Раді Вас бачити!

Об одинадцятій годині ранку адреналін після польотів на відбраковках стрімко вивітрився, залишився лише біль у м'язах і пульсуюча ломота в скронях.

​Аудиторія Кісток знаходилася на найнижчому, підвальному рівні Академії. Щойно важкі, ковані залізом двері зі скрипом зачинилися за п'ятіркою першокурсників, Кайрен відчув, як температура повітря впала градусів на десять.

​Приміщення виглядало так, ніби божевільний таксидерміст вирішив відкрити музей у склепі. З високої стелі на масивних ланцюгах звисали гігантські скелети драконів. Гострі, вигнуті ребра, мов леза інопланетних ятаганів, утворювали над партами своєрідний кістяний купол. Уздовж стін тягнулися стелажі з мутними скляними колбами, в яких у зеленуватій рідині плавали понівечені крила, величезні очі, що вже не мигали, з вертикальними зіницями та органи, що продовжували слабко пульсувати, попри те, що їхніх власників давно не було серед живих.

​Пахло формальдегідом, іржею і чимось нестерпно солодкуватим — запахом розкладання, який тут намагалися замаскувати магічними реагентами.

​Кайрен сів за парту, відчуваючи, як по спині повзе неприємний холодок. Тіні в кутках аудиторії здавалися надто густими. Вони ніби тягнулися до нього та ворушилися у такт його диханню. Хлопець потер перенісся. «Це просто втома, — переконував він себе, хоча серце збивалося з ритму. 

— Просто наслідки нічного візиту Безодні». Але атмосфера тут була настільки гнітючою, що йому здавалося, ніби мерці на стелі уважно за ним спостерігають.

​Він інстинктивно кинув погляд на сусіда по парті.

​Торік розглядав гігантську колбу з заспиртованим шматком драконячого язика. Раптом рудий здригнувся, кумедно зморщив ніс, і на обличчі з'явилася слабка, нервова, але абсолютно жива усмішка.

— Якщо вони подадуть це нам сьогодні на вечерю, я офіційно перейду на фотосинтез, — прошепотів Торік.

​Кайрен завмер. Він уважно вдивлявся в обличчя флоріанця. Зникла та мертва, пластикова маска, що лякала його вранці. У куточках очей знову з'явилися зморшки від стресу, а пальці нервово перебирали край пергаменту. Справжній Торік повертався.

«Але як? — луною прокотилася в голові Кайрена тривожна думка. — Безодня висмоктала з нього всі емоції вночі, він був порожнім на польоті... Що повернуло його до тями? Треба буде все перевірити. Кожну дрібницю. Тут щось дуже сильно не так».

​Їхні роздуми перервав різкий, сухий звук кроків.

​З темної ніші за викладацьким столом вийшов Професор Кровіс.

Неймовірно високий і худий, наче його власні кістки намагалися прорвати бліду, натягнуту шкіру. Одягнений в ідеально чисту академічну мантію, поверх якої... натягнув важкий шкіряний фартух м'ясника, густо вкритий застарілими, бурими плямами. Чорні, глибокі очі горіли хворобливим, маніякальним ентузіазмом.

​— Ласкаво просимо до моргу! — голос нагадував скрегіт скальпеля по кістці. Кровіс радісно потер долоні. 

— Анатомія. Для когось це наука про життя. Для нас на Драксарії — це наука про те, як швидко і ефективно зупинити серце, що б'ється зі швидкістю пожежі.

​Він підійшов до найближчого масивного черепа на столі і ніжно погладив його по іклах.

​— Більшість вершників думають, що їхні ящури — невразливі машини для вбивства. Це помилка, яка коштуватиме вам відірваних кінцівок, — професор різко обернувся до класу. — Дракон — це крихка посудина, наповнена плазмою, магією та кінетичною люттю. І якщо ви хочете, щоб ця посудина не тріснула під вами в стратосфері, ви маєте знати про всі вразливі зони!

​Вірея Соларіс миттєво підняла руку, випрямивши спину.

— Професоре Кровіс, — задзвенів голос від холодного азарту. — Згідно з архівами моєї сім'ї, луска ящурів Магма-класу здатна відбивати прямі плазмові постріли. Де саме знаходиться їхня критична точка вразливості, якщо їх неможливо пробити ззовні?

​Професор вишкірився в моторошній усмішці, оголивши гострі зуби.

— Чудове питання, міс Соларіс! Ви мислите як мисливець, а не як здобич! Луска — це броня. Але під бронею є... клапани охолодження.

​Він клацнув пальцями, і череп на його столі спалахнув ізсередини примарним червоним світлом, висвітлюючи тонку кісткову пластину під щелепою.

— Субмандибулярна залоза. Якщо вдарити сюди вузьконаправленим імпульсом у момент, коли дракон набирає повітря для вогняного залпу... бум! — Кровіс радісно сплеснув у долоні. — Його власна плазма закипить у його горлянці, розриваючи ящура зсередини на тисячі кривавих шматків!

​Від цього опису половина студентів позеленіла, але рука Зіірі злетіла вгору швидше, ніж професор встиг закінчити фразу.

— Професоре, — монотонно заговорив інопланетянин, його візор світився аналітичним блакитним. — Враховуючи ендотермічні реакції в організмі дракона, який саме коефіцієнт в'язкості їхньої крові? Якщо розрахувати швидкість кровотоку, то за скільки секунд нейротоксин на основі ціаніду досягне центрального синаптичного вузла, викликавши повний параліч крил?

​Кровіс завмер, поглядаючи на Зіірі так, ніби щойно знайшов споріднену душу.

— Нейротоксин? Синхронізація з кровотоком?! — професор майже застогнав від наукового екстазу. — О-о-о, який цинізм! Яка холодна, математична жорстокість! П'ятнадцять секунд, юначе! П'ятнадцять секунд, і ваш безсмертний хижак перетвориться на камінь, що падає з небес! Блискуче!

​Кайрен перевів погляд з Віреї на Зіірі. Ці двоє вискочок, здавалося, влаштували змагання з того, хто придумає найвитонченіший спосіб розчленувати дракона, і професор Кровіс був від цього в абсолютному захваті.

​Але чим більше вони говорили про кров, отрути та розірвану плоть, тим сильніше Кайрен відчував, як кімната стискається. Тіні під ребрами мертвих ящурів на стелі знову заворушилися. Десь поруч, на межі слуху, йому здався той самий шиплячий шепіт із-за залізних дверей.

«Ми згриземо твої спогади...»

​Він до болю стиснув кулаки під партою, змушуючи себе залишатися в реальності, серед запаху формальдегіду та маніякальних лекцій Кровіса.

Професор Кровіс ще не встиг оговтатися від наукового екстазу після відповіді інопланетянина, як Вірея знову ідеально рівно підняла руку. Тепер очі горіли небезпечним, майже хірургічним азартом.

​— Професоре, — почала вона, змусивши Зіірі невдоволено блимнути візором через те, що його перебили. — Якщо зв'язок вершника та дракона має фізичний прояв у вигляді нейронного відгуку, чи існує анатомічна можливість перерізати цей нервовий вузол? Наприклад, щоб розірвати злиття з бракованим ящуром або тим, хто вийшов з-під контролю, не вбиваючи його, а лише... відімкнувши?

​Кровіс охнув, притиснувши довгі, вкриті бурими плямами пальці до грудей.

— О, примусове хірургічне розлучення! Міс Соларіс, ви лякаєте мене своєю аристократичною прагматичністю! Так, це спинномозковий вузол Картера, розташований між четвертим і п'ятим хребцями шийного відділу. Але якщо ваш клинок схибить хоч на міліметр, ящір залишиться паралізованим шматком м'яса назавжди!

​— А щодо їхньої кісткової щільності? — пролунав монотонний голос Зіірі, який вирішив більше не витрачати час на підняття руки. — Якщо плазма ящура всередині гортані досягає чотирьох тисяч градусів за Цельсієм, чому їхні власні щелепи не перетворюються на попіл? Чи можемо ми синтезувати їхню слину для створення антитермічної броні для вершників?

​— Слина дракона як термощит! Блискуче! Вона містить унікальні силікатні ферменти. Ми обов'язково будемо її препарувати на третьому курсі...

​— А де ховається чужа пам'ять?

​Цей голос не належав ні Віреї, ні Зіірі. Він був тихим, низьким і настільки холодним, що полум'я у факелах на стінах аудиторії ледь не згасло.

​Усі обернулися. Рейнар Ксейл не піднімав руки. Він сидів у самісінькому кутку, зсунувши брови, і дивився на професора своїм порожнім, темним поглядом, у якому не було жодного натяку на студентську цікавість.

— Якщо дракон з'їдає розум іншого, — повільно продовжив одинак, і Кайрен мимоволі згадав уривок розмови в кабінеті Вейла, — або якщо він поглинає відлуння свого попереднього, мертвого вершника... в якому саме органі осідає ця гниль? І чи можна її... вирізати?

​В Аудиторії Кісток запала мертва тиша. Навіть Торік перестав усміхатися, інстинктивно відсунувшись від парти.

​Професор Кровіс завмер. В очах палахкотів справжній маніякальний вогонь. Професор задоволено потирав долонями, ніби Ксейл щойно вручив йому ключ від найстрашнішої таємниці всесвіту.

— Нейро-паразитизм... Фантомна анатомія! — майже простогнав професор, нахиляючись над столом так низько, що ледь не торкнувся носом черепа мертвого дракона. — О-о-о, містере Ксейл... Ви дивитеся прямо в самісіньку безодню! Більшість дурнів думає, що пам'ять живе в мозку. Ні! У драконів чужа свідомість, ця «гниль», як ви висловилися, осідає в Магічному шлуночку серця. Вона вплітається в їхню плазмову помпу. Щоб вирізати її, містере Ксейл... доведеться вирвати серце живцем і замінити його на механічне. Ви чудовисько, юначе. Мені це страшенно подобається!

​Професор різко випростався, що аж його закривавлений шкіряний фартух підскочив до грудей.

— А тепер — стилуси до рук! — гаркнув він. 

— Електронні пергаменти на стіл! Пишіть так, ніби від цього залежить ваше життя, бо повірте мені — воно від цього залежить!

​Студенти поспіхом розгорнули свої сувої. Наступні сорок хвилин перетворилися на марафон конспектування чистого кошмару. Професор диктував із шаленою швидкістю, розмахуючи указкою, зробленою з чийогось ребра:

- ​Подвійна серцева система: Ящури мають два серця. Праве (Кров'яне) відповідає за циркуляцію кисню. Ліве (Плазмове) — за магічну енергію та дихання вогнем. Зупинка одного не вбиває дракона миттєво, а лише вводить його у стан неконтрольованої, передсмертної люті.

- ​Сліпа зона регенерації: Луска дракона відростає, але мембрани під крилами — ні. Запишіть червоним: «Пробита мембрана = мертвий пілот».

- ​Точки больового шоку: Дракони майже не відчувають зовнішнього болю, але вкрай чутливі до внутрішніх вібрацій. Звук певної частоти може змусити їхній кістковий мозок вібрувати, спричиняючи агонію.

- ​Залоза страху: Розташована трохи вище надниркових залоз. Саме вона виділяє той кислий запах, який першокурсники відчули на сьогоднішній практиці з відбраковками.

​Кайрен ледве встигав замальовувати схему розташування плазмового серця, коли пролунав глухий удар гонга, що сповіщав про кінець лекції.

​— На сьогодні все! — Кровіс задоволено поплескав череп по іклах. — У першокурсників мій предмет лише раз на тиждень. Ваші крихкі мізки ще не готові до щоденного розтину і копирсання в нутрощах. Тому ми побачимося наступного вівторка.

​Студенти з полегшенням взялися згортати свої пергаменти, готові якнайшвидше вирватися з цього підвалу, пропахлого смертю і формальдегідом. Але професор ще не закінчив.

​— І за традицією нашої Академії... — Кровіс хижо примружився, — ваше перше домашнє завдання.

​Кайрен напружився. Після завдання Ліори "слухати темряву" і божевільних стрибків у вентиляцію від Блікса, від Кровіса можна було очікувати найгіршого.

​— Драксарія буквально побудована на кістках тих, хто був до нас, — прошипів професор. — Сьогодні вночі ви повинні знайти в коридорах Академії залишок мертвого дракона. Це може бути скам'яніла лусочка, уламок кігтя або ікло, що вивалилося з пащі статуї. Ви маєте принести його у свою кімнату... і покласти собі під язик.

​Торік видав гучний писк. А Кайрен відчув, як до горла підкотила нудота.

​— Ви спатимете з цією мертвою частинкою в роті до самого ранку, — продовжував Кровіс, смакуючи кожне слово. — А на наступному занятті ви здасте мені есе про те... який смак мала смерть цього ящура. І повірте, якщо ви збрешете і напишете, що відчули просто смак пилу — я змушу вас проковтнути цей уламок. Зрозуміло? Вільні!

​Кайрен вийшов із аудиторії одним із перших, інстинктивно витираючи рот долонею. Він досі пам'ятав солонуватий смак власної крові після нічної розмови з Безоднею. А тепер йому доведеться тримати в роті шматок мертвого дракона.

​Драксарія дійсно робила все можливе, щоб вони збожеволіли ще до кінця першого тижня.

"Хоч би не збожеволіти" - репетував виснажений мозок юнака.

Треба було пережити ще одне заняття.

О другій годині дня вони вже стояли на краю Гравітаційного Колодязя — бездонної вертикальної шахти, яка, здавалося, прошивала Драксарію наскрізь аж до самого ядра. Знизу, з неймовірної глибини, піднімалося гудіння, а стінки колодязя періодично спалахували кільцями ревучої, яскраво-синьої плазми.

​Кайрен обережно зазирнув униз і відчув, як шлунок робить сальто.

​Поруч пролунав звук, схожий на скиглення пораненого цуценяти. Торік, вчепившись пальцями в захисний бар'єр, дивився в шахту. Його ластовиння яскраво виділялося на мертвотно-блідому, спітнілому обличчі.

— Я... я зараз виблюю власну душу, — пропищав флоріанець, і Кайрен помітив як трусяться у нього коліна. — Якщо ми маємо туди стрибнути, я клянуся, я сам піду і здамся Ехо Безодні. Там хоча б рівна підлога! Я сподіваюсь.

​Кайрен видихнув із неймовірним, майже істеричним полегшенням. Справжній Торік повернувся. Його паралізуючий страх, його бурмотіння, та навіть його піт — усе це було таким нормальним і живим, що Кайрен ледь не обійняв друга. «Медичний стабілізатор перестав діяти? Чи його психіка просто перезавантажилася?» — майнула думка, але роздумувати було ніколи.

​З вентиляційної труби під стелею з диким гуркотом вилетів Блікс Фламберґ.

Зараз він не мав реактивних крил. Натомість він тримав у руках розкриту парасольку, яка іскрила магічними рунами, і падав прямо на них. В останню секунду парасолька видала звук «ПФФФ», випустила хмару рожевого диму, і Блікс м'яко приземлився на металеву платформу, тоді як парасолька розсипалася на попіл.

​— Аеродинаміка плазми! Теорія падіння! — заволав Фламберґ, відкидаючи від себе обгорілу ручку парасольки. Окуляри зсунулися набік, а в очах горів чистий маніякальний вогонь. 

— Вітаю вас у Колодязі Істини, недобитки! Більшість ідіотів думають, що політ — це махання крилами. Нісенітниця! Політ — це просто контрольоване падіння, під час якого ви постійно промахуєтеся повз землю!

​Вірея скептично підняла брову.

— Майстре Фламберґ, — холодно зауважила вона, 

— закони класичної аеродинаміки стверджують, що підйомна сила...

​— Закони класичної аеродинаміки писали люди, які ніколи не горіли живцем на швидкості два махи, принцесо! — гаркнув Блікс, підскочивши до краю шахти. — Плазма не підкоряється повітрю! Плазма його пожирає! Якщо ваш ящір втратить тягу і ви почнете падати крізь вогняний шторм, повітря вас не врятує. Вас врятує лише здатність падати ШВИДШЕ за вогонь!

​Він дістав із кишені манекен розміром із людину, зроблений із термостійкого полімеру, і просто кинув його в шахту. Манекен полетів униз, розкинувши руки. Щойно він перетнув перше синє кільце плазми, він спалахнув, як сірник, і за секунду перетворився на вуглинку.

​Торік гикнув і осів на підлогу, обхопивши голову руками.

​— Широкий аеродинамічний профіль = смерть! — радісно прокоментував Блікс. — Щоб пробити плазму, ви маєте стати голкою! Руки по швах, голова вниз, і ніяких криків, бо якщо ви відкриєте рота — плазма випалить вам легені , навіть не встигнете сказати «мама»! А тепер...

​Блікс вишкірився так хижо, що навіть Рейнар у кутку напружився.

— СТРИБАЙТЕ!

​Ніхто не поворухнувся.

— Я сказав, ПІШЛИ ВНИЗ! Ану бігом! — Фламберґ дістав свій гігантський розвідний ключ і просто згріб студентів з платформи, як сміття.

​Першим полетів Зіірі, який, падаючи спиною вперед, встиг крикнути:

— Моя маса поділена на прискорення вільного падіння дорівнює...

І зник у темряві.

​Наступною була Вірея. Вона гордо ступила вперед сама, склавши руки на грудях, як фараон у гробниці, і полетіла вниз, намагаючись зберегти гідність, навіть коли її волосся стало дибки.

​Кайрен не став чекати удару ключем. Він схопив за комір Торіка, який ридав, зчепив його руки по швах і потягнув за собою в прірву.

​Це було гірше, ніж катання на Грімзлі. Гравітація вчепилася в них мертвою хваткою. Повітря перетворилося на наждачний папір. Кайрен миттєво згрупувався, витягнувшись струною, як вчив Майстер. Попереду наближалося перше кільце синьої плазми.

​Температура стрибнула так, що брови почали тліти.

«Голка! Стань голкою!» — подумки кричав собі Кайрен. Він склав тіло в ідеальний спис. Разом хлопці пробили плазмове кільце за долю секунди. Спека лизнула щоки, але не встигла зачепитися за обтічний силует.

​А от Торік, падаючи поруч, інстинктивно розкинув руки в паніці, намагаючись загальмувати. Форма миттєво задиміла.

— ААААА! Я ГОРЮ! Я СМАЖЕНИЙ ФЛОРІАНЕЦЬ! — заволав рудий. Очі були розміром із блюдця. Але цей крик, цей чистий, непідробний жах... Кайрен ще ніколи не був таким щасливим бачити друга в паніці. Емоції були справжніми. Торік повернувся!

​Кайрен дивом примудрився викрутитися в повітрі, врізався плечем у друга, змушуючи його скласти руки, і вони кубарем прошили друге кільце вогню.

​Крізь рев вітру повз них пролетів спочатку Рейнар, а потім сам Блікс. Він падав догори дригом, заклавши руки за голову і насвистуючи якусь веселу мелодію. За п'ять метрів до абсолютно чорного, смертоносного дна шахти інструктор ліниво клацнув пальцями.

​Антигравітаційна сітка миттєво увімкнулася.

П'ятірку першокурсників буквально розмазало по повітряній подушці. Вони зависли за метр над розпеченим ядром, важко хапаючи ротом повітря, що пропахло озоном і власним потом. Навіть серця виривалися з грудей.

​Сітка повільно підняла їх і викинула на боковий технічний балкон. Студенти попадали на холодну металеву решітку, відкашлюючись. Всі тремтіли.

​Кайрен лежав на спині, вдивляючись у високу темряву шахти, і раптом зловив себе на тому, що усміхається. Це було шалено. Смертельно небезпечно. Але це був найчистіший, найяскравіший адреналін у його житті.

​Блікс м'яко приземлився поруч. Він не кричав. Не розмахував ключем. Інструктор мовчки сів на перевернутий ящик із боєприпасами, дістав із кишені куртки пом'яту сигарету і клацнув пальцями, висікаючи іскру з великого пальця. Глибоко затягнувся, випускаючи кільце сизого диму.

​У напівтемряві балкона, без своїх криків і божевільних стрибків, Фламберґ раптом здався дуже... старим. І неймовірно втомленим.

​— Ви живі, — нормальним людським голосом промовив Майстер. Ця зміна тону була настільки різкою, що студенти миттєво замовкли, переглядаючись. Зникла маска клоуна. Перед ними сидів чоловік, чий розум був гострішим за скальпель професора Кровіса.

​— Ви думаєте, я просто схиблений садист, який любить кидати дітей у вогонь, — Блікс гірко всміхнувся, розглядаючи тліючий кінчик сигарети.

 — Ви дивитеся на мене і бачите іржаві окуляри та гайковий ключ. Але знаєте, що найкумедніше?

​Він підняв погляд на них. Очі Блікса, зазвичай вирячені й божевільні, зараз були разюче ясними, проникливими та наповненими болем.

— Це єдиний спосіб навчити вас не довіряти небу. Небо Драксарії — це хижак. Якщо ви будете дотримуватися правил із підручників, ви станете чудовим, правильним кормом.

​Кайрен сів на решітці, схрестивши ноги.

— Чому ви так нас вчите, Майстре? — тихо запитав хлопець. — Ви знаєте аеродинаміку краще за всіх в Академії. Ви бачите кожну помилку. Але чому ви ховаєте це за... хаосом?

​Блікс довго дивився на Кайрена.

— Тому що ідеальний порядок мене вже одного разу ледь не вбив, Вокс.

​Вірея, яка зазвичай уникала неформальних розмов, несподівано подалася вперед.

— В архівах сказано, що двадцять років тому ви були найкращим пілотом Елізіум-Прайм. Наймолодшим Майстром Злиття в історії, — її голос звучав із непідробною повагою. — Що сталося? Чому ви...

​— Чому я тепер клоун-механік, який лагодить кіборгів? — Блікс сухо засміявся, та не від радості. Він привідкрив завісу, на яку жоден студент не смів навіть дивитися. — Все дуже просто. Я хотів більшого. Я був молодим і самовпевненим. Мені здавалося, що звичайне злиття розумів із драконом — це занадто просто. Я хотів злитися з самою плазмою. Знайти точку абсолютного нуля в магічно-нейронному зв'язку.

​Рейнар, який лежав на боку, аж напружився, почувши ці слова. Погляд прикипів до інструктора.

​— Це був експеримент, — Фламберґ струснув попіл. — Я знайшов цю точку. Я синхронізував свою душу не просто з мозком дракона, а з його плазмовим серцем. На одну мілісекунду я став богом. Я міг керувати енергією зірок... Але людська психіка для такого не призначена. Віддача була такою, що мій дракон згорів зсередини за долю секунди. А мій розум... він розколовся на тисячу шматків.

​У технічному коридорі запала мертва, приголомшена тиша.

Геніальний пілот, який втратив усе через власну велич. Він не був дурнем. Він був Ікаром, який долетів до самого сонця, обпікся і тепер одягнув маску блазня, щоб вижити зі своїми шрамами.

​— Тож запам'ятайте, першачки, — Блікс загасив недопалок об каблук свого іржавого черевика. 

— Не шукайте ідеального контролю. Шукайте спосіб вижити в хаосі. Хаос — це єдине, що тут чесне.

​Пролунав глухий удар гонга. Заняття закінчилося.

​Майстер Фламберґ миттєво, наче за клацанням перемикача, випростався. Знову згорбив плечі, на обличчя знову повернулася божевільна, золота усмішка. Перехід був настільки блискавичним, що студенти ледь не відсахнулися. Клоун повернувся на сцену.

​— Що ж...виставу закінчено! — гаркнув він, вказуючи на них розвідним ключем. — Від вас смердить панікою, а це означає, що мій план виконано! Домашнього завдання сьогодні не буде! Можете йти зализувати свої опіки і молитися, щоб не стати вечерею!

​Він підморгнув їм обгорілим оком.

— І, до речі... — Блікс хитро примружився. — Раджу вам заглянути до інформаційної панелі у вітальні. Подивіться на свою успішність. Дехто сьогодні отримав від мене найвищий бал. І можу гарантувати, ви будете шоковані тим, хто саме.

​Інструктор натиснув кнопку на поясі, зламані реактивні черевики знову заіскрили, і він з диким ревом злетів назад у вентиляційну трубу, залишивши їх наодинці з шоком від пережитого.

​Кайрен перезирнувся з Віреєю і Торіком. Втома зникла, бо з'явилася пекуча цікавість. Найвищий бал від Блікса? Невже ідеальна Вірея? Чи інопланетна точність Зіірі? А може, самогубний політ Торіка? Вони побігли до виходу, забувши про синяки та опіки. Драксарія знову готувала сюрприз.

Студенти увірвалися до вітальні Обсидіанового сектора, майже збиваючи одне одного з ніг. Темний, холодний камінь кімнати вже не здавався таким ворожим — зараз їх цікавила лише велика чорна плита над неопаленим каміном, де мерехтіли золотаві руни успішності.

​Кайрен підбіг першим, жадібно ковзаючи поглядом по іменах.

​— Не можу повірити... — видихнув він.

​Навпроти його імені у графі «Аеродинаміка плазми» та "Контакт із відбракованими" горіла цифра, яка засліплювала: 95 балів. Найвищий результат на курсі. Під ним яскраво світився Торік із 85 балами. А Вірея, Зіірі та Рейнар отримали рівно по 50 балів — стандартний мінімум за виживання.

​Вірея підійшла ближче. Побачивши оцінку Кайрена, вона завмерла, а потім недовірливо примружилася.

— Це нелогічно, — прошепотіла вона, нервово поправляючи ідеальну світлу косу. — Ти порушив усі правила. Ти летів на відбраковці, як на несправному возі, а в колодязі просто падав...

​— Я падав швидше за вогонь, принцесо, — Кайрен не втримався від широкої, зухвалої усмішки, відчуваючи, як груди розпирає гордість. Він, шахтар із Таріс-9, обійшов аристократку в небі. — Блікс оцінив мою бездоганну відсутність техніки.

​— Зате в Анатомії баланс всесвіту відновлено, — монотонно констатував Зіірі, тицяючи довгим пальцем у сусідню колонку.

​Професор Кровіс нагородив Вірею та Зіірі 90 балами за їхню кровожерливу кмітливість. Кайрен, Торік і Рейнар отримали свої жалюгідні 45 балів, що ледве рятували їх від статусу «корму для мантикор».

​— Знаєте, що це означає? — очі Торіка раптом хитро заблистіли, і він потер руки, облизуючи губи. — Якщо ми скинемося частиною балів прямо зараз... ми можемо повечеряти чимось, що не має очей і не намагається втекти з тарілки!

​Ніхто не сперечався. Вчорашній бенкет від Вейла був дивом, але сьогодні вони могли купити собі нормальну студентську їжу. Кайрен приклав свій жетон до виїмки під дошкою, за ним це зробили інші (навіть Рейнар мовчки віддав частину своїх балів і відійшов у тінь).

​Повітря над довгим кам'яним столом пішло знайомими хвилями, і за мить там з'явилася вечеря. Звісно не розкішна, якою пригощав куратор, але для змучених першокурсників вона виглядала як їжа богів. Гаряча, густа печеня з картоплі та м'яса (чимось схожого на яловичину, але ніхто не питав), свіжі, хрусткі скибки хліба, що пахли кмином, і великі кухлі з теплим трав'яним узваром. Фух...цього разу без зеленого слизу та бульбашок.

​Вони накинулися на їжу, як зграя голодних вовків. Навіть стіни Обсидіанового сектора, які ще вночі шепотіли прокляття, зараз здавалися глухими до їхнього веселого гомону.

​— Ні, ви бачили обличчя Блікса, коли він дістав ту парасольку?! — з набитим ротом реготав Торік, розмахуючи шматком хліба. — Я думав, він зараз відкриє її, і звідти полетять отруйні кажани! А він просто... пффф! І рожевий дим! Клянуся, цей чоловік — геній, замаскований під пацієнта психлікарні!

​— Він використовує хаос як педагогічний інструмент, — розмірковував Зіірі, акуратно нарізаючи м'ясо на ідеально рівні кубики. — Згідно з моєю оцінкою, його рівень інтелекту значно перевищує норму. Але його психологічна травма від плазмового серця... це цікавий феномен. Я б хотів побувати у його спогадах.

​— Тобі б тільки все дослідити, Зіірі, — пирхнула Вірея, елегантно відпиваючи узвар, хоча на її щоках грав рум'янець після гарячої їжі та адреналіну. — Але Блікс мав рацію. Небо не пробачає ідеальності. Я... — вона завагалася, опускаючи погляд у кухоль, — я сьогодні зрозуміла, що мої сімейні техніки контролю нічого не варті, коли дракон зривається в піке. Якби не граната Блікса, мій кислотний ящір точно відкусив би мені ногу.

​Кайрен сидів, потягуючи гарячий напій, і слухав їхню балаканину. Йому було тепло. Було добре. Але очі, мов примагнічені, постійно поверталися до Торіка.

​Флоріанець сміявся. Він жваво розповідав, як у нього ледь не зупинилося серце, коли Кайрен штовхнув його в кільце плазми. Його емоції були яскравими, гучними, абсолютно природними.

​«Справжній Торік... — думав Кайрен, і холодний клубок підозри знову почав розростатися в шлунку, витісняючи присмак смачної печені. — Але як? Я бачив його вранці. У ньому не було душі. А вночі... Безодня розривала його свідомість на шматки, я чув його крик. Медичні стабілізатори пригнічують нервову систему, але вони не повертають особистість. Що з тобою зробили в тих Казематах Зцілення, друже?»

​Кайрен перевів погляд у темний куток вітальні, де мовчки їв Рейнар. Одинак не брав участі в розмові, але Кайрен знав, що за маскою, яку він натягнув ховається чуже, прадавнє чудовисько. У цій Академії ніхто не був тим, ким здавався. І нікому не можна було вірити на слово.

​Сміх Торіка раптом перервався, він нервово здригнувся і потер шию.

— Слухайте... а ми ж маємо ще те завдання від Кровіса, — флоріанець зблід, і веселощі миттєво вивітрилися з вітальні, наче хтось відчинив вікно в зимову ніч. — Кістка дракона... під язик. Я краще буду спати в коридорі, ніж засуну мертвечину собі до рота.

​— Не вийде, Бамбл, — похмуро озвався Кайрен, відставляючи кухоль. — Якщо Кровіс дізнається, що ми схалтурили, він нас самих на органи розбере.

​Він підвівся з-за столу, відчуваючи, як нічна втома знову навалюється на плечі.

— Торіку, — Кайрен кивнув у бік коридору з кімнатами. Голос прозвучав трохи різкіше, ніж він планував. — Зайдеш до мене на хвилину? Я знайшов одну стару статую біля південного крила, там повно уламків. Розділимо здобич. І заразом... треба дещо обговорити.

​Торік здивовано закліпав своїми світлими віями. На обличчі читалася втома....і ще щось..

— Так... звісно, Вокс. Ходімо.

​Коли вони вдвох залишили вітальню, де Вірея і Зіірі вже почали нову суперечку про хімічний склад драконячої слини, Кайрен відчув, як серце знову прискорює ритм. На них чекала розмова, яка могла розкрити найстрашнішу таємницю цієї ночі. Або хоча б привідкрити завісу.

Вони швидко зайшли до кімнати.

Тут, у тьмяному, м'якому світлі флуоресцентних прожилок каменю можна було розслабитися.

​Торік з полегшенням видихнув, опускаючись на край левітуючого ліжка, і втомлено потер обличчя долонями.

​— Гаразд, Вокс, — тихо промовив флоріанець. — Ти дивився на мене за вечерею так, ніби я привид. Що не так?

​Кайрен не сів. Він підійшов до стіни і сперся на неї. Серйозно зиркнув на друга.

— Торіку, що з тобою сталося вночі? І що з тобою зробили в тих Казематах Зцілення?

​Торік здригнувся, ніби від удару струмом. Опустив руки на коліна.

— Ти теж це чув, так? — прошепотів він, і в його очах знову промайнув первісний жах. — Той шепіт із-за дверей. Він... він заліз мені прямо під череп. Я відчував, як він перебирає мої спогади про дім, про матір, вишукуючи те, чого я боюся найбільше. Я кричав, поки не зірвав голос, а потім...

​Він нервово ковтнув, подивившись на свої зрадливі руки. Вони тремтіли.

— Потім двері відчинилися. Якісь білі големи стягнули мене з підлоги і понесли кудись униз. У Казематах... Кайрене, це не була лікарня. Там якась м'ясорубка для мізків. Вони влили мені в горло якусь густу, ртутну рідину. Назвали це "Відсікачем".

​Кайрен відчув, як по спині побіг холодок.

— І що він зробив?

​— Він вимкнув мене, — Торік підняв на друга очі, сповнені гіркоти. — Весь мій жах зник, але разом із ним зник і я. Коли я стояв вранці перед відбракованими драконами, я був просто порожньою оболонкою. Шматком м'яса, який міг виконувати команди. Якби не той стрибок у плазмовий колодязь... якби вогонь не обпалив мене, пробивши цей хімічний бар'єр справжнім, фізичним болем... я б, напевно, так і залишився маріонеткою.

​У кімнаті запала важка тиша. Кайрен повільно підійшов і сів поруч із Торіком, поклавши руку йому на плече. Це був чоловічий жест підтримки, але в цьому місці він вартував більше за будь-які заклинання.

​— Вони ламають нас, Торіку, — твердо сказав Кайрен. — Академія, Безодня, наш куратор... тут усе пов'язано. Я підслухав розмову Вейла з Рейнаром. Цей одинак уже має зв'язок із драконом, дуже сильний і темний. Вейл знає про це. Вони приховують щось жахливе.

​Торік широко розплющив очі, вбираючи кожне слово.

— І що ми будемо робити? Ми ж просто першокурсники. Нас розчавлять.

​— Ми будемо копати, — Кайрена звузив очі. — Як шахтарі на моїй планеті: обережно, простукуючи кожну стіну, щоб не викликати обвал. Ми проведемо власне розслідування. З'ясуємо, що таке Ехо Безодні, яку гру веде куратор, і чому нас усіх змушують балансувати на межі божевілля. Але ми маємо триматися разом. Домовилися?

​Торік подивився на руку Кайрена на своєму плечі, потім заглянув у його обличчя, і вперше за цей день усміхнувся по-справжньому щиро, без страху чи істерики.

— Домовилися, Вокс. Якщо вже помирати в цій проклятій Академії, то хоча б знаючи, якого біса тут відбувається.

​Розділивши знайдений раніше напівзотлілий шматок драконячої луски і дві дрібні кісточки, вони розійшлися по своїх кімнатах, щоб виконати найгидкіше домашнє завдання в їхньому житті.

​Кайрен стояв посеред своєї кімнати, тримаючи в руці уламок мертвого дракона. Він був розміром із монету, чорний, пористий і крижаний на дотик.

​«Смерть під язик. Ви маєте відчути її смак», — пролунав у голові маніякальний голос професора Кровіса.

​Кайрен глибоко вдихнув, заплющив очі і швидко, щоб не передумати, засунув кістку до рота, піднявши язик.

​Його миттєво знудило.

Фізичний смак був жахливим — гнила мідь, старий попіл і затхлий пил століть. Але найстрашнішим було інше. Кровіс не брехав. Здавалося, сама кістка випромінює фантомні відчуття. Щойно вона торкнулася слизової, у голові Кайрена розірвався беззвучний, передсмертний рев невідомого ящура. Він відчув примарний біль у неіснуючих крилах і задуху падаючого з небес створіння.

​Хлопець стиснув щелепи так, що заскреготали зуби, змушуючи себе не виплюнути цю гидоту. Очі сльозилися, горло стискало від спазму. Хлопець поплентався до ліжка, впав на нього, намагаючись дихати лише через ніс, і закутався у сріблясту ковдру, яка миттєво відреагувала на його тремтіння, поширюючи м'яке тепло.

​Тільки но почав провалюватися в тривожний, гарячковий напівсон, коли на тумбочці біля ліжка раптом яскраво спалахнув його вступний жетон.

​Кайрен розплющив одне око. Над металевою пластиною кружляла чітка, криваво-червона голограма з печаткою Архонта Ноктіра Вейла. Текст складався з гострих, небезпечних рун, які самі собою перекладалися в голові:

​До відома першокурсників Обсидіанового сектора.

​Завтра Академія скасовує всі заняття. Відбудеться Турнір Чорного Сонця — випробування боєм для найкращих пілотів старших курсів. Вам дозволено бути присутніми на арені і спостерігати за тим, як виглядає справжня міць. Дивіться уважно. Можливо, хтось із вас проживе достатньо довго, щоб колись зайняти їхнє місце.

​Але на Драксарії не буває подарунків. Платою за ваше дозвілля стане вечірня відробітка. Відразу після Турніру весь перший курс відправляється до підземель — вичищати кислотні вигрібні ями Василісків-вогневиків. Без магії.

​Насолоджуйтесь видовищем.

Архонт Вейл.

​Кайрен зі стогоном відкинув жетон. З рота досі тхнуло мертвою міддю, мозок розколювався від примарного драконячого болю, а завтра йому доведеться розгрібати радіоактивний послід монстрів.

​Він заплющив очі, намагаючись ігнорувати кістку під язиком. Драксарія була пеклом, але, принаймні, тепер у цьому пеклі в нього був друг, з яким вони збиралися розпалити тут власне вогнище.