змія і тілом чоловіка... Вода гострими крижаними обручами скувала тіло, легені розривало й палило... Нестерпно захотілося зробити вдих, бодай іще один останній раз... І Алія вдихнула... Але лише воду.

А потім прийшли тільки темрява і біль. Здавалося, що вона так само в морі, воно то впивалося в неї тисячами крижаних голок, то його води ставали вогняно-гарячими, і тоді горіла кожна клітинка її тіла. Дихати було боляче, кожен вдих давався важко, вона просила води, але ковтала лише дивну гіркоту. Алія не розуміла, скільки тривали ці муки, вона не бачила і не чула нічого навколо. А потім раптово стало легко, спокійно і нічого більше не боліло. Дівчина відчула неймовірну легкість, з подивом озирнулася і виявила, що стоїть посеред прекрасного саду. Яскраве буяння фарб ніколи не бачених раніше дерев і квітів оточувало її, дивувала соковита зелень трави під ногами, така густа і м'яка, як найпухнастіший килим у світі, дивовижні аромати, які наповнювали кришталеве повітря, і, спів чудернацьких птахів, який лунав звідусіль і тішив слух стрункими переливами, що розносився з усіх боків. Алія із захопленням споглядала навколишню пишність, вона дзвінко розсміялася і радісно закружляла, дивлячись у небесну блакить високого неба.

-Алія, мій Вогник,- почувся рідний знайомий голос.

Дівчина обернулася і побачила свою матір. Ранія, як ніколи прекрасна і молода, була зараз так близько... Алія одразу ж кинулася до неї в нетерплячому пориві обійняти палко кохану матір, яку втратила так рано... Щоб знову відчути її тепло, згадати ласку ніжних материнських рук.

- Ні, дитино, - жінка застережливо підняла руку, зупиняючи Алію, - тобі тепер не можна до мене, твій час ще не настав.

- Але чому? - дівчина з відчаєм простягнула руки до матері.

- Так треба,- сумно, але твердо відповіла Ранія.

-Я хочу залишитися з тобою, тут,- Алія благально склала руки.

Алія не хотіла повертатися в той світ, де було стільки страждань, де вона нікому не була потрібна і де назавжди втратила того, кого кохала. Там вона могла бути лише безправною талою, бо дружина в Хаука вже була, а бачити коханого в обіймах іншої було б тяжкою мукою.Ні. Вона не хотіла повертатися.

- Є те, що вище за наші бажання, - відповіла мати, ніби прочитавши її думки, вона похитала гарною темноволосою головою, - Ти потрібна там.

- Ні, мамо, повір, я нікому не потрібна, нікому, крім тебе. Дозволь мені бути з тобою.

- Це не мені вирішувати... Алія, донечко, послухай мене, бо час наш закінчується... Тепер побачимося не скоро, лише тоді, коли закінчаться твої земні роки... А вони будуть довгими. - Ранія посміхнулася- Більше я не прийду.

- Ні! - відчайдушно скрикнула дівчина.

- Я маю встигнути сказати тобі дещо дуже важливе. Слухай мене уважно, крихітко, і не перебивай. Таких, як ти, залишилося дуже мало. Бранни - люди Вогню, народ, який був майже повністю знищений. Великий нагородив їх великим Даром.Ти також від роду Вогню, Алія, ти-бранна і твій батько теж ... був.

- Що, я не розумію нічого?,- пролепетала дівчина.

- У твоїх жилах тече Вогонь, він буде слухняний тобі, якщо ти навчишся керувати ним, він - твоя сила і твій вірний помічник.Він зцілить і відновить твоє тіло, яке зараз помирає, вогонь - твоя друга сутність, це рідкісний і великий Дар, Алія, ти маєш навчитися володіти ним і використовувати його на благо. Північна відьма допоможе тобі, вона давно чекає на тебе... Ти зрозумієш усе згодом... Але часу в тебе для цього не багато, не багато... Важко тобі доведеться, Вогник мій, - погляд матері пестив своєю ніжністю- Час наш минув, прощай, моя дівчинко, і пам'ятай: я люблю тебе... Завжди любила тільки тебе.

- Мамо, - Алія простягнула руку до видіння, яке зникало в тремтячому мареві, потягнулася було за ним, але раптом почула звідкись голос, який кликав її, до болю улюблений голос.

- Моя дівчинка, - молив її Хаук, - моя кохана дівчинка... Алія... Не йди, прошу тебе... Залишся зі мною... Не йди, - він просив з таким благанням і мукою.

Хрипкий низький голос був сповнений страждання і печалі, Алія озирнулася і побачила Хаука, що сидів біля ложа поблизу її тіла: зігнута, як у старого, широка спина, могутні плечі поникли, сильні руки зараз вчепилися у світле волосся в якомусь неможливому пориві відчаю. Вона не могла витерпіти й одного вигляду його мук... Алія завмерла, дивилася на Хаука, намагаючись зрозуміти, чому він так страждає... Повернутись чи ні?Нічого хорошого на неї не чекає, якщо вона повернеться... Що ж, нехай так. Нехай краще буде погано їй, але тільки не йому... І Алія зробила крок до Хаука... Спочатку несміливий один, потім інший, все швидше і швидше мчала її душа до цього вбитого горем великого чоловіка... Усе тіло її раптово спалахнуло вогнем, який побіг по венах, проникаючи в кожну клітинку. Але дівчина не відчувала болю, а тільки нестримний біг життя, життєдайний, що наповнював собою її всю. "Вогонь - твоя сила, твій помічник, він зцілить..." згадала Алія і попросила: "Допоможи мені".

*

Її тіло здавалося їй зовсім чужим, неслухняним і слабким. Сильно хотілося пити.

- Води,- тихо попросила Алія, голос погано слухався і вийшов лише слабкий хрип. Вона здивувалася, коли її губ одразу торкнулася така бажана волога, а серце пустилося навскач, коли турботливий голос Хаука сказав:

- Я зараз підніму тебе і ти зможеш вдосталь напитися.

І коли чоловік акуратно посадив дівчину, підклавши їй під спину подушки, Алія підняла важкі повіки, але образ Хаука розпливався.

- З поверненням, кохана, - почула вона його низький, оксамитовий голос, що обволікає.

"Я все ж таки померла, але я в солодкому місці, де Хаук називає мене його коханою".

Алія нарешті прокинулася від сну і, широко розплющивши очі, зустрілася з теплими блакитними очима Хаука, який м'яко посміхнувся.

- Я радий, що ти зі мною, моя Лисичка, - сказав Хаук, підносячи їй кухоль із водою і поправляючи пасмо вогняного волосся.

Алія жадібно випила все до останнього ковтка і втомлено відкинулася на подушки... Усе це здавалося несправжнім... Чому Хаук такий добрий до неї, не сердиться і не кричить, як того останнього разу?

- Що сталося, як я опинилася знову тут, у каюті?, - тихо запитала вона.

- Що ти пам'ятаєш? - мужчина уважно подивився на дівчину. Альбісс попереджав його, що після такої тяжкої хвороби, пам'ять Алії може бути пошкоджена частково або повністю.

- Я пам'ятаю, що тонула, мені було так страшно одній, серед величезних морських валів, - Алія замовкла, їй хотілося б назавжди забути той жах.

-Тебе змило за борт хвилею,- відповів Хаук.

-Це було сьогодні?

Хаук заперечно похитав головою.

-Кілька днів тому. Ти переохолодилася в морі й наковталася крижаної води. За тебе вхопилася вогневиця. А коли ти одужала, то проспала три дні і три ночі.

Хаука насторожував такий довгий сон дівчини, він вважав його дивним. Але Альбісс, заспокоюючи його, стверджував, що причин для тривоги немає.За всі ті дні, поки Алія спала, він вкрай вивів і виснажив лікаря своєю тривогою, так так, що той якось заснув просто за розмовою з вахнутом, звалившись зі стільця і захропівши в його ж каюті. І Хаук не зміг розбудити Альбісса, хоча від душі трусив цього тюхтія і старанно штовхав.Хаук не сказав Алії про те, що її зцілив Вогонь.

- Лікар каже, що щойно ти прокинешся, тобі необхідно вжити їжу,- повідомив він.

- Добре,- кивнула Алія.

Хаук подав їй миску з юшкою з приємним запахом, і дівчина ледве втримала її, але сама поїсти так і не змогла - ложка ходором ходила в руці, що тряслася від слабкості.

- Я допоможу тобі,- Хаук сам почав годувати її. Алія підняла на чоловіка погляд і тільки зараз помітила, як він схуд і змарнів за ці дні, які темні тіні залягли під його очима.

- Хаук, - Алія осіклася, раптом згадавши, що він тепер лише господар для неї, але Хаук тільки махнув рукою, мовляв, продовжуй, -Ти нездоровий? Коли ти відпочивав і їв востаннє?

- Я ? - він усміхнувся. - Я здоровий, як ведмідь, що мені буде?

- Ти міг би поїсти і відпочити,- проковтнувши кілька ложок, дівчина показала, що сита.

Хаук справді дуже втомився за ці дні: спочатку дні штормів, потім хвороба, яка ледь не забрала в нього дівчину, він майже не спав, їв чи ні, не пам'ятав, а тепер відчув, як втома, схожа на кам'яну брилу, навалилася на нього.