Раді Вас бачити!

— Вставайте, ви, купка млявих слимаків, сьогодні ми не на курорті! — реве Каел Драґорн, влітаючи в ангар для тренувань мов справжнє стихійне лихо. Його хода, трохи важка через стару травму, яка робить його поставу вічно «зламаною», віддається ритмічним стукотом чобіт по металу. Він виглядає так, ніби щойно вийшов із епіцентру війни: зношена форма, старі шрами на руках і шиї, а золотисто-бурштинові очі з ледь помітним «драконячим» відблиском, що холодно сканують першокурсників.

​З розмаху вдаряє важким батогом об підлогу, від чого камінь тріскається.

​— Якщо ви думаєте, що після вчорашнього знайомства з драконами ви стали елітою, то я вас розчарую: ви все ще просто нікчеми!

​Студенти стоять у центрі величезного ангара, стиснувшись у грудку. Десь над головами, у напівтемряві, ліниво розправляє свої гігантські крила Варгос. Старий темно-червоний дракон із чорними прожилками на лусці важко хрипить, і від кожного його вдиху в ангарі піднімається курява. Він спостерігає за групою з прихованою зневагою.

​«Це мій улюблений виводок геніїв,» — лунає в головах у всіх п'яти студентів низький, саркастичний голос Варгоса, від якого в Торіка миттєво підкошуються ноги. («Каеле, коли ти вже зламаєш цих дітей? Мені це подобається. Скільки секунд цей рудий протримається, перш ніж почне ридати?»

​— Заткнись, Варгосе, — кидає Драґорн, навіть не повертаючись до свого дракона, та починає заняття. — Сьогодні ми говоримо про бій у злитті. Поки що ваші аури як діряві відра, але уявіть, що ви вже одне ціле. Ви бачите не очима, а волею. Ви не рухаєтесь — ви маніпулюєте простором.

​— Пане Драґорн, — Кайрен намагається не розглядати Варгоса, але цікавість бере своє. — Ви згадували про межу, за якою злиття стає небезпечним для психіки. Як пілот розуміє, що він... ну, що він уже не повернеться?

​Драґорн зупиняється прямо перед ним. 

— Ти не зрозумієш, Вокс. Ти просто почнеш бачити світ не як набір предметів, а як набір енергетичних потоків. А коли ти захочеш затриматися в тому стані довше, ніж вимагає бій... ти вже не повернешся. Злиття — це не наркотик, це розчинення. Я втратив напарника через це. Він вирішив, що бути драконом краще, ніж бути людиною. Його тіло залишилося в кабіні, а розум розчинився в небі.

​Драґорн замовкає, і на мить у його холодних, суворих очах проскакує щось схоже на біль, який він роками намагався випалити.

— Тому я і вимагаю від вас максимуму. Бо іншого шансу вижити тут немає.

Драґорн різко відвертається, ніби шкодуючи про власну відвертість, що вирвалася назовні. Змахує рукою, в холодному повітрі перед кожним студентом із легким спалахом матеріалізуються сувої з чорного, шорсткого пергаменту, та довгі металеві пера, які світяться тьмяним багряним світлом.

​— Записуйте. І не просто в пергамент, а вбийте це собі в підкірку! — гаркає та крокує вздовж парт. — Перший і єдиний закон стабільного контакту: «Вузол Тиші».

​Студенти поспішно хапають пера. Щойно кінчик торкається пергаменту, він залишає за собою слід, що нагадує рідкий вогонь. Через секунду цей вогонь застигає, перетворюється на мерехтливі руни.

​— Як тільки ви впускаєте їхню свідомість у свою, — з силою стукає кулаком по власних грудях, — ви відчуєте абсолютну ейфорію. Ви відчуєте силу рушити гори, запалювати зірки і рвати простір. Вам здасться, що ви стали богами. Це пастка. Саме в цю мілісекунду ви маєте зав'язати свій ментальний вузол. Ви повинні згадати щось настільки болісне, настільки недосконале і глибоко людське, що воно витягне вас назад у ваше кволе тіло.

​«Людський біль — це такий кумедний якір,» — лунає в їхніх головах низький, вібруючий сміх Варгоса. Дракон ліниво вигинає шию, від чого тіні в ангарі моторошно видовжуються. «Мій попередній наїзник намагався триматися за спогад про запах яблук. Але що таке яблуко, коли ти можеш спробувати на смак саму вічність?»

​Торік перелякано здригається. Перо вислизає з пальців і ледь не пропалює мантію, перш ніж він встигає його перехопити.

— Тобто... наш якір має бути чимось неприємним? — запинається, та з жахом дивиться на гіганта.

​— Він має бути вашим, Бамбл, — обриває його інструктор, нависаючи над хлопцем. — Ваш найглибший страх, ваша втрата, ваша ненависть. Емоції, які не притаманні драконам. Вони — чиста енергія, ви — форма. Ви маєте стати гострим каменем у їхній річці. Якщо ви будете просто водою — ви розчинитесь безслідно. Пишіть далі: «Синхронізація пульсу».

​Кайрен швидко виводить палаючі руни, але його думки крутяться як в лихоманці. «Що буде моїм якорем? Мій страх перед Ехом Безодні? Чи моя безпорадність? Чи цього буде достатньо для мого чорного дракона, який знає таємниці Всесвіту?»

​— Майстре, — раптом подає голос Рейнар. Він не пише. Пергамент висить у повітрі абсолютно незайманим. — А якщо мій дракон побачить мій якір... і вирішить його розчавити? Що, якщо мій біль для нього — просто сміття, яке заважає польоту?

​В ангарі стає тихо. Варгос повільно розплющує очі і з відвертою цікавістю роздивляється хлопця.

​— Тоді, Ксейл, — дивується Драґорн, — твій дракон просто випалить твою свідомість, щоб не обтяжувати себе ментальним баластом. Тому ваш вузол має бути міцнішим за їхню цікавість. Злиття — це не дружба. Це пакт про ненапад між хижаком і його наїзником, де кожен тримає лезо біля горла іншого.

​Різко плескає в долоні, після чого пера в руках студентів миттєво згасають.

— Практика закінчиться кров'ю, якщо теорія не стане вашим інстинктом. Ввечері кожен із вас має знайти в бібліотеці детальний опис цієї техніки. Розберіться з цим.

Далі Драґорн змахує рукою. Над головами студентів, зі сліпучим блакитним спалахом розгортається об'ємна голограма. Це не просто картинка — це хаос звуку і світла. Вони бачать гігантський астероїдний пояс, між уламками якого на неймовірній швидкості мчать двоє вершників у повному злитті зі своїми ящурами. Пронизливий тріск розриву б'є по вухах, та змушує першокурсників пригнутися.

​— А тепер розбір! — гаркає Драґорн так, що аж перекрикує шум.

​Голограма миттєво завмирає. На проекції один із драконів, що саме виконував крутий віраж, неприродно вигинається, а його вершник бовтається в сідлі, наче зламана, безпорадна лялька.

​— Віреє! Хочу почути від тебе! — гримить. — Що пішло не так на маневрі ухилення? Чому цей ідіот втратив стабільність?

​Вірея примружується. Кайрен помічає, як напружено випнулися ключиці над коміром її чорної мантії. Вона явно змушує себе фокусуватися на проекції, аби остаточно витіснити з пам'яті вчорашній конфлікт і божевільні емоції.

​— Він перетиснув потік енергії, — лунає її холодний і бездоганно впевнений голос. — Пілот намагався нав'язати свою власну траєкторію. Він потягнув ментальні поводи на себе, замість того, щоб дозволити... дракону на відео... самому відчути вигин астероїда. Він злякався швидкості. Боявся довіритися інстинктам звіра.

​Драґорн повільно киває. Отримати таке схвалення від професора дорівнює абсолютному еквіваленту бурхливих оплесків.

​— Саме так, Соларіс, — крокує ближче до студентів. — У злитті немає і ніколи не буде місця для вашого «я». Є тільки «ми». Коли наступного тижня почнеться справжнє пекло, ми візьмемося ламати ваші ментальні бар'єри. Слухайте мене уважно: якщо ви не зможете впустити дракона у свої таємниці, якщо ви залишите хоч одні зачинені двері у своїй голові — він просто випалить ваш мозок дотла, щоб дістатися туди силою. Звірі не терплять секретів від тих, хто сидить у них на спині.

​«Мені подобається цей рудий. У нього тремтять коліна,» — раптом вібрує глибокий, саркастичний голос Варгоса в їхніх черепах.

​Дракон у тіні ангара ліниво випускає з ніздрів струмінь гарячого диму. Зловтішається. Погляд прикипів до блідого Бамбла.

​«Він пахне чистим, солодким страхом і... підгорілими овочами. Дай йому шанс, Каеле. Я так хочу подивитися, як він буде верещати, коли його скинуть в штопор.»

​Торік миттєво блідне і ледь не ховається за спину Кайрена, голосно ковтаючи слину.

​— Варгосе, до біса твої поради! Ти їх тільки залякуєш, — кидає Драґорн. Він не обертається до звіра, але Кайрен помічає, як викладач напружується. — Студенти! Не забудьте про сувої з технікою «Вузла Тиші». Це ваш єдиний рятувальний круг. Єдиний спосіб вижити і зупинити контакт, коли свідомість дракона почне вас поглинати. Якщо до завтрашнього ранку ви не зрозумієте, як зав'язати свій ментальний вузол... ви навіть не наблизитеся до сідел. Ви мене зрозуміли?!

​— Так, сер! — хором випалюють першокурсники, виструнчившись, немов на параді.

​— Тоді марш звідси! На сьогодні все.

​Махає на них рукою, та втрачає інтерес. Він розвертається і, трохи накульгуючи через свою стару травму, йде до Варгоса. Кладе долоню на гарячу луску гіганта, і дракон тихо, майже ніжно гарчить, опускаючи масивну голову.

​— І запам’ятайте на все життя, — кидає їм у спину Драґорн. — Тут, у Драксарії, біль — це не покарання за помилку. Це ваш єдиний вчитель, який ніколи не бреше. Геть з моїх очей!

​Студенти майже бігом залишають ангар, відчуваючи, як величезний, невидимий тиск його аури нарешті відпускає їхні плечі. Тепер можна нормально дихати. Кайрен іде мовчки, замикаючи групу. Десь там, на самому дні його свідомості, чорний дракон задоволено відгукується на відлуння сили Варгоса.

​«Готуйся,» — ніби шепоче ця темрява всередині.

— Ви теж відчуваєте, що нам згодовують відбірне лайно? — похмуро кидає Кайрен, щойно вони виходять з ангару Драґорна. Двері зачиняються за їхніми спинами, відрізаючи їх від важкого погляду інструктора та його дракона.

​Юнак розтирає скроні, намагається вгамувати головний біль після ментального тиску. Коридори зустрічають їх звичним холодом, але зараз ця прохолода навіть приємна.

​— Абсолютно нелогічна конструкція брехні, — монотонно підтверджує Зіірі, крокуючи поруч. — Згідно з моїми даними, планета Аетерна знаходиться за межами досяжності стандартних навігаційних систем. Відправити туди пораненого куратора Вейла зайняло б тижні. Ймовірність того, що він вижив після "серйозного поранення" і долетів туди, становить жалюгідні три цілі і дві десятих відсотка.

​— Тобто... ти хочеш сказати, що він мертвий? — Торік злякано пискає, хапаючись за комір своєї мантії. А потім нервово озирається по сторонах, ніби стіни мають вуха. — Нам просто розказують казочки, щоб ми не підняли паніку? Матінко природа, в які ж чорні справи втягнули цю Академію... Якщо вже кураторів пускають на фарш, то що буде з нами?!

​— З нас просто зроблять живий щит, — вставляє своє слово Рейнар. Він ховає руки глибоко в кишені. — Драксарія готується до чогось масштабного. А ми тут — найдешевший розхідний матеріал.

​Вони повертають у широкий, освітлений смолоскипами хол, і розмова раптом різко обривається.

​Назустріч їм впевненою ходою іде Дракен Торвальд. Цього разу навколо нього немає звичної свити з хихикаючих дівуль — лише кілька похмурих старшокурсників з елітних бойових груп. Сьогодні хлопець виглядає ще більш напруженим, ніж учора ввечері. Навіть обличчя якесь занадто серйозне.

​Щойно його погляд вихоплює з натовпу першокурсників срібну маківку Віреї, Торвальд різко сповільнює крок. Старшокурсники за його спиною теж зупиняються, перезираючись.

​Торвальд свердлить дівчину своїми льодяними очима. В погляді змішалося все: шалена лють, уражене самолюбство, відчай і щось настільки жадане та голодне, що стає не по собі. Вірея завмирає. Не витримує та спалахує густим, яскравим рум'янцем. Але вона не відводить погляду, лише гордо задирає підборіддя.

​Торвальд йде до неї. Він явно хоче щось сказати. Щось різке, або, навпаки, благальне. Але передумує. Зціплює щелепи так міцно, що на вилицях грають жовна. Гучно втягує повітря крізь зуби, різко розвертається і рушає далі по коридору, навіть не зачепивши їх плечем.

​Коли його кроки стихають удалині, Кайрен не менш гучно видихає, ніби весь цей час не дихав.

​— І довго цей вискочка буде пускати на тебе слину? — раптом цікавиться Рейнар. Усі шоковано витріщаються на Ксейла — щоб цей похмурий відлюдник сам ініціював розмову, та ще й про чужі стосунки, має статися щось неймовірне. На обличчі промайнуло щось схоже на усмішку. — Що? Мені просто цікаво, коли він врешті-решт зірветься і когось із нас вб'є через свій недотрах.

​— Рейнаре! — обурюється Вірея, рум'янець стає ще густішим, навіть шия червоніє. — Звідки такі слова?!

​— А що, він неправильно сказав? — одразу підхоплює Торік, відпускає свій комір і вмикає режим головного пліткаря сектора. — Віреє, та він же дивився на тебе так, ніби хотів придушити на місці, хоча ні....скоріше всього думав, як затягнути тебе в найближчу нішу і... ну, ти зрозуміла! Як тобі взагалі вдалося так його зламати?

​— Я нікого не ламала, він сам зламався об власне роздуте его, — шипить дівчина, та прискорює крок. — Він просто самозакоханий мудак, який думав, що я буду стрибати навколо нього, як ті пустоголові дівулі!

​— Ні, ну чесно, — Кайрен рівняється з нею, відчуваючи, як адреналін від тренування перетворюється на азарт. — Ти тоді в столовій просто розмазала його репутацію по підлозі. Врізала найкращому пілоту Академії! І сказала, що він... гм... ніякий у ліжку. Ти хоч уявляєш, як це вдарило по його гордості?

​— Мені чхати на його гордість! — вибухає Вірея, різко зупиняється і розвертається до хлопців. Очі метають блискавки. — Він використав мене! Принизив мене перед усіма! Я що, мала мовчки ковтати це лайно?!

​— Ефективність твого контрудару була бездоганною, — киває Зіірі, ігноруючи її емоційний спалах. — Але твоя подальша взаємодія з Моргатом не піддається логічному аналізу. Твоя фізіологічна реакція під час поцілунку з старостою свідчила про високий рівень стресу, а не симпатії. Отже, які у вас з ним стосунки?

​Вірея хапає ротом повітря, ніби риба, яку викинули на берег.

​— Які стосунки?! Та ніяких! — вона аж тупає ногою від безсилля і люті. — Ви що, знущаєтеся з мене?! Чого причепилися? Ви всі ідіоти! Моргат — це просто... у мене з ним нічого немає! Він допоміг мені з дечим, а тепер я винна йому послугу! Він сам учора затягнув мене в ту кімнату, щоб просто пограти на нервах Торвальда і показати свою владу!

​— Ага, і цілував тебе виключно в рамках ділового контракту? — мружиться Рейнар, нещадно добиваючи її залишки самоконтролю.

​— Заткнись, Ксейл! — майже верещить дівчина, відвертаючись, щоб вони не бачили, як тремтять її губи. — Ви нічого не розумієте! Торвальд сьогодні вночі виламав двері в купіль! Кричав, що ревнує, і благав про другий шанс! Я його виставила! Вони обидва хворі на голову виродки, і я ненавиджу їх однаково сильно! Хочете щоб і вас ненавиділа? 

​Повисає дзвінка тиша. Торік шоковано прикриває рот долонею, а Кайрен відчуває, як усередині все стискається від співчуття.

​«Вона справді на межі. За цією крижаною маскою ховається звичайна дівчина, яку загнали в кут двоє найнебезпечніших хижаків Академії...»

​— Гаразд, закрили тему, — рішуче вигукує Кайрен, та стає між Віреєю та Рейнаром. — Вона їм ще покаже. А нам зараз треба думати, як самим не здохнути. Ми запізнюємося.

​Вони зриваються з місця і майже бігом долають решту шляху через переходи та турболіфти.

​Забігають в четвертий ангар, де вже щось гуркотить. Велетенські залізні двері відчинені навстіж. Усередині все заставлено якимись химерними механізмами, турбінами, що іскрять, та нагромадженнями металобрухту. А прямо по центру височіє майстер Блікс. Стоїть на крилі розібраного літального апарату і лупить по ньому своїм велетенським розвідним ключем. Студентам відкривається доволі кумедна картина : волосся у професора стирчить у всі боки, окуляри з'їхали набік, з рота стирчить недопалок сигари.

​— О, мої улюбленці приповзли! — радісно репетує Фламберґ, помітивши їх. Золоті коронки яскраво спалахують у напівтемряві ангара. — Заходьте, заходьте! Сьогодні ми будемо ламати закони фізики, і, можливо, ваші шиї!

Студенти переглядаються. На заняттях професора сумно не буває. Щоразу нові веселощі.

— І так, ваша сьогоднішня розминка! — із розмахом б'є ключем по краю гігантської, зяючої темрявою металевої прірви посеред ангара. З-під удару на всі боки сиплються яскраві помаранчеві іскри. — Центральна вентиляційна труба системи охолодження нижніх реакторів!

​Кайрен обережно заглядає за край. Шахта йде вертикально вниз, губиться у непроглядній темряві, звідки долинає низьке, моторошне гудіння, схоже на ревіння сплячого вулкана.

​— Охолодження... реакторів? — голос Торіка дає високого, майже ультразвукового півня. Рудий задкує від діри, притискаючи до грудей свою мантію. — Але ж, професоре, ми там зваримося! Чи замерзнемо! Або нас порубає на шматки лопатями! Я ж на вісімдесят відсотків складаюся з води, мій організм не витримає такого перепаду тиску!

​— О, не хвилюйся, Бамбл, до лопатей ви не долетите, — Фламберґ радісно шкіриться. — Вас просто здує вгору! Потік повітря там такий, що може вирвати луску в дорослого дракона. Ваше завдання — стрибнути туди, знайти баланс і протриматися рівно десять хвилин, не перетворившись на розплющений млинець на верхній захисній решітці.

​— Це неможливо з точки зору класичної біомеханіки, — спокійно констатує Зіірі, коли підходить до краю труби. Швидко кліпає очима. — Швидкість висхідного потоку, судячи з акустичних хвиль, становить близько ста сорока метрів на секунду. Людське тіло не пристосоване для таких аеродинамічних навантажень без спеціального екіпірування.

​— Тому ви будете імпровізувати! — гаркає Фламберґ, хапаючи інопланетянина за комір. — Кінетична дурість — найкращий двигун прогресу! Пішов!

​Із цими словами він просто штовхає Зіірі в роззявлену пащу шахти. Той навіть не встигає скрикнути, як миттєво зникає в темряві.

​— Хто наступний? — потирає руки, а потім переводить погляд на решту. — Соларіс? Леді вперед!

​Вірея блідне, але гордість бере своє. Вона поправляє комір мантії, високо піднімає підборіддя і, кинувши на професора сповнений крижаної зневаги погляд, граціозно ступає в прірву, ніби сходить сходами у власному палаці.

​— Аааааа! — лунає звідти її зовсім не граціозний, а цілком людський і дуже гучний крик, щойно потік повітря підхоплює її тіло.

​Рейнар Ксейл не чекаючи запрошення, мовчки стрибає слідом, склавши руки на грудях. Кайрен робить глибокий вдих і хапає за руку Торіка, який намагається відповзти за найближчу купу металобрухту.

​— Разом, Торіку! Це просто повітря! — кричить Кайрен і тягне друга за собою в шахту.

​Наступної секунди світ Кайрена перетворюється на суцільний ревучий хаос. Тіло з неймовірною силою підкидає вгору, немов пушинку. Повітря б'є в обличчя такою пружною, жорсткою хвилею, що дихати стає майже неможливо — кисень доводиться ковтати короткими, болісними ривками.

​Навколо в напівтемряві, яку освітлюють лише червоні аварійні лампи, бовтаються його однокурсники. Гравітація тут ніби збожеволіла.

​— Моє волосся! — верещить Вірея десь збоку.

​Кайрен ледве повертає голову, долаючи шалений опір вітру, і ледь не сміється: ідеальна зачіска дівчини тепер схожа на величезний, кудлатий намет, який б'є її по обличчю. Вона марно намагається втримати мантію, яка задерлася мало не до вух, і відчайдушно махає руками, намагаючись стабілізувати своє положення.

​— Прибери свої ноги, Бамбл! — лунає знизу роздратований голос Рейнара.

​Торік літає по всій ширині труби, мов пробита повітряна кулька, з якої виходить газ. Безладно дриґає руками й ногами, періодично врізаючись то в стіни, то в Ксейла, який єдиний з усіх примудрився розпластатися в потоці зіркою і зависнути відносно нерухомо.

​— Я не можу! Я надто легкий! — ридає Торік, та робить чергове сальто в повітрі і ледь не збиває Кайрена. — Я зараз полечу в космос! Я стану першим флоріанським супутником Драксарії!

​— Кут нахилу тіла має складати сорок п'ять градусів! — монотонно, але дуже голосно кричить Зіірі, який завис неподалік. Якимось дивом примудряється однією рукою триматися за потік, а іншою — щось швидко натискати на своєму візорі. — Це неймовірно! Тиск на грудну клітку імітує перевантаження у 8G, але завдяки магії шахти наші внутрішні органи ще не перетворилися на желе!

​Раптом із прихованих динаміків у стінах труби на повну гучність вривається голос Фламберґа:

— Ви схожі на зграю паралітичних кажанів! Бамбл, припини махати руками, ти псуєш мені аеродинаміку труби! Розслаб сідниці, хлопче, ти летиш, як цеглина! Соларіс, припини боротися з вітром, стань вітром!

​«Стань вітром... Легко сказати, коли тебе не розмазує по стінах!» — Кайрен стискає зуби, намагається розкинути руки так, як це зробив Рейнар. Він відчуває, як кожен м'яз його тіла вібрує і болить від напруги. Ловить баланс, ловить цей невидимий, жорсткий струмінь повітря, і несподівано для себе... зависає на місці. Це схоже на серфінг, тільки замість води — ураган.

​— О, Вокс нарешті увімкнув мізки! — радісно регоче динамік. — Ще три хвилини! Тримайтеся!

​Ці три хвилини здаються їм вічністю. Вірея врешті-решт кидає спроби поправити одяг і, зціпивши зуби, розтягується в повітрі, злобно дивиться угору. Торік просто скручується в клубок і кружляє по спіралі, він скиглить якісь молитви Матінці Природі.

​І раптом, без жодного попередження, гул обривається. Потік повітря просто зникає.

​Невагомість різко змінюється безжальною гравітацією. П'ятеро першокурсників каменем летять вниз і з гучним, колективним стогоном гепаються на товстий, пружний мат, що висунувся з нижнього рівня.

​Зверху на них дивиться Фламберґ.

​— Чудово! Просто блискуче! — задоволено плескає в долоні, і дивиться на те, як Кайрен намагається розігнути спину, а Вірея відпльовується від власного волосся. — Без переломів, і ніхто навіть не блював у вентиляцію. А я ж робив на це ставку!

​— Ви... ненормальний... — хрипить Торік, а далі перевертається на спину і хапає ротом повітря, наче риба. — Це було... справжнє пекло.

​— Пекло? О ні, це була тільки прелюдія, — шкіриться і хвацько закидає свій розвідний ключ на плече. — Ви розігріли свої тіла, ви відчули, як це — довіритися потоку і відмовитися від контролю. Ви витрусили зайвий страх із голів. А тепер... час для головної страви.

​Робить театральну паузу, в очах спалахує небезпека.

​— Зараз ви підніметеся на верхній рівень арени, куди вже привели ВАШИХ драконів. Тих самих, які обрали вас учора.

​Студенти миттєво завмирають, навіть забули про втому. Кайрен відчуває, як холодок пробігає по спині.

​— Сьогодні ми не літаємо, не панікуйте завчасно, — продовжує Фламберґ, знижуючи голос до змовницького шепоту. — Сьогодні ваше завдання — осідлати їх. Накинути екіпірування, залізти в сідло, відчути їхню луску під ногами і, найголовніше, спробувати налаштувати первинний ментальний зв'язок на поверхні. Без польотів. Тільки ви, ваш дракон і спроба не дати йому скинути вас вниз ще до того, як ви відірветеся від землі. Піднімайтеся! Ваші дракони чекають!

Верхній рівень арени зустрічає їх сліпучим світлом далеких зірок та запахом розпеченої луски. П'ять гігантських хижаків чекають на своїх вершників, нетерпляче б'ють хвостами по плитах. Коли студенти виповзають на майданчик, важко дихаючи після урагану у вентиляції, Фламберґ уже стоїть біля купи важкого, посиленого металом шкіряного екіпірування.

​— Розбирайте сідла! — весело репетує, коли кидає кожному під ноги масивну конструкцію з ременями та карабінами, яка важить не менше, ніж сам Торік. — Ваше завдання просте: підійти, закинути цю штуку їм на спину, затягнути попругу так, щоб не перетиснути їм травний тракт, і залізти нагору! Якщо дракон спробує вас зжерти в процесі — бийте його по носі! Жарт. Не бийте. Вони відкусять вам руку. Працюємо!

​Зіірі підходить до свого зеленого шипастого дракона першим. Тягне сідло, постійно звіряючись із даними на візорі.

​— Кут нахилу шипів... тридцять градусів. Оптимальна траєкторія для розміщення сідла... — монотонно бубонить він, акуратно просовуючи ремені між зеленими наростами.

​Дракон невдоволено пирхає, випускаючи струмінь гарячої пари, але терпить. Зіірі досить зносно, хоч і механічно, видирається на спину рептилії, закріплюючи карабіни з гучним клацанням.

​— Пффф, нудно, але технічно правильно! — коментує Фламберґ, та крутить в руках свій велетенський ключ. — Ксейл, твоя черга!

​Рейнар підхоплює своє сідло так, ніби воно нічого не важить. Наближається до сапфірового дракона абсолютно безшумно. Робить це без вагань та різких рухів. Юнак просто плавно закидає шкіряну конструкцію на спину звіра, затягує ремені одним впевненим ривком і, відштовхнувшись від колінного суглоба дракона, опиняється в сідлі. Ящір навіть не поворухнувся, лише видав глибокий, задоволений звук, схожий на муркотіння гігантського кота.

​Це виглядає настільки ідеально і природно, що Кайрену стає моторошно. Рейнар виглядає не як першокурсник, а як тінь, що знайшла своє справжнє тіло. Навіть Фламберґ здається перестає посміхатися.

​— Зв'язок на рівні інстинктів, — майже з повагою бурмоче професор. — Добре. Соларіс! Давай, покажи нам, як сідлають монстрів аристократи!

​Вірея стискає зуби, піднімаючи важке екіпірування. Її червоний дракон — той самий, що ледь не спопелив її вчора — уже шкірить пащу, з якої капає слина. Дівчина підходить до нього. Ящір різко смикає головою і клацає щелепами в сантиметрі від її обличчя.

​— Стояти! — зривається на крик Вірея. Голос тремтить від напруги та злості. — Я сказала, стояти!

​Агресивно закидає сідло. Дракон невдоволено реве, намагається скинути чужорідний предмет, але Вірея, ігноруючи страх, кидається вперед і наосліп застібає нижній карабін. Вона хапається за луску і буквально закидає своє тіло в сідло. Дракон стає дибки. Вірея верещить, вчепившись у шкіряні ручки мертвою хваткою. Її кидає з боку в бік, вона ледь втримується, щоб не полетіти вниз головою, але все ж притискається до луски, важко дихаючи.

​— Оце я розумію, кінетична дурість в дії! — радісно плескає в долоні Блікс. — Він відчуває твої парфуми і твою злість, Соларіс! Перетвори злість на авторитет, інакше в небі він зробить бочку і скине тебе! Бамбл! Твій вихід!

​Торік, білий як крейда, тягне своє сідло до чотирикрилого дракона. Рептилія ліниво кліпає жовтими очима.

​— Т-т-тільки не чхай, матінко природа, тільки не чхай... — благає, бо вже усе тіло трясеться.

​Він якимось дивом закидає сідло, обходить дракона, і намагається підтягнутися на ремені. Але щойно Торік заносить ногу над спиною звіра, дракон раптом вирішує почухати задньою лапою за вухом. Тіло ящура різко нахиляється.

​— Йой! — зривається на ультразвук Торік.

​Він втрачає рівновагу, перекидається через спину дракона і з гучним брязкотом карабінів летить долілиць, гепаючись об кам'яні плити.

​— Ауч... — скиглить, розпластавшись на підлозі. — Я ж казав... флоріанці не літають... ми ростемо в землі...

​— Падіння з висоти одного метра — це не падіння, Бамбл, це ганебне приземлення! — регоче Фламберґ, підходить і смикає рудого за комір. Він закидає Торіка назад у сідло, як мішок з картоплею, і сам затягує попругу. — Сиди і дихай! Якщо впадеш ще раз, я прив'яжу тебе ізолентою! Вокс, залишився ти!

​Кайрен дивиться на свого дракона. Гігант лежить нерухомо, і здається уважно спостерігає за юнаком. Агресії від нього не відчувається. Зате відчувається якась моторошна розумність.

​Кайрен піднімає сідло. Воно здається непідйомним, але коли він наближається, дракон раптом плавно опускається на живіт, розпластується по землі, щоб юнаку було зручніше. Це настільки неочікувано, що Кайрен завмирає.

​«Він допомагає мені?» — проноситься в голові хлопця.

​Кайрен швидко закидає сідло. Шкіра ідеально лягає між рядами чорних шипів. Застібає ремені, відчуваючи під руками повільне, потужне серцебиття, і легко піднімається на спину гіганта. Сідло сидить як влите. Кайрен береться за поводи, і в ту ж саму секунду його свідомість ніби провалюється в глибокий, темний океан.

​«Ти боїшся висоти?» — лунає в його голові той самий прадавній, вібруючий голос, від якого стискається серце.

​Кайрен різко вдихає, сильніше стискаючи шкіряні ремені. Цього разу він не відсахується. Цього разу він у сідлі, і відступати нікуди. Концентрується, щоб не вимовити слова вголос, а штовхнути їх усередину себе.

​«Я боюся не висоти. Я боюся того, що чекає на нас, коли ми злетимо,» — невпевнено відповідає у власній голові.

​Дракон видає низький, вібруючий звук, який інші можуть прийняти за звичайне гарчання, але Кайрен відчуває в ньому похмуре схвалення.

​«Правильний страх. Той, що зберігає життя, а не паралізує його,» — відгукується чорний ящір, і Кайрен відчуває, як їхній ментальний зв'язок стає трохи щільнішим, ніби два кабелі успішно з'єдналися.

​Юнак поглядає на спину Фламберґа, який саме кричить на Вірею, щоб та не душила свого ящура. Спогади про недавню розмову в коридорі та всі ті брехливі новини про куратора Вейла раптом спалахують у пам'яті яскравим спалахом. Якщо дракони пов'язані загальною свідомістю... якщо вони знають про змови Архонтів...

​Кайрен нахиляється ближче до масивної шиї свого дракона, майже торкаючись губами холодної луски.

​«Ти сказав, що ви знаєте про зраду Архонтів, — подумки звертається він до звіра, вкладаючи в цю думку всю свою тривогу. — Що насправді сталося з нашим куратором Вейлом? Його справді відправили на Аетерну? Чи він мертвий?»

«Він не мертвий,» — повільно відлунює в голові Кайрена голос чорного дракона. Звук такий глибокий, що від нього вібрують кістки. — «Але це все, що я можу тобі відкрити зараз. Твій розум ще надто крихкий. Ти — як склянка, в яку намагаються влити океан. Якщо я покажу тобі всю картину зради, твої ментальні бар'єри просто розлетяться на друзки. Ми підготуємо тебе. І як тільки наше злиття стане абсолютним — усе почнеться.»

​Кайрен розчаровано видихає, мимоволі сильніше стискаючи шкіряні поводи.

​«Це нечесно, вимагати довіри і тримати в сліпоті,» — гірко кидає він у відповідь.

​«Це війна, а не ярмарок справедливості,» — холодно відрізає звір, і ментальний канал плавно закривається, залишаючи Кайрена наодинці з його роздратуванням. Юнаку доводиться змиритися. Він пирхає і поплескує масивну шию ящура, визнаючи тимчасову поразку.

​Раптом тишу верхнього рівня арени розриває металевий брязкіт.

​— Агов, студентики! Відлипніть від луски, поки ваші мізки не розплавилися від перенапруги! — горлає Блікс Фламберґ. Професор щойно з розмаху запустив своїм велетенським розвідним ключем у порожню залізну діжку, яка з гуркотом покотилася по бетонній підлозі. — Ви встановили первинний контакт, ніхто не лишився без кінцівок, і це вже диво! Але сьогодні я приготував для вас дещо особливе!

​Фламберґ підстрибує на місці, потираючи руки з таким маніякальним ентузіазмом, ніби збирається підірвати половину Академії.

​— Злиття — це не просто сидіти на спині монстра і не пісятися від страху! — віщає він, активно жестикулюючи. — Це мистецтво! Це танець на межі гравітації та смерті! І щоб ви, слимаки, зрозуміли, до чого треба прагнути, я спеціально запросив сьогодні найкращого пілота Академії! Він покаже вам пару трюків, від яких ваші очі вилізуть на лоба! Зустрічайте!

​Масивні двері ангара з шипінням роз'їжджаються в боки. У смузі світла з'являється до болю знайома постать.

​ Дракен Торвальд. Він крокує до них своєю фірмовою, самовпевненою ходою хижака. На ньому бездоганна льотна форма, яка ідеально підкреслює широкі плечі, світле волосся зібране недбало, але стильно розкуйовджене, посмішка – зваблива. Сьогодні він знову король цього світу.

​Студенти миттєво перезираються.

​— О-о-о, матінко природа... — виразно хіхікає Торік, нахиляючись зі свого сідла ближче до Кайрена. — Ти подивись на цього павича. Даю сотню кредитів, що Фламберґ його не запрошував. Він сам приперся, щоб покрутити хвостом перед нашою принцесою.

​— Пффф, сто відсотків, — пирхає Рейнар, і не зводить очей з Торвальда. Кривить губи в іронічній усмішці і повертає голову до Віреї. — Соларіс, ти не казала, що в тебе є персональний повітряний акробат. Він що, відпрацьовує прощення за вчорашній розгром?

​Вірея різко повертає голову. Обличчя заливає густий рум'янець люті.

​— Ксейл, ще одне слово, і я скину тебе в ту вентиляцію! — злобно шипить вона. Пальці так міцно впиваються в шкіряні поводи, що аж дракон напружується під нею.

​«Ненавиджу! Як же мене все бісить! І Рейнар, і цей рудий пліткар, і особливо — цей нахабний, самовдоволений виродок, що зараз іде сюди! Він точно сам напросився! Вирішив влаштувати показовий виступ, щоб я пускала слинки?!» — усередині все кипить від обурення. Її дракон, відчуваючи агресію вершниці, тихо і загрозливо гарчить.

​Торвальд тим часом підходить ближче. Він ігнорує всіх інших першокурсників, ніби вони — просто порожнє місце. Очі зупиняються виключно на Віреї. Порівнявшись із її драконом, нахаба трохи сповільнює крок. На губах з'являється фірмова, зваблива, але зараз якось по-особливому особиста усмішка.

​Він дивиться їй прямо в очі і..... нахабно й відверто підморгує.

​Щоки у Віреї спалахують так, що здаються гарячішими за лаву. Вона розкриває рота, щоб випалити якусь вбивчу образу, але в цей момент лунає гучне і вкрай театральне:

​— Кхм, кхм! — Фламберґ стукає ключем по металевій стійці. — Очі в небо, Ромео! Ти прийшов сюди літати чи очима стріляти? Давай, покажи моїм студентам, що таке кінетична дурість!

​Торвальд миттєво повертає собі зосереджений вигляд і киває професору. Підходить до спеціального стартового майданчика, де на нього вже чекає його дракон — неймовірно красивий, обтічний звір із перламутрово-білою, мов лід, лускою.

​Злиття відбувається за долю секунди. Це виглядає так, ніби між Торвальдом та істотою спалахує невидима блискавка. Дракон зривається з місця без розбігу, з потужним ревом розриває повітря.

​Те, що відбувається далі, змушує першокурсників забути, як дихати.

​Торвальд і його білий дракон стрілою злітають під самий купол арени. Тепер вони схожі на розмиту сріблясту пляму. Раптом звір складає крила, і вони падають каменем вниз, просто на підлогу, обертаючись навколо своєї осі з такою швидкістю, що повітря навколо них іскриться від тертя.

​— Йой... він же зараз розіб'ється! — у жаху верещить Торік, закриваючи очі долонями.

​— Швидкість падіння перевищує допустимі норми на чотириста відсотків... — заворожено шепоче Зіірі, не відриваючи очей від дійства.

​За п'ять метрів до землі, коли зіткнення здається неминучим, Торвальд якимось нелюдським, магічним зусиллям вирівнює траєкторію. Дракон різко розкриває крила. Звук удару об повітря лунає як гарматний постріл. Ударна хвиля збиває з ніг Торіка, який знову летить із сідла, і змушує Кайрена пригнутися до самої шиї свого ящура.

​Дракон Торвальда пролітає в міліметрах від бетонної підлоги, залишаючи за собою глибоку борозну від кігтів, і плавно, мов пір'їна, злітає вгору, далі робить ідеальну "мертву петлю", під час якої рептилія випускає струмінь сліпучо-білого полум'я, що кристалізується в повітрі, падаючи вниз дрібним снігом.

​Всі мовчать. Навіть Рейнар стоїть із відкритим ротом.

​Вірея сидить у сідлі, не кліпаючи. Гнів кудись випарувався. Дівчина заворожено дивиться на те, як ідеально Торвальд відчуває простір. Як його тіло зливається з рухами гігантського звіра. Це було не просто красиво. Це була абсолютна, чиста магія.

​«Він... він неймовірний... — проноситься в її голові зрадницька думка, від якої серце починає битися вдвічі швидше. — Самозакоханий ідіот, але в небі він справжній бог...»

​— АААААХАХАХА! ТАК! ТАК! — раптом несамовито верещить Блікс Фламберґ, стрибаючи на місці і шалено плескає в долоні. — Оце я розумію! Оце розрив аеродинаміки! Ви бачили?! Бачили, слимаки?! Ось що буває, коли ти не боїшся розбити голову!

Дракон Торвальда граційно приземляється, навіть не здіймає жодної зайвої пилинки. Одним плинним рухом хлопець зісковзує зі шкіряного сідла і впевнено крокує до професора Фламберґа. Щось швидко й тихо говорить на вухо Бліксу. Професор активно киває, блискаючи золотими коронками, і щось схвально бурмоче.

​Потім Торвальд різко розвертається. Повільно підходить до першокурсників, які все ще сидять у сідлах своїх драконів, мов приморожені.

​— Наступного тижня у вас перший практичний політ, — лунає спокійний голос, без жодної зверхності. — Я буду тут. Професор Фламберґ дозволив мені бути присутнім на вашому занятті як асистенту. Якщо хтось із вас втратить контроль під час зриву потоку... я допоможу стабілізувати ваших ящурів.

​Усі п'ятеро аж роти роззявили.

​Торік кліпає очима так швидко, ніби в нього сталося коротке замикання.

— Йой... — видихає рудий, перехиляючись через шию свого дракона і шепочє Кайрену. — Його що, підмінили? Чи в нього біполярний розлад? Ще недавно він хотів стерти нас у порошок і згодувати химерам, а сьогодні працює рятувальником?

​« Він робить це через неї, — Кайрен крадькома коситься на Вірею, відчуваючи, як повітря між цими двома іскрить від невидимої напруги. — Це єдине логічне пояснення. Льодяний Принц, який ніколи нікому не допомагав, раптом стає нянькою для першокурсників? Так Вірея має на нього просто катастрофічний вплив.»

​Дівчина справді більше не злиться. Дихання трохи прискорилося після шоку від побаченого пілотажу. Цей його жест — несподівана, майже лицарська пропозиція допомоги — остаточно збиває її з пантелику. Вона крадькома розглядає Торвальда.

​— Це було... непогано, — раптом сухо кидає Вірея. Це найскупіший комплімент, на який вона здатна, але в її виконанні він звучить як визнання геніальності. — Кут входження в піке був прийнятним.

​Губи Торвальда сіпаються, він намагається стримати усмішку.

​— Пффф, "прийнятним", — закочує очі Рейнар, зневажливо хмикаючи зі свого дракона. — Визнай, Соларіс, ти ледь слиною не вдавилася. А наш Льодяний Принц тепер працює особистим тілоохоронцем. Як це мило. Може, ще шарфик їй зв'яжеш на зиму, Торвальде?

​— Точно! — гигикає Торік, осмілівши. — А після пари будете гуляти за ручку під зорями Драксарії?

​Смішки обриваються миттєво. Торвальд навіть не підвищує голосу і не робить жодного руху. Просто повільно переводить погляд на хлопців. Повітря в ангарі різко холоднішає. Від цього льодяного, пронизливого погляду, в якому на мить прокидається справжній, прадавній драконячий хижак, у Торіка клацають зуби, а Рейнар інстинктивно хапається за щось невидиме. Очі Торвальда ніби висмоктують з них усе тепло, обіцяючи болісну, повільну смерть за ще один зайвий звук.

​Хлопці миттєво затикають роти, втискаючись у свої сідла. Торвальд затримує погляд на Віреї ще на одну довгу, пронизливу секунду, а потім мовчки, не прощаючись, розвертається і йде геть. Розчиняється у густій тіні коридору.

​— Фух, я ледь не впісявся... — пошепки зізнається Торік, хапаючись за серце.

​— Гаразд, дітки, вистава закінчена! — плескає в долоні Блікс Фламберґ, вириваючи їх із заціпеніння. Професор задоволено потирає брудні руки. — Ви сьогодні молодці. Ніхто не вбився, а Бамбл впав лише один раз. А ні....два рази. Дякую за заняття! Ми зустрінемося на наступному тижні. Це буде ваш перший справжній політ.

​Фламберґ раптом стає серйозним.

​— Але запам'ятайте одну річ. Ваш політ цілком і повністю залежатиме від того, що відбудеться через кілька днів на парі у професорки Ліори. У вас буде перше повноцінне ментальне злиття. Ви маєте впустити дракона у свій розум, а він — у свій. Якщо ваші бар'єри не витримають, якщо ви злякаєтесь тієї темряви, яку побачите всередині них... ви не злетите. Ви просто зійдете з глузду. Тому бажаю вам не зламатися. Відбій!

​Студенти швидко, але вже набагато впевненіше злізають із сідел. Вони поплескують своїх драконів на прощання (Кайрен знову відчуває той самий глибокий, темний відгук у свідомості, коли торкається матової луски) і плентаються до виходу.

​— Зійти з глузду... Як оптимістично, — бурмоче Кайрен, розтираючи ниюче плече. — Я вже боюся спати, а тепер ще й думати про злиття.

​— Мої аналітичні алгоритми показують стрімке зниження наших шансів на виживання, — монотонно додає Зіірі, крокуючи поруч.

​Вони перемовляються, проходять через велетенські залізні двері ангара, які зі скрипом випускають їх у прохолодний, тьмяний коридор Обсидіанового сектора. Вірея йде останньою. Замислилась про щось і дивиться під ноги. Вона все ще прокручує в голові той божевільний, ідеальний політ і льодяний погляд Торвальда, який змусив усіх замовкнути заради неї.

​Дівчина переступає поріг і повертає за ріг. Хлопці проходять трохи вперед, та не помічають, як вона раптом різко зупиняється.

​Там, у густій тіні за масивними дверима, прихилившись плечем до холодної кам'яної стіни і склавши руки на грудях, стоїть Дракен Торвальд. Він чекав саме на неї. Очі світяться в темряві, немов у хижого звіра, який нарешті загнав свою здобич у кут.

Торвальд не дає їй навіть кліпнути. Висовується із густої тіні, хапає Вірею за лікоть і різко тягне на себе. Перш ніж дівчина встигає обурено скрикнути, він заштовхує її в глибоку, приховану від сторонніх очей нішу за статуєю першого Архонта і впивається в її губи.

​Поцілунок не злий. Цього разу Торвальд цілує її так, ніби вона — єдине джерело кисню на всій Драксарії. Палко, жадібно, підкорюючи собі кожен її подих. Його губи, всупереч прізвиську «Льодяний Принц», виявляються неймовірно гарячими. Він відривається від її вуст лише на мить, щоб вкрити гарячими поцілунками її палаючі щоки, торкнутися губами кінчика носа, поцілувати в лоб, а потім спуститися до чутливої шкіри на шиї.

​Вірея тихо стогне, відчуваючи, як по спині пробігає табун мурашок. Крижана броня, яку вона так ретельно вибудовувала, тріщить і розсипається на друзки. Вона дивується сама собі, але... вона відповідає. Обіймає його за шию, притискається ближче.

​— Дракене... — видихає, коли його губи знову знаходять її вуста. — Не тут. Тільки не тут... хтось може побачити.

​Цього виявляється достатньо. Торвальд хватає її за руку, і тягне дівчину за собою таємними, безлюдними коридорами старшокурсників. Вони мчать крізь напівтемряву, поки не опиняються перед важкими дверима його кімнати.

​Швидко заходять. Вірея опирається спиною об стінку і виставляє вперед долоню, зупиняючи його на півкроці. Жар накриває все тіло, але розум бере гору над інстинктами.

​— Зупинись, — голос ще трохи тремтить. — Давай дещо прояснимо, Торвальде. Я, можливо... чуєш, можливо, дам тобі другий шанс. Але в мене є умови.

​Торвальд завмирає, уважно дивиться на неї.

​— Більше ніяких вибриків на публіку, — звабливо наближається. — Ніяких принижень і дешевих сцен із іншими дівулями. Я хочу навчитися ідеальному злиттю зі своїм драконом. Хочу літати так, як сьогодні літав ти. І ти мені в цьому допоможеш.

​Підходить ще ближче. Голос м'якшає, обережно торкається його ідеальної щоки.

— І тобі доведеться змінитися, Дракене. Не можна бути таким нестерпним, самозакоханим бовдуром, який думає лише про свою репутацію.

​Торвальд не відсторонюється. Притискається до неї щокою, і прикриває очі. Уся його зухвалість кудись зникає. Залишився лише втомлений хлопець, який, здається заплутався.

​— Ти думаєш, я хочу бути таким? — нарешті говорить. Розплющує очі і перехоплює її руку, притискає до своїх грудей, туди, де шалено б'ється серце. — Тільки поряд із тобою я почуваюся інакше. Я почуваюся... живим, Віреє. І мене це до біса лякає. Всі в Академії знають мене як Льодяного Принца. Машину без емоцій, ідеального пілота. Коли я зрозумів, що ти ламаєш мій контроль, я злякався. Я намагався боротися з цим. Я спеціально тебе відштовхнув, потім влаштував ту ганебну сцену. Думав, що зможу відштовхнути тебе, знищити це почуття...

​Він хапає повітря, та притягує її впритул до себе.

— Але я ледь не збожеволів. Коли я побачив, як ти цілуєш Моргата... перед усіма... Віреє, ти моя. Я думав, що розірву того виродка на шматки прямо там. Я задихався від ревнощів.

​Вірея кліпає очима. Відчуває, як від цих слів у неї підкошуються ноги. Зізнання б'є прямо в серце.

​— Ти багато чого не знаєш, — продовжує Торвальд, і його тон стає темнішим, серйознішим. Він обережно заправляє срібне пасмо їй за вухо. — І зараз тобі ще не час цього знати. Але я захищу тебе. Ти повинна зрозуміти: Драксарія — це не якась безневинна магічна школа. Тут вкрай небезпечно. Ти, мабуть, і сама вже помітила всі ці дивні речі з куратором і поведінкою викладачів, але повір мені... це лише квіточки. Справжнє пекло ховається набагато глибше.

​Вірея розгублено дивиться на нього. Інформація, емоції, тепло його тіла — усе це змішується в її голові в суцільний вир.

​Помітивши її стан, Торвальд раптом тепло усміхається. Тіні на його обличчі розсіюються.

— Але сьогодні ми не будемо думати про пекло.

​Він різко плескає в долоні. Магія кімнати миттєво відгукується: освітлення стає тьмянішим, кімната наповнюється м'яким, сріблястим світлом. З-під підлоги, мов за помахом чарівної палички, виростає витончений столик, ідеально сервірований для двох. На кришталевих тарілках з'являються екзотичні космічні наїдки: сяючі фрукти з планет-садочків, запечене м'ясо в медово-лавовому соусі та два кубки з легким іскристим нектаром. Звідкись зі стелі лунає тиха, неймовірно розслаблююча музика — звуки співаючих кристалів, що переплітаються з низьким, приємним вібруванням далеких квазарів.

​Вірея вражено охкає, прикриваючи рот долонею.

​— Після вечері, — муркоче Торвальд, обіймаючи її за талію ззаду і спираючись підборіддям на її плече, — ми підемо в моє космічне джакузі. Там вода не підкоряється гравітації — вона переливається в повітрі, як рідке зоряне світло, а бульбашки з неонового газу знімають будь-який біль у м'язах після польотів. Тобі сподобається.

​Він розвертає її до себе. Очі зараз неймовірно теплі, сповнені ніжності, яку ніхто й ніколи не бачив у Льодяному Принці.

​— Залишишся на ніч?