Раді Вас бачити!

Скільки долонь крадуть удари мого серця;

Скільки холодні чекають, коли б зігрітися.

Розпечена лоза. Відчуваєш, як пече всередині?

Не розплющуй очей, так і дивись, дивись, дивись.

Млин

***

-Твоя... - Кая запнулася, здивовано оглянувши Алію з ніг до голови, - твоя тала?

-Моя тала, підтвердив Хаук.

-Але одягнена вона зовсім не так, як належить рабам, - дивувалася жінка.

-Я так забажав, - відповів чоловік і його блакитні очі підсмикнулися темрявою.

-Ти... Кая звузила очі й уважно глянула на Хаука. Він прямо подивився на дружину і трохи підняв підборіддя. Кая знала цей вираз обличчя, цей впертий рух головою.

-О, тепер мені все стало зрозуміло, дорогий чоловіче, - сказала вона, їдко посміхнувшись, - Чому ж ти відразу не сказав, що це твоя нова іграшка?

Алія опустила голову, від приниження збліднувши ще більше, її вже не турбував жар, навпаки, дівчину бив озноб, вона обхопила себе руками, неусвідомлено намагаючись відгородитися від насмішок і презирства. Хаук подивився на Алію і перевів важкий погляд на Каю.

-Я не обговорюватиму це з тобою, - з прохолодою в голосі відповів він, залишаючись стриманим і спокійним.

-Я й не збиралася опускатися до бесід про твої чергові забави та забаганки... - Кая зневажливо подивилася на Алію, що стояла, потупивши в землю очі.

Увесь інтерес і повага до дівчини з дивним вогняним волоссям зник, щойно Кая дізналася, що та всього лише проста тала. А вона, принцеса, як остання служниця, ледве не кинулася підіймати її з землі. Добре хоч Хаук утримав її від такої прилюдної ганьби.

-Чи не думаєш ти, що мене хоч скільки-небудь турбує проста рабиня? - красиві губи презирливо вигнулися . - Я принцеса Півночі, ти не забув це, коханий мій ?

-Я ні хвилини не можу забути про це, люба принцесо, - Хаук жваво жартівливо вклонився.

Кая невдоволено підібгала губи, зрозумівши його тонкий натяк... Вона не бачила чоловіка стільки місяців і дуже скучила за ним, і ось, не минуло й пів години, як вони майже посварилися... І через кого?.. Через дрібну талу... Ця думка не сподобалася молодій жінці й змусила зненавидіти Алію з перших хвилин.

-Допоможи мені сісти на коня, коханий, - вона, як ні в чому не бувало, знову посміхалася чоловікові, - батько з нетерпінням чекає на тебе, він наказав приготувати щедре частування і влаштувати велике свято з нагоди вашого повернення.

-Тоді не будемо змушувати чекати короля, - сказав Хаук, допомагаючи їй піднятися в сідло.

Кая торкнулася ногами боків коня, і шляхетна тварина почала слухняно підійматися вгору схилом. Хаук, відібравши поводи у тала, теж швидко схопився на підведеного до нього коня. Вороний жеребець роздратовано зафиркав і закрутився, нервово смикаючи головою, але стримуваний твердою рукою вершника, скоро підкорився і заспокоївся.

-Чому не привів мого Вітру? - запитав Хаук раба: міцного темноволосого хлопця, що підвів до нього коня.

-Його якраз підковують,пане Хаук, - відповів молодий тал, поглянувши на Алію. Хаук кивнув.

-Олаф, передай усім, що їх очікують у правителя ввечері,- звернувся Хаук до свого помічника, що стояв серед невеликої групи воїнів.

-Буде зроблено, вахнут, -пробасив здоровань.

- Ідіть до рідних, вони на вас зачекалися. Увечері зустрінемося у Візфолла.

Воїни почали розходитися, прямуючи короткою стежкою кожен до свого дому.

- Ти покажеш цим людям дорогу в Трофаст, -сказав Хаук Сойву, вказавши на своїх нових рабів, що м`ялися осторонь, - приведеш їх до будинків для талів. Розпорядник нехай влаштує кожного, нагодує і дасть змінний одяг. Нехай сьогодні всі відпочивають на честь нашого повернення.

-Слухаю, пане, - вклонився Сойв, явно зрадівши.

Хоч Хаук і добре ставився до своїх талів, але рабське життя ніколи не було легким або дозвільним. Тали раділи кожній нагоді, коли їм надавалася можливість перепочити, просто виспатися і відлежатися.

-Алія, - звернувся раптом Хаук до дівчини, і та здригнулася, піднявши на воїна очі, не очікуючи, що він згадає про неї зараз. Це не сховалося від гострого погляду чоловіка, і він незадоволено скривився... -До вечора ти матимеш час, щоб відпочити, але ти маєш сьогодні бути на святі. Це моє бажання.

Не чекаючи відповіді і більше не глянувши на Алію, Хаук, розвернувши жеребця, поскакав навздогін Каї.

-Ходімо, бідолахи, - покликав за собою талів Сойв. Усі, чоловіки й жінки, потягнулися за ним. Алія ж нахилилася підняти з трави свій вузол, але її випередив Інг. Він повернувся, щоб поговорити з нею.

Алія, - він стиснув її тонкі пальчики, дівчина спробувала їх одразу відсмикнути, але Інг не відпустив, - пам'ятай, що я завжди допоможу тобі, чим зможу, тільки скажи, - для твого щастя я зроблю все, що скажеш, - я піду до короля, якщо буде потрібно, - гарячково додав він.

Але дівчина несхвально похитала головою.

-Я вдячна тобі, Інг, за твою доброту до мене, - Алія подивилася в очі молодого воїна, світло в яких переливалося зараз усіма відтінками смарагду, - я попрошу тебе: будь ласка, облиш цю думку, облиш мене й забудь, слухай свого вахнута... Я не хочу, щоб ти, чи будь-хто інший, постраждали через мене. У нас із тобою різні дороги. Прощавай.

Вона забрала вузол з речами з рук воїна і поспішила за талами.

-Я не залишу тебе, - крикнув їй у слід Інг, - І забути не зможу, - додав він тихо вже самому собі.

Сойв змушений був дати команду всім зупинитися і почекати з відходом, чекаючи на вродливу талу, що розмовляє з воїном. Раб не мав права вказувати Іншому, тому Сойв терпляче чекав... Він до тремтіння в колінах боявся Інших, хоч народився на цій землі і прожив з ними все своє життя. Одного разу, коли йому ледве минуло десять чсових кіл, він, разом з іншими дітьми, ховався у фортеці в одну з Довгих Ночей. Крізь вузький отвір бійниці Сойв тоді побачив Інших у бою. Вони билися на смерть з величезними, схожими на ведмедів, моторошними псами. Самі Інші на той час теж мало були схожі на людей: сильно збільшені, неймовірно масивні, із іклами, що видовжилися, і очима, що по-вовчому світяться. Воїни рубали і рубали чорних псів від заходу сонця і до світанку, а коли від багатогодинної битви зброя затуплялась, то Інші, вчепившись в мерзенні пащі голими руками, розривали їх навпіл. Вони душили тварюк, стискаючи їхні шиї могутніми руками, поки не падали на землю, залиті їхньою і своєю власною кров'ю. Моторошне видовище, одного разу побачене, назавжди закарбувалося в голові Сойва, і ніколи не позбутися йому кошмарних спогадів.

Сойв нервово осмикнув свою щільну сіру сорочку. Пан зажадав привести всіх талів, а цей високий молодий воїн затримував саме ту з них, якій Хаук сам наказав бути сьогодні на урочистості. Раб дивився на пару, яка розмовляла: обличчя рабині він бачити не міг - вона стояла до нього спиною, але зате він добре бачив воїна і та пристрасть, той вогонь, з яким він дивився на дівчину, багато про що розповіла спостережливому талу. Сойв зітхнув.Він без зусиль розумів цього Іншого.Очікуючи, поки пан Хаук забере коня, раб мав час роздивитися вогняно волосу і в першу мить був вражений її рідкісною красою. Як і принцеса, тал вирішив, що ця тендітна, струнка й гарно вбрана дівчина - прибула пані, і не міг відвести очей від незнайомки, яка здалася йому неземним створінням. Раб криво всміхнувся: нехай ці двоє поговорять, не весь же мед його пану, улюбленцю жінок,. Раб бачив, що Хаук успішно користувався увагою прекрасної статі, але сам не любив нікого. І без жалю, скоро залишав і шляхетних, і служниць.Тал же обожнював пані Каю? потай палко бажаючи того, чого йому ніколи не отримати. Раб недолюблював пана, який своєю мінливістю змушував страждати Каю, він боявся Хаука, хоча й шанував його за справедливість. Сойв був заздрісний.Сойв був хитрий і корисливий. "Пану моєму подобатися ця тала, - розмірковував він, - і молодому Іншому, без сумніву, теж, - раб примружив темні дрібні очі. - Можливо, я зможу отримати вигоду з цієї справи? "

Ніколи не знавши, що значить воля, але змалечку він тільки й думав про те, щоб здобути її будь-яким способом, хоч би якими правдами чи не правдами... Придушивши тремтіння перед Іншим, раб видихнув із полегшенням, коли побачив, що рудоволоса тала нарешті поспішає до них.

-Не затримуйся більше, пан дав вказівку тобі відпочити й бути на святі, - буркнув він невдоволено.

Але тут згадавши, що Хаук цінує цю талу, а вона може й поскаржитися йому на цю грубість, одразу ж змінив тон на підлесливий і м'який.

- Не порушуй його накази, дівчино, і тобі житиметься тут доволі непогано, побачиш, будинки для талів тобі сподобаються - вони теплі, а це головне, зими тут люті, і ти матимеш навіть окреме ложе, а в інших панів рабам живеться значно гірше, не так тепло та ситно, та й б'ють їх часто... А пан рідко карає, та й то лише у справах.

Оскільки дівчина мовчала, Сойв продовжував.

-Ти не дивись на пана так холодно, будь ласкавішою, привітнішою, він тобі багато грошей дасть, можливо, і свободу собі викупиш... Тільки часу в тебе мало для цього, бо в пана захоплень багато, - жінки надто прихильні до нього, а його симпатії до них швидко минають, - тому коли ти набриднеш пану, то, можливо, тебе захоче викупити той молодий воїн, з яким ти розмовляла, - слухай мене, що я тобі раджу, й не пропадеш.

Алії було незатишно під нахабним поглядом раба і до крайності неприємні його слова. вона квапливо крокувала, намагаючись не слухати балаканину тала. Алія старалася не відставати від усіх, вона мовчала, дивлячись собі під ноги і це злило Сойва. Він сподівався, що вона виявиться балакучою, хвалитиметься, що пан вшанував її своєю увагою, розповість йому про стосунки з господарем. Але, крім свого імені, дівчина не сказала йому і слова.Сойв жадібно розглядав чарівну рабиню, абсолютно не соромлячись і не ховаючись.Зблизька краса її здавалася чудовою, дівчина була незрівнянно прекраснішою навіть за його пані, а та, як відомо, славилася багатьма чеснотами. Алія бажала якнайшвидше дістатися до того місця, де їй доведеться жити разом з іншими: такими ж, як і вона, нещасними, що втратили свободу. Сьогодні був важкий день, день випробувань і душевних мук. Алія б хотіла забитися в який-небудь найвіддаленіший і найтемніший куток, щоб нікого не бачити й не чути, щоб на самоті виплакати своє горе та знедолене життя. Але серед безлічі рабів навряд чи їй це вдасться... Алія губилася в здогадках, навіщо вона знадобилася Хауку на святі, де таким, як вона, не місце.

Коли група рабів вибралася на пагорб, їм відкрився чудовий краєвид на широку долину, яка яскравим салатовим шаром лежала біля підніжжя високих лісистих гір і з трьох боків була оточена ними. У самому її центрі розташувалося велике місто, густо забудоване міцними, добротними будинками й обгороджене високим дерев'яним частоколом. Другий місяць осені, жовтолисник, тут на Півночі не був м'яким і теплим, тож із будинків де-не-де курився дим. Вдалині, біля окраїни лісу, на сході від міста, звивистою сріблястою змійкою поблискувала річка. Краса картини, яка відкрилася, змусила Алію на хвилю зупинитися, замилувавшись краєвидом, який з'явився перед очима. "Ось і Трофаст, -подумала вона, - місто, де народився мій... ні, не мій Хаук. Якби я була хоч трішки щасливішою, то в цій прекрасній землі ми вдвох були б щасливі з ним... Але, схоже, щастя не для мене".

Тали, під проводом Сойва, стали спускатися в долину, поспішаючи до омріяного відпочинку. Пройшовши ще близько півгодини, вони нарешті досягли воріт Трофаста. Алія підняла голову: на стінах, що були заввишки в три, а то і в чотири людських зроста, вона побачила виставлену варту... Почали із шумом відсовуватися міцні засуви, і воїни відчинили важку, оббиту добротним залізом, високу браму, пропускаючи втомлених мандрівників всередину міста.