Раді Вас бачити!

Ранок четверга почався для Віреї Соларіс із нестерпного бажання когось проклясти.

​Спершу це сталося за сніданком. Навіть новенька чорно-срібна форма, яка ідеально сиділа по фігурі, не могла покращити їй настрій, коли вона побачила його. Дракен Торвальд сидів за столом старшокурсників, недбало розвалившись на кам'яній лаві. Поруч із ним хихикали дві ельфійки з Повітряного сектору, а вчорашня рогата суккубка узагалі накручувала на довгий кіготь пасмо його платинового волосся.

​Вірея з такою силою стиснула кухоль із гарячим напоєм, що по порцеляні пішла загрозлива тріщина.

«Як він може?» — люто думала вона, втупившись у свій недоторканий сніданок. — «Він щойно розірвав чорну діру. Він показав абсолютний контроль, ідеальну магічну міць. Це вимагає аристократичної гідності, дисципліни... а він поводиться як дешевий гульвіса з портової таверни!»

​Але найгіршим було те, що коли Дракен підняв свій льодяний погляд і ліниво ковзнув ним по залу, серце Віреї зрадницьки пропустило удар. Вона зціпила зуби, забороняючи собі дивитися в його бік. Це просто реакція на чужу силу. Нічого більше. Поки що переконання допомагали.

​О 07:00 вони прийшли до Ангару №4 , що зустрів їх запахом паленої гуми та фірмовим божевіллям Майстра Блікса Фламберґа.

​— Гравітація — це для слабаків, які звикли відчувати під ногами твердий ґрунт! — волав інструктор, зависаючи в центрі величезного приміщення догори дригом. Він крутився в повітрі, наче несправна дзиґа. 

— Ви на Драксарії! Тут небо може стати вашою підлогою, а підлога — вашою могилою! Бігом по стінах! Тренування починається. Повірте, це не для слабаків. Потім не забудьте про ранковий душ!

​За клацанням його обгорілих пальців із вентиляційних шахт вилетів десяток невеликих, але вкрай агресивних вогняних куль, які з радісним шипінням кинулися на першокурсників.

​Кайрен, лаючись так, що почервоніли б навіть бувалі шахтарі з його планети, заскочив на металеву опору і побіг вертикально вгору. Гравітаційні чари ангару підхопили його, і за секунду хлопець уже мчав по стелі, перестрибуючи через іржаві балки. Торік із пронизливим вереском мчав сусідньою трубою, відмахуючись від вогняної кулі своїм новеньким льотним черевиком. Рейнар безшумно ковзав стіною, як тінь, а Зіірі монотонно коментував траєкторію вогню, прораховуючи кути відбиття.

​Вірея ж рухалася бездоганно, чітко і рівно, наче вона гуляла садами свого маєтку, а не тікала від магічного полум'я.

«Контроль. В усьому потрібен контроль», — повторювала вона про себе, міцно тримаючи у свідомості гравітаційний якір.

​Але потім масивні двері верхнього оглядового майданчика, що пролягав якраз під самою стелею ангару, відчинилися.

На місток вийшла група старшокурсників. І в центрі, звісно ж, був він. Дракен ішов у розстебнутій чорній куртці, недбало закинувши руку на плече якійсь високій русалці, яка левітувала у сфері з водою. Він голосно і щиро розсміявся з її жарту, осліпляючи своєю ідеальною усмішкою.

​Вірея стиснула щелепи так, що вони зарипіли. Погляд прикипів до цієї сцени. Яка безвідповідальність. Який несмак. Вона відчайдушно хотіла відчути зневагу... але замість цього відчула, як по тілу розливається зрадницький жар. Її бісила власна реакція, бісило те, що десь глибоко всередині їй до нестями хотілося опинитися на місці цієї безглуздої русалки.

« Як же він мене дратує. От би спопелити його, от би вибити з нього цю пиху...» – думки шаленіли, та не довго, бо....

​Раптом Дракен зупинився. Арктичний погляд ковзнув по стелі ангару і безпомилково зустрівся з очима Віреї. Час ніби сповільнився. Торвальд схилив голову набік, губи розтягнулися в тій самій хижій, нахабній усмішці гульвіси, і він... підморгнув їй. Прямо на очах у своєї фанатичної свити.

​Пульс Віреї зірвався в шалений галоп. Кров прилила до щік із такою силою, що вони ледь не запалали. Вона різко відвернулася, намагаючись зробити вигляд, що дуже зацікавлено розглядає плями іржі на перекритті, але...

Емоції жорстко вдарили по її концентрації. Магічний якір гравітації, який вона тримала в голові, луснув, як перетягнута струна.

​Стеля різко перестала бути підлогою. Вірея з жахом відчула, що закони фізики знову згадали про її існування.

​— А-а-а! — зірвалося з її губ, коли вона полетіла вниз головою з п'ятнадцятиметрової висоти.

​В останню секунду, інстинктивно викинувши руку, вона дивом учепилася за поперечну металеву балку на рівні стіни. В плечі болісно хруснуло, ноги безпорадно метлялися над прірвою, а ідеальна коса розтріпалася, закривши розчервоніле обличчя. Ох і картина....

​— Ого! Соларіс вирішила перевірити міцність своїх кісток?! — радісно заволав знизу Фламберґ, ледь ухилившись від вогняної кулі, яка підпалила йому край куртки. — Принцесо, якщо ви хотіли привернути увагу старшокурсників, могли б просто жбурнути в них чимось важким! Це набагато безпечніше для хребта!

​З оглядового містка почувся глибокий сміх Дракена.

​Вірея повисла на балці, задихаючись від люті та пекучого сорому.

— Стули... пельку... Фламберґ, — прошипіла вона крізь зуби, підтягуючись на одній руці з такою силою, ніби збиралася відірвати цю залізяку і кинути її прямо в самовдоволене льодяне обличчя Торвальда.

​Вона ненавиділа Блікса. Вона ненавиділа цю безглузду гравітацію. Але найбільше вона ненавиділа те, що один зухвалий жест цього нестерпного хлопця змусив її серце битися швидше, ніж будь-яка смертельна загроза на цій проклятій арені. Уффф...

Поки Вірея сичала прокляття, та висіла на балці, ангар продовжував жити своїм божевільним життям. Майстер Фламберґ, якому, здавалося, набридла навіть така динаміка, радісно вдарив своїм гігантським ключем по пульту керування на поясі.

​— Гравітаційна рулетка! — заволав він. — Земля там, де ви в неї не врізалися!

​Простір здригнувся. Вектор тяжіння миттєво змістився на дев'яносто градусів.

​— Моя вчорашня печеня з індички! Вона повертається! — відчайдушно закричав Торік, коли стіна, по якій він біг, раптом стала стелею. Флоріанець не втримався, зірвався вниз, але впав не на підлогу, а на іншу стіну, проїхавшись на животі по іржавій решітці. Він інстинктивно вчепився в якийсь вентиль обома руками і повис на ньому, кумедно дриґаючи ногами, поки просто під ним (тобто на стіні навпроти) промчала вогняна куля.

​Кайрен, вирішив використати свої шахтарські навички, спробував зробити героїчний стрибок з однієї стіни на іншу.

— Це просто як у забої, коли обривається трос! — підбадьорив він сам себе, відштовхуючись.

​Але гравітація змінилася прямо під час його польоту. Замість того, щоб граціозно приземлитися, Кайрен гепнувся спиною на стелю і розпластався на ній у позі роздавленої жаби.

— Я шахтар, а не павук! — обурено крикнув він, намагаючись відшкребти себе від металу, поки його власні руки відмовлялися слухатися нових законів фізики.

​Але найкумедніше видовище розгорталося в тінях.

Рейнар Ксейл, незважаючи на хаос, рухався як утілення самого жаху. Він безшумно ковзав вертикальною площиною, чорна мантія драматично маяла за спиною, створюючи ілюзію крил темного ангела. Він зневажливо і холодно дивився на метушню однокурсників, виглядаючи максимально круто і небезпечно.

​Але коли Фламберґ знову вдарив по пульту, і гравітація різко інвертувалася, ефектна мантія зіграла з одинаком злий жарт. Підкоряючись новій магічній фізиці, важка тканина злетіла вгору і щільно, наче чорний мішок, намоталася Рейнару на голову.

​Тепер хлопець уже не був таким крутим, бо лише розгублено замахав руками в повітрі. Рейнар зробив два невпевнені кроки наосліп і з розгону, з неймовірно гучним, зовсім не містичним металевим «ДЗІНЬ!» врізався лобом у порожню алюмінієву трубу. Ксейл повільно сповз по ній донизу, намагаючись стягнути мантію з обличчя і тихо, але дуже людяно вилаявся крізь тканину. Кайрен, який досі висів на стелі, ледь не задихнувся від сміху.

​Але абсолютним переможцем цього божевілля став Зіірі.

​Інопланетянин був упевнений у своїй математиці. Його візор безперервно блимав, прораховуючи всі ймовірності.

— Вектор тяжіння зміниться через три... два... один... — монотонно бубонів він, роблячи ідеально вивірений крок у порожнечу, очікуючи, що підлога зараз «підхопить» його.

​Але Блікс Фламберґ вирішив, що математика — це нудно. Він кинув свій ключ прямо в гравітаційну панель на стіні. Панель заіскрила. Замість зміни вектора, гравітація в центрі ангару просто... зникла.

​Зіірі завмер. Він опинився в пастці локальної невагомості. Інопланетянин завис у самісінькому центрі приміщення, в метрі від будь-якої поверхні, зафіксований у позі людини, яка саме робила крок.

​— Майстре Фламберґ, — пролунав із центру ангару абсолютно спокійний, позбавлений емоцій голос Зіірі. Інопланетянин повільно, наче курка на рожні, обертався навколо своєї осі через залишковий імпульс. — Моє кінетичне тертя дорівнює нулю. Я перетворився на об'єкт орбітального сміття.

​— То греби руками, калькуляторе! Імпровізуй! — заіржав Блікс, тримаючись за живіт.

​Зіірі зітхнув (що для нього було проявом найвищого відчаю) і почав смішно, методично махати руками й ногами, нагадуючи механічну жабу, що намагається плисти в киселі. Це не допомогло. Він продовжував безглуздо обертатися.

​Але тут із вентиляції вилетіла чергова вогняна куля і повільно, але впевнено попливла прямо на завислого інопланетянина.

​Зіірі перестав дриґати ногами. Він оцінив траєкторію кулі, зрозумівши, що відхилитися неможливо. Тоді геніальний, беземоційний розум прийняв єдине логічне рішення. Зіірі витягнув шию назустріч смертоносному вогню, склав губи вузькою трубочкою і почав інтенсивно, з усієї сили на нього дути, намагаючись здути магічне полум'я, як свічку на торті.

​Торік, побачивши, як геній дує на вогняну смерть у невагомості, зареготав так голосно, що випустив вентиль і з вереском полетів прямо на Кайрена. Двоє хлопців з гуркотом звалилися в купу, регочучи до сліз під акомпанемент шипіння вогню та нескінченних матюків Рейнара, який досі намагався виплутатися з власної мантії.

— Ну все, досить з мене цього цирку, — Блікс не витримав. 

— На сьогодні тренування закінчилось. Геть звідси!

Довго чекати не довелося. Студенти змилися за 2 хвилини.

О десятій ранку вони стояли перед масивними, різьбленими дверима Вежі Етеру.

​Коли двері безшумно відчинилися, Торік миттєво відсахнувся назад, з силою вчепившись у плече Кайрена.

— Я туди не піду, — пропищав флоріанець, поглянувши вперед круглими від жаху очима.

​Вежа Етеру була повною протилежністю підвалам Кровіса. Це було гігантське, залите сліпучим світлом приміщення зі стінами з білого кристала. Повітря тут буквально дзвеніло від магічної напруги. Але замість підлоги чорніла бездонна прірва, яку затягнув сріблястий туман, а над нею зависли п'ять круглих левітуючих платформ без жодних поручнів чи страхівок.

​— Перестань скиглити, Бамбл, — роздратовано кинула Вірея. Вона досі була зла як чорт після ранкового інциденту з Торвальдом, а зламана гордість вимагала дій. Вона першою зробила крок на найближчу платформу. Плита м'яко захиталася під її вагою і завмерла.

​Кайрен зітхнув, відірвав Торіка від свого плеча і підштовхнув його до сусідньої плити. Коли всі п'ятеро розійшлися по своїх хитких робочих місцях, двері за ними з гуркотом зачинилися.

​У ту ж мить туман над прірвою розійшовся. На центральній платформі стояв чоловік.

Він абсолютно не був схожий на типового професора-теоретика. Каел Драґорн виглядав так, ніби він щойно вийшов із жорстокого бою і кожної секунди очікував нового нападу. Високий, широкоплечий, але з дивною, ніби "зламаною" поставою — він носив на своїх плечах невидимий, але колосальний тягар минулого. Темне, нерівно підстрижене волосся густо посріблила сивина. На засмаглій шиї та руках, що визирали з-під зношеної, модифікованої мантії Академії, біліли старі шрами. Один із них жорстоко перекреслював брову над бурштиновим оком, у якому спалахнув хижий, нелюдський відблиск.

​На зап'ясті тьмянів старий металевий браслет-зв'язок, що відразу кинувся в очі студентам. П'ять пар очей уважно вивчали цього дивного викладача.

​Раптом простір за його спиною заворушився. Сріблястий туман розірвало масивне крило з рваними краями. Чіпляючись пазурами за пряму стіну Вежі, з прірви виповз гігантський темно-червоний дракон. Темна луска нагадувала обпалений метал, поцяткований чорними прожилками. У пащі не вистачало одного ікла, а через усю шию тягнувся страшний, товстий шрам від давньої битви. Звір ліниво кліпнув яскраво-золотими, втомленими, але неймовірно гострими очима.

​Його голос розлігся безпосередньо в головах першокурсників хрипким, саркастичним гуркотом:

«О, ще одна партія геніїв. Скільки секунд ці протримаються, Каеле? Я ставлю на те, що рудий знепритомніє першим».

​Торік здався, видавши здавлений писк і притиснувся до самісінького центру своєї платформи. Хлопець боявся навіть дихати.

​— Замовкни, Варгосе, — голос Драґорна був сухим і холодним. Він не кричав, але від його голосу по спині побігли мурахи. — Вони ще навіть не падали.

​Дракон лише пирхнув, випустивши з ніздрів струмінь їдкого диму:

«Ти знову ламаєш дітей. Мені це страшенно подобається».

​Каел перевів погляд на студентів. У ньому не було дипломатії. Він ненавидів систему Академії і не збирався грати за її правилами.

— Ви думаєте, що вмієте виживати, — прямолінійно почав професор. — Ви думаєте, Академія зробить із вас еліту. Ні. Вона зробить із вас живе м'ясо. А я... я спробую навчити вас не здохнути під час першого ж резонансу.

​Він не став читати довгих вступних лекцій.

— Записуйте, — сухо скомандував він. — Перше правило. Запишіть і вибийте собі на підкірці. Тут або літають… або падають. Середини не існує. Якщо ваша душа порожня — дракон вас скине.

​Вірея, яка відчайдушно потребувала підтвердження своєї ідеальності, щоб хоч якось перекрити ранкове приниження від Дракена, ідеально рівним голосом запитала:

— Професоре Драґорн, чи означає це, що пілот із бездоганною дисципліною та абсолютним контролем емоцій отримує найсильніший зв'язок?

​Каел повільно повернув до неї голову. У погляді не було ані краплі поваги до її аристократичного прізвища.

— Дисципліна — це маска для боягузів, Соларіс, — відрізав Драґорн так жорстко, що Вірея здригнулася, ніби її вдарили. 

— Дракону плювати на ваші манери. Варгос розжував би вашу «дисципліну» і виплюнув би разом із вашими кістками. Дракон — це не звір, це відображення вашої найтемнішої суті. Якщо під вашою ідеальною маскою ховається лише замерзла калюжа — ви будете літати, як шматок дерева. Без душі. Без люті. І в першому ж справжньому бою вас просто розірвуть.

​Рейнар Ксейл, чия мантія досі була злегка пом'ятою після ганьби в ангарі без жодної ноти страху озвався зі своєї платформи:

— А якщо темряви стільки, що ящір сам стає маріонеткою? Що тоді, професоре?

​Каел Драґорн завмер. На мить його різке обличчя скривилося від фантомного болю старої, незагоєної рани. Він згадав іншого учня. Того, чия самовпевненість та його власна жорсткість призвели до фатальної помилки. Він не дозволяв собі зближуватися зі студентами саме через це, вважаючи біль найкращим учителем.

— Тоді, Ксейл, — дуже небезпечно відповів Каел, — одного дня твоя маріонетка вирішить перерізати тобі нитки. І ти падатимеш дуже, дуже довго.

​Він різко відвернувся, відтинаючи подальші питання.

— Пишіть далі. Закон Дзеркальної Тіні. Зв'язок душ формується не в момент тріумфу, а в момент найвищого відчаю. Ваш ящір повинен спробувати вашу кров, у прямому чи метафоричному сенсі. Він має знати, де закінчується ваша гордість і починається ваш тваринний інстинкт виживання.

​Усі зосереджено писали.

​— Третє правило! — голос Драґорна знову вдарив по вухах. — Сліпота Резонансу. Ніколи не намагайтеся підкорити волю ящура. Ви повинні злитися з нею. Якщо ви спробуєте поставити себе вище за прадавній розум, ваша свідомість вигорить, залишивши пусту оболонку.

Далі різко повернувся до групи.

— Теорія без практики — це просто пусті балачки. Ви записали правила. О тринадцятій нуль-нуль ви повернетеся сюди. І ми перевіримо, чи є у ваших душах хоч щось, окрім страху та амбіцій. Вільні!

​Платформи повільно попливли до виходу. Кайрен стояв на своїй кам'яній плиті, заглядаючи у сріблясту прірву під ногами.

У нього всередині все стискалося. Драґорн вимагав глибини, темряви, резонансу душ. Але що він, хлопець без магічного фону, міг дати дракону? У нього не було аристократичної техніки Віреї, чи моторошної таємниці Рейнара. Його розум був закритий для магії.

​Варгос глухо заричав, Кайрен чітко почув зловтішний сміх монстра. Двері Вежі відчинилися, випускаючи переляканих студентів у коридор. Коротка перерва. Вкотре вони були шоковані, говорити зовсім не хотілося.

О тринадцятій нуль-нуль довелося повертатися.

​Сріблястий туман над прірвою вежі став густішим, а повітря — важчим, ніби перед потужною грозою. Каел Драґорн стояв на центральній платформі, спираючись на свою чорну палицю. Поруч із ним, на масивному постаменті з темного металу, покоїлося щось неймовірне.

​Це було гігантське, розміром із діжку, скам'яніле яйце. Луската поверхня нагадувала тьмяний обсидіан, але глибоко всередині (якщо довго вдивлятися) пульсувало слабке, в'язке світло — залишки прадавньої магії, що відмовлялася помирати.

​Варгос, величезний червоний ящір професора, звисав із кришталевої балки під самісінькою стелею, наче велетенський кажан.

«Відчуваю запах свіжого страху, — пролунав у головах студентів його хрипкий, глузливий голос. Дракон ліниво випустив струмінь сірого диму. — Каеле, дозволь мені відкусити голову тому, хто заплаче першим».

​— Це Серце Першонароджених, — Драґорн проігнорував свого ящура, очі вп'ялися в першокурсників. — Скам'яніле яйце дракона з епохи Генезису. Воно більше не здатне дати життя. Але воно зберегло дещо важливіше: чистий, незабруднений етер. Воно зчитує резонанс вашої душі.

​Професор різко вдарив палицею по кришталевій підлозі своєї платформи.

— Підходьте по одному. Торкніться його. Відкрийте свій розум. Я хочу бачити, хто з вас має право сісти в сідло, а хто — просто корм для хижаків. Соларіс. Ви перша.

​Вірея все ще відчайдушно потребувала довести свою ідеальність, тому впевнено підійшла до яйця. Вона ступила на місток, що з'єднав її платформу з центральною, гордо піднявши підборіддя. 

​Дівчина поклала обидві долоні на шорстку поверхню яйця і заплющила очі.

Майже миттєво артефакт відгукнувся. Камінь під її руками спалахнув рівним, сліпучо-срібним світлом. Промені розлилися по яйцю ідеальними, симетричними лініями, немов накресленими під лінійку. Абсолютна стабільність без коливання.

​— Я ж казала, — на губах Віреї заграла самовдоволена, хоч і стримана усмішка, коли вона розплющила очі і подивилася на професора. — Контроль і дисципліна — це основа.

​Драґорн підійшов ближче, навіть не кліпнув від яскравого світла.

— Форма бездоганна, — професор повільно обійшов артефакт. — Ваш розум структурований, як кришталева клітка, міс Соларіс.

​Вірея засяяла ще більше (нарешті хоч хтось в Академії оцінив її генофонд).

— Але ця форма мертва, — голос Драґорна раптом упав до крижаного шепоту. Він різко змахнув рукою, і срібне світло згасло, наче його здуло вітром. — Ви ідеальна... і абсолютно порожня. Всередині вас немає глибини, немає хаосу, немає іскри, яка могла б розпалити плазму. Ви боїтеся відпустити контроль . Можливо, ви боїтеся самої себе?. Для дракона ви — просто шматок льоду. Він ніколи не визнає вас рівною. Ви будете для нього лише багажем.

​Вірея відсахнулася, кліпаючи очима. Обличчя вкрилося червоними плямами. Вона відкрила рот, щоб заперечити, але під безжальним поглядом бурштинових очей професора просто стиснула кулаки так, що кістки захрустіли, і мовчки повернулася на своє місце.

​— Наступний. Ксейл.

​Рейнар не пішов по містку — він ніби перетік по ньому. Зупинився перед яйцем і, не вагаючись, поклав на нього свої бліді руки.

​Температура у Вежі миттєво впала градусів на десять.

Яйце не засвітилося. Лише почорніло. Світло, що пульсувало всередині, ніби захлинулося, затягнуте в чорну діру. По кам'яній шкаралупі поповз густий, колючий іній. Зсередини артефакту почувся низький, утробний гул, від якого вібрували зуби.

​Варгос під стелею раптом перестав сміятися. Дракон різко підібрав крила і видав насторожене шипіння.

​Трісь.

На ідеальній поверхні стародавнього яйця з'явилася тонка, як волосина, тріщина.

​— Досить! — Драґорн зреагував блискавично. Він врізав своєю чорною палицею по руках Рейнара, силою відкидаючи його від артефакту.

​Рейнар похитнувся, але встояв на ногах. Очі (ці абсолютно чорні, бездонні провали) дивилися на професора з такою моторошною, багатовіковою насмішкою, що Кайрену на мить стало важко дихати. Він все помічав.

— Ви налякані, професоре Драґорн? — Рейнар схилив голову набік, а голос завібрував подвійним, металевим відлунням. — Воно лише хотіло привітатися.

​— Цей зв'язок занадто сильний. І він... прадавній, — Каел важко дихав, стискаючи палицю. У його очах плескалася суміш шоку і глибокої, професійної підозри (він відчував щось подібне лише раз, дуже давно). — Це не твій резонанс, Ксейл. Чий він?

​Рейнар лише змахнув невидимі пилинки з рукава.

— Того, хто сидів у темряві набагато довше за вас, — сухо відрізав одинак і відвернувся.

​Драґорн довго дивився йому в спину, але промовчав.

— Бамбл. Твоя черга.

​Торік здригнувся так, ніби в нього влучила блискавка. Флоріанець поплентався до яйця на напівзігнутих ногах. Він простягнув руки і, заплющивши очі та відвернувшись, ледь торкнувся каменю кінчиками пальців.

​ПШШШ!

Яйце спалахнуло яскраво-червоним, з його поверхні в усі боки полетіли дрібні іскри, а з тріщин повалив їдкий чорний дим.

​— А-А-А! Воно лізе мені в голову! — Торік з несамовитим вереском відсмикнув руки і нещадно розтирав скроні.

 — Воно щойно зжерло мій спогад про бабусині пиріжки з ревенем! Віддай мої пиріжки, кам'яна потворо!

​Варгос нагорі розреготався так, що з його пащі посипалися іскри, підпалюючи сріблястий туман.

Драґорн із відразою закотив очі, масажуючи перенісся двома пальцями.

— Тваринний інстинкт виживання є, — зітхнув він, і в його голосі прозвучав вирок. 

— Але він на рівні польової миші, яку загнали в кут. Дракон не стане слухати мишу, Бамбл. Він її з'їсть. На місце.

— Зіірі, — кивнув Драґорн, навіть не глянувши на Торіка, який усе ще нив про свої вкрадені спогади. — Подивимося, чи є в тобі хоч щось живе.

​Інопланетянин зробив крок на місток. Ці ідеальні рухи, рівно сімдесят два сантиметри на кожен крок. Він не виявляв ані страху Торіка, ані гордині Віреї, ані похмурої впевненості Рейнара. Для Зіірі стародавнє яйце з епохи Генезису було лише черговим нерозв'язаним рівнянням.

​Він підійшов до постаменту, і його візор миттєво засяяв щільними рядами блакитних цифр, аналізуючи хімічний склад каменя.

— Скам'янілість містить високий рівень силікатів та невідомий ізотоп, який випромінює бета-хвилі, — монотонно констатував він, ледь нахиляючи голову.

​Зіірі поклав свої пальці на шорстку поверхню Серця Першонароджених.

​Кілька секунд не відбувалося взагалі нічого. Яйце мовчало. Здавалося, прадавня магія розгубилася, намагаючись намацати в цьому створінні душу, страх чи агресію, але натомість натикалася лише на нескінченні логічні ланцюжки та архіватори даних.

​А потім артефакт заблимав. Це не було містичне сяйво чи пекельне полум'я. Камінь почав випромінювати різке, неоново-синє світло, яке пульсувало в чіткому, математичному ритмі: спалах-тиша-спалах-тиша. Поверхнею яйця замість тріщин чи інею побігли ідеально рівні геометричні візерунки, що складалися в гексагони. Яйце намагалося перекласти магічний резонанс у двійковий код.

​Варгос, який до цього погрозливо звисав зі стелі, спантеличено кліпнув своїми величезними золотими очима.

«Каеле, в ім'я всіх спалених богів, що це за індивідум? — прогримів у головах студентів голос дракона, у якому вперше прозвучало щире нерозуміння. — Від нього тхне ідеальною симетрією і смертельною нудьгою. Він щойно змусив Серце Першонароджених рахувати! Я б такого навіть не жував — можна зламати ікло об його графіки!»

​Зіірі навіть не здригнувся від драконячої телепатії.

— Ваша оцінка моєї харчової цінності абсолютно коректна, — беземоційно відгукнувся інопланетянин, не відриваючи рук від пульсуючого артефакту. — Мій екзоскелет унікальний. Жувати мене нераціонально. Ваша щелепа зазнає незворотних ушкоджень із вірогідністю у дев'яносто чотири відсотки.

​Вірея на своїй платформі тихенько пирхнула, прикривши рот долонею, а Торік нервово гикнув, забувши про свої пиріжки.

​Професор Драґорн повільно обійшов постамент, розглядаючи геометричні візерунки на камені. Очі звузилися. Йому стало цікаво.

​— Тут немає темряви, — тихо вимовляє Каел, зупиняючись навпроти Зіірі. — Тут немає навіть світла. Лише порожнеча, заповнена алгоритмами. Ти не відчуваєш магію, Зіірі. Ти намагаєшся її вирахувати.

​— Магія — це просто фізика з невідомими нам змінними, професоре, — блимає візором інопланетянин. — Дракон підкоряється законам аеродинаміки, термодинаміки та нейронних імпульсів. Отже, якщо я створю ідеальний алгоритм поведінки, дракон буде змушений увійти зі мною в резонанс, щоб уникнути енергетичних втрат.

​Драґорн сперся обома руками на свою чорну палицю, нависаючи над студентом.

— Дракон — не рівняння. Коли в бою твоєму ящуру розірвуть крило, і він закричить від болю, ти будеш вираховувати траєкторію його падіння? Чи ти відчуєш цей біль у власних нервах і перетвориш його на лють, щоб вижити? — його голос став небезпечно тихим. 

— Алгоритм не врятує тебе, коли плазма закипить у ваших спільних венах. Твій майбутній ящір або стане ідеально слухняною, мертвою машиною... або збожеволіє від твоєї порожнечі і скине тебе в перший же день.

​— Ймовірність такого результату... — починає Зіірі.

​— На місце, — різко обриває його Каел, вдаряючи палицею по кришталевій підлозі так, що неонове сяйво яйця миттєво гасне. — Математика закінчилася.

​Зіірі, абсолютно не переймаючись почутим, розвертається на дев'яносто градусів і тим самим розміреним кроком прямує до своєї платформи, залишаючи за собою легкий запах озону та збентеженого прадавнього дракона під стелею.

​— Вокс. Завершуй цей цирк, — кивнув Каел, повертаючи свій важкий, бурштиновий погляд до останнього студента.

Кайрен зробив глибокий вдих. Долоні спітніли, а серце гупало в грудях так, що, здавалося, це чує вся Вежа. Він згадав свій політ у плазмовому колодязі, згадав, як упорався з відбракованим Грімзлом. «Я зможу. Я просто втисну свою волю в цей камінь, як кирку в породу».

​Підійшов до постаменту. Яйце дихало жаром після Торіка. Кайрен поклав на нього обидві руки, міцно притиснувши долоні.

​Напружився, намагаючись "відкрити" розум, як просив професор. Але... нічого не сталося.

Світло не запалилося. Іній не з'явився. Дим не пішов.

Була лише непробивна тиша. Кайрен відчув, як його свідомість ніби впирається в міцну стіну. У ньому не було магії. Не було того містичного етеру, який міг би зрезонувати з артефактом. Його душа для цього світу була просто сліпою плямою.

​Але яйце Першонароджених не терпіло порожнечі. Відчувши повну відсутність магічного фону (або ж наткнувшись на ту саму темряву Безодні, що спала глибоко всередині хлопця), артефакт відреагував агресивно.

​— Вокс, відійди! — різко крикнув Драґорн.

​Але Кайрен не встиг.

Від яйця пішла потужна, невидима кінетична хвиля. Це було схоже на зворотний удар відбійного молотка, тільки прямо в груди.

​Гучний хлопок розірвав повітря!

Кайрена відкинуло назад із такою силою, що він пролетів над містком, перелетів через край центральної платформи і з гучним, болісним гуркотом звалився на холодну кришталеву підлогу біля самих дверей.

​Повітря вибило з легень. Перед очима попливли чорні кола, а в вухах стояв нестерпний дзвін. Хлопець судомно хапав ротом повітря, звиваючись на підлозі і марно намагався вдихнути.

​У Вежі Етеру запала мертва тиша. Навіть Торік перестав скиглити.

​Професор Каел Драґорн повільно, спираючись на палицю, спустився з платформи і підійшов до Кайрена. Висока, похмура фігура викладача нависла над хлопцем, затуляючи йому світло. О ні, він не гнівався, і навіть не співчував.

​— Ви глухий до магії, Вокс, — лунає крижаний голос професора. — Ваш розум — це просто шматок руди. Ви можете втриматися в сідлі силою м'язів, ви можете обдурити інструкторів, але дракон... стародавній розум ніколи не пустить вас у свою свідомість.

​Драґорн повільно перевів погляд на свій електронний пергамент із розкладом, а потім знову на розбитого хлопця.

— Ви не мали сюди потрапити. Звільніть аудиторію, — він відвернувся, прямуючи назад до артефакту. — Усі. До єдиного.

Біль у грудях не вщухав. Він пульсував у ритмі серцебиття, нагадуючи про те, з якою легкістю стародавня магія відкинула Кайрена, мов непотрібне сміття.

​О шістнадцятій нуль-нуль першокурсники мовчки перетнули поріг Бібліотеки Забутих Схем. Після приниження у Вежі Етеру ніхто не хотів розмовляти. Вони розбрелися по величезному, тьмяно освітленому залу, де замість звичайних книг у повітрі повільно оберталися тисячі сяючих кристалів із записами. Кожен вибрав собі відокремлене місце. Вірея сховалася за стелажами з історією аристократичних родів, Зіірі завис біля терміналу з кресленнями драконячої анатомії, Рейнар розчинився в найтемнішому кутку, а Торік просто поклав голову на стіл і тихо застогнав.

​Кайрен сів за масивний дубовий стіл біля вікна, яке виходило на багряні хмари Драксарії, і бездумно дивився на голограму якогось старого сідла.

​«Ви глухий до магії, Вокс. Ви не мали сюди потрапити», — слова Драґорна луною билися об стінки черепа. Кайрен стиснув кулаки. Він розумів, що його можуть відрахувати в будь-яку хвилину. Якщо дракон не пустить його у свою свідомість, він просто розіб'ється під час першого ж польоту.

​— Ні, — прошепотів хлопець, і його очі вперто звузилися. — Я вижив у плазмовому колодязі. Я літав на відбракованому ящурі без жодного резонансу. Якщо мені судилося бути каменюкою — я стану каменем, об який вони всі зламають зуби.

​Він не збирався здаватися. До того ж у нього була обіцянка. Вони з Торіком мали розгадати, що за хвора гра ведеться в цій Академії. Що ховається за моторошним шепотом у Казематах Зцілення? Яке древнє зло сидить усередині Рейнара Ксейла? І головне — що планує їхній садист-куратор Ноктір Вейл?

​Роздуми перервав гучний сміх, який абсолютно не вписувався в тишу бібліотеки.

​Двері розчинилися, і всередину ввалилася компанія старшокурсників. Їх було четверо, і вони поводилися так, ніби Академія належала їм. У центрі, звісно ж, крокував Дракен Торвальд. Він зняв свою ідеальну куртку і перекинув її через плече. Можна навіть було замилуватися цим юнаком : платинове волосся було злегка розкуйовджене, а на губах грала фірмова самовдоволена усмішка.

​Вони попрямували якраз у секцію, де сидів Кайрен. Хлопець миттєво зсунувся нижче у кріслі, сховавшись за масивним голографічним проєктором. Звідси йому було чудово видно компанію крізь напівпрозоре сяйво креслень, а от вони його не помітили, розвалившись на диванах за сусіднім стелажем.

​— Отже, Закинутий Колектор на мінус чотирнадцятому рівні, — пробасив один із друзів Дракена, кремезний хлопець зі шрамом на підборідді. — Я перевірив магічні глушилки. Вейл і його нишпорки нічого не почують.

​— Головне, щоб вистачило "Місячного пилу", — зареготав інший, худий як жердина. 

— Якщо ми збираємося влаштовувати перегони на сліпих гаргульях без гравітації, нам потрібен допінг. Вечірка на честь твоєї перемоги має увійти в історію, Торвальде!

​Дракен ліниво закинув ноги на стіл.

— Пилу вистачить. А от щодо дівчат... Сподіваюся, ви не запрошували ту істеричку з Повітряного сектору?

​— Елару? — худий знову засміявся. — А що таке, Льодяний Принце? Вона ж учора ледь не вистрибувала з мантії, щоб до тебе дістатися.

​— Вона дісталася, — знущально і абсолютно нахабно посміхнувся Дракен. — І в ліжку була непогана. Але о четвертій ранку вона почала нити про якийсь "зв'язок душ" і про те, що мій дракон такий самий холодний, як і я. Терпіти не можу філософію після сексу.

​— І що ти зробив?

​— Відчинив двері і виставив її в коридор, — Дракен байдуже знизав плечима, наче йшлося про викинуте сміття. — Вона ридала як баньші. Але це вже її проблеми. На ці вихідні в мене інші плани.

​Кайрен, сидячи в засідці, відчув, як у нього всередині все стискається від огиди. Торвальд був не просто гульвісою — він був холоднокровним, розбещеним виродком.

​— І хто ж нова жертва? — поцікавився здоровань. 

— Тільки не кажи, що знову та русалка. Від неї тхне водоростями.

​— Беріть вище, хлопці, — голос Дракена став тихішим, хижим і наповненим азартом мисливця. — Моїм наступним трофеєм буде наша першокурсниця. Маленька принцеса Соларіс.

​Кайрен ледь не вдавився власним подихом. Вірея?!

​— Та ладно! — привласнив худий. — Вона ж дивиться на тебе так, ніби хоче спопелити! Сьогодні в ангарі вона ледь не вбилася, аби тільки не показати, що ти їй цікавий!

​— Саме тому вона мені й потрібна, — Дракен відкинув голову на спинку дивана, і його очі заблищали. — Вона пихтить, робить вигляд, що я їй байдужий, тримає свою аристократичну планку. Я ще ніколи не ламав чистокровних Соларіс. Вона думає, що її дисципліна її захистить? Я розплавлю її швидше, ніж вона зрозуміє, що сталося. Що більше вона пручається, то веселіше. Вона буде моєю ще до кінця місяця, ось побачите.

​Старшокурсники вибухнули реготом, стукаючи одне одного по плечах.

​Кайрен навіть не ворушився, поки голограма над ним повільно блимала. Він не відчував до Віреї особливої симпатії — вона була снобом і дивилася на нього звисока. Але те, як Дракен щойно розклав її на запчастини, наче черговий механізм для власних розваг, викликало бажання розбити об це самовдоволене льодяне обличчя якийсь важкий стілець.

​«Це не моя справа, — жорстко зупинив себе хлопець, відганяючи шляхетні пориви. 

— Нехай принцеса сама розбирається зі своїм ідеалом».

​Натомість його мозок учепився за іншу, куди важливішу деталь.

Вечірка. Мінус чотирнадцятий рівень. Закинутий Колектор. Перегони на гаргульях і магічні глушилки. Зібрання старшокурсників в обхід Вейла і викладачів, де всі будуть розслаблені й не контролюватимуть свої язики.

​Це було саме те, що їм потрібно. Якщо вони хочуть дізнатися правду про Академію, їм треба слухати тих, хто жив тут достатньо довго.

​Компанія Дракена піднялася з диванів і, голосно обговорюючи деталі випивки, рушила до виходу з бібліотеки.

​Щойно двері за ними зачинилися, Кайрен швидко вимкнув свій проєктор. Очі гарячково бігали по залу, шукаючи руду маківку. Він не міг втратити такий шанс. Перед сном він обов'язково піде до кімнати Торіка. Їм потрібно придумати план, як першокурсникам-невдахам непомітно пробратися на найбільш закриту і небезпечну вечірку Академії, і при цьому не стати кормом для сліпих гаргулій.

Після вечері коридори здавалися незвично порожніми. Вірея крокувала по тьмяно освітлених кам'яних плитах, відчуваючи, як напруга цього божевільного дня нарешті потроху відпускає її м'язи.

​Вона мріяла лише про гарячу купіль і тишу своєї кімнати. Драґорн зі своїм моторошним яйцем випив із неї всі сили. Дівчина якраз проходила повз глибоку, занурену в абсолютну темряву нішу зі старовинною статуєю якогось безголового лицаря, коли з мороку раптом виринула рука.

​Міцні пальці мертвою хваткою вчепилися в її передпліччя.

Вірея не встигла навіть скрикнути, як невідома сила ривком затягнула її в темряву. Дівчина болісно врізалася спиною в холодний камінь стіни, а повітря миттєво наповнилося запахом морозної свіжості та дорогого чоловічого одеколону.

​— Кудись поспішаємо, принцесо?

​Дракен Торвальд стояв впритул до неї, притискаючи дівчину до стіни своїм тілом. В напівтемряві світилося його волосся, а на губах грала та сама хижа, нахабна усмішка, яка так бісила Вірею вранці. Він нахилився ближче, явно маючи намір одразу поцілувати її, але... він абсолютно недооцінив рефлекси чистокровної Соларіс.

​ХРЯСЬ!

​Правий хук Віреї, посилений адреналіном і чистим обуренням, залетів в ідеальну, мармурову щелепу «Льодяного Принца». Удар був таким сильним, що голова Дракена різко відхилилася вбік, а хватка на мить ослабла.

​Вірея рвонула вбік, майже вислизнувши з ніші, але Торвальд, тихо зашипівши, блискавично схопив її за талію і з силою жбурнув назад до стіни, цього разу притиснувши її всім своїм тілом.

​— Відпусти мене, виродку! — Вірея звивається всім тілом, дихаючи важко, а її очі метають справжні блискавки. — Ти хворий на голову телепень! Ти що собі дозволяєш?!

​Дракен не виглядає злим. Навпаки, він тихо, вібруюче сміється. На вилиці вже наливається синець, але льодяні очі горять абсолютно хворим азартом.

— А в тебе важка рука, аристократко, — він притискається стегнами до її ніг, повністю блокуючи будь-який рух (від чого серце Віреї, зрадницьки робить кульбіт і починає битися десь у горлі). — Ти мені подобаєшся. Я хочу тебе. І повір, я завжди отримую те, що хочу.

​— Ти жалюгідний шматок льоду! — сичить дівчина прямо йому в обличчя, намагаючись вдарити його коліном, але він знову легко блокує цей рух своїм стегном. 

— Ти думаєш, що ти Легенда?! Справжній, першокласний пілот не може бути дешевим бабієм, який мацає все, що рухається коридорами! Ти ганьбиш силу свого дракона!

​— Одне іншому абсолютно не заважає, крихітко, — Дракен схиляє голову так, що гаряче дихання обпалює її щоку. — У небі я ідеальний убивця. А на землі... мені буває нудно. Особливо, коли навколо одні покірні дурниці. А ти... ти справжній вогонь.

​Не давши їй відповісти, він різко впивається в її губи.

Це не ніжний поцілунок. А грубе, владне вторгнення, спроба зламати і підкорити.Вільна рука ковзає по її талії, безцеремонно притискаючи дівчину ще ближче. Вірея відчуває, як його холодні губи зминають її власні, і на якусь жалюгідну долю секунди її тіло зраджує її, відповідаючи на цей шалений натиск... але розум бере гору.

​Вона різко клацає зубами.

Дракен глухо рикає, відсахуючись назад. На нижній губі швидко набухає велика крапля яскраво-червоної крові.

​— Не смій до мене торкатися! — Вірея дихає так, ніби пробігла марафон, груди важко здіймаються (і вона ненавидить те, як погляд Торвальда миттєво опускається на них). 

— Якщо ти ще раз підійдеш до мене, я присягаюся, що знайду спосіб як зіпсувати твоє нахабне обличчя! Я зневажаю тебе!

​— Брешеш, — Торвальд злизує власну кров із губи, і ця посмішка робить його схожим на справжнього демона. Він нахиляється. — Я бачу це, Соларіс. Я відчуваю, як калатає твоє серце, коли я поруч. Я бачив, як ти дивилася на мене в ангарі. Ти можеш обзивати мене скільки завгодно, але рано чи пізно ти сама прийдеш у мою кімнату.

​— Скоріше небо Драксарії впаде на землю! — Вірея намагається відштовхнути його в груди, але це як штовхати кам'яну брилу.

​Дракен перехоплює її долоню, переплітає їхні пальці і, незважаючи на її відчайдушний опір, притискається губами до її шиї, десь під щелепою. Поцілунки обпікають холодом. Вірея задихається, тіло тремтить, коли його нахабна рука без дозволу ковзає по її стегну (задираючи край мантії).

​— Відчепися! — вона щосили б'є його ліктем під ребра.

​Торвальд глухо крекче, хватка на мить слабшає. Цього достатньо. Вірея з силою відштовхує його обома руками, виривається з темної ніші на освітлений коридор і, не озираючись, біжить до своєї кімнати. Губи горять, серце вистрибує з грудей, а в голові панує абсолютний, панічний хаос.

​Дракен виходить із ніші на світло. Він не переслідує її. Хлопець потирає розкушену губу і дивиться вслід дівчині, яка зникає за поворотом.

Сміється — тихо, низько і самовдоволено. Вона опиралася навіть краще, ніж він очікував. Подумки він уже зривав із неї цю сувору, застебнуту на всі ґудзики форму, насолоджуючись її капітуляцією. Це буде найкращий трофей року.

​Торвальд розвернувся і розслабленою, хижою ходою попрямував до сходів, що вели у крило старшокурсників.

​Він пройшов метрів десять, насвистуючи якийсь космічний мотивчик, коли раптом повітря перед ним ущільнилося.

Він навіть не встиг моргнути, як з абсолютно порожнього простору вилетів кулак.

​БУМ!

​Удар був такої нищівної, нелюдської сили, що Дракену здалося, ніби його збив на повній швидкості броньований василіск. З легень миттєво вибило все повітря.

«Льодяний Принц» відірвався від землі, пролетів три метри спиною вперед і з жахливим гуркотом врізався в кам'яну стіну коридору, сповзаючи по ній на підлогу, як лялька. Він судомно ловив ротом повітря, тримаючись за живіт, а в льодяних очах промайнув справжній, непідробний шок.