Раді Вас бачити!

​— Якщо цей психопат знову змусить нас голими руками сортувати мариновані жовчні міхури, я реально лівну з цієї пари і піду писати заяву на відрахування, — стогне Торік, нервово смикаючи комір своєї чорної мантії.

​Першокурсники повільно спускаються гвинтовими сходами до підвального рівня Академії. Світло смолоскипів тут тьмяніше, а повітря — неприємно вогке.

​— Та не душни, Бамбл, — хмикає Кайрен, хоча під його очима залягли глибокі темні кола від недосипу. — Минулого вівторка було не так уже й погано. Зате тепер ти знаєш, що драконяча кислота пропалює черевики швидше, ніж ти встигаєш скрикнути.

​— Не так уже й погано?! — зривається голос на обурений писк. — Це був лютий треш, Вокс! Ми були по лікті в слизу якогось дохлого болотного віверна! Я потім три дні відмивав руки, а мені досі здається, що вони пахнуть тухлими яйцями.

​— Згоден, це був повний зашквар, — несподівано підтримує його Рейнар. Кайрен крадькома розгядає його : виглядає як завжди,іде сховавши руки в кишені, але здається, що навіть йому нудно . — Особливо коли Кровіс змусив нас куштувати ту настоянку на лусці. Я думав, у мене шлунок вивернеться навиворіт.

​— Ви поводитеся як зграя вередливих дітей, яким не купили льодяник, — холодно додає Вірея, граціозно спускаючись сходинками попереду всіх. Сьогодні сріблясте волосся ідеально заплетене, дівчина має свіжий вигляд, і вже не така нервова як останні дні. — Це Академія Драксарії, а не курорт. Нам дають знання, які можуть врятувати життя.

​— Ой, та розслабся, Соларіс, — Кайрен злегка штовхає її в плече, від чого дівчина здивовано кліпає. Не очікувала такої фамільярності. — Ми просто скидаємо стрес. Ти ж сама плювалася після того завдання, забула?

​Вірея збирається відповісти щось різке, але слова застрягають у горлі. Вони підійшли до масивних дверей Аудиторії Кісток.

​Цього разу щось було інакше. Зазвичай звідти долинав звук брязкання інструментів або маніякальне мугикання професора, який готував препарати. Зараз там панувала абсолютно мертва, вакуумна тиша.

​Кайрен обмінявся тривожними поглядами з хлопцями, штовхнув важкі двері, і вони переступили поріг.

​Температура всередині досить низька, з рота миттєво вирвалася хмарка пари. Гігантські скелети драконів під стелею здаються ще більш загрозливими в напівтемряві — більшість факелів сьогодні приглушені магією до ледь помітного, синюватого тління.

​Професор Кровіс стоїть біля свого викладацького столу, спиною до них. На ньому все той же закривавлений шкіряний фартух, але він не метушиться. Стоїть абсолютно нерухомо, схиливши голову над гігантським срібним контейнером, від якого віє густим білим холодом.

​Намагаючись не дихати, студенти навшпиньках прослизають до своїх парт. Торік навіть затулив рота долонею, щоб випадково не чхнути.

​Коли всі розсілися, Кровіс повільно обертається. Має дивний вигляд : щоки запали, очі горять не звичним фанатизмом, а чимось глибоким і темним. Його вигляд трохи лякає, і....насторожує. 

​— Ви занадто шумні, — лунає несподівано.

В Кайрена по шкірі побігли крижані мурашки. — Ви приносите сюди свій пульс, свої емоції, свою підліткову метушню... А вони цього не люблять. – вказує на скелети.

​Ніби в трансі, піднімає кістляву руку і вказує кудись угору, на скелети під стелею.

​— На першій лекції містер Ксейл запитав мене про гнилизну, — наближається до парт. — Про те, де ховається пам'ять мертвих вершників і як вона отруює живих драконів. Ви бачили м'ясо. Ви мацали кислоту. Але сьогодні...

​Різко зупиняється перед партою Віреї та Кайрена, нахиляється так близько, що вони відчули запах морозного формальдегіду, який ішов від його шкіри.

​— Сьогодні, — шепоче Кровіс, і його обличчя раптом спотворюється в тому самому божевільному, хижому вишкірі, — ми будемо слухати, як кричить мертва пам'ять. Відкривайте контейнери на ваших столах!

Кайрен повільно опускає погляд на стіл. Перед ним стоїть невелика квадратна скринька з темного срібла, вкрита густим інеєм. Торік поруч навіть не дихає, очі за традицією нагадують два величезні блюдця, намагається сховатися під партою.

​— Відкривайте, — знову повторює Кровіс. Він із насолодою потирає долоні. — Ну ж бо! Сміливіше! Пограємось в патологоанатомів!

​Кайрен обережно торкається металевої засувки. Вона настільки крижана, що обпікає шкіру крізь рукавичку. Клацання лунає в мертвій тиші аудиторії, мов пістолетний постріл. Кришка відкидається, і на парту миттєво виповзає густа хмарка білого, морозного туману, а в ніздрі потрапляє кислий запах крові.

​Всередині, на чорній оксамитовій подушечці, лежить... щось. Воно виглядає як шматок пористого, гранованого обсидіану, але його поверхня не тверда. Вона вогка і ритмічно пульсує, немов досі дихає. І від цього шматка чорноти виходить такий концентрований, важкий відчай, що Кайрену миттєво забуває як дихати.

​— Це якийсь лютий кріп, — шепоче Торік, відсахуючись від своєї парти так різко, що ледь не падає зі стільця. — Матінко природа, воно що, досі живе? Чому воно б'ється?! Це реально треш...

​— Бо це, містере Бамбл, фрагмент Магічного шлуночка серця дракона! — Кровіс раптом гучно плескає в долоні. Першокурсники аж підскакують на місцях. Тихий шепіт миттєво випаровується. Тепер це екстаз божевільного науковця. — Тієї самісінької камери, де величні ящури перетворюють магію на вогонь! І саме туди, як вірно зауважив наш похмурий одинак Ксейл на минулій лекції, осідає «гнилизна». Пам'ять їхніх мертвих напарників!

​Професор швидко походжає між рядами. Здається навіть підстрибує, так йому радісно. Розмахує своєю указкою з драконячого ребра, ніби диригує невидимим оркестром.

​— Дракони живуть століттями! А ви, пілоти... о, ви такі крихкі! Ви розбиваєтеся, згоряєте, божеволієте, вас розривають на шмаття. І коли вершник помирає у стані злиття, його останній крик, його найбільший, найтемніший страх намертво, немов тавром, вдруковується в серце його ящура. Цей шматочок плоті, — різко зупиняється і тицяє указкою в бік скриньки Віреї, — це кристалізована агонія!

​Вірея сидить ідеально рівно, як завжди задерла підборіддя, але Кайрен помічає, як нервово тремтять у неї пальці.

​— Згідно з показниками мого візора, — монотонно лунає голос Зіірі. Інопланетянин уже нахилився над своєю скринькою майже впритул. — Тканина перебуває у стані абсолютного нуля, проте клітинна регенерація та мікропульсації тривають. Це біологічний парадокс. Яким чином ми маємо це вивчати? Традиційні лазерні скальпелі тут будуть неефективними.

​— Містере Зіірі, ви надто буквально все сприймаєте! Сьогодні ми не будемо різати плоть! — Кровіс повертається до викладацького столу і хижо вишкіряється. — Ми будемо діставати емоції. Зніміть захисні рукавички.

Всі почули, як затріщав лід на контейнерах.

​— Що? — обурюється Вірея. — Це пряме порушення техніки безпеки Академії! Ми не знаємо, який магічний фон випромінюють ці зразки! Вони можуть бути токсичними! Моя сім'я...

​— Токсичними? — Кровіс закидає голову і відверто регоче. — Звісно ж, вони токсичні, міс Соларіс! Це чистий біль! Ви хочете навчитися керувати найнебезпечнішими істотами в галактиці, вступати з ними в ментальний зв'язок, не забруднивши своїх гарненьких ручок? Знімайте рукавички! Усі до єдиного! І до діла!

​Рейнар Ксейл першим, без жодного слова чи зітхання, стягує чорну шкіру з рук і недбало кидає на стіл. Зосереджено розглядає пульсуючий шматок у скриньці.

​Кайрен перековтує тугий клубок у горлі. Потім теж повільно стягує захисні рукавички. Долоні спітніли. Серце калатає десь у районі горла.

​— А тепер, — голос Кровіса знову різко падає до моторошного, зміїного шепоту. Професор спирається обома руками на стіл і схиляється над ними. — Торкніться. Двома пальцями. І скажіть мені... що ви відчуваєте.

​— Я пас, я реально пас, я краще піду чистити каналізацію голими руками... — панічно бурмоче Торік, хитаючи головою, але під нищівним, пригнічуючим поглядом Кровіса все ж простягає руку до своєї скриньки.

​Кайрен затримує дихання. Він повільно тягнеться до чорної плоті. Щойно подушечки його вказівного та середнього пальців торкаються крижаної, слизької поверхні, світ навколо нього... зникає.

​Це не просто холод. Відчувається як високовольтний удар в підкірку мозку.

​У вухах Кайрена вибухає нелюдський, пронизливий крик. Він бачить — ні, він буквально відчуває! — як чорне небо стрімко несеться назустріч. Шалений вітер розриває обличчя. Запах паленої крові та ще чогось моторошного. Дика паніка. Зрада. Темрява, що заповнює легені.

​«Вони знали... Архонти знали! Вони залишили нас тут як корм!» — лунає чужий, розпачливий голос у його голові, та згодом цей голос миттєво тоне в знайомому, моторошному ревінні Еха Безодні.

​Кайрен різко відсахується. Перекидає свій стілець і падає на підлогу, обдираючи долоні. Хлопець хапає ротом повітря, ніби його щойно витягли з крижаної води, грудна клітка ходить ходором, перед очима все ще танцюють чорні плями.

​Збоку чується зляканий схлип — це Вірея різко відсмикує руку від своєї парти, і притискає її до грудей, немов обпечену. В очах стоїть справжній жах. Зблідла так, що здається, що зараз втратить свідомість. Торік узагалі сидить, обхопивши голову руками, і тихо, жалібно скиглить, заплющивши очі.

​І лише Рейнар Ксейл продовжує тримати пальці на чорній пульсуючій плоті. Він не відсмикує руку. Хлопець дивиться в одну точку, а на його губах грає абсолютно моторошна напівусмішка.

​— Чудово... — з відвертим захопленням шепоче професор Кровіс, дивлячись на те, як Кайрен намагається піднятися з підлоги, проте ноги його не слухаються. — Ви щойно скуштували чисту смерть. Ну як, смачно?

— Аж ніяк, – бубонить Торік. 

— Містере Ксейл, — професор переводить погляд на дивака. Повільно підходить до парти Рейнара, абсолютно ігноруючи Кайрена, який досі сидить на підлозі. — Ви або геній ментального контролю, або абсолютно порожні всередині. Що ви там бачите?

​Рейнар нарешті неквапливо відриває пальці від чорної, пульсуючої плоті. Обличчя – спокійне, але в глибині вугільних очей танцюють небезпечні, дикі іскри.

​— Нічого особливого, — кидає. Він байдуже витирає кінчики пальців об свою мантію, ніби щойно забруднився у звичайній багнюці. — Просто чужий, протермінований жах. Якийсь невдаха кричав, що його розривають на шматки, і благав матір про допомогу. Повний відвал башки, звісно, але нічого такого, з чим не можна впоратися.

​— Невдаха?! — Кайрен, спираючись на край парти, зривається на хрипкий крик. Його колотить від адреналіну, в грудях усе ще пече від чужого жаху. — Рейнаре, ти взагалі нормальний?! Цей «невдаха» загинув! Мій зразок... мій кричав про зраду! Він кричав, що нас усіх залишили тут як корм! Це ж неприпустимо, ви розумієте, що нам відверто брешуть?!

​Кровіс різко розвертається. В студентів кров стигне в венах.

​— Обережніше зі словами, містере Вокс, — шипить, поки його очі звужуються до двох чорних щілин, що випромінюють небезпеку. — Передсмертна агонія — це страшна річ. Вона породжує галюцинації, параною і найгірші кошмари. Розділяти правду і марення вмираючого мозку — марна справа. Але те, що ви щойно відчули... це і є справжня мета нашого уроку.

​Спирається кулаками на викладацький стіл, обводить поглядом блідих, наляканих першокурсників, які виглядають так, ніби самі щойно повернулися з того світу.

​— Наступного тижня професорка Ліора вимагатиме від вас повного ментального злиття, — голос знову стає моторошним, гіпнотичним шепотом, від якого холоне кров. — Ви відкриєте свої мізки назустріч тисячолітнім хижакам. І разом із їхньою силою ви отримаєте ось це. Фантомну гнилизну їхніх попередніх, мертвих напарників. Якщо ви не навчитеся відокремлювати власні думки від цієї чужої, мертвої паніки... ви зійдете з глузду в перші ж секунди польоту. Ви станете просто ще одним криком у Магічному шлуночку.

​Вірея судомно ковтає слину. Бездоганна порцелянова шкіра досі має хворобливий, сіруватий відтінок, губи стиснула в тонку лінію.

​— Як... як цього уникнути? — питає, забувши навіть підняти руку за правилами. — Мій фрагмент... він випалював мене заживо. Я відчувала запах власної паленої шкіри.

​— «Вузол Тиші», міс Соларіс! — радісно вигукує Кровіс, миттєво повертаючись до свого маніякального стану, від якого студенти здригаються. — Те, чого вас вчить старий буркун Драґорн! Фізична анатомія і ментальна — нероздільні! Ви маєте вирізати цю чужу пам'ять зі своєї голови так само холоднокровно, як скальпель ріже гнилу плоть! Ви маєте замкнутися!

​Зіірі, який весь цей час напружено дивився на свій зразок через візор, швидко й монотонно щось нотує на електронному пергаменті.

​— Зафіксовано критично високий рівень нейротоксичної загрози, — констатує як ні в чому не бувало. — Інфікування чужою травмою призводить до повного колапсу нервової системи пілота. Професоре, чи можливо синтезувати хімічний блокатор для...

​Вібруючий удар мідного гонга, що лунає з-під стелі, різко обриває його питання. Сповіщає, що пара закінчилася.

​— Час вийшов! — Кровіс розчаровано цмокає язиком і змахує своєю кістяною указкою.

​Срібні кришки скриньок із гучним, металевим клацанням одночасно зачиняються, ховаючи чорні, пульсуючі серця. Їхній нестерпний морозний холод зникає.

​— Ваше домашнє завдання! — гаркає професор навздогін. — Напишіть мені детальне анатомічне есе на тему: «Вплив фантомного болю на кровоносну систему вершника». Мінімум три фути пергаменту! І не здумайте списувати з підручників, я хочу читати про ваші сьогоднішні відчуття!

​Торік скиглить, як побите цуценя.

​— Вільні! До зустрічі в морзі! — шкіриться професор, а потм розвертається до своїх стелажів із заспиртованими очима, що світяться в темряві.

​Першокурсники хапають свої пергаменти та мантії так швидко і хаотично, ніби аудиторія от-от вибухне. Ніхто не каже ні слова, доки вони не вивалюються за важкі двері підвалу.

​Торік сповзає по холодній кам'яній стіні на підлогу коридору.

​— Я більше це не вивезу, — знову скиглить, обхоплюючи голову руками. — Я реально крінжанув від цього шматка м'яса. Мене зараз виверне навиворіт. Піду вип'ю літр заспокійливого нектару і пролежу в антигравітаційному душі до самого вечора.

​Вірея мовчки притуляється до стіни навпроти, прикривши очі і намагається вирівняти дихання, а Рейнар лише байдуже знизує плечима, ховаючи руки глибоко в кишені.

​Кайрен дивиться в темряву підземелля. Чужий передсмертний крик про зраду Архонтів досі дзвенить у його вухах, міцно переплітаючись із словами його власного чорного дракона.

​«Ми знаємо про зраду...»

​— Все це не просто галюцинації, — твердо каже Кайрен, стискаючи кулаки. Голос звучить по-дорослому похмуро. — У цій Академії відбувається щось дуже темне. І ми знаходимося прямо в центрі цієї м'ясорубки.

Решта пар пролітає непомітно. Як завжди це суцільний, виснажливий туман, сповнений магічних формул, фізичних навантажень та постійного відчуття небезпеки. Ввечері п'ятірка друзів знайшла прихисток у Великій Бібліотеці.

​Це місце вражало. Воно нагадувало готичний собор, де замість вітражів височіли кілометрові стелажі з книгами, сувоями та кристалами пам'яті. Деякі фоліанти світилися в темряві примарним синім світлом, інші — тихо шепотіли забутими мовами, коли повз них хтось проходив, а під самісінькою стелею, серед масивних люстр, літали зграйки білих паперових птахів, які насправді були загубленими нотатками старшокурсників.

​Вони зайняли круглий дубовий стіл у найвіддаленішому кутку.

​— Я зараз просто збожеволію, — Торік б'ється лобом об товстелезний фоліант із назвою «Анатомія фантомного болю». Вигляд має, ніби його прожували і виплюнули. — Три фути пергаменту для Кровіса! Я написав лише два абзаци, і вони зводяться до того, що це був повний крінж і я ледь не вмер. Як це розтягнути на три фути?!

​— Додай більше води про колапс кровоносної системи, — байдуже радить Рейнар. Він сидить, закинувши ноги на сусідній стілець, і навіть не торкається свого порожнього пергаменту, натомість крутить в руках срібну монету. — Напиши, що твої капіляри лускали від чужого відчаю. Психопат Кровіс обожнює таку драму.

​— Згідно з моїми розрахунками, — Зіірі, не піднімаючи голови від електронного планшета, монотонно озвучує свій висновок, — ймовірність успішного складання есе Кровісу без детального опису некрозу тканин становить менше чотирнадцяти відсотків. А ще нам потрібно вивчити всю інформацію про «Вузол Тиші» для Драґорна.

​Кайрен важко зітхає, відкидаючись на спинку скрипучого дерев'яного стільця. Тре перенісся. Голова розколюється на шматки. 

— Вузол Тиші... Легко сказати. Я перегорнув уже три книги. Там пишуть, що треба зачепитися за найсильніший людський спогад. Але що, як мій страх перед драконом виявиться слабшим за його власний біль?

​— Тоді ти станеш овочем, Вокс. Усе просто, — зловтішається Рейнар.

​Вірея, яка до цього моменту зосереджено і з ідеальною каліграфією виводила руни на своєму пергаменті, різко кладе перо. Погляд не добрий.

​— Досить про домашку, — нахиляється ближче до центру столу, щоб всі почули. — Ви бачили сьогодні Ґарета з бойового факультету? Він зазвичай ходить за Торвальдом?

​— Бачив, — похмуро киває Кайрен, переходить на шепіт. — Він як живий мрець. Шкіра сіра, очі скляні. Він навіть не помітив, як врізався в колону біля турболіфта. Здавалося, він взагалі не розуміє, де знаходиться.

​— Оце і є той самий зашквар, про який я казав! — жваво підхоплює Торік, озираючись, чи не підслуховують їх літаючі книги. — Кажуть, Ґарета та ще кількох студентів відправляли підчищати хвости за куратором Вейлом. Повернулися вчора вночі. Але ж офіційна версія стверджує, що куратора відправили на Аетерну лікуватися! Якщо Ґарет тут, то де Вейл?

​— Мертвий. Або мутував у щось страшне, — спокійно припускає Рейнар. — Вони нам відверто згодовують казочки. Драксарія готується до масштабної бійні, а з нас роблять гарматне м'ясо.

​— А що твій новий залицяльник? — Кайрен пильно дивиться на Вірею. — Моргат. Він же староста нашого сектора, а також заміняє Вейла. Він має доступ до кабінетів адміністрації. Ти не пробувала з нього щось витягнути?

​Обличчя Віреї миттєво кам'яніє, а на щоках спалахують гнівні червоні плями.

— Він мені не залицяльник! — сичить, стискаючи кулаки так, що хрустять суглоби. — Він хворий, маніпулятивний виродок, який шантажує нещасних студентів в Академії! Я краще стрибну в пащу дикому віверну, ніж буду просити його про послугу!

​— Ого, які гучні слова для тієї, хто так солодко стогнав у моїх обіймах, — раптом лунає небезпечний голос з густої тіні між стелажами.

​Усі п'ятеро миттєво підскакують. З непроглядної темряви, немов зітканий із самого мороку, плавно виходить Моргат. Виглядає як завжди бездоганно: ідеально скроєна чорна форма, хижа, самовдоволена усмішка і темні очі, що поглинають світло. Він недбало сперся плечем на стелаж, схрестивши руки на грудях.

​Вірея задихається від обурення, намагається знайти слова, але Моргат лише прикладає довгий палець до своїх ідеальних губ.

​— Тихіше, Соларіс. У бібліотеці не прийнято кричати, — муркає, поки погляд ковзає по обличчях першокурсників, які напружилися, та, здається, готові до неприємностей. — Ви такі кумедні, коли граєтеся в детективів. Обговорюєте Ґарета, будуєте теорії змови, скиглите над домашніми завданнями...

​— Чого тобі треба, Моргате? — гарчить Кайрен, виступаючи трохи вперед, ніби закриває собою друзів. — Прийшов знову самоствердитися за рахунок першокурсників?

​Моргат сміється. Вони звикли вже до цього нещирого сміху.

— Я прийшов зробити вам послугу, Вокс. Оскільки ви всі так сильно переймаєтеся долею нашого дорогого куратора Ноктіра Вейла і гадаєте, живий він чи мертвий... — робить драматичну паузу, насолоджуючись їхньою напругою. — Раджу вам завтра одягнути чисті мантії.

​Він відхиляється від стелажа, та підходить ближче.

​— Куратор Вейл повертається в Академію. Завтра вранці.

​Повисла абсолютна, шокована тиша. Торік навіть забув закрити рота.

​— Це... це неможливо, — першим порушує мовчання Зіірі. — Транспортування з Аетерни після фатальних поранень...

​— Залиш свою математику для Кровіса, — обриває його Моргат, розвертаючись, щоб зникнути в темряві так само непомітно, як і з'явився. — Він повертається. І повірте мені на слово... ви пошкодуєте, що він не здох у тій експедиції. Солодких снів, крихітко, — кидає Віреї через плече і остаточно розчиняється в тінях.

​Студенти ще кілька хвилин сидять в цілковитому заціпенінні. Моторошний холодок пробіг по спині Кайрена. Якщо Вейл повертається так швидко, значить, усе, що їм розповідали — абсолютна, стовідсоткова брехня. А попередження Моргата не звучало як порожня погроза.

​— Апетит зник остаточно... — бурмоче Торік, із жахом розглядаючи свій недописаний пергамент.

​Вони мовчки збирають свої речі і покидають бібліотеку. Вечеря минає майже в цілковитій тиші. Навіть Вірея порпалася виделкою в салаті, глибоко занурившись у власні тривожні думки про Торвальда, Моргата і те, що чекає їх завтра.

​Коли вони розійшлися по своїх кімнатах, Академія вже спала. Але Кайрен лежав у своєму жорсткому ліжку і дивлячись у кам'яну стелю, довго не міг заснути. Легше не ставало.

Поки Кайрен повільно занурюється у тривожний, сповнений тіней сон у своїй кімнаті, у сусідньому крилі Вірея сидить на краю ліжка. Вона саме розчісує своє сріблясте волосся, коли хтось наполегливо стукає у двері.

​Дівчина зітхає, накидає на плечі шовковий халат і, не замислюючись, відчиняє двері.

​На порозі, спираючись плечем на одвірок, стоїть Моргат. Схожий на хижака.

​— Задля годиться, Соларіс, справжні аристократи спочатку питають, хто прийшов, — глузує, не чекаючи запрошення, заходить усередину. (Тіньові ельфи взагалі рідко зважають на такі поняття, як особистий простір, особливо коли відчувають свою безкарність). — А якби це був якийсь голодний хижак? Або, що ще гірше, твій коханий не в гуморі?

​— Забирайся геть, Моргате, — злобно сичить Вірея, відступаючи на крок. Щоки миттєво спалахують від гніву. — Навіщо ти приперся? І якого біса ти молов цю маячню перед моїми одногрупниками в бібліотеці?! Що я, нібито, стогнала в твоїх обіймах! Цього ніколи не було, і ти це чудово знаєш!

​Моргат закидає голову і голосно регоче. Бархатистий сміх здається занадто розкутим для нічної тиші суворого гуртожитку.

— Крихітко, ти червонієш так мило, коли лютуєш. Я просто не міг відмовити собі в задоволенні трохи підняти твій авторитет серед цих першокурсників.

​Не встигає Вірея відкрити рота для гнівної відповіді, як він блискавично долає відстань між ними за частку секунди і накидається на неї з шаленим, жадібним поцілунком. Губи жорсткі, з присмаком гіркого вина та нічної прохолоди.

​Вірея обурено мукає. Впирається долонями в його кам'яні груди, намагається відштовхнути, а потім різко заносить руку для дзвінкого ляпаса. Але Моргат набагато швидший. Він легко перехоплює її руку в повітрі, майстерно викручує їй руки за спину і міцно притискає дівчину до свого тіла, повністю блокуючи її рухи.

​— Тихіше, дівчинко, я не хочу тобі нашкодити. — гаряче шепоче він їй у вухо, поки Вірея важко дихає, кидаючи на нього сповнені ненависті погляди. — Я прийшов не для того, щоб битися. Я прийшов отримати назад свою послугу.

​Вірея миттєво завмирає. Спогади накривають її з головою. Таємна вечірка на честь перемоги Торвальда в Чорному турнірі. Її перший офіційний вихід у статусі його дівчини. (Тоді вона була готова на все, щоб виглядати бездоганно і втерти носа всім дівчатам Академії). І Моргат надав їй ідеальне вбрання та прикраси. Виручив. Тоді плата здавалася простою: «послуга за послугу». (Але на Драксарії такі магічні контракти на крові не можна просто проігнорувати — магія договору випалить волю боржника дотла в разі спроби ухилитися).

​— Чого ти хочеш? — крижаним тоном питає дівчина, припиняє вириватися і лише гордо закидає підборіддя.

​Моргат задоволено посміхається і повільно відпускає її руки, відступаючи в сторону.

— На цих вихідних мені треба летіти на сусідню планету Вейларіс. У мене там... скажімо так, таємне доручення від дуже серйозних осіб. І ти летиш зі мною.

​— Що?! Я не можу...

​— Можеш і полетиш, — жорстко перебиває. — Ти полетиш зі мною в якості моєї дівчини. Будеш поводитися як моя дівчина, мило усміхатися, тримати мене за руку і робити все, щоб ніхто не запідозрив обману. А ще ти допоможеш мені дещо дістати, але деталі я розповім уже на місці. Це мої умови відпрацювання, Соларіс. Контракт активовано.

​Граціозно розвертається, виходить у коридор і тихо причиняє за собою двері, залишаючи Вірею наодинці з цим жахом.

​Дівчина знесилено опускається на підлогу біля дверей, ховаючи обличчя в долонях.

​«Матінко Всесвіту, що ж мені робити?!» — панічно б'ється думка в її голові.

​Вона не може відмовитися. Магія контракту вже почала ледь відчутно і гаряче поколювати на її зап'ясті у вигляді невидимої печатки. Але як вона пояснить свою відсутність Торвальду? Після вчорашнього дня... після тієї неймовірної романтичної вечері, яку він влаштував для неї. Від однієї лише згадки про те, що відбулося потім у тому космічному джакузі з антигравітаційною водою, її щоки знову спалахують густим рум'янцем. Це був такий гарячий, нестримний і відвертий секс, що вона досі відчуває його дотики на своїй шкірі. Вони ж тільки вчора помирилися! Вони нарешті стали чимось справжнім, зняли всі маски. І якщо Дракен дізнається, що вона проводить вихідні на іншій планеті, граючи роль дівчини тіньового ельфа... він просто знищить і її, і Моргата, а саму Академію рознесе на атоми від ревнощів.

​Вірея стрімко піднімається з підлоги, нервово міряє кроками кімнату.

​«Правду казати не можна. Категорично. Потрібна ідеальна брехня,» — сильно прикушує губу, відчайдушно перебираючи варіанти. «Хвороба! Точно. Я скажу Дракену, що хтось із моїх батьків на Елізіум-Прайм серйозно захворів. І адміністрація Академії пішла назустріч, видавши мені спецдозвіл на візит додому на вихідні».

​Вона зупиняється біля вікна, розглядає темряву зоряного неба Драксарії. План звучить цілком логічно, але чи спрацює він? Дракен дуже проникливий, він часто бачить людей наскрізь. І якщо він відчує хоч краплю брехні, ці вихідні стануть для неї суцільною катастрофою.

П'ятниця тягнеться нескінченно довго. Знову лише суцільний, розмитий туман із магічних формул та виснажливих фізичних тренувань. Та ввечері п'ятірка першокурсників збирається у вітальні Обсидіанового сектора.

​Тут панує гнітюча напруга. У гігантському каміні потріскує примарне синє полум'я, відкидаючи на кам'яні стіни химерні тіні, які, здається, живуть власним життям. Торік нервово міряє кроками пухнастий килим, Кайрен напружено вдивляється у вогонь, Рейнар нерухомо сидить у найтемнішому кутку, Зіірі щось нескінченно вираховує на своєму візорі, а Вірея завмерла в шкіряному кріслі.

​Вони чекають.

​Рівно о дев'ятій вечора двері вітальні зі скрипом відчиняються, впускаючи всередину порив крижаного протягу.

​На порозі стоїть куратор Ноктір Вейл.

​Першокурсники миттєво підскакують зі своїх місць, і в кімнаті повисає шокована тиша. Вигляд куратора відверто жахає. Щось він не схожий на бездоганного, холоднокровного наставника, якого вони бачили в перший день. Сьогодні обличчя бліде як крейда і вкрите сіткою свіжих, фіолетово-чорних синців. Крізь комір його мантії видніються страшні, пульсуючі багряним світлом шрами, ніби його тіло рвали не кігтями, а самою темрявою. Він спирається на масивну тростину з набалдашником у формі драконячого черепа, коли дихає – чується хрип.

​— Добрий вечір, студенти, — робить титанічне зусилля, щоб випростати спину і натягнути на обличчя абсолютно фальшиву, заспокійливу усмішку. Шкутильгаючи, проходить до центру вітальні. — Бачу, ви всі в зборі. Радий повернутися до вас.

​— Кураторе Вейл! — першим не витримує Кайрен. Голос тремтить від суміші страху та обурення. — Що з вами сталося?! Нам казали, що ви на Аетерні, що ви лікуєтеся... але ви виглядаєте так, ніби щойно вийшли з м'ясорубки!

​— Спокійно, Вокс, — м'яко зупиняє його Вейл, спираючись на тростину. — Адміністрація сказала вам правду. Моя місія була складною, виникли певні... непередбачувані турбулентності під час телепортації. Але все гаразд. Місію виконано блискуче, загрозу нейтралізовано. Академія в цілковитій безпеці.

​— Загрозу нейтралізовано? — з темного кутка лунає холодний, їдкий голос Рейнара. Він повільно виходить на світло, при цьому не зводить своїх очей зі свіжих шрамів куратора. — Тоді чому Ґарет із бойового факультету блукає коридорами, мов живий мрець із випаленим розумом? І чому ваші рани кажуть про зовсім інше?

 Вейл звужує очі. Примарне полум'я в каміні спалахує вище, реагуючи на сплеск його магії.

​— Містере Ксейл, ви ставите занадто багато питань, які не стосуються вашого навчального процесу, — крижаним тоном випалює куратор, і його фальшива усмішка миттєво зникає. — Ґарет отримав контузію під час тренувального польоту. А мої рани — це наслідок жорсткої посадки. Ви першокурсники. Ваше єдине завдання зараз — вижити на наступному тижні під час ментального злиття з драконами. Не лізьте туди, де ваш розум просто не витримає тиску.

​— Тобто ви пропонуєте нам просто осліпнути?! — обурюється Торік, відчайдушно розмахуючи руками. — Ви ж самі казали, що ми не м'ясо! А тепер ви годуєте нас казочками, поки навколо коїться якийсь лютий треш!

​— Досить! — голос Вейла раптом гримить так потужно, що вікна у вітальні жалібно брязкають. Куратор важко зітхає, тримаючись за груди. Коли він знову говорить, його тон не терпить жодних заперечень. — Це не казочки, містере Бамбл. Це ваш захист. Те, що ви знаходитеся за цими стінами, вже робить вас мішенями. І якщо я кажу, що все під контролем — значить, так і є. Зосередьтеся на навчанні. На сьогодні розмови закінчені. На добраніч.

​Різко розвертається і, сильно накульгуючи, покидає вітальню.

​Студенти стоять у пригніченій тиші. Розчарування, гіркота і страх важким каменем лягають їм на плечі.

​— Він бреше. Кожне його слово — це брехня, — тихо констатує Зіірі. — Нам ніхто не допоможе.

​Не дивлячись одне на одного, вони мовчки розходяться по своїх кімнатах, розуміючи, що в цій Академії вони можуть розраховувати лише на себе.

​Північ накриває Драксарію густим оксамитом.

​Вірея обережно прочиняє двері своєї кімнати. Коридори Академії в цей час перетворюються на моторошний лабіринт: кам'яні горгульї ніби проводжають її підозрілими поглядами, а портрети древніх Архонтів зловісно перешіптуються в своїх рамах. Але дівчина не зважає на містику. Її серце калатає від адреналіну та передчуття. Намагається навіть не дихати.

​Вона висковзує з Обсидіанового сектора, ховаючись у тінях, і швидко долає шлях до крила старшокурсників.

​Тихий, умовний стукіт у знайомі важкі двері — і вони миттєво відчиняються. Чиясь сильна рука хапає її за талію і затягує всередину, притискаючи до теплих, широких грудей.

​— Я вже думав, ти не прийдеш, — хрипко шепоче Торвальд, вриваючись у її губи гарячим, жадібним поцілунком, перш ніж вона встигає сказати хоч слово.

​Кімната її хлопця як завжди пахне морозною свіжістю та сандалом. Вірея відповідає на поцілунок із не меншою пристрастю, обплітаючи руками його шию. Вона справді за ним скучила. Цей день був настільки жахливим, що тепло його тіла зараз здається єдиним безпечним місцем у цілому Всесвіті.

​Коли вони нарешті відриваються одне від одного, важко дихаючи, Торвальд ніжно заправляє срібне пасмо за її вухо.

​— Ти якась напружена, — зауважує він, скануючи її обличчя. — Щось сталося? Куратор Вейл знову влаштував вам пекло?

​«Зараз або ніколи,» — думає Вірея, змушуючи своє серце битися рівніше. Вона опускає очі, зображує глибокий смуток на обличчі , і кладе долоню йому на груди.

​— Справа не у Вейлі, Дракене... — вдихає, дозволяючи своєму голосу трохи затремтіти. — Я отримала магічне послання з Елізіум-Прайм. Моя мама... вона дуже захворіла. Лихоманка Зоряного Пилу. Це дуже серйозно.

​Торвальд миттєво напружується, погляд теплішає, наповнюючись щирою тривогою. Накриває її руку своєю.

— Ну і справи... Віреє, мені так шкода. Чим я можу допомогти? Я можу дістати найкращі зілля...

​— Не треба, цілителі вже роблять усе можливе, — швидко перебиває вона, внутрішньо ненавидить себе за цю брехню. — Адміністрація Академії пішла мені назустріч. Вони дали мені спецдозвіл... Я лечу додому на ці вихідні. Транспортний портал відкривається завтра на світанку.

​Торвальд завмирає. На коротку, жахливу мить у його очах спалахує підозра. Він занадто добре знає правила Драксарії — першокурсників майже ніколи не випускають за межі бар'єрів.

​— На вихідні? — повільно перепитує, трохи відсторонюючись. — Так швидко дали дозвіл? Навіть мені доводиться тижнями вибивати папери для польотів на інші планети.

​Вірея відчуває, як холодіють кінчики пальців, але вона не відступає. Вона щільно притискається до нього всім тілом, і м'яко гладить його по щоці.

​— Моя сім'я має... певні важелі впливу на адміністрацію, ти ж знаєш, — шепоче вона, дивлячись йому прямо в очі з усією ніжністю, на яку здатна. — Дракене, будь ласка. Мені і так страшно за матір, не змушуй мене ще й виправдовуватися. Я просто хотіла провести цю ніч із тобою, перш ніж полечу. Я так скучила.

​Цей аргумент, підкріплений її дотиками і благальним поглядом, остаточно руйнує його сумніви. Торвальд здається. Обличчя пом'якшується, погладжує її спину.

​— Вибач, — тихо каже, цілуючи її в скроню. — Я просто ненавиджу, коли тебе немає поруч. Я буду сумувати.

​— Я теж, — лунає її брехлива, але така солодка відповідь.

​Торвальд легко підхоплює її на руки, і несе до величезного ліжка.