Раді Вас бачити!

Після нічного божевілля здавалося, ніби сама Академія вирішила впасти в глибоку магічну кому.

​В неділю Кайрен прокинувся пізно. Голова гула так, ніби всередині черепа влаштували справжній турнір на горгульях. Юнак швидко сходив у крижаний душ, накинув м'яку повсякденну мантію і поплентався темним коридором до кімнати флоріанця.

​Відчинивши важкі металеві двері без стуку, Вокс завмер на порозі. Замість того, щоб пускати слину в подушку, Торік бодьоро сидів на підлозі, схрестивши ноги, і захоплено підрізав свої пульсуючі неонові папороті крихітними срібними ножицями.

​— Нічого собі. Бамбл, ти якого біса не спиш? — видихає Кайрен та падає в сусіднє крісло. — Нормальні студенти після такого дикого стресу сплять до понеділка.

​— Пфффф, спати? — флоріанець обурено пирхає, відкидаючи відрізаний листочок, який одразу розсипається яскравими іскрами. — Після того, як я пів ночі ходив на підборах і ухилявся від липких лап п'яних некромантів? Мг, звичайно! У мене перед очима досі стоять ті моторошні щупальця з кристала! Та й взагалі, мої красунечки-папороті потребують ранкового догляду, інакше почнуть плюватися отрутою.

​Кайрен стомлено потер перенісся.

— Ех, Бамбл... Це все зовсім не смішно. Ти ж пам'ятаєш, що ми вчора чули? Ритуал на крові. Фальшиві спогади від "Місячного пилу". Якщо куратор Вейл дійсно готує Торвальда як якусь порожню посудину для могутнього демона, то ми влипли по самісінькі вуха. Нам треба терміново придумати, що робити далі.

​— Угу, та що ми зробимо? — протягує рудий, активно жестикулюючи ножицями перед обличчям. — Ми ж просто першокурсники! Підемо до Ради Архонтів і скажемо: "Гей, шановні, наш куратор — маніяк, а староста — тіньовий сутенер"? Нас прямо на місці на добрива пустять!

​Раптом у двері тихо, але дуже наполегливо постукали.

Хлопці миттєво перезирнулися. Кайрен напружився, повільно підвівся з крісла і обережно відчинив замок. На порозі Вірея Соларіс.

​Дівчина виглядає зовсім не так, як учора вночі. На ній нині простий, теплий сірий светр із високим коміром та строгі чорні штани. Сріблясте волосся недбало зібране на потилиці. Проте в погляді дівчини палає холодний, рішучий вогонь.

​Соларіс безшумно прослизнула в кімнату, окинула швидким оком екзотичні хащі Торіка і одразу перейшла до справи:

— Мені потрібно, щоб ви тримали язика за зубами. Те, що ви бачили мене вчора в Колекторі... Має залишитися абсолютною таємницею. Ніхто не повинен знати.

​У Торіка відвисає щелепа. Аж випустив срібні ножиці з рук.

— Га?! — видавлює із себе рудий, витріщаючись на горду подругу. — Почекай... Звідки ти взагалі знаєш, що ми там були? Нас же неможливо було впізнати під тією ілюзією!

​— Торвальд сказав мені, — спокійно, але з легкою ноткою роздратування відповідає Вірея, складаючи руки на грудях. — Він попередив, що за нами стежили двоє першокурсників під магічним маскуванням. Здогадатися, хто саме з нашого курсу настільки відчайдушний, було зовсім неважко.

​Думки в голові Кайрена закрутилися з шаленою швидкістю. «Он воно що. Моргат, який варив зілля і єдиний знав про нашу присутність, просто злив інформацію Дракену. Значить, вони всі заодно! Тіньовий ельф, Льодяний Принц, куратор... Це ціла злочинна павутина, і вони контролюють кожен крок в Академії». Ситуація миттєво набула ще більш моторошного відтінку.

​— Ти хоч розумієш, у що вплуталася? — різко запитує Вокс, наближаючись до дівчини. — Скажи чесно, ти пила ту свіжу дурню з кришталевих келихів? Те місячне сяйво?

​Вірея скептично підняла тонку брову.

— Пффф, вважаєш мене наївною ідіоткою? Ні. Дракен одразу забрав келих із моїх рук. Попередив, що "Місячний пил" стирає і жорстко трансформує пам'ять. Сказав, що хоче, аби я пам'ятала кожну секунду цієї ночі.

​Торік раптом хитро примружився, і на обличчі розпливлася широка, абсолютно знущальна усмішка.

— Ох ти ж бляха-муха, які ми неймовірно романтичні! — флоріанець театрально зітхає, притискаючи руки до серця. — Ех, Віреє... Якщо ти так сильно хотіла знайти собі ефектного, небезпечного і загадкового хлопця, треба було обирати мене! Мої неонові папороті куди безпечніші за відморожених драконів, і я б точно не потягнув тебе в підземелля до п'яних упирів!

​Кайрен не витримав і голосно пирхнув, а на блідих губах Віреї майнула слабка, але щира усмішка. Напруга в кімнаті трохи розсіялася.

​— Але якщо абсолютно серйозно, — Бамбл перестає сміятися і дивиться на дівчину величезними круглими очима. — Нащо він тобі взагалі здався? Цей пафосний шматок льоду, який ще й власною кров'ю розкидається направо і наліво. Ти ж терпіти його не могла ще декілька днів тому!

​Соларіс важко зітхнула і граціозно опустилася на край ліжка. Маска холодної аристократки трохи тріснула, оголивши справжні, глибоко приховані мотиви.

— Дракен — найкращий пілот, Бамбл. У цього зухвальця є сила, якої немає ні в кого з нас. Я дуже хочу стати першою. Прагну зрозуміти, як саме він концентрує енергію, як підкорює дракона, чого конкретно мені не вистачає. Дракен щиро думає, що це він мене вполював і тепер контролює... але насправді я буду використовувати його, щоб отримати ці безцінні знання.

​Кайрен дуже уважно слухав, не відриваючи погляду від дівчини. Раптом очі хлопця ковзнули трохи нижче підборіддя співрозмовниці. Високий комір теплого светра злегка зсунувся, і на блідій, ідеальній шкірі шиї чітко проступив невеликий, але надзвичайно виразний червонувато-синій слід. Засмокт.

​Щоки шахтаря миттєво спалахнули, ніби Вокса окатили киплячою лавою. Кайрен різко відвів очі вбік, відчуваючи, як усередині все болісно скручується від дивного, пекучого сорому і чогось дуже схожого на банальні ревнощі. (Очевидно, цієї бурхливої ночі леді Соларіс вивчала в покоях Торвальда не лише магічні техніки пілотування).

​Намагаючись приховати раптове збентеження, Кайрен голосно відкашлявся і перевів тему в більш безпечне русло.

— Мг... Добре, з цим розібралися. У мене є ще одне питання. Рейнар Ксейл. Ми бачили цього відлюдника там, у тінях. Звичайний першокурсник на закритій вечірці еліти. Ти знаєш щось про це? Дракен щось розповідав про нього?

​Обличчя Віреї миттєво споважніло. Дівчина швидко поправила комір светра (змусивши Кайрена почервоніти ще дужче) і тихо, майже містичним пошепки відповіла:

— Ви навіть не уявляєте масштабів катастрофи. Дракен справді обмовився про нього. Ууууу, хлопці, Рейнар — це взагалі не простий студент. Темний Ксейл — це справжній магічний якір.

​— Який ще в біса якір? — в один голос здивовано перепитують друзі.

​— Рада Архонтів помістила цього хлопця в нашу групу абсолютно навмисно. Всередині Ксейла спить стародавня сутність, старша за саму Драксарію. Рейнар потрібен тут, щоб своїм містичним існуванням стримувати те «Ехо Безодні», яке пробуджується під Казематами. Але Вейл... Куратор і староста Моргат активно хочуть зламати цей живий якір. Ці змовники не заодно з Рейнаром. Злочинний синдикат планує принести першокурсника в жертву або ж випустити тінь на волю, щоб почати справжній та невідворотний кінець світу. А тепер ходімо обідати.

Велика Їдальня зустріла першокурсників несподівано приємною несподіванкою. Коли трійця перетнула високі арки, у просторі літали аромати не звичної паленої гуми чи кислотних водоростей, а справжнього запеченого м'яса та прянощів. Виявилося, що на вихідних кулінарні големи отримували оновлення бази даних, тому недільна їжа виглядала не просто зносною, а по-справжньому апетитною.

​За їхнім звичним столом із чорного каменю вже сидів Зіірі. Обклався тарілками з ідеально нарізаними кубиками поживного желе, які цей студент поглинав із математичною точністю, не кліпаючи. Рейнара Ксейла ніде не було видно. Відлюдник знову десь ховався, уникаючи галасливого натовпу.

​— Уффф, нарешті нормальна їжа, а не ті смажені щупальця пісковика! — радісно вигукує Торік, навалюючи собі повну тарілку чогось дуже схожого на земне картопляне пюре із золотистою, м'ясною підливою.

​Вони всілися навколо столу, насолоджуючись обідом. При Зіірі обговорювати нічні моторошні пригоди в Колекторі було максимально небезпечно (хтозна, на які сервери цей ходячий комп'ютер записує і передає дані), тому розмова швидко і природно перейшла на безпечну тему — розклад наступного тижня.

​— Угу, тільки радіти вихідним залишилося недовго, — бурмотить Кайрен, із задоволенням пережовуючи шматок соковитого м'яса. — Куратора Вейла не буде, але у нас попереду ще дві лекції з Драґорном.

​— Ех, знову ця катівня в підземеллях... — Вірея витончено розрізає овочі на своїй тарілці, тримаючи спину бездоганно рівно. — Професор точно готує нам якесь дике практичне заняття з виживання. Сподіваюся, цього разу без отруйних химер.

​— Ймовірність смертельного результату на заняттях майстра Драґорна становить лише сімнадцять відсотків. Це цілком прийнятний показник для Обсидіанового сектора, — монотонно, не відриваючись від жування, повідомляє Зіірі.

​— Ага, дуже втішно, — саркастично киває Вокс. — Особливо якщо потрапиш саме в ці сімнадцять.

​Раптом в повітрі поруч із ними запахло болотяною тванню. До їхнього столу, безцеремонно відсунувши сусідній стілець, з гуркотом підсідає якийсь старшокурсник. Вигляд незнайомець має максимально химерний: замість волосся на його видовженій голові ворушилися товсті зелені відростки, шкіра покрита липкою, дрібною лускою, а три жовті ока дивляться прямо на Соларіс, причому кліпають вони по черзі.

​— Ееее, слухай сюди, срібноволоса... — хрипить інопланетянин голосом, що нагадує скрегіт іржавого металу по склу. — Усім сектором ходять чутки. Ти що, реально тепер підстил... кхм, дівчина Торвальда? Бо якщо Льодяний Принц просто погрався вночі, то я б із радістю показав тобі свої кислотні ферми на...

​— Пффф, та ти у дзеркало себе бачив, земноводне? — не витримує Кайрен, відкладає виделку і люто перериває цю огидну тираду, проте заступатися за дівчину далі йому не довелося.

​За спиною жабоподібного нахаби несподівано пролунало низьке, тваринне гарчання, від якого затряслися тарілки на столі. Там, немов дві втілені, смерносні катастрофи, височіли Дракен Торвальд і староста Моргат.

​— Так, вона зі мною! — вигукує Торвальд на всю їдальню так гучно, що старшокурсник-інопланетянин миттєво бліде, втрачаючи свій яскраво-зелений відтінок і втискаючись у стілець.

​Торвальд не став чекати виправдань чи вибачень. Грубо хапає земноводного за комір мантії і одним потужним рухом відкидає його геть у прохід. Потім підходить до Віреї, обличчя палає власним, небезпечним полум'ям абсолютного власника.

​— Ох... Торвальде, що ти робиш? — видихає дівчина, коли сильні руки вже піднімали її зі стільця.

​— Забираю тебе. У мене на столі чекає десерт із місячних ягід, привезений спеціально з Альфи-Центаври. Не дозволю тобі сидіти в цій компанії дрібних невдах, — зухвало заявляє чемпіон, владно переплітаючи свої пальці з її.

​Щоки дівчини спалахнули гарячковим рум'янцем, але пручатися вона не стала. Дракен повів дівчину до привілейованого столу еліти, міцно притискаючи до свого боку, поки сотні очей у залі проводжали цю яскраву пару.

​Моргат не пішов за ними. Плавно опустився на вільне місце. Губи старости розтягнулися в підозрілій, небезпечній усмішці, від якої кров холонула в жилах.

​— Бліін... — тихо скиглить Торік, панічно втискаючись у спинку стільця і намагається стати непомітним.

​— Який чудовий недільний апетит, першокурсники, — оксамитовий голос старости лоскоче нерви, проникаючи прямо під шкіру. Чорні, непроникні очі уважно, прискіпливо вивчають трійцю хлопців. — Як ви вже знаєте, наступного тижня я буду вашим тимчасовим куратором. І щоб ви краще зрозуміли, що таке справжня, глибока Академія... сьогодні ввечері я проведу вам невеличку ексклюзивну екскурсію по Драксарії.

​Кайрен миттєво напружився, відчуваючи, як пульс прискорюється. Яка ще екскурсія? Від цього витонченого маніпулятора і темного організатора ритуалів нічого доброго чи безпечного чекати не доводилося.

​— Бляха, яку ще екскурсію?! — не витримавши нервової напруги, обурено випалює флоріанець. — Ми ж і так тут усе бачили! Ангари, оранжереї, бібліотеку... Куди нам ще йти?!

​— Навіщо нам екскурсія? Що самети збираєшся нам показувати? — недовірливо, з викликом мружиться Вокс, міцно стискаючи столовий ніж під столом, готовий до будь-якої підлості.

​Моргат повільно піднявся з-за столу, елегантно розправляючи бездоганну чорну мантію. У погляді промайнула маніакальна, зловісна тінь, яку хлопці бачили вночі за ігровим столом із кристалами безодні.

​— Самі побачите, — неймовірно моторошно муркотить хлопець, та дивиться на них згори вниз. — Готуйтеся. Це буде незабутньо.

Обіцянка старости висіла над ними важкою, чорною хмарою весь залишок дня. Рівно о дев'ятій вечора, коли коридори Драксарії потонули в густих недільних тінях, п'ятірка першокурсників нервово зібралася біля входу до заборонених підземель. Моргат матеріалізувався з мороку . Не зронивши ні слова, лише зловтішно блиснув чорними очима і поманив їх за собою, ведучи нескінченними кам'яними сходами все глибше під землю, туди, де повітря ставало неприємно вогким.

Староста різко зупиняється перед величезною аркою, витесаною з почорнілих кісток невідомої тварини, і плавно розвертається до студентів. Губи розтягуються в задоволеній, лиховісній усмішці, коли він помічає, як Торік панічно втискається спиною в холодну стіну, та тремтить.

​— Ласкаво просимо до Склепу Зламаних Надій, дітки, — урочисто і водночас моторошно муркоче Моргат, розводячи руками. (Від звуку його голосу смолоскипи на стінах спалахують мертвотним зеленим світлом). — Більшість думає, що Академія виховує еліту. Але справжня Драксарія кується саме тут, у темряві.

​— У-у-у, а ми не можемо куватися десь у світлому і теплому класі? — скиглить Торік, нервово озираючись на дивні, пульсуючі кокони під стелею.

​Моргат тихо сміється, підступивши до флоріанця.

— Боїшся, Бамбл? Правильно робиш. Бачиш отой темний провал праворуч? — вказує довгим пальцем на чорну діру в кам'яній підлозі. — Років п'ятдесят тому один дуже самовпевнений першокурсник із вогняного факультету вирішив, що йому не потрібні правила. Хлопець спустився сюди шукати стародавні артефакти. Кажуть, він кричав три дні, поки місцеві тіні повільно здирали з нього магію, шар за шаром, залишаючи лише порожню оболонку. Його відлуння досі блукає цими коридорами, коли хтось порушує комендантську годину.

​— І ніхто з викладачів навіть не спробував його врятувати? — недовірливо мружиться Кайрен, міцно стискаючи кулаки. (Хлопець чудово розуміє, що староста недоговорює половину правди про те, для чого насправді використовуються ці порожні оболонки, пам'ятаючи слова, почуті на вечірці).

​— Рятувати? — Моргат театрально піднімає брови, хоча в його очах танцюють жорстокі бісики. Він відверто бреше, але робить це з грацією справжнього хижака. — Академія не втручається у природний відбір, Вокс. Якщо студент виявляється надто дурним, щоб вижити, значить, він не вартий свого дракона. Ми просто виносимо сміття.

​Вірея рішуче виходить уперед, схрещуючи руки на грудях. 

— Тобто ви хочете сказати, що Рада Архонтів свідомо кидає сюди учнів як корм для монстрів, прикриваючись дисципліною? Це ж варварство! — дзвінко обурюється дівчина.

​Моргат не відповідає одразу. Староста повільно переводить погляд на дівчину. Непроникним поглядом ковзає по її ідеальному обличчю, потім опускається на шию, затримуючись там рівно на секунду довше, ніж дозволяють правила пристойності. (Цей липкий, відверто знаючий погляд змушує щоки Соларіс миттєво спалахнути густим рум'янцем, хоча вона відчайдушно намагається зберегти крижаний фасад).

​— Яке палке почуття справедливості, Соларіс, — стиха промовляє і робить плавний крок у її бік, змушуючи дівчину ледь помітно відсахнутися. — Ніхто нікого не кидає. Темрява бере лише тих, хто сам приходить до неї в обійми. До речі... як там поживає наш Льодяний Принц? Сподіваюся, чемпіон встиг розповісти тобі про всі небезпеки підземель, перш ніж пригощати вишуканими десертами?

​Вірея ще дужче червоніє від злості та збентеження, різко відвертаючи обличчя, але відповісти їй не дає Зіірі.

— Температура середовища знизилася на дванадцять градусів за останні три хвилини. Рівень радіаційного магічного фону перевищує норму на сорок відсотків, — монотонно констатує інопланетянин, дивлячись прямо перед собою. Світло його візора хаотично блимає. — Згідно з моїми розрахунками, ймовірність раптової атаки невідомої біологічної форми становить...

​Рейнар Ксейл, який весь цей час стояв мовчки, немов злившись із темрявою коридору, раптом дає про себе знати. Дивиться в самий кінець тунелю.

— Воно вже тут. Воно нас чує, — неймовірно моторошно кидає Рейнар.

​Торік видає здавлений писк і миттєво ховається за широку спину Кайрена, вчепившись у його мантію мертвою хваткою.

— Бляха-муха, що чує?! Моргат, виведи нас звідси! Ти ж староста, ти маєш нас захищати! — верещить флоріанець, озираючись на тіні, які, здається, починають ворушитися.

​Моргат відкидає голову назад і заливається глибоким, щирим сміхом, який відлунює від склепінь страшним ехо. Він абсолютно насолоджується цією панікою. Далі плавно розвертається і йде далі коридором, наближаючись до масивних залізних воріт, вкритих іржавими шипами та свіжими подряпинами від чиїхось величезних кігтів.

​— Захищати вас? О, Бамбл, я тут для того, щоб навчити вас боятися правильних речей, — зловтішаючись промовляє Моргат, та кладе долоню на холодний метал воріт. — За цими дверима у нас тримають тих химер, які не піддаються дресируванню. Вони постійно голодні. Іноді ми кидаємо їм шматки сирого м'яса. А іноді...

​Хитро, хижо мружиться, перериваючи речення, і з силою натискає на важіль. Ворота з диким скреготом від'їжджають вбік, випускаючи в коридор потік крижаного, гнилого повітря та низьке, утробне ричання, від якого вібрує кам'яна підлога.

​Моргат відступає на крок, пропускаючи першокурсників уперед, і плавно вказує рукою в суцільну, пульсуючу темряву вольєра.

— Ну що ж, студентики. Хто хоче зайти першим і погладити песика?

— Відповідно до моїх обчислень, тактильний контакт із цією біологічною формою призведе до ампутації верхньої кінцівки за нуль цілих і три десятих секунди, — абсолютно серйозно і монотонно відповідає Зіірі, не відступаючи ні на крок. Великі фасеткові очі інопланетянина уважно сканують темряву. — Тому я змушений відхилити вашу пропозицію, старосто. Ризик не виправданий.

​Торік видає здавлений, істеричний смішок, ще сильніше ховаючись за спину Кайрена.

​Моргат розчаровано цокає язиком і змахує рукою. Магічний смолоскип зривається зі стіни і залітає прямо у вольєр, висвітлюючи жахливу картину. У тьмяному зеленому світлі першокурсники бачать величезних, потворних химер. Потвори нагадують суміш здичавілих мантикор і величезних тіньових павуків. З їхніх іклів крапає густа, чорна слина, пропалюючи дірки в кам'яній підлозі. Кілька химер кидаються на магічні грати, люто клацаючи щелепами прямо перед обличчям Віреї.

​Дівчина сахається назад, ледь не втрачаючи свою хвалену рівновагу, але встигає вхопитися за край холодної стіни.

​— Ці милі створіння — результат невдалих алхімічних експериментів минулих століть, — із садистським задоволенням муркоче староста, спостерігаючи за жахом на обличчях студентів. — Вони сліпі, але відчувають страх. Чим більше ви труситеся, Бамбл, тим смачніше ви для них пахнете. Академія тримає їх тут, щоб нагадувати старшокурсникам, що буває, коли втрачаєш контроль над темною магією.

​— Бляха-муха, закрийте це негайно! — верещить рудий флоріанець, заплющуючи очі обома руками. — Я вже все зрозумів! Я буду найслухнянішим студентом в історії!

​Кайрен напружено дивиться на химер, а потім переводить погляд на самовдоволеного старосту. У голові шахтаря блискавично визріває зухвалий план. Скориставшись моментом, коли Моргат відволікся на істерику Торіка, Вокс робить крок уперед.

​— На яке саме завдання Рада відправила нашого куратора? — без жодних прелюдій рубає Кайрен, та дивиться прямо в чорні очі. — Що такого важливого робить Архонт Вейл за межами сектора, поки ви тут розважаєтеся нашими страхами?

​Моргат завмирає. Рука старости, яка щойно тягнулася до важеля воріт, зависає в повітрі. На коротку, жалюгідну долю секунди ідеальна маска хижака тріскається. В очах читається справжнє, непідробне здивування. (Він явно не очікував такого прямого і небезпечного запитання від звичайного першокурсника).

​Проте швидко бере себе в руки. Опускає важіль. Ворота з брязкотом закриваються, відрізаючи моторошне гарчання химер. Моргат повільно обертається до Кайрена, і тепер його сміх звучить трохи сухіше і набагато небезпечніше.

​— Пффф, яка несподівана цікавість, Вокс, — староста схиляє голову набік, свердлить хлопця поглядом. — Ти надто дрібний для таких знань. Завдання Архонтів — це не те, куди першокурсникам варто пхати свої носи. Раджу зосередитися на виживанні на лекціях Драґорна, а не на глобальній політиці Академії. Ходімо далі.

​Круто розвертається і швидко йде геть від Склепу Зламаних Надій, явно бажаючи змінити тему.

​Далі екскурсія набуває куди більш цивілізованого, хоча й не менш дивного характеру. Моргат веде їх лабіринтами сходів на верхні, світліші рівні. П'ятірка проходить повз прозорі, кришталеві сади Алхімічного факультету, де рослини світяться всіма кольорами веселки і тихо співають на різних частотах. Зіірі одразу зупиняється біля скла, намагається проаналізувати звук.

​— Ну хоч щось нормальне в цій Академії, — з полегшенням видихає Торік, розглядаючи гігантську літаючу лілію.

​Потім вони минають аеродинамічні тунелі Аеро-вершників. Звідти долинає гуркіт штучних ураганів та свист крил. Вірея помітно оживає, очі загоряються професійним інтересом. Дівчина навіть підходить ближче до оглядового вікна, намагається розгледіти тренувальні маневри старшокурсників. Моргат стоїть трохи віддалік, схрестивши руки на грудях. Староста вже не шкіриться, а просто уважно і мовчки стежить за кожним їхнім рухом, немов павук, що перевіряє міцність свого павутиння.

​Коли величезний годинник на головній вежі Драксарії гучно відбиває восьму вечора, Моргат зупиняється посеред широкого коридору.

​— На цьому наша культурна програма завершується, дітки, — плавно промовляє, поправляючи манжети своєї ідеальної сорочки. — Сподіваюся, ви зробили правильні висновки з побаченого.

​Кайрен похмуро киває, хоча єдиний висновок, який він зробив — це те, що староста відчайдушно приховує справжню мету від'їзду Вейла.

​— А тепер розходьтеся по кімнатах, — Моргат робить витончений крок назад, розчиняючись у найближчій тіні. Тільки його оксамитовий голос ще мить лунає в повітрі, наповнений отруйним, солодким сарказмом. — І готуйтеся. Чекаю вас на вечерю у Їдальні. Нам... буде про що поговорити.

Дорога назад до їхнього сектора минає майже в суцільній тиші, яку порушує лише нервове клацання зубів Торіка. Щойно важкі двері кімнати Кайрена зачиняються за ними, флоріанець безсило сповзає по стіні на підлогу, обхопивши голову руками.

​— Бляха, Вокс, ми трупи, — скиглить Бамбл, розгойдуючись з боку в бік. — Моргат щось знає! Він просто грається з нами, як ситий кіт із мишами, перед тим як згодувати тим сліпим химерам!

​Кайрен нервово міряє кроками кімнату. Різко зупиняється і вдаряє кулаком по металевій спинці ліжка.

— Ні, Торіку, подумай! Ти бачив його обличчя, коли я запитав про від'їзд Вейла? — очі гарячково блищать. — Моргат здивувався. Секундно, але здивувався. Цей дивак явно не знає всього, що планує куратор! Або ж Архонт поїхав за чимось таким, що може порушити їхній кривавий ритуал. Вони всі в одному човні, але кожен тягне ковдру на себе.

​— Пффф, мені від цього якось не легше! — обурюється рудий, піднімаючись на ноги і обтрусюючи мантію. — Значить, нас можуть убити з багатьох різних причин. Чудова перспектива. Пішли вже на цю прокляту вечерю, поки за нами не прислали тіньових ворон.

​Коли хлопці переступають поріг Великої Їдальні, простір уже гуде від голосів сотень студентів. Сотні магічних свічок ширяють під чорним склепінням, відкидаючи теплі відблиски на довгі столи. Кайрен одразу помічає їхню групу.

​За столом першокурсників панує вкрай напружена атмосфера. Вірея сидить із бездоганно рівною спиною, витончено, але дуже різко нарізаючи м'ясо. Зіірі поруч методично поглинає свою порцію, а Рейнар звично відмовчується, лише зрідка відпиваючи воду з кубка. Проте найбільше привертає увагу той, хто сидить на чолі столу.

​Моргат розслаблено спирається ліктем на стільницю, та крутить в пальцях срібну виделку. Помітивши Кайрена і Торіка, розтягує губи в широкій, абсолютно нещирій і дуже хижій усмішці.

​— О, а ось і решта нашої маленької родини, — муркоче староста, плавно вказуючи на вільні місця навпроти себе. — Сідайте, хлопці. Вечеря холоне, а попереду довга ніч.

​Торік голосно, судомно ковтає слину і на неслухняних ногах чимчикує до столу, падаючи на стілець біля Зіірі. Кайрен сідає поруч із Віреєю, відчуваючи, як від дівчини віє крижаним напруженням.

​Не встигають вони навіть торкнутися своїх тарілок, як за спинами лунає важкий тупіт. До їхнього столу неквапливо наближаються двоє старшокурсників. Одного з них, високого некроманта зі шрамом на щоці, Кайрен миттєво впізнає — це той самий Ґарет, який вчора з тріском програв Моргату в "Ехо Безодні", випустивши щупальця з кристала. Другий виглядає ще гірше: худий, мов скелет, із блідою шкірою та очима, які світяться нездоровим жовтим світлом.

​— Ґарете, Сіласе, — Моргат привітно, але з ноткою владності киває їм. — Приєднуйтесь до нас. Першокурсники саме звикають до справжніх реалій Драксарії.

​Старшокурсники обмінюються швидким, багатозначним поглядом і безцеремонно сідають прямо навпроти Кайрена та Віреї, відтісняючи Торіка ще далі.

​— Свіжа кров? — хрипко починає Ґарет, спираючись могутніми руками на стіл. Шрам зловісно червоніє у світлі свічок. — Як пройшов ваш перший тиждень у цих підземеллях? Кошмари ще не мучать вечорами?

​— Мг, тільки наяву, — тихо бурмоче собі під ніс Торік, але отримує болючий стусан під столом від Кайрена.

​— А як вам наші чудові викладачі? — вступає в розмову Сілас. Жовті очі невідривно і дуже підозріло сканують обличчя першокурсників, зупиняючись на Воксі. — Майстер Драґорн ще не здер з вас шкуру на своїх практичних заняттях? Ми чули, ваш курс уже активно готується до злиття з аурами... Цікаво, яких драконів ви мрієте осідлати? Тіньових? Чи, може, тих, що харчуються чужими секретами?

​Тон старшокурсника стає відверто знущальним і допитливим. Вони не просто ведуть світську бесіду. Вони промацують ґрунт, намагаються виловити найменший переляк, найменшу невідповідність. Ці двоє явно знають про магічне маскування в Колекторі і тепер шукають винних серед тих, до кого Моргат виявляє таку дивну увагу.

​Вірея стискає срібний ніж так, що кісточки пальців біліють, готуючись видати якусь холодну аристократичну відсіч, але Кайрен випереджає її.

​Усередині раптом закипає гаряча, первісна лють. Усі ці ігри в кішки-мишки, моторошні екскурсії, небезпечні натяки і фальшиві усмішки доводять його до точки кипіння. Кайрен з гуркотом кидає виделку на стіл. Метал дзвінко б'ється об кам'яну тарілку, змушуючи всіх за столом завмерти.

​Юнак трохи подається вперед, спираючись ліктями на стіл, і впритул, не кліпаючи, дивиться в жовті очі Сіласа, ігноруючи задоволену посмішку Моргата.

​— Ви що, хочете перевірити, чи ми ні в чому не замішані?