Раді Вас бачити!

Нічого не залишиться від нас,

Лишимося, мабуть, тільки ми

І крилате полум'я б'ється між нами

І любов в часи зими.

Млин " Любов під час зими"

За той час, поки дівчина хворіла, північники в найближчому порту поповнили всі необхідні запаси, море було спокійним, вітер попутним. Залишилося небагато, якісь лічені дні, і їхній військовий похід буде завершено.

Минуло ще два дні, і сили до Алії поверталися.Вона була вмита й охайна, переодяглася у свіжу сукню. Довгі коси, що сплуталися за час хвороби, ретельно розчесала й поклали в просту та акуратну зачіску. Алія швидко одужувала.Вона вже самостійно пересувалася каютою, сідала за стіл, щоб поїсти, мила посуд, який лишився після вечері. Альбісс ще кілька разів провідував її.Алію трохи дивувало те, як сторожко лікар торкається її ніби вона здатна якось нашкодити йому і як він допитливо вдивляється в її обличчя, ніби намагаючись знайти відповіді на свої запитання.Але чого дивуватися, адже вони - Інакші, а не прості люди, хіба їх зрозумієш? Оглянувши Алію, знахар сказав вахнуту, що його талі лікарська допомога більше не потрібна, дівчина, на диво, зовсім здорова. Тому Хаук відпускав її ненадовго постояти на палубі, подихати свіжим повітрям. Побачивши Алію, до неї підходили Інші, радісно вітаючи, дарували маленькі подарунки і красиві дрібнички. За час плавання вони по-своєму прив'язалися до гарної, милої дівчини, яка проявляла до всіх доброту, не кажучи вже про те, що від одного її вигляду у чоловіків загорялися очі. Навіть схудла і ще бліда після смертельної хвороби, вона все одно була дивовижно гарна, ніби ні хвороби, ні холодний подих смерті не мали влади над її красою. Алія на всі їхні привітання і запитання відповідала односкладово і невпопад, вона немов би не розрізняла нікого і залишалася відстороненою навіть від Інґа, що намагався веселити її.

Хаук же радів і тріумфував - Алія не пішла в Надвічний світ, не покинула його, вона залишилася з ним. Він може чути ночами її тихе дихання, відчувати під своїми руками тепло її тіла. Засинаючи він обіймав дівчину, міцно притиснувши до свого гарячого тіла, немов побоювався, що знову її втратить. Хаук був щасливий, що знову може чути її голос, зараз такий рідкісний і тихий... Але з Алією щось було не так... Чоловік не міг не помітити, що вона стала іншою, пониклою, байдужою до всього, якою ніколи не була... Часто рано вранці ледь розплющивши очі, щоб вона не помітила, що він вже не спить Хаук спостерігав, як Алія подовгу сиділа на ліжку, підтягнувши до себе коліна, поклавши на них голову, і мовчки дивилася кудись, не помічаючи нічого довкола. Дівчина слухняно виконувала все, що просив її Хаук, чи то знайти йому чисту сорочку, накрити на стіл, чи то навіть заспівати для нього, не ухилялася вона і тоді, коли Хаук обіймав її, притискаючи до своїх грудей і гладив по шовковому волоссю. Ночами він не чіпав Алію, беріг вважаючи, що вона надто слабка для його бурхливих пестощів, хоча сумував.І сумував за нею нестерпно,за їхніми божевільними годинами кохання, за її стогонами, що зводили його з розуму, за захопленими поглядами й веселим сміхом, за спокусливою дражливою посмішкою, за ніжністю її рук. Тепер, коли Хаук зрозумів, що він уміє любити і коханий Алією, він хотів віддати їй усе своє перше невитрачене почуття, він дбайливо стежив, щоб у каюті було тепло, а дівчина була добре вдягнута й не мерзла, наказував Бджоргу приносити для неї найкращі шматки м'яса і пирога. Він саджав Алію до себе на коліна, обіймаючи і заколисуючи, як дитину, розповідав їй їхні північні легенди про різних духів, які живуть у лісах, горах і озерах, або захопливі історії про минулі часи, про королів, хто чим прославився. Хаук, як ніколи раніше, не міг насититися Алією, йому потрібно було відчувати дівчину поруч із собою. Але чоловікові здавалося, що їй насправді нічого не потрібно, що вона втратила інтерес до всього, наче повернулася з того світу лише її порожня оболонка, і вважав, що зміцнівши, дівчина стане такою, як і була, але минали дні, а Алія так само залишалася байдужою.

-Алія, мені необхідно поговорити з тобою, нам необхідно поговорити, - сказав одного разу Хаук, вкрай змучившись від цієї дивної розгубленості.

-Добре, пане, - кивнула Алія, і Хаук поморщився.

-Як ти почуваєшся? У тебе болить щось? -почав Хаук, беручи дівчину за руку і ніжно погладжуючи тонкі пальчики.

-Ні, я здорова пане, спасибі, - знову тихо і покірно відповіла вона.

-Тоді, можливо, ти мені скажеш, Алія, що тебе турбує, що з тобою таке?

Хаук уважно вдивлявся в неї, він уловив легку тінь, що набігла на її обличчя і мигцем закарбувалася в очах, та й годі. Алія мовчала. Мовчав і Хаук, сподіваючись отримати її зізнання.

-Я все ще чекаю, - трохи жорсткіше, ніж хотів, сказав чоловік, і дівчина здригнулася від різкого голосу... Він звик наказувати і завжди на запитання негайно отримував відповіді.

-Нехай пан не тривожиться,- Зі мною все добре і немає причин турбуватися.

Хаук почекав ще трохи, похмуро дивлячись на Алію, що стояла опустивши очі, тихенько смикаючи край рукава сукні. Розуміючи вже, що відповіді не буде, Хаук відвернувся і, більше не дивлячись на Алію, вийшов із каюти голосно грюкнувши дверима. Алія ж здригнулася знову і закрила обличчя долонями... Що вона могла сказати йому того, чого він ще не чув? Чи могла, як колись, обіймати і цілувати його? Чи могла дозволити собі любити його? Вона і любила. До жару в грудях, до болю, що змушує згинатися навпіл. І дівчина знала, що таке кохання не мине, не вилікується, не забудеться. Але Хаук про це знати не повинен.Він повинен відпустити її і забути.Є та, яка має на нього всі права. Алія ж ніхто для нього, безправна тала, такою і залишиться. Ніколи вже не буде по-іншому. У нього є дружина, молода і, напевно, гарна, а другою, третьою або четвертою дружиною Алія не стане.Краще померти.Вона піде і Хаук забуде про неї, можливо, навіть дуже швидко. Такий чоловік не довго буде один, адже його неможливо не любити. А Алія... Вона залишиться задоволена і тим, якщо знатиме, що її коханий живий і щасливий. Він має відпустити її, вона зобов'язана щось вигадати, щоб він відпустив. Раптова думка осяяла її... Алія забрала долоні від обличчя - вона знає, що скаже Хауку, і, допоможи їй Великий впоратися з цим... Але Великий не допоможе - він у брехні не помічник.

Хаук вийшов на палубу, пройшов на камбуз: звідти долинав густий бас Альбісса. Хаук кивнув йому, і лікар вирушив услід за своїм вахнутом у кубрик, де зараз нікого з воїнів не було.

-Вона повернулася не та, що була раніше, що з нею? -Хаук запитував Альбісса, але той тільки знизував плечима. -Від неї колишньої залишилася тільки тінь.

-Що ж ти хочеш, мій пане, щоб вона хвацько витанцьовувала тобі харот або бальсу*?" - Альбісс здивовано підняв світлі брови.

-Ти не розумієш, -втрачав терпіння Хаук, -вона наче й не вона зовсім. Її немов підмінили.

Що дівчина не підмінник*, так це точно, - пробасив лікар, - Підмінник моїх трав, освячених біля Золотого Озера, не пив би ні в життя, а вона пила, і не один день.Але я тебе попереджав, вахнуте, - тала побувала на межі двох світів, і я поки що не можу тобі сказати, як вони торкнулися її розуму й душі, - Звідти взагалі рідко повертаються, й не всі такими, як були колись.

-А душа Алії з нею? Чи повернулася вона і чи її це душа? - не заспокоювався Хаук.

-Я можу залишитися в твоїй каюті, щоб поспостерігати за дівчиною, а з собою наберу трави і коріння - ну, начебто, для справи, ось і подивимося, - запропонував Альбісс.

-Годиться,- погодився вахнут.

Так вони і вчинили.

Вранці Хаук привів лікаря, вказавши на великий стіл, щоб той розташовувався, а сам підійшов до Алії, яка встала, побачивши, як увійшли чоловіки, і, коротко вклонившись, знову опустилася на ліжко, гладячи довгу косу і байдуже опустивши в підлогу очі.

-Алія, - звернувся Хаук до дівчини, - Підійди до Альбісса і допоможи йому в роботі, сьогодні знадобиться твоя допомога.

Алія слухняно піднялася і підійшла до цілої гори сушеного різнотрав'я. Хаук вирішив довго не затримуватися біля цих двох. Може, якщо його не буде поруч, Алія розкриється лікареві. Хоч думка ця завдавала йому болю і якусь частку ревнощів, чоловік вирішив слідувати їй. Та й справ своїх у вахнута вистачало на кораблі біля команди і він не міг просидіти тут день квочкою. Їм потрібно готуватися до прибуття на рідну землю.Північ близько. Тому, пробувши небагато часу в каюті, він вийшов, багатозначно глянувши на лікаря, той моргнув у відповідь, даючи знак, що пам'ятає.

Альбісс і Алія сіли за столом, знахар одразу сказав їй, в яку торбинку і що класти... Поки вони перебирали трави і корінці, Альбісс вів спокійну розмову, розповідаючи дівчині про те, де і які рослини можна знайти в них на Півночі, неквапливо лікар пояснював, яка травичка від якої хвороби лікує.

- Поглянь-но, Аліє, ось медунка, вона росте у нас у горах, добре лікує легеневі хвороби, а квітка в неї така ж синя, як твої очі, - говорив знахар дістаючи із загальної купи сухе стебло трави з темно-синіми квітками.

- А на Півдні теж росте медунка, - нарешті відповіла дівчина, - тільки не в горах, у нас гір немає, пагорби самі... Ми з матір'ю збирали її в лісі й називають її в нас медяним зіллям.

- Ось як, прямо в лісі? - знахар підняв густі широкі брови.

-Так, ми навесні те зілля рвали. У нас весна дуже гарна: тепла-претепла, вся в квітках й ошатна, - мрійливо продовжувала Алія й очі її теж потеплішали.

- А діда не боялися, лісом самі ходити? - Альбісс хитро примружив око.

- Діда? - здивовано перевела на нього погляд Алія, і мрійливий вираз з її очей зник.- Якого ще такого?

- Як? Ти не знаєш хіба? Лісовий Дід, який дівчат дуже полюбляє, - відповів лікар, кашлянувши собі в кулак.

- Так як же? - видно було, що Алія зовсім розгубилася, - він же дід, старенький, немічний, які йому дівчата?

- Та це такий Дід,- Альбісс витріщив на дівчину золотисті очі, щоб не видати себе й не розреготатися, такий кумедний був зараз вираз її личка,-Він-всім дідам Дід, молодиць тільки йому й подавай. Як закружляє в лісі-тільки дівчину і бачили. Все... піде до нього дружиною, деревцем стане,-лікар посміхався, виблискуючи низкою білих міцних зубів, і Алія раптом зрозуміла, що він просто розігрує її. Вона теж весело розсміялася, погрозивши маленьким пальчиком великому Іншому.

- Моховинки та травушниці духи лісові в нас трапляються,та й то в глибокому лісі. Так кажуть, але я їх не бачила ніколи, - усміхаючись сказала дівчина.

-Так уже й ніколи?,- недовірливо перепитав Альбісс.

- Правда, правда, - закивала Алія, - зовсім ніякі духи не траплялися на очі, ні річкові, ні лісові, ні лугові. Вітчим казав, що це моє червоне страшне волосся їх відлякує.

-Більшої дурниці й не чув ніколи, - одразу почав підбадьорювати дівчину лікар, помітивши, як та засумувала знову, - якби вітчим твій жінкою був, то сказати таке міг від заздрості, а так бовтав видно через злість та дурість. Такому волоссю усі вальміди позаздрять, -лікар захоплено глянув на коси дівчини.

Алія знову посміхнулася, колишня напруга і смуток зникли, і на щічках з'явилися гарненькі ямочки, а Альбісс водночас прекрасно зрозумів свого вахнута, що божеволів через цю талу, та й далеко не він один.

- Я тобі про трави та коріння всі вуха продзижчав, не нудно слухати? - поцікавився він.

- Навпаки, мені дуже інтересно. Адже мати моя травницею була і мене багато чому навчила... Я зылля знаю, яке за багатьох хвороб допоможе, відвари варити вмію, трохи і мазі робити.

-Ось хто помічницею моєю стане,- усміхнувся Альбісс,- зайвими твої руки точно не будуть.А пісні про трави знаєш?

- Багато знаю і різні, але про трави не чула.

- Хочеш послухати?

- А ти заспіваєш? - вона сплеснула руками.

І стільки було в цьому питанні дитячої простоти, цікавості та великої частки радості, що Альбісс, зовсім забувши про те, який вогонь живе в її тілі, потріпав дівчину за щічку, як дитя.

- Заспіваю, звичайно, голос у мене з твоїм не порівняти, але як зумію.

І Інший, відбиваючи собі швидкий ритм руками, заспівав густим низьким голосом пісню-легенду, від якої повіяло холодом примарного світу , людською любов'ю та відвагою:

Час нас, Король, не чекає

Рік на літо повертає

Ніч поверне на полудень 

Дикий Гон промчиться ген.

Дикий Гон поверне знов

Гавкіт псів, стукіт підков

Та доки триває день

Буде вірний Філідель

Ти морозний і іскристий

Пане мій Гостролист

Нині ми побачим знову

Що червона в листі кров

 Червоніє на стіні

В горло збитий сверестель

Повелитель всіх пташок

Та зимових блискавок.

Ох і важка ж та рука

Старця-Можжевельника

Кучері-гілки лежать

Сови сплять в густих гілках

Сови сядуть на кістках

Над болотом дим і прах

Славний міцний п'яний дим

Обернись - чекай біди

Ти господар вірних слов

Пан чудний Чортополох

Вітер північних племен

Майстер істинних імен

Майстер істинних мастей

Що кропивника в гнізді

І огорне то теплом,

То шипом проб'є крило

Час нас, Король, не чекає

Рік на літо повертає

В листопаді місяці

У небо дивляться царі

Завітали три жерця

Хто з тобою до кінця

Хто поклявся буть з тобою-

Я з тобою, мій Король. Я з тобою мій Король.

-Ну як, не розчарував, - запитав лікар, закінчивши співати і знов беручись перебирати трави?

- Це було дуже красиво. І сумно. Та й не про трави вона, глибша думка в ній.Страшно щось.

- Що таке страх?- Альбісс знизав плечима, а Алія згадала, що Інші не розуміють цього притаманного всім живим істотам почуття, викорінюваного в них із раннього дитинства. Вона ще довго мовчала, допомагаючи лікареві, і роздумувала над словами проспіваної легенди. Їй стало шкода цього народу, змушеного щозими боротися за своє існування, шкода матерів, які не знають, чи доживе їхнє дитя до весни, шкода Інших, які від дитинства і до останнього подиху живуть у битві.

- Куди попливла, качечко, бачу ж бо, що вже не тут? - поцікавився Альбісс, уважно глянувши на талу, - Що гнітить тебе, дівчина, розкажи мені.

- Важко вашому народу, шкода мені вас.

- Важко, - кивнув, погоджуючись, Альбісс, та я не про те.Тебе, що мучить, куди радість твоя пішла?

харот і бальса* - дуже швидкі танці сіверян.

підмінник* - злий дух, що прикидається людиною.

межа*- межа

Ну що файні панянки,що думаєте про Альбіса. Як він вам? А Хаук? Як вважаєте,що придумала Алія?