Раді Вас бачити!

Ранок на Драксарії почався з того, що Кайрен схилився над раковиною, випльовуючи у вир антигравітаційного потоку чорний, пористий уламок драконячої кістки.

Знесилений, він навалився долонями на холодний камінь, хапаючи ротом повітря. Фантомний смак мертвої міді, гнилої крові та пилу століть в'ївся в самі рецептори. Всю ніч його мозок розривав беззвучний рев невідомого ящура, що падав із небес у небуття. Кайрен тричі прокидався від того, що йому здавалося, ніби його власна спина горить, а неіснуючі крила ламаються від удару об землю.

​Він увімкнув лоскотливий душ на максимальну потужність, сподіваючись, що вода змиє цей липкий кошмар, але присмак смерті відмовлявся залишати його рот.

​Коли хлопець вийшов у коридор Обсидіанового сектора, він ледь не зіштовхнувся з Торіком. Флоріанець теж виглядав так, ніби його щойно дістали з могили: під очима залягли глибокі фіолетові тіні, а ластовиння здавалося майже чорним на тлі крейдяної шкіри.

​— Твій теж... кричав усю ніч? — хрипко запитав Торік, нервово потираючи горло.

— Він не просто кричав. Він умирав у моїй голові разів п'ятдесят. Але ти виглядаєш наляканим. А це означає, що ти живий, Бамбл.

​Торік цілком щиро всміхнувся:

— Клянуся, я готовий чистити кислотні ями до кінця своїх днів, аби тільки Кровіс не змусив нас з'їсти щось зі своєї колекції. Ходімо, нас чекає видовище.

​Арена Чорного Сонця знаходилася на самій вершині Академії. Гігантський, висічений прямо в скелі кратер, над яким зависли левітуючі трибуни з обсидіану. Небо сьогодні здавалося особливо ворожим — густі, багряні хмари закручувалися у спіралі, а замість сонця крізь них пробивалося хворобливе, фіолетове світло.

​Коли першокурсники зайняли свої місця на найнижчому, "безпечному" ярусі за магічним бар'єром, трибуни вже ревли. Повітря вібрувало від тисяч голосів, гуркоту барабанів і реву невидимих поки що ящурів у підземеллях.

​Вірея як завжди сиділа прямо , нервово погладжуючи свій фамільний перстень. Зіірі безперервно щось вираховував, бо його візор миготів нескінченними рядами цифр. Рейнар завмер у тіні колони, поглядаючи на арену.

​Раптом над кратером пролунав потужний звук гонга, від якого заклало вуха, натовп миттєво затих.

У центрі арени, прямо з тіні, матеріалізувався Архонт Ноктір Вейл. На ньому була чорна броня, що поглинала слабке світло, а голос, посилений магією, розлився по всьому амфітеатру, проникаючи під шкіру.

​— Кров. Плазма. Резонанс, — вимовив куратор. — Сьогодні ми не граємо в ігри. Турнір Чорного Сонця покаже, хто з цих восьми гідний зватися Легендою, а хто стане лише попелом на піску. Вітайте Чемпіонів!

​З-під землі з неймовірним гуркотом піднялися вісім масивних платформ.

​Кайрен подався вперед, вчепившись пальцями в перегородку. Серце забилося швидше. Це були найкращі пілоти Драксарії. Ті, ким вони мали стати... якщо виживуть. Але те, що він побачив, змусило його здригнутися. Більшість із них навіть не були схожі на людей.

​На першій платформі височіла істота, цілком зіткана з напівпрозорого блакитного кристала. Кожен її рух супроводжувався мелодійним дзвоном. Літос із системи Сілікон. Замість того, щоб тримати свого дракона — гнучкого, дзеркального ящура — за ремені, Літос направляв на нього промені світла, які заломлювалися крізь його власні кристалічні руки, створюючи ідеальний, беззвучний оптичний резонанс.

​На другій стояв гігант. Чотири м'язисті, вкриті багряними татуюваннями руки міцно стискали ланцюги. Берсерк із клану Кровавого Молота. Його ящір був під стать господарю — масивний, броньований звір із двома парами рогів і пащею, з якої капала розпечена лава. Звір ревів, намагався вирватися, але чотирирукий чемпіон лише зловісно реготав, утримуючи його голою силою.

​— Матінко космосу... — пропищав Торік, ховаючись за плече Кайрена. — Він може відірвати нам голови і зіграти ними в м'яч.

​На третій платформі повітря спотворювалося. Чіткого тіла не було. З'явився густий, отруйно-зелений газ, який збирався у подобу гуманоїдного силуету, загорнутого в чорні лахміття. Сутність Міазми. Вона не мала сідла. Тому просто просочувалася крізь луску свого дракона, вливаючись у його кровотік, тому очі звіра здавалися мертвенно-зеленими.

​Четвертою була химерна, павукоподібна істота з жвалами, яка спілкувалася зі своїм багатооким ящуром через телепатичне скрекотіння. П'ятим і шостим стояли кіборги — наполовину гниюча плоть, наполовину холодний метал. Сьомою була жінка з крилами кажана замість рук, чий дикий вереск змусив Вірею здригнутися.

​І на останній, восьмій платформі стояв він.

Дракен Торвальд.

​Коли він з'явився, трибуни вибухнули таким ревом, що магічний бар'єр завібрував.

Дракен був втіленням смертоносної, холодної досконалості. Високий, із платиновим волоссям, що ідеально лежало, незважаючи на вітер. Одягнений у сніжно-білу форму пілота, з елементами срібної броні, яка сліпила очі. Гарне обличчя, але увагу привертали очі, що нагадували два уламки арктичного льоду.

​Він навіть не тримався за свого дракона. А ящір був величним — крижаний звір Інеєвого класу. Від його дихання волога в повітрі перетворювалася на сніжинки. Дракен Торвальд стояв поруч із монстром, злегка торкаючись його шиї кінчиками пальців у білих рукавичках. Між ними не було ані боротьби, ані оптичного світла, ані газів. Їхній зв'язок відчувався на фізичному рівні, як абсолютна, непохитна влада.

«Ідеальний» ....- промайнуло у Кайрена. 

​— Його коефіцієнт синхронізації, вірогідно, наближається до дев'яноста дев'яти відсотків, — монотонно прокоментував Зіірі, коли його візор заблимав тривожним червоним. — Це математично неможливо для його віку. Він не просто керує ящуром. Він диктує йому свою волю.

​«Який же він ідеальний, — знову подумав Кайрен, відчуваючи суміш жаху і пекучої заздрості. — Він знає це, його дракон знає це, і всі на цих трибунах знають це».

​Дракен повільно, обвів поглядом арену. Заісно ж, юнак вважав себе кращим за всіх, вищим за всіх. На якусь мить його льодяні очі зупинилися на секторі першокурсників. Скривився у презирливій, поблажливій усмішці. Ніби він дивився не на майбутніх колег, а на купку сміття, яке незабаром змете вітром.

​— Не дивись йому в очі, Вокс, — несподівано хрипко попередив Рейнар, не повертаючи голови. Його голос звучав напружено. 

— Ті, хто надто довго дивляться на лід, забувають, як дихати вогнем.

​— Перший етап! — голос Ноктіра Вейла розрізав повітря, як меч. — Королівська битва на виживання. Правил немає. Межа арени — смерть. Почали!

​Восьмеро драконів із шаленим, несамовитим ревом зірвалися з місця.

Повітря миттєво перетворилося на суміш полум'я, лазерних променів, отруйного газу та крижаних осколків. Турнір Чорного Сонця стартував, і першокурсники, затамувавши подих втиснулись у крісла, щоб побачити справжнє пекло.

Арена вибухнула. Центр кратера буквально розірвався від зіткнення восьми стихій.

​Повітря миттєво перетворилося на пекельну суміш із розпеченої плазми, отруйно-зеленого газу та сліпучих оптичних променів. Рев драконів ударив по вухах із такою силою, що Кайрен інстинктивно затулив голову руками, відчуваючи, як вібрують його власні ребра.

​Першою не витримала жінка з крилами кажана. Її швидкий, але дрібний ящір спробував атакувати чотирирукого Берсерка зверху, але це була фатальна помилка. Лавовий монстр Кровавого Молота навіть не став дихати вогнем — він просто викинув уперед масивну щелепу і з огидним, вологим хрускотом перекусив крило ворожого дракона навпіл.

​Жінка заверещала так, що в Кайрена кров захолола в жилах. Вони каменем полетіли вниз, розбиваючись об обсидіановий пісок. Миттєво з-під землі виповзли білі големи-медики, які безцеремонно стягнули її понівечене, закривавлене тіло з арени.

​— Вони ж... вони ж ледь не загинули! Вона без руки! — проковтнувши слину, прохрипів Торік. Він аж позеленів від страху.

​— Це Драксарія, Бамбл, — не відриваючи погляду від бійні, холодно озвалася Вірея. Хоч як би вона не стралася вдавати із себе спокійну, Кайрен бачив як вона тремтить. — Тут немає балів за участь. Є лише перемога або лазарет.

​Один із кіборгів вибув наступним. Сутність Міазми просто пролетіла крізь нього чорно-зеленою хмарою. Коли отруйний туман розсіявся, кіборг бився в конвульсіях, випльовуючи чорну рідину, а його механічний дракон із коротким замиканням врізався в захисний бар'єр перед трибуною першокурсників, обдавши їх снопами гарячих іскор.

​Але найстрашнішим було спостерігати за Дракеном Торвальдом.

Юнак не вступав у брудну м'ясорубку в центрі. Його крижаний ящір літав над хаосом із грацією срібної акули. Коли павукоподібна істота спробувала атакувати його телепатичним скрекотінням, Дракен навіть не здригнувся. Злегка повів пальцем.

Його дракон роззявив пащу, і звідти вирвався не вогонь, а суцільний потік абсолютного нуля. Павукоподібного вершника та його багатоокого звіра заморозило просто в повітрі. За секунду вони впали на арену і розлетілися на тисячі крижаних осколків, наче дешеві скляні іграшки.

​«Це не турнір, — з нудотою подумав Кайрен, відчуваючи, як шлунок стискається в тугий вузол. — Нас змусили спостерігати за цією показовою стратою. І якщо ми доживемо до старших курсів... там, на цьому піску, будемо ми».

​— Достатньо крові для розігріву! — голос Ноктіра Вейла прогримів над ареною, змушуючи вцілілих п'ятьох вершників різко розлетітися в боки. — Переходимо до другої фази. Швидкість. Реакція. Виживання!

​Підлога арени несподівано здригнулася і почала розходитися в сторони. Пісок провалився в бездонну прірву, а замість нього з надр Академії піднявся гігантський лабіринт із гострих, немов леза, скель. Між ними зависли кільця, що палали кислотним зеленим вогнем.

​— Перші двоє, хто подолає Вушко Голки — проходять у фінал! Почали!

​П'ятірка драконів зірвалася з місця, перейшовши на гіпершвидкість.

Тепер це був не бій, а танець зі смертю на швидкості в сотні кілометрів на годину. Кайрену доводилося мружитися, щоб розгледіти їхні силуети.

​Кристалічний Літос летів першим, ідеально оминаючи скелі, та заломлював світло так, що здавався невидимим. Але масивний чотирирукий Берсерк, якому не вистачало маневровості, вирішив проблему по-своєму — він просто пробивав кам'яні колони наскрізь своїм лавовим ящуром. Гуркіт каміння, що падало, заглушав навіть рев трибун.

​— Розрахункова ймовірність виживання Берсерка при такому лобовому опорі падає до двадцяти відсотків, — застрочив Зіірі, невідривно спостерігаючи за ареною.

​І він мав рацію. На черговому крутому віражі лавовий дракон не вписався в кислотне кільце. Пролунав шиплячий звук, і крило монстра буквально розплавилося за долю секунди. Гігант і його звір з гуркотом влетіли в кам'яну стіну, вибухаючи фонтаном магми. Залишилося четверо.

​Міазма, перетворившись на струмінь отруйного диму, намагалася саботувати Літоса. Виринула прямо перед кристалічним пілотом і випустила хмару корозійного газу. Дзеркальний ящір втратив орієнтацію, світлові промені згасли, і він на повній швидкості зірвався в темну прірву під лабіринтом.

​А Дракен... Дракен летів так, ніби цього лабіринту не існувало. Його крижаний звір залишав за собою шлейф із діамантової паморозі. Він прослизав крізь вогняні кільця за міліметр від полум'я, жодного разу не змінивши виразу свого ідеального, нахабного обличчя. Всі бачили, як він керував самим повітрям навколо себе.

​— Він не людина, — прошепотів Кайрен, заворожено спостерігаючи за цією смертоносною грацією. — Ніхто не може мати такий контроль.

​— Він просто ідеально порожній, — раптом тихо відгукнувся Рейнар. Одинак дивився на Дракена з виразом, який Кайрен не зміг розшифрувати — чи то з ненавистю, чи то з моторошним розумінням.

— Там, де немає емоцій, немає помилок.

​Фінішна лінія спалахнула золотом. Дракен Торвальд прорвався крізь неї першим, навіть не задихавшись. За мить після нього лінію перетнула Сутність Міазми. Другий кіборг, що відстав на секунду, отримав безжальний удар від магічного бар'єру арени, який миттєво відсік переможених від фіналістів.

​Трибуни вибухнули оваціями. Торік сидів блідий як смерть, витираючи піт із чола, а Вірея нервово поправила комірець мантії, та намагалася приховати своє враження.

​Залишилося лише двоє. Лід і Отруйна Тінь. Попереду був третій етап — Абсолютний Резонанс.

Архонт Ноктір Вейл стояв у центрі понівеченого кратера. Повільно підняв руку, і залишки лабіринту перетворилися на сірий попіл, який миттєво здуло вітром.

​— Вижили двоє, — продовжив він голосом, від якого вібрувало у кістках. — Але виживання — це інстинкт тварин. Легенди ж народжуються там, де закінчується плоть і починається Абсолютний Резонанс. Розпочинаємо Третій етап!

​Вейл дістав з-під плаща чорний, гранований камінь і роздушив його в кулаці.

​Простір над ареною тріснув. Це виглядало так, ніби хтось прорізав скальпелем саму тканину реальності. З розрізу вирвалася абсолютна, жахлива темрява. Штучна чорна діра. Її гравітація миттєво спотворила повітря, закрутивши його в скажену воронку. Звук зник, замість нього з'явилося низьке, нудотне гудінням, від якого в Кайрена миттєво пішла кров із носа. У самому центрі цієї діри пульсувало сліпучо-біле, нестерпно яскраве ядро.

​— Дістаньте мені Серце Сингулярності, — хижо вишкірився Вейл. — Або станьте її кормом.

​— Він збожеволів... — прохрипів Торік, хапаючись за горло, наче йому не вистачало повітря. 

— Ця штука розірве їх на атоми!

​Але фіналісти навіть не думали відступати.

Сутність Міазми першою розпочала злиття. Отруйно-зелений газ, що утворював силует вершника, раптом хлинув прямо в ніздрі, очі та пащу її зеленого дракона. Не схоже на магію, виглядало як одержимість. Ящір забився в конвульсіях, кістки голосно хрустіли, витягуючись, а луска вкрилася пухирями, з яких сочилася чорна кислота. Коли дракон розплющив очі, у них більше не було звіриного інстинкту, там читався злісний, цілком людський розум вершника, замкнений у монструозному тілі.

​— Огидно, — прошепотіла Вірея, збліднувши так, що стала схожою на привид. — Це порушення всіх законів природи...

​На трибунах поруч із ними почувся глухий удар. Старшокурсник із факультету Алхімії просто звалився з крісла, знепритомнівши від магічного тиску, який випромінювала арена. За ним упала ще одна дівчина. Потім ще одна. Гравітація і жах вичавлювали зі студентів свідомість. Але п'ятірка першокурсників, зчепивши зуби вчепились у бар'єр, і дивилися далі.

​Дракен Торвальд підійшов до свого крижаного ящура.

Поклав обидві долоні на морду дракона, просто між очей. Пролунав звук, схожий на тріск гігантського льодовика. Тіло Дракена миттєво вкрилося інеєм, шкіра стала прозорою, як скло, відкриваючи пульсуючі сині вени, а потім... він просто вріс у звіра. Розчинився в ньому. Лід поглинув плоть.

​Коли крижаний дракон заревів, Кайрен здригнувся, бо чітко почув переплетення тваринної люті та надлюдського голосу Дракена. Дві душі стали одним відображенням смерті.

​— Його свідомість... вона повністю стерла кордони, — пробурмотів Зіірі. Скло його візора покрилося павутиною тріщин від перепаду енергії, але інопланетянин навіть не кліпнув.

​Дракон Міазми кинувся до чорної діри першим.

Звір спробував проскочити по краю подій, витягнувши лапу до сліпучого ядра. Але гравітація сингулярності не пробачала самовпевненості. Діра вчепилася в дракона. Пролунав жахливий, багатотонний вереск. Темрява розтягувала плоть звіра на довгі, криваві нитки. Луска відривалася з м'ясом, залітаючи в порожнечу.

​Міазма, зрозумівши, що гине, спробувала розірвати резонанс і відділитися від ящура. Зелений газ судомно рвонув назовні, але чорна діра засмоктала половину цієї сутності. Решта газу з огидним хлюпанням відкинулася на пісок, набувши форми понівеченого, напівмертвого гуманоїда, який бився в агонії. Дракон перетворився на кривавий туман і зник у безодні назавжди.

​— Ні... ні, ні, ні... — Торік закрив очі руками, але крізь пальці текли сльози жаху. — Я не хочу це бачити!

​— Дивись! — несподівано різко гаркнув Рейнар, хапаючи флоріанця за зап'ястя щоб відірвати його руки від обличчя. — Ти маєш це бачити! Це Драксарія! Інакше залишишся слабаком.

​Крижаний ящір Дракена полетів уперед.

Він не поспішав. Кожен його крок залишав на піску глибокі кратери, заморожені абсолютним нулем. Дракон наблизився до чорної діри, і гравітація вдарила по ньому. Але там, де плоть Міазми рвалася, лід Торвальда тримався.

​Повітря затріщало. Простір навколо дракона спотворився. Монстр роззявив пащу, і замість вогню чи льоду випустив щільний, сліпучий промінь концентрованої магічної волі. Цей промінь вдарив в горизонт подій, заморожуючи саму гравітацію.

​Неможливо. Це ламало всі закони фізики і магії.

Дракон (який зараз був Дракеном) занурив свою масивну голову в чорну діру.

​Трибуни завмерли. Здавалося, зупинилося навіть серцебиття. Пролунав пронизливий скрегіт — ніби хтось намагався прожувати бите скло впереміш із зірками.

​А потім ящір різко смикнувся назад. Морду зачепило, адже здерло половину шкіри до самої кістки, але в закривавлених, вкритих інеєм іклах він тримав Серце Сингулярності. Воно пульсувало, випалюючи сітківку ока.

​Чорна діра, втративши ядро, голосно чмокнула і схлопнулася сама в себе, залишивши лише запах паленої крові.

​Дракон знесилено впав на передні лапи перед Архонтом Вейлом і виплюнув ядро йому під ноги. Тієї ж миті крижана броня на шиї звіра тріснула, і з неї, вириваючись із тіла ящура, вивалився Дракен Торвальд.

​Він упав на коліна, та намагався відновити дихання. Білосніжна форма наскрізь просякла кров'ю, та він не боявся. Ніколи не боявся. Він щойно підкорив саму смерть.

​Трибуни вибухнули. Почалася масова істерія. Студенти верещали, тупали ногами, магічні салюти розірвали багряні хмари над ареною.

​Кайрен відчув, як у нього підкошуються ноги. Дивні відчуття накрили його.

​— Ось воно... — прошепотів він, відчуваючи, як піт заливає очі. — Ось чого від нас вимагатимуть. Повністю стерти себе, щоб стати монстром, здатним розірвати чорну діру.

​Вірея повільно кивнула, її очі вже блищали від нездорового захвату.

— Це найпрекрасніше і найжахливіше, що я бачила у своєму житті, — пролунало з її сторони.

Гул на трибунах знову змусив Кайрена здригнутися.

​Архонт Вейл підняв Серце Сингулярності, і над ареною спалахнуло гігантське табло. Почалося суддівство. З лож викладачів зірвалися сліпучі золоті кулі — їхні голоси, які градом посипалися на чашу Дракена Торвальда. За мить до них приєдналися тисячі срібних іскор від студентів старших курсів. Світло виявилося таким яскравим, що Кайрену довелося примружитися.

​Дракен переміг із розгромним, абсолютним рахунком. 

​Щойно магічний бар’єр, який захищав трибуни, розсіявся, сталося те, чого Кайрен абсолютно не очікував.

На арену з вереском, якому позаздрили б баньші, хлинув натовп. Переважно дівчата.

​Людські старшокурсниці в розстебнутих мантіях, витончені ельфійки Повітряного сектору, кілька суккубів із рогами, що сексуально згиналися, і навіть русалка, яка якимось чином левітувала у сфері з водою, — всі вони кинулися до переможця.

​Кайрен думав, що "Льодяний Принц" зараз заморозить їх усіх одним поглядом. Але Дракен несподівано... розтанув.

Обличчя ожило широкою, хижою і абсолютно нахабною усмішкою. Замість того, щоб відштовхнути фанаток, він пірнув у цей натовп. Дракен підморгнув ельфійці, пригорнув до себе якусь людську дівчину, лишаючи кривавий відбиток на її білій блузці (від чого та ледь не зомліла від щастя), і, коли проходив повз суккубку, грайливо, але міцно вщипнув її за сідницю. Суккубка радісно пискнула, випустивши хмарку рожевого диму.

​— Оце так... — у Торіка відпала щелепа. — Він же півхвилини тому чорну діру розірвав! А тепер мацає демонесу! Він що, звичайний гульвіса?! Це ж не тільки я бачу?

​— Типовий викид тестостерону та адреналіну після загрози смерті, — монотонно відрапортував Зіірі.

 — Репродуктивні інстинкти примітивних видів.

​— Це... це просто несмак! — обурено пирхнула Вірея, відвертаючись. Щоки вкрилися густим рум'янцем чи то від сорому, чи то від обурення, що чистокровний ідеал виявився звичайним бабієм.

​Але їхні спостереження за чужим тріумфом перервав знайомий, скрипучий голос.

— Ну що, першачки? Надивилися на чужу славу? Слинки потекли?

​Вони обернулися. Майстер Блікс Фламберґ стояв на сходинках, тримаючи в руках п'ять довгих дерев'яних швабр, до яких замість ганчірок були прив'язані якісь ворухливі, волохаті щупальця.

— Час платити за квитки! — Блікс радісно вишкірився і жбурнув швабри їм у руки.

 — Підземелля чекає! Василіски-вогневики сьогодні мали розлад шлунку. Щасливого прибирання!

​За пів години вся епічність Турніру Чорного Сонця розбилася об жорстоку реальність.

​Кислотні ями василісків знаходилися на мінус дев'ятому рівні. Тут було темно, неймовірно спекотно, а сморід стояв такий, що очі сльозилися ще на сходах. Сморід нагадував суміш тухлих яєць, спаленої гуми та гнилої капусти, яку щедро полили оцтом.

​Самих монстрів перевели в інші вольєри, але їхні «подарунки» залишилися. По всьому кам'яному дну ями виднілися калюжі флуоресцентного, яскраво-зеленого слизу, який радісно булькав і періодично випльовував маленькі кислотні фонтанчики.

​— Я не буду цього робити, — твердо заявила Вірея. Вона стояла на нижній сходинці, затиснувши ніс двома пальцями і тримаючи волохату швабру на витягнутій руці так, ніби це була отруйна змія. — Я Соларіс. Ми не прибираємо... екскременти!

​— Вітаємо в реальному світі, принцесо, — прокректав Кайрен, натягуючи на руки товсті гумові рукавиці, які їм видали. Він зробив вступив у яму. — Тут усім байдуже на твоє прізвище.

​Розмахнувся шваброю і спробував згребти найближчу зелену купу. Щупальця на кінці швабри обурено запищали і почали активно вбирати слиз, але одна велика бульбашка лопнула.

​ПЛЮХ!

​Зелена крапля відлетіла і потрапила у косу Віреї. Волосся миттєво зашипіло, стало на кінчиках яскраво-салатовим .

Аристократка завмерла. Око нервово засмикалося.

​Торік, який стояв поруч, не витримав і пирхнув.

— Тобі личить, Віреє! Дуже... екологічно!

​Але сміх рудого обірвався, коли він сам зробив необережний крок. Пролунав звук «ЧВЯК». Торік опустив погляд — лівий черевик повністю занурився в непримітну калюжку. За секунду підошва задиміла, а потім із гучним шипінням просто розплавилася, залишивши Торіка стояти в калюжі в одній лише дірявій шкарпетці.

​— А-А-А-А! МОЯ НОГА! ВОНО ЇСТЬ МОЮ НОГУ! — заволав флоріанець, стрибаючи на одній нозі по слизькому камінню.

​Він спробував спертися на свою швабру, але вона вислизнула, Торік втратив рівновагу і з розмаху гепнувся дупою в найбільшу купу флуоресцентного лайна. Слиз розлетівся в усі боки.

​Кайрен зігнувся навпіл. Він намагався стриматися, чесно намагався, але картина була настільки абсурдною, що він просто вибухнув істеричним реготом від якого боліли ребра, та потекли сльози.

— Чому тебе постійно хтось намагається з'їсти? — через пелену сліз серйозним бути не вдавалося.

— Мабуть тому, що я смачний.... Відвали Кайрене! – обурився Торік.

– Як скажеш.

​— Я... я міг би бути на його місці! — скиглив Торік, марно намагаючись відшкребти слиз від своїх штанів, які тепер світилися в темряві, як новорічна ялинка. — Ну, не чемпіоном, але хоча б тим, кого Дракен щипає! Я симпатичний! Чому я сиджу в радіоактивному посліді?!

​Навіть Рейнар, який до цього похмуро і мовчки згрібав слиз у куток, зупинився. Злегка пирхнув, відвертаючись до стіни.

​— Надзвичайно цікава кислотність, — пролунав голос Зіірі.

Інопланетянин стояв навколішки біля свіжої калюжі. Замість того, щоб прибирати, він дістав із кишені скляну пробірку і намагався зачерпнути зразок. — Якщо змішати цей біоматеріал із нітратом срібла, ми отримаємо вибухівку, здатну рознести...

​БУЛЬК!

​Величезна зелена бульбашка виринула з калюжі прямо перед носом Зіірі і луснула, заліпивши його візор щільним шаром зеленого слизу.

— ... здатну рознести мою візуальну систему, — незворушно, тим самим монотонним голосом закінчив інопланетянин, повільно протираючи скло пальцем, який тепер теж димів.

​— Бамбл, якщо ти зараз же не перестанеш скиглити, — процідила Вірея крізь зуби, люто зшкрібаючи слиз шваброю так, ніби вбивала когось, — я втоплю тебе в цьому лайні з головою, а Зіірі запише це як науковий експеримент!

​— Ймовірність твого розчинення становить 98,7 відсотка, — відгукнувся Зіірі наосліп. — Я вже підготував пергамент.

Кайрен витер сльози від сміху і вмить знову повернув серйозний тон.

— Гаразд, гаразд, — прохрипів він. — Давайте просто дочистимо це, поки василіски не повернулися на нічний перекус. Торіку, перестань світитися і берися за швабру.

​Наступні дві години перетворилися на абсурдну битву між першокурсниками та магічним інвентарем. Виявилося, що волохаті щупальця на їхніх швабрах мали власний, досить паскудний характер.

​Швабра Торіка в якийсь момент вирішила, що камінь на дні ями смачніший за слиз. Вона намертво вчепилася в обсидіановий кругляк, тому флоріанець ледь не надірвав спину, намагаючись її відтягнути.

— Відпусти! Погана швабра! Фу! — верещав рудий, коли тягнув держак на себе.

У відповідь щупальця голосно плямкнули і прицільно плюнули йому в обличчя дрібною кислотною бульбашкою, яка, на щастя, лише просвистіла повз вухо.

​Вірея, терла каміння з такою люттю, що з-під її швабри летіли іскри. 

— Здохни, мерзенна субстанціє! Здохни в муках! — сичала дівчина, люто шматуючи зелену калюжу. Через новий відтінок волосся вона здавалася розлюченою болотною відьмою.

​Кайрен зиркнув на Рейнара. Той мовчки, ритмічно згрібав послід у стічний отвір. Найдивнішим було те, що щупальця на його швабрі дрібно тремтіли і тулилися одне до одного, ніби до смерті боялися свого власника, покірно вбираючи бруд без жодних примх.

​— Я підрахував об'єм виділень, — озвався Зіірі, який нарешті відтер візор і тепер акуратно згортав слиз у рівні, ідеальні купки. — Враховуючи метаболізм василіска-вогневика, один звір здатний виробити до...

​— Зіірі, якщо ти закінчиш це речення, я запхаю твою ідеально розраховану купку тобі в дихальну трубку! — гаркнув Торік, відстрибуючи на одній здоровій нозі від чергової калюжі, яка спробувала проковтнути його вцілілий черевик.

​Коли глухий звук гонга десь на верхніх ярусах сповістив про відпочинок, стічний отвір ями нарешті з гучним хлюпанням проковтнув останню порцію зеленої гидоти.

​Студенти ще трохи постояли, задоволені своєю роботою. Вони виглядали так, ніби самі щойно побували в шлунку дракона. У Торіка штани на лівій нозі розплавилися до стану коротких шортів, у Кайрена рукав перетворився на обгоріле мереживо, а від ідеальної мантії Віреї тхнуло маринованою сіркою.

​— Якщо хоч хтось із старшокурсників побачить нас у такому вигляді, я викинуся у Гравітаційний Колодязь, — процідила Соларіс.

​Вони крадькома, наче злодії, прослизнули темними коридорами до Загальних Купелей.

Перед входом до душових кабін стояла магічна піч-інсинератор для знищення біологічних відходів. Вірея першою, не вагаючись ні секунди, стягнула з себе пропалену мантію і жбурнула її у вогняне жерло.

— Цей одяг — біологічна зброя, — безапеляційно заявила вона.

​Хлопці мовчки погодилися, відправивши свої зотлілі, сяючі зеленим сорочки та розплавлені черевики слідом. Вода в купелях була гарячою, як лава, і змивала не лише кислотний слиз, а й напругу всього цього божевільного дня. Кайрен стояв під тугими струменями, відчуваючи, як перестають нити м'язи, хоча фантомний присмак драконячої кістки досі нагадував про себе десь глибоко в горлі.

​Загорнувшись у товсті, пухнасті рушники, які люб'язно видали їм големи-прибиральники, вони розбрелися по своїх кімнатах.

​Кайрен відчинив важкі залізні двері, очікуючи побачити звичний холодний камінь і спартанське ліжко. Але щойно він переступив поріг, його погляд прикипів до левітуючої кам'яної плити.

​Там, акуратно складена, лежала абсолютно нова форма пілота. Чорна, із срібними вставками, тканина виглядала дорогою і неймовірно міцною. Поруч виблискували свіжою драконячою шкірою високі льотні черевики.

​Хлопець спантеличено підійшов ближче. Вступний жетон, який він залишив на тумбочці, пульсував м'яким, теплим світлом.

​Кайрен торкнувся рун на металі, і над жетоном спалахнула оновлена статистика балів. Щелепа повільно поповзла вниз.

​+100 балів.

​Він не повірив своїм очам. Сотня балів! Астрономічна сума для першокурсника. Нижче світився короткий коментар:

​"За блискуче вимиті стічні отвори і вміння не розплавитися повністю. Чистота — запорука виживання. Архонт Вейл".

​З коридору почувся тупіт босих ніг, і в двері Кайрена хтось радісно загрюкав.

— Вокс! Вокс, ти це бачив?! — пролунав знадвору несамовитий голос Торіка. — У мене нові штани! Нормальні штани! І сто балів! Я тепер можу їсти запечену індичку цілий тиждень!

​Кайрен мимоволі всміхнувся, ще раз перечитуючи повідомлення від куратора. Архонт Ноктір Вейл вів якусь свою, абсолютно незрозумілу і моторошну гру. Він кидав їх у чорні діри жаху, змушував прибирати лайно, а потім винагороджував так, ніби вони виграли війну. І найгіршим було те, що ця тактика працювала — зараз.

Після всього, що вони пережили за цей довгий, виснажливий день — турнір, що ламав свідомість, принизливого чищення ям та заслуженої сотні балів — спати хотілося так сильно, ніби на плечі Кайрена накинули свинцеві ланцюги. Але на столі на нього чекало ще одне нагадування про садистську натуру викладачів Академії.

​Есе для професора Кровіса. «Який смак мала смерть цього ящура?»

​Кайрен сів за стіл, дістав електронний пергамент і потер усе ще ниючі щелепи. Спогад про те, як він усю ніч тримав у роті холодний, пористий уламок мертвої кістки, викликав у нього легкий спазм нудоти. Проте відчуття були настільки яскравими, що слова виривалися самі собою, випалюючи пергамент криваво-червоними літерами. Він не став брехати про звичайний пил — Кровіс одразу б відчув фальш.

​Хлопець прикусив губу і швидко вивів на екрані текст:

​«Смерть цього ящура смакувала розплавленою міддю та старою іржею, що осідають на корені язика під час внутрішньої задухи. Це не був смак звичайного тління. Коли кістка торкнулася слизової, мозок заповнив фантомний рев — звук істоти, що втратила тягу в стратосфері і летить донизу, перетворюючись на попіл. У цьому смаку не було величі чи краси. Лише холодна, порожня інертність металу, який догорів дотла, і відчай від усвідомлення, що від величезного крилатого хижака залишився лише шматок пористого каміння, який тепер жує якийсь першокурсник у сирому підвалі».

​Кайрен перечитав написане, здригнувся і швидко кинув сувій у ящик столу. Досить на сьогодні жахів.

​Він торкнувся пальцем вступного жетона, щоб перевірити розклад на завтра. Металева пластина м'яко завібрувала, висвічуючи руни наступного дня:

​ Розклад: Четвер

​07:00 — Ранкова силова розминка: Гравітаційні перегони (Майстер Блікс Фламберґ, Ангар №4).

​10:00 — Драконяча метафізика та зв'язок душ (Професор Каел Драґорн, Вежа Етеру).

​13:00 — Практикум резонансу (Професор Каел Драґорн, Вежа Етеру).

​16:00 — Самостійна підготовка (Бібліотека Забутих Схем).

​Кайрен затамував дихання, побачивши прізвище професора. Каел Драґорн. Він пам'яв інформацію, яку збирав раніше: Драґорн був одним із найсуворіших, найстаріших і найбільш непередбачуваних магістрів Академії, прихильником чистоти зв'язку та стародавніх ритуалів, який щиро зневажав будь-які технологічні «милиці» та кіборгів на кшталт Грімзла. Зустріч із ним обіцяла бути не менш небезпечною, ніж політ крізь чорну діру.

​Хлопець піднявся з крісла, скинув новенькі льотні черевики і впав на левітуюче ліжко. Подушка миттєво підлаштувалася під форму його голови, а срібляста ковдра огорнула розпалене тіло рятівним теплом.

​Перед тим як заплющити очі, Кайрен дивлячись на тьмяне світло флуоресцентних прожилок на стелі, зловив себе на дивному, майже болісному протирічі. Ще вранці він хотів утекти з цього проклятого місця, забитися в найглибший кут Таріс-9 і забути про Драксарію як про страшний сон. Але зараз... зараз у його грудях горіло щось інше. Гордість за перше місце в аеродинаміці, адреналін від перегонів, поява справжнього друга поряд і навіть ця вистраждана сотня балів від куратора створювали дивну, отруйну залежність.

​Вони вижили. Вони адаптувалися до цього пекла.

​Кайрен заплющив очі, дозволяючи темряві поглинути його, і думав про те, що до вихідних залишилося всього два дні.

Кімната Рейнара Ксейла занурилася в абсолютну темряву. На відміну від інших резиденцій, де флуоресцентні прожилки каміння випромінювали хоч якесь світло, тут стіни здавалися чорними, наче затягнуті оксамитом порожнечі. Навіть левітуюче ліжко не рухалося — воно стояло непорушно, прибите до підлоги густою, гнітючою тишею.

​Сам Рейнар не спав. Сидів на підлозі в центрі кімнати, схрестивши ноги, і дивився на свої руки.

​У темряві шкіра на його пальцях ледь помітно мерехтіла — не природним світлом, а хворобливим, пульсуючим багрянцем, ніби під нею текли не кров і лімфа, а розпечена плазма. Ця енергія час від часу виривалася назовні тонкими, гострими голками, залишаючи в повітрі крихітні електричні іскри і легкий запах свіжої крові.

​Рейнар повільно підняв голову. Очі — абсолютно чорні, без найменшого натяку на білки чи зіниці — дивилися кудись крізь стіну, в темряву коридору, ніби він бачив наскрізь і камінь, і час.

​— Тихо... — пролунав його голос. Він звучав не так, як зазвичай — у ньому перепліталися два голоси: власний стриманий тон першокурсника і друге, глибоке, металеве ехо, що вібрувало в грудній клітці. 

— Досить шкребтися. Твоє полегшення ще не на часі.

​Він говорив сам до себе. 

​Різко стиснув праву руку в кулак. У той же момент повітря в кімнаті згустилося, температура впала на кілька градусів, а на стінах проступив тонкий шар інею. З його плечей, розриваючи чорну тканину мантії, на долю секунди виткнулися розмиті, примарні контури гігантських драконячих крил, сплетених із чистої темряви та зоряного пилу.

​Вони здригнулися і зникли назад у плоть, залишивши по собі глухий, утробний стогін, який лунав десь із глибини його власного серця.

​— Вейл думає, що контролює мене, — прошепотів Рейнар, і його губи викривилися в холодній, злій усмішці. 

— Фламберґ шукає слабкість. А цей Вокс... цей дурень із шахт занадто багато бачить і надто багато думає.

​Він повільно звівся на ноги. 

​— Вони нічого не знають про Безодню, — продовжив він шепотіти в темряву, наближаючись до дзеркала, яке не відбивало його обличчя, а показувало лише вир чорних зірок. — Дракон не живе в моїй голові. Це я живу в його пащі. І завтра... завтра у Вежі Етеру я покажу цьомув суворому Драґорну, що таке справжній, непідробний зв'язок. Якщо тільки ця істота всередині дозволить мені дожити до ранку.

​Рейнар простягнув руку і торкнувся холодної поверхні дзеркала. Скло під його пальцями вкрилося тріщинами, але він навіть не кліпнув, бо дивився у власні бездонні чорні очі.