Раді Вас бачити!

Моргат раптом видає тихий, злегка нервовий смішок, який абсолютно не пасує його звичному образу холодного та витонченого маніпулятора. Відкидається на спинку стільця і легковажно змахує рукою.

​— Ох, Вокс, у тебе просто неймовірна уява, — белькоче, хоча його чорні очі залишаються крижаними і колючими. — Які ще перевірки? Ми просто турбуємося про наших дорогих першокурсників. Ґарете, Сіласе, залиште дітей у спокої. Вони й так перелякані після нашої невеличкої вечірньої екскурсії.

​Старшокурсники невдоволено пирхають. Ґарет напослідок кидає на Кайрена важкий, багатообіцяючий погляд, і обидва йдуть геть, розчиняючись у натовпі. Решту вечері п'ятірка доїдає в абсолютній, гнітючій тиші. Навіть Торік перестає тремтіти і просто мовчки колупає виделкою овочі, поки Зіірі монотонно хрумтить щось, скануючи простір. Щойно тарілки порожніють, студенти майже синхронно підриваються з місць і швидко розходяться по своїх кімнатах, не бажаючи затримуватися поруч із Моргатом ні на зайву секунду.

​Опинившись у своїй кімнаті, Кайрен зі злістю скидає мантію на підлогу і важко падає на ліжко. Лежить у темряві, втупившись у кам'яну стелю, але сон уперто не йде. Усередині все кипить від безсилля та гніву.

​«Вони точно щось підозрюють, — не полишають думки. — Цей жовтоокий Сілас дивився на мене так, ніби вже бачив на мені той клятий мереживний корсет. Бляха, чому все так складно? Навіщо куратор Вейл поїхав саме зараз? І Торвальд... Невже цей самовдоволений ідіот справді не розуміє, що з нього роблять порожню посудину для демона? А Вірея? Навіщо вона лізе в саме пекло, дозволяючи йому залишати на собі ці мітки? Це ж чистої води самогубство. Ще й ці пари... Як взагалі можна зосередитися на тонкощах злиття аур у професорки Ліори чи не розбитися під час карколомних маневрів у Фламберґа, коли щоночі ти ризикуєш стати кормом для химер або жертвою якогось тіньового ритуалу?»

​Думки наскакують одна на одну, перетворюючись на суцільний клубок тривоги. Кайрен крутиться з боку на бік, стискаючи подушку, аж поки фізична втома нарешті не бере своє, і він провалюється в неспокійний, важкий сон.

​Прокидається різко, ніби від невидимого удару під дих.

​Годинник на стіні тьмяно світиться червоним: 03:00. Кайрен робить судомний вдих і одразу заходиться глухим кашлем — повітря в кімнаті настільки крижане, що обпікає легені. З рота виривається густа хмарка пари. Все покрилося товстим шаром сріблястого інею. Температура явно впала далеко нижче нуля.

​І тоді починається шепіт.

​Звук не має джерела. Він лунає звідусіль — зі стін, з-під ліжка, з темних кутків, але найгірше те, що він вібрує прямо всередині його черепа.

​— Дарма... Ти дарма приїхав сюди... — шипить багатошаровий, нелюдський голос, від якого кров холоне в жилах швидше, ніж від морозу в кімнаті. — Твоя магія така слабка... але така солодка. Я вип'ю її. Висмокчу тебе крапля за краплею, поки від тебе не залишиться лише порожня, нікому не потрібна шкаралупа...

​Кайрен намагається сісти, хоче крикнути, покликати на допомогу, але тіло паралізує неймовірна, колосальна вага. Ехо безодні знову прийшло за ним.

​— Ти нічого не вдієш із тим, що насувається, — продовжує зловтішно муркотіти темрява, вкручуючись у його мозок іржавими цвяхами. — Всі ваші жалюгідні спроби, всі ваші дитячі таємниці... Ви лише пил. Я розчавлю вас. Твій розум належить мені...

​Невидимі щупальця болісно стискають свідомість. Кайрен відчуває, як у скронях пульсує пекучий біль, очі закочуються, а в голові вибухає справжнє пекло. Юнак з останніх сил хапається пальцями за льодяне простирадло, відчайдушно намагаючись втриматися за реальність, але атака просто нестерпна. Темрява повністю поглинає його, жорстко і безкомпромісно вимикає свідомість. Знову те саме.

​Вранці Кайрен різко розплющує очі й сідає на ліжку, жадібно хапаючи ротом повітря.

​Обмацує своє обличчя, груди, руки. У кімнаті тепло. Жодного натяку на мороз, жодного інею на металі. Відкидає суху, теплу ковдру, розгублено спускає босі ноги на кам'яну підлогу і міцно заривається пальцями у власне волосся.

Що це було? Ілюзія? Наслідки стресу? Кайрен ще довго сидить на краю ліжка, вслухаючись у тишу і марно намагається заспокоїти скажене серцебиття. Але наступні дні не залишають йому жодного часу на рефлексію.

​Тиждень без куратора Вейла пролетів з такою шаленою швидкістю, ніби хтось прокрутив час через магічний прискорювач. Дні злилися в один суцільний, безпросвітний і дуже виснажливий туман. Вокс і Бамбл перетворилися на справжніх параноїків. Увесь тиждень вони потайки винюхували деталі, ховаючись по найтемніших кутках, ризикуючи бути спійманими на гарячому.

​Вони одержимо стежили за Моргатом, але староста поводився ідеально — він щодня розчинявся в просторі, залишаючи по собі запах сандалу і лиховісну, зверхню усмішку. Вони пасли Дракена Торвальда, проте той занадто зайнятий своїм статусом непереможного чемпіона і, звісно ж, Віреєю, яка не відходила від нього ні на крок. Рейнар Ксейл взагалі як справжній привид — зникав одразу після пар, ніби розчинявся в стінах. Навіть ті моторошні старшокурсники, Ґарет і Сілас, поводились як звичайні студенти.

​Усе йде підозріло добре. Занадто тихо і гладко. Ця ідеальна тиша нагадує затишшя перед бурею, і це виводить Кайрена з рівноваги ще сильніше, ніж прямі погрози.

​До того ж професори цього тижня наче остаточно змовилися доконати першокурсників, користуючись відсутністю Архонта. На парах стало не просто важко — там почалося справжнє пекло на виживання. Особливо старався майстер Драґорн. Викладач із першої ж хвилини відверто зненавидів Кайрена, перетворивши його життя на суцільні тортури. Хлопцю доводиться раз у раз ухилятися від кислотних плювків тренувальних химер, стрибати через палаючі перешкоди і повзати по багнюці, поки Драґорн кричить на весь ангар, що його реакція гірша, ніж у мертвого крота. Єдиним порятунком цього пекельного тижня стає те, що викладачі не задають домашнього завдання. Після пар студенти ледь доповзали до своїх кімнат і падали на ліжка, не маючи сил навіть стягнути з себе мантії.

​Нарешті настав вечір п'ятниці. За товстим склом ілюмінаторів гуде космічна буря, а в кімнаті Кайрена панує максимально напружена атмосфера.

​Торік лежить на кам'яній підлозі у формі зірки, розкинувши руки й ноги, і жалібно стогне, відмовляючись ворушитися.

​— Якщо Фламберґ ще хоч один раз змусить мене бігати по тих підвісних платформах, я здамся на корм химерам у підземеллях, — скиглить флоріанець, навіть не розплющуючи очей. — Ноги горять. Спина розвалюється. Я хочу стати мохом. Аааа.. як же паршиво.

​— Вставай, Бамбл. Досить скиглити, нам треба скласти план на вихідні, — Кайрен нервово міряє кроками кімнату. — Цей спокій Моргата мене просто вбиває. Вейл скоро повернеться, і тоді ритуал на крові точно відбудеться! Ми маємо знайти щось у бібліотеці! Якусь зачіпку!

​— Ох, бляха, Вокс, зупинись! — Торік різко сідає, руде волосся кумедно стирчить у всі можливі боки, а в голосі чується справжній розпач. — Ми цілий проклятий тиждень гралися в шпигунів! Стежили за всіма! І що? Нуль! Повний, абсолютний нуль!

​— Це тому, що вони обережні! — спалахує Кайрен, різко зупиняється і тицяє пальцем у друга. — Вони чудово знають, що ми щось підозрюємо! А як щодо моїх нічних видінь? Той холод і голос Еха Безодні? Воно не просто так лізе мені в голову о третій ночі! Воно чекає! Вони готують щось глобальне! Відчуваю.

​— А я чекаю, коли ми зможемо просто видихнути! — зривається на відчайдушний крик Торік, підскакуючи на ноги. У очах блищать сльози неймовірної втоми. — Я першокурсник, Кайрене! Я просто хочу вижити до наступного тижня! Ми підемо в цю кляту бібліотеку, так! Будемо стирчати там пів суботи, шукати інформацію про злиття аур для Ліори і про ці ритуали, якщо ти так наполягаєш! Але потім...

​Торік переривчасто дихає і наближається, тицяючи кулаком в груди Кайрену.

​— Але потім ми підемо в Невагомі Сфери на Сьомому ярусі! — випалює рудий, і його голос тремтить від емоцій. — Ми будемо просто висіти в антигравітації! Будемо дивитися на зірки через скляний купол і пити контрабандний сливовий ель, який я виміняв у старшокурсників на три неонові папороті! Я хочу хоча б один вечір не думати про демонів, про порожні оболонки і про жовті очі того психа Сіласа! Зрозумів мене?!

​Кайрен завмирає, щиро вражений цим раптовим, потужним емоційним вибухом друга. Гнів та параноя, що кипіли в ньому весь тиждень, повільно відступають, залишається лише втома. Він дивиться на змученого, розпатланого Торіка і, нарешті здавшись, зі свистом видихає повітря крізь зуби.

​— Пффф... Добре, — тре долонями втомлені очі і падає на край ліжка. — Спочатку бібліотека. Шукаємо все про Темного Ксейла і живі якорі. А потім твої Сфери. Але, Бамбл, якщо під час відпочинку я побачу хоч один підозрілий рух від Моргата чи його свити...

​— Тоді ми просто вдамо, що ми раптово осліпли! — категорично відрізає Торік, падає назад на підлогу і переможно усміхається. — Домовилися. Інакше я задушу тебе твоїм же шарфом, Вокс.

В суботу вранці хлопці пішли в бібліотеку. Тут сьогодні важко дихати через віковий пил, та запах сухого пергаменту. Величезні, аж до самої стелі, стелажі губляться в напівтемряві, створюючи справжній лабіринт із забутих знань.

​Кайрен і Торік сидять за віддаленим дубовим столом у самісінькому кінці секції «Забуті Епохи». Навколо них височіють хиткі гори старих фоліантів, сувоїв та магічних табличок. Кайрен похмуро гортає черговий довідник з анатомії химер, відчуваючи, як від дрібного шрифту починають боліти очі. (Усередині хлопця наростає роздратування: вони витратили вже чотири години, а інформації про тіньових якорів чи ритуали на крові просто не існує, ніби хтось навмисно вичистив усі архіви).

​— Вокс... Глянь сюди, — раптом зривається на хрипкий шепіт Торік.

​Флоріанець обережно розгортає на столі дивну, надзвичайно стару книгу. Обкладинка зроблена з якоїсь чорної, порепаної шкіри, немає ні назви ні тиснення. Від сторінок тягне могильним холодом.

​Кайрен миттєво нахиляється ближче. Текст написаний вицвілим, іржаво-бурим чорнилом, і хлопцеві доводиться мружитися, щоб розібрати слова.

​«...Ехо Безодні. Це дракони, які з невідомих причин повністю втратили зв’язок із пілотами і стали… чимось іншим. Їхні тіла буквально "ламаються" під тиском нової сутності. Очі – абсолютно порожні або залиті суцільною, непроглядною чорнотою. Рухи таких істот неприродні, сіпані, без драконячої грації. Проте найстрашніше криється в іншому: вони можуть "заражати" інших, поширювати цю темряву, як чуму...»

​Повітря в легенях Кайрена несподівано закінчується. Обом хлопцям одночасно стає настільки страшно, що по спинах біжать крижані мурашки. (Думки Вокса починають битися в паніці: Заражати інших? Як вірус? Якщо Торвальд зараз проходить ритуали на крові, чи не розірве це його зв'язок із драконом? Чи не стане він нульовим пацієнтом цієї жахливої тіньової інфекції, яка знищить усю Академію?!)

​Не встигають вони навіть обмінятися враженими поглядами, як із-за сусіднього стелажа абсолютно безшумно, наче привид, виринає мадам Корвус — головна бібліотекарка. Висока, суха жінка з обличчям хижого птаха різко зупиняється біля їхнього столу. Погляд падає на відкриту чорну книгу.

​Бібліотекарка миттєво блідне.

​— Де ви це взяли?! — сичить вона так люто, що Торік ледь не падає зі стільця. Жінка різко хапає фоліант, та закриває його з гучним хлопанням. Кощаві пальці помітно трусяться.

​— Во-вона... вона просто лежала на третій полиці... там, біля вікна, — белькоче Бамбл, втискаючись у спинку стільця та піднімає руки в захисному жесті.

​Мадам Корвус навіть не слухає виправдань. Вона різко розвертається і швидко, майже бігом, прямує геть у темряву проходів, міцно притискаючи небезпечну книгу до грудей. На ходу бібліотекарка швидко і гарячково шепоче щось абсолютно незрозумілою, шиплячою мовою (звуки нагадують скрегіт каміння об метал і викликають у хлопців сильний напад нудоти).

​Кайрен і Торік шоковано перезираються. В очах обох плескається паніка. Жодних слів не потрібно. Вони зриваються з місця, кидають решту книг напризволяще і буквально вилітають з масивної дубової брами бібліотеки в прохолодний, порожній коридор Сьомого ярусу.

​— Бляха-муха, ти бачив її очі?! — задихаючись, шепоче Бамбл, притискаючись спиною до холодної стіни. Очі флоріанця зараз розміром із блюдця. — Вона так злякалася, ніби ми ядерний реактор голими руками розбирали! Заражені дракони, Вокс! Які заражають інших! Це ж кінець усьому! Або...

​— Тихіше! — шипить Кайрен, нервово озираючись по боках. — Вона забрала книгу, бо ця інформація під суворою забороною. Це пояснює, чому Вейлу потрібен Торвальд як "порожня посудина". Якщо його дракон стане...

​Раптом потік різкого, крижаного повітря б'є їм прямо в обличчя, обриваючи фразу.

​Повз них, абсолютно не помічаючи двох першокурсників у тіні колони, різко проноситься чорна фігура. Це Моргат. Але староста виглядає зовсім не так, як зазвичай. Жодної лінивої, котячої грації чи самовпевненої посмішки. Він майже біжить. Аж чорна мантія розвівається за спиною, наче крила розлюченого кажана, а на блідому обличчі застиг вираз крайньої зосередженості і навіть... тривоги.

​Староста завертає за ріг, прямуючи до Північної вежі — місця, куди студентам вхід суворо заборонений.

​Торік повільно переводить повний відчаю погляд на свого друга і жалібно скиглить:

— Ех... Прощавайте, мої Невагомі Сфери і сливовий ель, так?

​— За ним, — майже беззвучно кидає Кайрен, миттєво відривається від стіни і ковзає в ту саму темряву, куди щойно зник Моргат. — Швидко. І дихай тихіше, Бамбл, якщо хочеш жити.

Кайрен і Торік, наче дві тіні, безшумно ковзають уздовж кам'яної стіни Сьомого ярусу, намагаються не втратити з поля зору чорну мантію Моргата. Проте їхній геніальний шпигунський план з тріском провалюється буквально за найближчим поворотом.

​З темної ніші несподівано вивалюється масивна фігура, і чиясь важка, гаряча рука безцеремонно хапає Кайрена за комір.

​Це Ґарет. Здоровило-некромант зі шрамом виглядає абсолютно неадекватно: очі якісь дивні, припухші, а на обличчі блукає дурна, п'яна усмішка. Другою рукою він владно обіймає за талію дівчину, яка виглядає як втілення найсміливішого кошмару. Вона — справжнісінька чортиця, але шкіра має яскравий, неоново-рожевий відтінок. З густого чорного волосся стирчать два витончені, закручені роги, а з-під надто короткої шкіряної спідниці грайливо сіпається довгий, гнучкий хвіст із шипастим наконечником.

​— Опа-на! Які дрібні мишенята попалися! — гуркоче Ґарет, дихаючи на першокурсників перегаром, що пахне загравшими вогняними ягодами та чимось відверто хімічним. Демониця поруч із ним дзвінко, істерично хіхікає, накручуючи пасмо волосся на палець.

​— Відпусти, — холодно цідить Кайрен, та намагається скинути важку руку старшокурсника.

​— У-у-у, які ми колючі, — Ґарет лише сильніше стискає пальці. — А ми тут якраз ідемо святкувати. Знаєте, малі, у мене сьогодні чудовий настрій. Ходімо зі мною! Я наллю вам такого пійла, що ваші мізки витечуть через вуха. А ще... — раптом нахиляється ближче, дивиться на них мутним поглядом, і переходить на змовницький шепіт. — Я розкажу вам один ма-а-аленький секрет. Про те, як все працює тут в цій клятій Академії.

​(Кайрен і Торік миттєво перезираються. З одного боку, іти кудись із цим п'яним неадекватом — чисте самогубство. З іншого... секрет? Що, якщо Ґарет у такому стані справді бовкне щось важливе про Моргата чи ритуали?)

​— Бляха, тільки не це... — скиглить Торік, але Кайрен мовчки киває, погоджуючись.

​Хлопці неохоче плентаються за п'яною парочкою темними коридорами. Дорогою Ґарет меле абсолютну, незв'язну дурню: щось про те, як його щупальця в грі з кристалом були просто «неправильно зрозумілі», що він насправді найсильніший на курсі, і що ця рожева чортиця — королева краси з якоїсь там системи Альфи. Бамбл іде позаду і беззупинно, тихо сипле добірним флоріанським матюччям: "Курва, щоб йому ті роги в печінку впилися, якого дідька ми взагалі на це погодилися, він же на ногах не стоїть..."

​Нарешті вони зупиняються перед масивними подвійними дверима. Ґарет б'є по них ногою, і стулки розчиняються, впускаючи їх усередину.

​Кайрен завмирає на порозі, щиро вражений побаченим.

​Кімната старшокурсника виглядає не як студентська кімната, а як справжнє лігво стародавнього дракона. Простір залитий глибокими, насиченими червоними та фіолетовими кольорами. Замість ліжка — гігантське гніздо з чорного оксамиту, на стінах висять величезні черепи невідомих звірів і сяюча луска розміром із щит. Зі стелі звисають магічні ліхтарі, що випромінюють пульсуюче, тепле світло, а на підлозі розкидані коштовні артефакти та драконячі амулети.

​(Усередині Кайрена піднімається хвиля пекучого обурення. Як ці старшокурсники умудряються отримувати стільки бонусів?! Невже куратори та Архонти просто закривають очі на всі їхні витівки? Вони п'яні тиняються коридорами, створюють у кімнатах цілі палаци, порушують усі мислимі правила, поки першокурсників карають за кожен зайвий подих!)

​У лігві вже кипить вечірка. На м'яких подушках розвалилися ще кілька старшокурсників, і жоден із них не виглядає як звичайна людина. Один хлопець має чотири м'язисті руки і вкритий синьою лускою, інший сидить у кутку, а з його плечей і спини буквально ростуть гострі, кришталеві шипи. На колінах вмощуються дівчата — абсолютно нелюдської подоби, але неймовірно звабливі: одна має напівпрозорі ельфійські крила, інша гіпнотизує своїми вертикальними зміїними зіницями та неймовірною гнучкістю. Усі вони п'яні, голосно сміються, б'ються келихами та перешіптуються.

​Проте вся увага Кайрена миттєво прикіпає до центру кімнати.

​У найрозкішнішому кріслі, вирізьбленому з цільного шматка обсидіану, сидить Моргат. Староста закинув ногу на ногу, витончено тримаючи в руці келих із якоюсь рідиною, що димить. Він анітрохи не здивований їхньою появою. Більше того, його швидка пробіжка коридорами явно була лише приманкою.

​Староста повільно розтягує тонкі губи в хижій, задоволеній усмішці, обводить поглядом компанію, і переводить погляд на переляканого Торіка і напруженого Кайрена.

​— Я бачу, Ґарет привів нам нову розвагу, — оксамитовий голос Моргата розрізає п'яний гул кімнати. Всі старшокурсники замовкають і повертають голови до дверей.

Моргат продовжує свердлити Кайрена і Торіка суворим поглядом. У лігві старшокурсників на мить западає тиша. Чути лише потріскуванням магічних ліхтарів. Староста ліниво змахує рукою, не відриваючи очей від першокурсників.

​— Дайте їм випити, — лунає його наказ. — Гості з Обсидіанового сектора якісь надто напружені.

​Чотирирукий старшокурсник із синьою лускою миттєво відривається від своєї подушки і втискає в руки хлопцям два масивні срібні кубки. Рідина всередині має густий, неоново-синій колір. Від неї піднімається мутний димок, а запах б'є в ніс абсолютно диким, нудотним коктейлем: пахне важкими, солодкими нічними квітами і... металевим присмаком свіжої крові.

​Кайрен завмирає, але під пильними, хижими поглядами десятка старшокурсників розуміє, що відмовитися не вийде. Вони з Торіком майже синхронно підносять кубки до губ і.... випивають це пійло. Рідина обпікає горло крижаним холодом, який миттєво перетворюється на гарячу лаву в шлунку.

​(У голові Кайрена шаленим роєм крутяться тисячі думок: «Як, бляха, Моргат опинився тут швидше за нас?! Ми ж бачили, як він звернув до Північної вежі! Це була ілюзія? Двійник? Пастка?! Що вони зараз із нами зроблять? Пустять на інгредієнти для зілля чи віддадуть цим нелюдам як іграшки?!»)

​Тим часом Моргат відверто шкіриться, оголюючи ідеально білі, злегка загострені зуби.

​— Я чудово знаю, що ви задумали, щурики, — муркоче, нахиляючись уперед. — То нащо ви за мною слідкували? Сподівалися побачити мої таємні побачення чи просто вирішили погратися в героїв?

​Кайрен і Торік стоять в абсолютному, паралізуючому шоці. Вони ж були впевнені, що ховаються ідеально, немов справжні нічні тіні! А цей виродок, виявляється, знав про них!

​— М-ми не... ми не слідкували! — починає істерично белькотіти Торік, ледь не розхлюпуючи залишки синього пійла. Флоріанець активно жестикулює вільною рукою. — Ми просто... еее... заблукали! Так! Шукали вбиральню на Сьомому ярусі, бо на нашому прорвало магічні труби, клянуся папоротями!

​— Ми взагалі йшли в Невагомі Сфери, — хрипко підхоплює Кайрен, намагаючись надати голосу хоч якоїсь впевненості, тому меле відверту нісенітницю. — Ґарет сам нас запросив. Ми просто любимо... архітектуру верхніх рівнів.

​Уся кімната вибухає диким, громовим реготом. Старшокурсники хапаються за животи, а Ґарет ірже так сильно, що з його очей течуть сльози. Вони багатозначно переглядаються між собою, немов знають щось таке, від чого першокурсникам варто було б бігти звідси з криками.

​Раптом натовп розступається. Під гучні оплески, свист і улюлюкання п'яної компанії до них наближаються дві звабливі старшокурсниці. Дівчина з напівпрозорими ельфійськими крилами хапає за руку отетерілого Торіка, а красуня з вертикальними зміїними зіницями м'яко, але неймовірно сильно обвиває пальцями зап'ястя Кайрена.

​Тягнуть їх у найтемніший куток кімнати. Кайрен намагається вирватися, впертися ногами в підлогу, але тіло його раптом зраджує. М'язи стають ватними, в голові з'являється дивна, туманна легкість. («Що, в біса, було в тому синьому пійлі?! Це якийсь паралізуючий дурман!» — панічно думає, але ноги самі слухняно пересуваються за дівчиною).

​Він кидає погляд на друга. На обличчі Торіка замість звичного жаху раптом розпливається абсолютно дурнувата і млосна посмішка. Флоріанець уже навіть не пручається, а радісно підстрибує за своєю крилатою супутницею.

​Дівчата різко штовхають їх у глибокі, м'які крісла з червоного оксамиту. Починає грати якась низька, пульсуюча мелодія. Дівчата неймовірно звабливо рухаються в такт музиці, звиваючись перед ними, немов екзотичні танцівниці. Звідкись із темряви чиясь рука простягає хлопцям нові кубки. Цього разу рідина всередині яскраво-рожева і навіть кипить, випускаючи бульбашки, що лопаються з тихим шипінням.

​Кайрен хоче відмовитися, хоче відкинути кубок, але його власна рука, керована чиєюсь чужою волею або чарами, підносить рожеве зілля до рота і вливає в горло. Смак нагадує розплавлений цукор та іскри.

​Свідомість розпливаєся. Краєчком ока Кайрен помічає рух ліворуч. Торік уже відкинувся на спинку крісла, а ельфійська дівчина безсоромно осідлала його, палко і жадібно цілуючи флоріанця. Крила дрібно тріпочуть від задоволення.

​Кайрен переводить погляд прямо перед собою. Його супутниця перестає танцювати. Вона нахиляється над ним, спираючись руками на підлокітники крісла. Неймовірно красиве обличчя наближається впритул. Очі гіпнотизують. Вона млосно, звабливо усміхається і повільно облизує губи.

​Усередині Кайрена все миттєво стигне від крижаного жаху. З ідеальних, пухких дівочих губ замість звичайного язика раптом висовується довжелезний, роздвоєний на кінці зміїний язик. Він ворушиться в повітрі, пробуючи запах його страху, і швидко ковзає по щоці Кайрена, залишаючи по собі липкий, холодний слід.

Крижаний, вологий дотик язика до щоки стає останньою краплею для і без того перевантаженої психіки. Свідомість Кайрена просто вимикається, з гуркотом провалюючись у густу темряву.

​Коли він нарешті виринає з цього небуття, перше, що б'є по змучених чуттях — це низький, важкий ритм магічної музики, від якого вібрує навіть підлога. Невідомо, скільки саме минуло часу. Голова розколюється на тисячі уламків, в роті стоїть огидний присмак металу та перепаленого цукру. Хлопець насилу розплющує важкі, наче свинцеві, повіки і крізь червонуватий туман бачить, що вечірка в лігві продовжується.

​У сусідньому кріслі, смішно відкинувши голову і пускаючи слину на комір мантії, міцно спить Торік. На шиї друга яскраво червоніють свіжі сліди від поцілунків, а на обличчі застигла абсолютно блаженна, дурнувата посмішка.

​Кайрен намагається підняти руку, щоб розштовхати друга, але з жахом усвідомлює, що його власне тіло перетворилося на камінь. М'язи взагалі не слухаються. Жоден палець не ворушиться. Він прикутий до крісла якоюсь невидимою паралітичною отрутою з того рожевого пійла!

​Раптом до його слуху долітає розмова двох некромантів, які стоять зовсім поруч, ліниво розливаючи щось із кришталевої пляшки.

— ...кажу тобі, це станеться дуже скоро, — ікає один із них, поправляючи мантію. — Ця срібноволоса аристократка Соларіс ідеально підходить для фінального етапу.

— О так, ми нарешті використаємо її на повну, — хтиво і жорстоко сміється інший, брязкаючи кубком. — Її магія така чиста і сильна. Коли настане момент, ця горда пташка навіть не зрозуміє, як віддасть усе до останньої краплі. Залишиться тільки гарна оболонка.

​(Всередині Кайрена все болісно скручується від крижаного жаху. Вірея! Вони знають про її амбіції, вони маніпулюють нею! Вони планують зробити з нею щось жахливе, а вона, наївна і самовпевнена, щиро думає, що сама контролює Льодяного Принца!)

​З іншого кутка кімнати, де зібралася галаслива компанія Ґарета, лунають ще страшніші, глобальні речі. Некромант зі шрамом активно розмахує руками, розбризкуючи вино на дорогий килим.

— Та ви, ідіоти, нічого не розумієте! Куратор Вейл не просто так зник у відрядження! — репетує Ґарет, що аж перекрикує музику. — Він зараз б'ється з демонами сьомого виміру на самих кордонах реальності!

— І що з того? — ліниво питає дівчина з ельфійськими крилами, та малює візерунки на грудях якогось хлопця.

— Ці тварюки з сьомого виміру хочуть привласнити Драксарію собі! Якщо Вейл програє, всі наші дракони стануть чорними! Вони перетворяться на тіней, які служать тільки Безодні! Пілоти їм більше взагалі не знадобляться, розумієте?! — Ґарет нахиляється ближче, і очі божевільно світяться в напівтемряві. — Ми всі, кожен клятий студент у цій Академії, станемо просто паливом. Живими батарейками для їхнього темного світу!

​Кайрен відчайдушно смикається, намагається розірвати параліч, пробує хоча б закричати, попередити всіх, але з горла виривається лише жалюгідний хрип.

​З темряви плавно, наче примара, виринає Моргат. Зупиняється біля крісла Кайрена, витончено схиляє голову набік. На блідому обличчі грає зверхня, отруйна усмішка хижака, який загнав жертву в кут.

​— Шшш, Вокс, ну куди ти так рвешся? — пошепки муркоче, і нахиляється так близько, що Кайрен знову відчуває цей запаморочливий запах сандалу та крові. — Розслабся. Дозволь зіллю зробити свою справу. Тобі взагалі не варто перейматися цими дорослими, страшними розмовами. Тим більше... — Моргат кидає надзвичайно зневажливий погляд на сплячого Бамбла, — що завтра вранці ти однаково нічого з цього не згадаєш. А твій рудий дружок — і поготів. «Місячний пил» у рожевому шампанському вимиє вашу пам'ять до блиску. Ваші мізки будуть чистими, як перший сніг.

​Кайрен задихається, з ненавистю дивиться у чорні, як ніч, очі старости. Але найгірший шок цієї нескінченної ночі ще тільки попереду.

​Масивні двері лігва з гуркотом відчиняються, впускаючи в душну кімнату потік прохолодного повітря з коридору. На порозі, хитаючись, стоїть Дракен Торвальд. Льодяний Принц, чемпіон і надія Академії, виглядає добряче п'яним. Але найстрашніше не це. На його шиї, безсоромно обплітаючи його руками і ногами, висить якась рудоволоса старшокурсниця з факультету ілюзій, і Торвальд палко, відверто відповідає на її поцілунки, грубо стискаючи її стегна.

​(Свідомість Кайрена просто вибухає. «Стоп. Що?! Якого біса?! А де Вірея?! Якщо Торвальд зараз тут, розважається з якоюсь випадковою дівулею... то де зараз Вірея?! З ким вона залишилася і що вони зараз із нею роблять?!»)

​Дика паніка за подругу захльостує Кайрена з головою, але паралізоване тіло відмовляється коритися, і темрява знову безжально тягне його на дно.