Раді Вас бачити!

Суботній ранок зустрів Обсидіановий сектор густим туманом за вікнами та запахом смажених грифонячих яєць у Великій Їдальні. Проте Віреї Соларіс було зовсім не до їжі.

​Вона сиділа за довгим кам'яним столом, колупаючи виделкою свій сніданок, а думки лихоманково крутилися навколо чорної перепустки. Темний кабаре-авангард. Шкіра. Мереживо. Де чистокровна аристократка мала дістати подібний несмак за якихось п'ятнадцять годин до опівночі?!

​Відповідь прийшла сама, коли її погляд вихопив із натовпу високу постать старости факультету Алхімії. Моргат сидів у затінку біля колони, граціозно попиваючи щось темне з кришталевого кубка. (В Академії всі знали: якщо тобі потрібна заборонена отрута, відповіді на іспит або контрабандний одяг — шукай тіньового ельфа).

​Вірея рішуче піднялася, оминула галасливих першокурсників і нависла над його столом.

— Моргате. Мені потрібна приватна розмова, — вимагає вона тоном, що не терпить заперечень.

​Староста повільно підняв свої темні, непроникні очі. Губи розтягнулися в тонкій, хижій усмішці.

— Який натиск, леді Соларіс, — елегантно відставляє кубок. — Чекай в себе. Я зайду через пів години.

​Рівно через тридцять хвилин двері її кімнати безшумно відчинилися. Моргат перетнув поріг так, ніби ці апартаменти належали йому, по-хазяйськи оглядаючи ідеальний порядок на полицях.

​— Темний кабаре-авангард, — Вірея не витрачає час на світські бесіди, одразу переходить до суті. Вона стоїть біля вікна, схрестивши руки на грудях. — Для сьогоднішньої вечірки Торвальда. Мені потрібне вбрання, яке відповідатиме дрес-коду, але при цьому не перетворить мене на дівку з портового шинку. Я знаю, що ти дістаєш всілякі речі. Назви ціну.

​Моргат вібруюче сміється, спираючись плечем об дверну раму. Йому до нестями подобається ця гра.

— О, принцесо... Ви просите про неможливе. Суть цієї вечірки саме в тому, щоб випустити своїх внутрішніх демонів на волю. Але я можу підібрати щось... ексклюзивне. Щось, що змусить усіх присутніх забути, як дихати.

​Він повільно наближається до неї, і тіні в кімнаті ніби тягнуться слідом за його мантією.

— Однак моя валюта специфічна. Я не беру золотом. Я беру Послугами. Випишете мені магічний чек на одне будь-яке моє бажання, і вбрання ваше.

​Вірея мружиться. Вона знала про ці чутки.

— Згода, — голос звучить як дзвін кришталю.

​У темних хлопця спалахує справжній, маніакальний захват. «Який розкішний трофей», — зловтішно промайнуло в його голові. Йому завжди подобалося підкорювати красивих, гордих дівчат, змушувати їх виконувати свої забаганки, але Соларіс... таких недосяжних одиниці. (Зазвичай аристократки були надто розважливими, щоб підписувати магічні контракти наосліп. Проте ця відчайдушно чогось прагнула). Пальці аж засвербіли від передчуття того, як прискіпливо і витончено він обиратиме, що саме вона повинна буде зробити, коли настане час платити по рахунках.

​— То Торвальд таки вполював нашу срібну пташку? — Моргат скорочує відстань настільки, що Вірея відчуває холод, який іде від його шкіри. Він безцеремонно простягає руку, накручуючи пасмо її сріблястого волосся на свій палець. — Ти тепер його дівчина? Яка прикрість. Він зовсім не вміє цінувати такі рідкісні екземпляри.

​— Не торкайся мене! — Вірея різко б'є його по руці, очі метають блискавки. Вона відсахується, ніби від отруйної змії. — З ким я туди йду — не твоя справа! Я нічий не трофей і не екземпляр!

​Моргата ця агресія лише ще більше розбурхує. Він злизує уявну краплю з губ, погляд ковзає по її фігурі з неприхованою, пихатою хіттю. Йому було абсолютно байдуже на Торвальда. Дракен може тішитися нею сьогодні, але магія крові абсолютна. Коли Моргат прийде за боргом, Вірея належатиме лише йому, і ніякий "Льодяний Принц" цього не скасує.

​— Яка експресія, — простягає їй свою розкриту долоню. — Якщо ти така безстрашна, леді Соларіс... скріпімо нашу угоду.

Вірея зціплює зуби, гордість кричить зупинитися, але вона вкладає свою руку в його льодяну долоню. Шкіру миттєво обпікає чорним вогнем, на зап'ясті на секунду вимальовується складна тіньова руна і ховається під шкіру. Контракт підписано.

Але замість того, щоб відпустити її руку, Моргат одним плавним рухом смикає дівчину на себе.

​Вірея глухо скрикує, коли її тіло вдаряється об його тверді груди. Повітря між ними миттєво крижаніє, та просякло ароматом сандалу, темної, первозданної небезпеки. Хлопець нахиляє голову, і губи опиняються в міліметрах від її вуха.

​— Куди ж ти так поспішаєш, принцесо? — оксамитовий шепіт лоскоче її шкіру, змушуючи табуни мурах пробігти вздовж хребта.

​Вільна рука Моргата повільно, майже знущально ковзає вгору по її плечу, лягає на шию. Великий палець ледь відчутно, але неймовірно владно погладжує лінію її щелепи, піднімає обличчя Віреї вгору, змушуючи дивитися йому в очі.

​— Прибери руки, — сичить дівчина, намагається вирватися, але його хватка виявляється міцною, як сталевий капкан.

​— Торвальд може гратися з тобою сьогодні ввечері, — продовжує староста, абсолютно ігноруючи її опір. Чорні, бездонні очі гіпнотизують, затягуючи у свою тіньову безодню. — Він може тішити своє роздуте его і думати, що приборкав цю бурю. Але ми обоє знаємо правду, Соларіс. Відтепер ти належиш мені. Твій борг, твоя гордість, твоя майбутня покірність. І коли я прийду за своєю послугою... ти не просто виконаєш її. Ти будеш благати, щоб я дозволив тобі це зробити.

​Погляд повільно опускається до її губ, і на секунду в цих чорних очах спалахує таке відверте, темне й хиже бажання, що Віреї стає по-справжньому страшно. (Він дивився на неї не як на студентку чи дівчину суперника — він дивився на неї як на свою особисту власність, з якою збирається дуже довго і витончено гратися).

​Але страхи Соларіси завжди перетворюють на зброю.

​Вона різко, без жодного попередження, піднімає коліно, цілячись йому прямо між ніг.

​Моргат блискавично, з надприродною реакцією відхиляється вбік. Йому доводиться розірвати контакт і відступити на крок, щоб уникнути удару, але на обличчі немає ані краплі гніву.

​— Я швидше вирву тобі серце і згодую його василіскам, ніж дозволю ще хоч раз торкнутися мене! — важко дихаючи, шипить дівчина. Очі палають справжнім, непідробним полум'ям, вона інстинктивно складає руки в бойову печатку вогняного закляття, готова спопелити його на місці.

​Староста відкидає голову назад і глибоко сміється. Його до нестями тішить ця гра, його розбурхує її дикість і цей ідеальний, незламний опір.

​— Твоя ненависть, принцесо... вона така солодка на смак, — Моргат робить елегантний, знущальний уклін, не зводячи з неї палаючого погляду. — Ми ще подивимося, чия воля зламається першою, коли магія крові почне діяти. Замовлення прибуде через пів години. Готуйся до балу.

​Моргат хижо всміхається на прощання, розчиняючись у густих тінях за дверима так само безшумно, як і з'явився, залишаючи Вірею тремтіти від суміші люті та адреналіну.

Щойно він зникає, Вірея з силою тре зап'ястя, де щойно горіла руна.

Розлючена. Чому всі чоловіки в цій проклятій Академії реагують на неї так, ніби вона шматок м'яса на арені з василісками?! Один грубо затискає в ніші, інший маслить очима і залицяється так, ніби вона річ, яку можна купити.

​— Ненавиджу, — сичить дівчина, хапаючи з ліжка подушку і жбурляє її в двері.

​Але потім вона змушує себе глибоко вдихнути. «Емоції — це слабкість». Вона заспокоювала себе тим, що це тимчасово. Щойно вона стане найкращим пілотом, щойно її дракон спалить небеса, вони всі плазуватимуть біля її ніг і боятимуться навіть подивитися в її бік.

А Торвальд... Він зараз найсильніший. Бути його дівчиною означає бути на самісінькій вершині. Вона зможе бути поруч, зможе спостерігати, смакувати його успіх, зрозуміти, як він концентрує магію, і забрати ці знання собі. (Він думає, що це він її вполював? Подивимося, хто кого використає).

​Рівно через тридцять хвилин у двері пошкребли.

​Вірея відчинила. На порозі стояло щось дрібне, з сірою, зморшкуватою шкірою і трьома великими, некліпаючими очима, схожими на чорні блюдця. Ця моторошна інопланетна істота (ймовірно, прислужник з нижніх рівнів) мовчки простягнула їй велику чорну коробку, перев'язану срібною стрічкою, і миттєво розчинилася в темряві коридору.

​Дівчина швидко занесла пакунок усередину і наклала на двері потрійне блокуюче закляття.

​Пальці злегка тремтіли, коли вона розв'язувала стрічку. Кришка з тихим шелестом впала на підлогу.

Вірея зазирнула всередину... і вся кров миттєво відлила від її обличчя, а потім із шаленою швидкістю прилила до щік, змушуючи їх палати.

​— В ім'я всіх світлих Архонтів... — придушено видихає вона.

​Обережно, двома пальцями, дістає з коробки речі. Це не одяг. Зброя масового спокушання. Тісний, жорсткий корсет із матової драконячої шкіри, який мав стягувати талію до неможливих розмірів і безсоромно піднімати груди. Замість повноцінної спідниці — складна конструкція з тонких шкіряних ремінців та абсолютно прозорого, темного павутинного мережива, яке скоріше відкривало, ніж ховало. Високі, вище коліна, панчохи з химерною вишивкою і рукавички, що закінчувалися гострими металевими кігтиками.

​Коли Вірея наважилася приміряти це перед великим дзеркалом, вона ледь не втратила свідомість від власного відображення.

Корсет сидів як друга шкіра, ідеально підкреслюючи кожен вигин. Мереживо спадало невагомими хвилями, відкриваючи нескінченно довгі ноги. Цей образ був настільки розпусним, порочним і темним, що Вірея ледь впізнавала в цьому демонічному відображенні себе — холодну і правильну леді Соларіс.

​Вона важко ковтнула. Сьогоднішня ніч обіцяла стати справжнім божевіллям.

Кайрен і Торік тим часом забарикадувалися в кімнаті флоріанця одразу після сніданку. На ліжку між ними лежав товстелезний, пошарпаний фоліант «Метаморфози та Ілюзорні Матерії», який Вокс під великим секретом витягнув із закритої секції бібліотеки, і дві кришталеві колби з рожево-сріблястим варивом Моргата.

​— Ти розумієш, що ми граємо в рулетку з вибухівкою? — Торік нервово відщипує шматочок неонової папороті зі свого горщика і починає його механічно жувати. Руде волосся сьогодні стирчить на всі боки, наче після удару струмом. — Тут чітко написано: «Зілля Ілюзорного Відображення кардинально змінює фізичну оболонку і формує одяг згідно з наміром та закляттям зельєвара». А якщо цей маніяк-староста помилився з наголосом у латині?! Що, як замість офіціанток із нас вийдуть бородаті тролі в балетних пачках?!

​— Моргат не помиляється, коли йдеться про його нелегальний бізнес, — Кайрен крутить кришталеву колбу в пальцях, спостерігаючи, як густа рідина ліниво перекочується по стінках. — Він тримає половину Академії на своїх схемах. Йому не вигідно зривати вечірку Торвальда якимись мутантами.

​Вокс ставить зілля на стіл і рішуче спирається ліктями на коліна.

— Нас має хвилювати інше, Бамбл. Як нам не проколотися. Ми вип'ємо це рівно за двадцять хвилин до опівночі. У нас буде три години. Три години, протягом яких ми маємо розносити цей чортів "Місячний пил", мило всміхатися і... що там ще роблять офіціантки?

​— Хитають стегнами і кліпають віями, — флоріанець закриває обличчя руками і тихо стогне. — Вокс, я навіть у своєму рідному тілі спотикаюся об власні ноги на рівному місці! А якщо це зілля видасть нам взуття на підборах?! Я ж розіб'юся на смерть ще до того, як ми дійдемо до Колектора!

​Кайрен ледь стримує нервовий смішок, уявляючи, як Торік намагається балансувати на шпильках.

— Книга пише, що зілля адаптує м'язову пам'ять. Твоє нове тіло знатиме, як ходити. Головне — тримай рота на замку. Голос воно теж змінює, але якщо ти почнеш скиглити про бабусині пиріжки або вираховувати вартість елітного алкоголю, нас миттєво розкусять.

​— Я буду німим, як риба, — клянеться Торік, притискаючи руки до грудей. Але в його круглих очах усе ще плескочеться первісний жах. — А що, як Дракен... що, як він подивиться на мене? Знаєш, як ці мажори дивляться на обслугу? Що, якщо він спробує... ну... помацати мене?! Я ж інстинктивно вріжу йому тацею по обличчю!

​Кайрен відкидається на спинку стільця, серйозно обмірковуючи цей сценарій.

— Дракен сьогодні буде зайнятий фанатками, — запевняє він, хоча всередині теж неприємно стискається від однієї думки про п'яних старшокурсників. — Наше завдання — злитися зі стінами. Підходимо до груп, які голосно розмовляють. Наливаємо. Слухаємо. Запам'ятовуємо кожне ім'я, будь-яку згадку про Вейла або експерименти в Казематах. Якщо хтось почне чіплятися — просто опускай очі, хихикай і кажи, що тебе кличе менеджер.

​Вони провели ще кілька годин, репетируючи кожен можливий сценарій. Торік навіть спробував пройтися кімнатою, імітуючи граційну ходу (що виглядало так, ніби флоріанця вразив радикуліт), змусивши Кайрена нарешті щиро і голосно розреготатися, скидаючи шалену напругу цього дня. Страх нікуди не зник, він холодним вузлом сидів у шлунку, але тепер він змішався з гострим, відчайдушним азартом.

​За вікнами багряне сонце Драксарії потонуло в кислотних хмарах, заливаючи кімнату густими фіолетовими тінями.

​Кайрен якраз загортав колби з зіллям у щільну тканину, щоб сховати їх у надійне місце до ночі, коли простір кімнати раптом здригнувся.

​Повітря різко похолоднішало, а з вентиляційної решітки виповз чорний, маслянистий дим. Він закрутився під стелею, формуючи обриси примарної ворони. Птах не видав жодного звуку, але в головах хлопців луною відбився крижаний, металевий наказ:

«Усім першокурсникам Обсидіанового сектора. Негайно зібратися у спільній вітальні».

​Ворона розсипалася попелом, залишивши по собі запах паленого пір'я.

​Торік зблід, миттєво забувши про підбори і зілля.

— Вейл, — одними губами прошепотів рудий, з жахом дивлячись на залишки попелу. — Він знає. Точно знає, що ми щось задумали! Він прочитав наші думки через стіни!

​— Заспокойся. Він не всевидячий, — Кайрен швидко ховає згорток із зіллям під розхитану кам'яну плиту під ліжком і засуває її на місце. — Напевно, чергові нотації про дисципліну на вихідні. Головне — не дивися йому в очі і не думай про Колектор. Думай про... не знаю, про формули Зіірі.

​Вони вийшли в коридор, де вже збиралися інші студенти. Усі виглядали напруженими та втомленими. Зіірі крокував рівно, щось вираховуючи на своєму візорі, Рейнар звично ковзав уздовж стіни, ніби сама тінь, Вірея йшла попереду з ідеально рівною спиною, хоча Кайрен помітив, що її пальці нервово стискають край мантії.

​Спільна вітальня Обсидіанового сектора нагадувала печеру в жерлі сплячого вулкана. Чорні шкіряні дивани, тьмяне червоне світло від каміна, у якому замість дров горіли кристали, і масивні колони, що губилися в темряві стелі.

​Архонт Ноктір Вейл уже чекав на них.

Куратор стояв біля каміна, заклавши руки за спину. Полум'я кидало зловісні відблиски на його гострі вилиці та палаючі, нелюдські очі.

Коли всі п'ятеро першокурсників вишикувалися перед ним у мертвій тиші, Вейл повільно, ніби хижак, що придивляється до своєї здобичі, обвів їх поглядом. Повітря у вітальні стало настільки важким, що Кайрену здалося, ніби на його плечі поклали свинцеву плиту.

​— Ви пережили свій перший тиждень, — низький, вібруючий голос куратора розрізає тишу. Можна було очікувати, що він їх похвалить. Але ж ні.

​Архонт Вейл плавно рушає вздовж їхнього невеликого строю. Чорна мантія майже зливається з тінями кімнати.

— Ось і вихідні. Традиційно, для слабкодухих з інших секторів — це час розслаблення. Час забути про дисципліну. Але ви — Обсидіан. Ваша темрява не знає вихідних.

​Він зупиняється навпроти Торіка. Флоріанець судомно ковтає слину, навіть руде волосся, здається, втрачає яскравість від самого лише наближення куратора. Бамбл витріщається прямо перед собою, намагаючись не дихати.

​— Драксарія має багато секретів, — Вейл переводить свій палаючий, потойбічний погляд на Кайрена. (Вокс тієї ж миті починає гарячково прокручувати в голові розрахунки Зіірі, намагаючись уявити тривимірні графіки та логарифми, аби повністю заблокувати будь-які думки про Моргата, зілля чи вечірку). — Під нами лежать десятки закинутих ярусів. Глухі тунелі. Старі колектори. Місця, де реальність витончується, пропускаючи в наш світ... найголодніших тварюк.

​Вірея, що стоїть праворуч, навіть не кліпає. Бездоганно тримає маску на обличчі, навіть спина рівна, як натягнута струна. Але під ідеальним фасадом леді Соларіс вирує справжня паніка. «Він знає? Чи він просто залякує нас?» — пульсує в її скронях. Вона згадує чорну перепустку та жахливий шкіряний корсет, захований у її кімнаті. Якщо Вейл спіймає її сьогодні вночі в такому вигляді... це буде кінець не лише її кар'єрі, а й репутації всього її роду.

​— Ви надто самовпевнені, — Архонт зупиняється по центру, нависаючи над усією п'ятіркою. Очі звужуються до тонких, небезпечних щілин. — Дехто з вас уже думає, що знає правила гри. Що може обдурити систему. Але запам'ятайте мої слова.

​Тіні в кімнаті раптом видовжуються, тягнуться до ніг першокурсників, ніби живі мацаки. Температура падає на кілька градусів.

— Якщо я дізнаюся, що цієї ночі хтось із вас покинув дозволені межі Обсидіанового крила... Якщо хтось надумає спуститися туди, куди першокурсникам ходити заборонено... — куратор нахиляє голову, і в його очах спалахує абсолютна, крижана жорстокість. — Я не буду знімати з вас бали. Я не призначатиму відпрацювання у професора Драґорна. Я просто зачиню за вами двері ззовні. І залишу вас там, у темряві. Назавжди.

​Рейнар Ксейл, що стоїть скраю, майже невловимо схиляє голову набік. Абсолютно чорні очі зустрічаються з поглядом куратора, і в цьому мовчазному контакті проскакує іскра двох прадавніх, темних сутностей, які визнають присутність одне одного.

​Зіірі ж, абсолютно не вражений містичною атмосферою, монотонно блимає своїм візором.

— Ймовірність порушення правил без належної екіпіровки становить менше трьох відсотків. Ваш наказ зафіксовано, Архонте.

Вейл гидливо скривлює губи, розглядаючи інопланетянина, немов якусь дрібну, набридливу комаху.

— До того ж, маю для вас новину, — Архонт повільно переводить палаючий погляд назад на Кайрена, а потім зупиняється на Віреї. — Наступного тижня мене не буде в Академії. Інше Вимірювання вимагає моєї присутності для виконання чергового, особливого завдання за межами сектора. Поки я буду відсутній, за вашою дисципліною знову пильно стежитиме староста Моргат.

​Ім'я старости падає в мертву тишу вітальні, наче важкий, крижаний камінь у глибокий колодязь.

​Вірея злегка здригається. Шкіра на зап'ясті, де зовсім недавно сховалася магічна руна контракту, раптом відзивається фантомним пекучим болем. Залишитися сам на сам із цим маніпулятором цілий тиждень? Дівчина сильніше стискає тканину мантії, намагається не видати свого хвилювання.

​Кайрен і Торік миттєво обмінюються напруженими поглядами. Залишитися під абсолютним контролем Моргата після того, як вони щойно продали старості послугу невідомого характеру? Ситуація виглядала як ідеально спланована пастка. Тепер цей тіньовий король матиме повну владу над їхнім життям.

​— Староста наділений повними повноваженнями карати за будь-яке свавілля, — продовжує куратор, підійшовши ближче до полум'я каміна, яке відкидає химерні тіні на стіни. — Раджу не випробовувати межі терпіння Моргата. А тепер — до своїх кімнат. Усі. І нехай вам сняться василіски.

​П'ятірка розвертається майже синхронно. Кайрен хапає заціпенілого Торіка за лікоть, ледь не силоміць витягуючи флоріанця в коридор, поки той не втратив свідомість прямо на чорному килимі куратора. Вірея зникає в напрямку жіночого крила так швидко, ніби за нею женуться підземні демони.

​Опинившись у безпеці своєї кімнати, Кайрен притуляється спиною до холодних металевих дверей і з шумом видихає повітря.

​Торік безсило сповзає по стіні на підлогу, обхопивши руду голову руками.

— Ми не підемо. Ми точно не підемо! — жалібно скиглить флоріанець. — Ти чув Архонта?! Він нас замурує живцем! А Моргат... Моргат нас просто зживе зі світу наступного тижня! Я надто молодий і красивий, щоб стати вечерею для монстрів чи іграшкою старости!

​— Ми підемо, Бамбл, — безапеляційно перебиває друга Кайрен.

​Вокс відходить від дверей, падає на коліна біля свого ліжка і рішуче відсуває розхитану кам'яну плиту. У тьмяному світлі кімнати загадково зблискують дві кришталеві колби з рожево-сріблястим зіллям.

​— Вейл щось приховує, — хлопець дістає вариво і простягає одну колбу другові. — Куратор боїться, що ми туди сунемося, бо саме там, у темряві Колектора, можна почути справжню правду про експерименти.

Хлопці задумались. Вибору не було. Та й угода.... всеодно доведеться платити цьому Моргату.

Через дві години Кайрен рішуче відкорковує кришталеву колбу. Рідина відгонить паленим цукром і гнилою вишнею. Хлопець заплющує очі і випиває все залпом. Торік, голосно схлипнувши, повторює цей самогубний крок.

​Магія б'є по нервах миттєво. Тіло викручує невидимими лещатами, кістки неприємно тріщать, змінюючи форму, шкіра палає. Через болісну хвилину замість двох хлопців-першокурсників посеред кімнати стоять дві високі, стрункі дівчини в темних, неймовірно вульгарних корсетах та павутинному мереживі.

​— Святий космос, Вокс, у мене є груди! — верещить флоріанець тонким, дзвінким дівочим голоском, з абсолютним жахом хапаючись за щоки.

​Кайрен лише похмуро смикає край мереживної спіднички, яка взагалі нічого не приховує.

— Стули пельку, Бамбл. І спробуй не вбитися на цих клятих підборах, — гарчить, хоча голос тепер звучить як звабливе муркотіння лісової мавки.

​Спуск на мінус чотирнадцятий рівень займає майже вічність. Темні, заплутані тунелі дихають вогкістю та стародавньою магією. Фантомні вартові біля масивних іржавих воріт безмовно сканують підроблені аури і з важким скреготом пропускають переодягнених шпигунів усередину.

​Закинутий Колектор вражає своїм розпусним божевіллям. Величезний печерний зал заливає пульсуюче неонове світло. Алкоголь справді ллється рікою з летючих кришталевих бочок, а в повітрі стоїть густий, солодкуватий дим "Місячного пилу". Старшокурсники регочуть, укладаючи парі, безсоромно обіймаються по темних кутках та виглядають як справжні демони, що зірвалися з ланцюга.

​Кайрен підхоплює срібну тацю з напоями, жорстко штовхаючи Торіка в спину, щоб той не відставав. Вони майстерно лавірують між п'яними компаніями, виконуючи роль слухняних офіціанток, аж раптом Вокс завмирає на місці, ледь не розливши вогняне віскі. За кілька метрів від них, біля центральної колони, стоїть Дракен Торвальд. Льодяний Принц виглядає неймовірно задоволеним, але шокує зовсім не він. Поруч із найвідомішим мажором Академії, дозволяючи владно обіймати себе за талію, стоїть Вірея Соларіс.

​— Матінко космосу... — видихає Торік, ледь не впустивши тацю на підлогу.

​Хлопці очікували побачити біля Дракена зграю хихикаючих, недалеких фанаток, але аж ніяк не цю горду принцесу. Вбрання Соларіс змушує очі першокурсників буквально вилізти на лоба. Замість звичної, застебнутої під саме горло мантії на ній красується зухвалий кабаре-авангард — жорсткий шкіряний корсет, прозоре мереживо та нескінченно довгі панчохи. Аристократка виглядає небезпечно, розпусно і просто карколомно.

​— Вона ж терпіти його не могла! Вокс, вони ж ледь не повбивали одне одного в ангарі! — шепоче флоріанець, нервово кліпаючи нафарбованими віями.

​— Здається, ненависть була лише красивим прикриттям, — похмуро констатує Кайрен, відчуваючи дивний, незрозумілий укол розчарування.

​Але не встигають вони перетравити цей шок, як погляд Кайрена чіпляється за тінь у далекому, найтемнішому кутку залу. Спочатку здається, що це просто згусток пітьми, але потім фігура робить крок уперед. Там, спираючись на іржаву трубу і мовчки спостерігаючи за натовпом, стоїть Рейнар Ксейл. Абсолютно спокійний, з келихом елітного вина в руці.

​Мозок Кайрена починає працювати на шалених швидкостях. Рейнар — звичайний першокурсник-вигнанець. Першокурсникам сюди вхід суворо заборонений, і жоден староста просто так не провів би мовчазного відлюдника на елітну вечірку. Яким чином Ксейл опинився серед вершків Академії? За які такі чорні заслуги? Невже всі ці люди пов'язані між собою? Архонт Вейл, самовдоволений Торвальд, загадковий Рейнар... Що, якщо ця темна компанія працює в одній кривавій зв'язці, готуючи щось жахливе прямо під носом в Архонтів? Кого ще вони втягнули у свою глобальну змову? Саме ці питання тепер палали в голові Кайрена яскравим вогнем.

​Раптом важка, пульсуюча музика обривається моторошним, пронизливим вереском. Натовп старшокурсників вибухає криками дикого захвату і кидається до краю глибокого провалля посеред залу. Починаються обіцяні перегони на сліпих горгульях.

​Видовище виявляється набагато страшнішим, ніж хлопці могли собі уявити. У сідлах сиділи зовсім не елітні пілоти Академії. Керували розлюченими кам'яними монстрами якісь потворні, худі істоти з сірою шкірою — схоже, місцеві раби або бранці нижніх рівнів. Вершники нещадно били горгулей шипастими батогами, змушуючи тварин рвати одна одну іклами під час шаленого польоту по колу.

​Чорна кров бризкала на глядачів, шматки кам'яної луски летіли просто в натовп, але еліті це лише додавало хворого азарту. Золоті монети дзвеніли без упину, укладалися все нові й нові шалені ставки. Атмосфера ставала дедалі більш дикою, просякла запахом смерті, страху та абсолютного п'яного божевілля, змушуючи двох шпигунів усвідомити, наскільки глибоко вони провалилися в справжнє пекло Драксарії.

Після кривавого фіналу перегонів на горгульях атмосфера в Закинутому Колекторі стала ще більш розпусною. Важка, пульсуюча магією музика заповнила величезний печерний зал, перетворюючись на гіпнотичний ритм, що бив прямо по нервах.

​Натовп старшокурсників повністю розслабився, віддаючись брудним, відвертим танцям. Раптом неонове світло згасло, зосередившись на імпровізованому подіумі. У центр залу граціозно вийшли танцівниці. Це були абсолютно неземні створіння — високі, з напівпрозорою, перламутровою шкірою, що світилася в напівтемряві, та неймовірно довгим волоссям, схожим на струмені рідкого срібла. Рухи цих химерних сирен виявилися настільки плавними, магнетичними і відверто сексуальними, що майже вся чоловіча частина гостей миттєво втратила дар мови, пускаючи слинки і заворожено посуваючись ближче до сцени.

​Посеред цього загального розпусного божевілля яскраво виділялася одна пара. Вірея танцювала з Торвальдом. Дівчина рухалася стримано, тримаючи ідеальну, горду поставу, незважаючи на своє демонічне мереживне вбрання. Торвальд натомість дивував. Жорстокий і нахабний пілот обережно торкався відкритої спини дівчини, та кружляв в такт музики. Темний вогонь у погляді юнака кричав про абсолютне захоплення.

​Ідилію цієї пари очікувано перервала зграйка підхмелівших старшокурсниць. Дівчата в зухвалих, коротких мантіях нахабно оточили Торвальда, намагаючись відтіснити Вірею і відверто вішаючись на шию чемпіону. Кайрен і Торік завмерли з тацями в руках, чекаючи на емоційний вибух. Вибух справді стався.

​Соларіс навіть не здригнулася. Тонка брова дівчини презирливо поповзла вгору, а голос розрізав гуркіт музики, мов загартований клинок.

— Заберіть свої мацаки, поки я не відірвала їх і не згодувала тим сліпим потворам у ямі, — безмежно зверхньо просичала Вірея, спопеляючи суперниць убивчим поглядом. — Або знайдіть собі власного дракона, або забирайтеся геть, дешеві підробки.

​Фанатки відсахнулися, наче від удару батогом. Кілька дівчат обурено пискнули, але, зіткнувшись із крижаною люттю чистокровної Соларіс, ганебно розчинилися в натовпі. Дракен відкинув голову назад і щиро розреготався, абсолютно зачарований цією грубою, владною відсіччю. Торік і Кайрен лише шоковано перезирнулися.

​Проте довго стояти і дивуватися шпигунам не дали. Натовп вимагав випивки. Розносити алкоголь у цьому натовпі виявилося справжнім випробуванням на психологічну витривалість. П'яні гості повністю втратили будь-які гальма. То тут, то там чиясь брудна, пітлива рука намагалася ляпнути «офіціанток» по сідницях, обійняти за талію або боляче вщипнути крізь прозоре мереживо. Торік тихо пищав від жаху, ховаючись за масивні колони і стискаючи щелепи, щоб не розплакатися від сорому. Вокс скрипів зубами так сильно, що вони ледь не кришилися. Хлопцю доводилося прикладати нелюдські зусилля, щоб не розбити срібну тацю об чиюсь самовдоволену фізіономію, мило опускаючи очі.

​Терпіти це приниження було б просто неможливо, якби не головна мета. Ковзаючи між тінями, друзі почали вихоплювати уривки розмов.

​Спочатку це були просто плітки, але чим глибше вони просувалися в найтемніші кутки Колектора, тим страшнішими ставали таємниці.

​— Кажу тобі, Архонт знову спускався на нижні рівні після відбою, — хрипко шепотів кремезний некромант своєму товаришу, схилившись над кришталевою бочкою. — Бачив, як несли ті левітаційні капсули? Там свіжа магія. Вони викачують її з відбракованих. Студентів, які не пройшли ініціацію, насправді не відправляють додому на Далекі Світи. Ці невдахи стають живими батарейками для того, що сидить у темряві...

​Кайрен відчув, як по спині пробіг мороз. Хлопець ледь не перекинув келихи, почувши наступний діалог біля розбитої статуї.

​— Шепіт у Казематах Зцілення стає гучнішим з кожним тижнем, — перелякано бурмотіла дівчина з факультету Алхімії. — Тварюка під фундаментом прокидається. Вейл згодовує їй енергетичні кристали, але істота хоче свіжої крові. Пам'ятаєш того хлопця торік? Нам сказали, що це був нещасний випадок на польотах, але я бачила тіло в морзі. Там працює мій дядько. Він завжди показує мені щось цікаве. Від нещасного залишилася лише порожня, висушена до кісток оболонка.

​Торік зблід настільки, що це було помітно навіть крізь магічну ілюзію зілля. Флоріанець обережно потягнув друга за рукав, намагаючись відвести подалі, але нові слова прикували їх до підлоги.

​— Рейнар Ксейл... — це ім'я пролунало зовсім поруч, змусивши Вокса завмерти і нашорошити вуха. Високий ельф зі шрамом на обличчі запалював чорну сигару. — Цей моторошний першокурсник не просто так сидить сьогодні серед нас. Рада Архонтів до смерті боїться того, що спить усередині цього хлопця. Сутність, давніша за саму Драксарію. Торвальд думає, що він король цієї Академії, але якщо тінь Ксейла коли-небудь вирветься на свободу, ми всі захлинемося у власній крові. Глобальний план Вейла зав'язаний на них обох. Вогонь Торвальда і Темрява Ксейла.

​Остання фраза, яку вони вловили перед тим, як їх покликали за новими напоями, стосувалася особисто їхньої подруги.

​— Моргат готує ритуал на наступний тиждень, поки Архонта не буде в секторі, — зловтішаючись сміявся якийсь аристократ, наливаючи собі абсент. — Угода на крові вимагає плати. Моргату потрібні чисті душі. Я вважаю, що Соларіс ідеально підходить для жертовного вівтаря... якщо тільки Льодяний Принц не переріже старості горло раніше, ніж той встигне активувати руни. Цікаво...

​Серце Кайрена билося з шаленою швидкістю. Пазли цієї моторошної мозаїки складалися в єдину, криваву картину.

Час перевалив за другу годину ночі, і залишки адекватності остаточно покинули Закинутий Колектор. Нахабні, липкі дотики п'яних мажорів доводили переодягнених першокурсників до точки кипіння.

​Торік уже тричі ледь не впустив тацю з кришталевими келихами, коли якийсь п'яний старшокурсник із факультету Алхімії спробував затиснути «офіціантку» в темному кутку. Флоріанцю довелося застосувати всю свою природну гнучкість, щоб вислизнути, нервово хихикаючи високим фальцетом. Кайрен ледве стримувався, щоб не пустити в хід кулаки. Пальці хлопця раз у раз стискалися на краях срібної таці так сильно, що товстий метал починав загрозливо гнутися. Ще один такий ляпас по стегну, і маскування точно полетить під три чорти разом із чиєюсь розбитою щелепою.

​— Якщо цей здоровань у мантії зараз мене ще раз ущипне, я встромлю йому цей штопор в око, — дико шипить Торік, ховаючись за масивну льодяну скульптуру. Голос Бамбла зривається від паніки. — Вокс, я більше не витримаю! Тут усі абсолютно хворі на голову!

​— Тримай себе в руках, Бамбл, — люто цідить крізь зуби Кайрен, силоміць впихаючи в руки друга свіжий глечик із вогняним віскі. — Нам залишилася година. Просто не повертайся до них спиною і рухайся швидше.

​Раптом натовп загув із новим, хижим азартом, зсуваючись до величезного столу з чорного обсидіану в самому центрі печерного залу. Починалася головна розвага ночі — гра «Ехо Безодні». Це була не просто грабельна партія в карти чи кості. На гладкій поверхні столу лежали мерехтливі, нерівні осколки порожнечі — кристали, видобуті на самісінькому дні магічного розлому Драксарії.

​Правила гри лякали своєю жорстокістю. Гравці мали вливати в ці уламки свою магічну енергію, намагаючись підкорити темну сутність каменя і змусити його спроєктувати ілюзію абсолютного домінування — наприклад, тіньового дракона. Проте безодня завжди пручалася, витягуючи з розуму гравця найстрашніші, найпотаємніші кошмари. Хто втрачав контроль і дозволяв кристалу видати моторошний, нелюдський крик — те саме «ехо безодні» — той миттєво програвав, віддаючи переможцю не лише купу золота, а й краплю власної крові та розкривав якийсь свій секрет.

​За столом абсолютно безроздільно панував староста Моргат.

​Моргат розслаблено сидів у масивному кріслі, ліниво і граціозно перекочуючи між блідими пальцями пульсуючий чорний кристал. Поруч із ним, майже повністю залізши йому на коліна, звивалася якась яскрава блондинка з випускного курсу. Старшокурсниця відверто вішалася на шию, гладила чорні татуювання і періодично притискалася губами до його щоки та шиї, немов спрагла п'явка. Староста дозволяв їй ці пестощі з абсолютною, холодною байдужістю кам'яної статуї.

​Проти Моргата зараз грав кремезний хлопець зі шрамом. Обличчя суперника заливалося холодним потом, велетенські руки трусилися над столом, намагаючись стримати фантомні, слизькі щупальця, що вже почали лізти з його кристала, живлячись страхом.

​— Ти занадто слабкий для Безодні, Ґарете, — оксамитовий голос старости розрізав напружену тишу.

​Слова потонули в раптовому, оглушливому вереску каменя супротивника, який нагадував передсмертний крик баньші. Осколок гучно луснув, бризнувши на стіл чорним пилом. Натовп розірвався криками захвату та п'яними оплесками. Ніхто навіть не сумнівався в перемозі тіньового короля Академії. Моргат елегантно змахнув рукою, забираючи виграш, і блондинка знову жадібно припала до шиї переможця, щось муркочучи.

​Кайрен зупинився неподалік із тацею, уважно спостерігаючи за цією моторошною сценою. Погляд Моргата, незважаючи на палкі поцілунки і звивання фанатки на його колінах, був спрямований абсолютно в інший бік. Чорні очі старости невідривно, з маніакальною, терплячою прискіпливістю стежили за Віреєю.

​Дівчина стояла біля кришталевої колони, в обіймах свого хлопця.

​Дракен Торвальд поводився як лютий дракон, що оберігає свою найбільшу, найціннішу коштовність, і не відпускав дівчину від себе ні на крок. Чемпіон стояв позаду неї, владно і міцно обхопивши її за талію обома руками. Кожен, хто наважувався підійти ближче ніж на метр, миттєво отримував такий нищівний, льодяний погляд, що відразу задкував назад у натовп. Час від часу той нахилявся, торкаючись гарячими губами вушка Віреї, і щось дуже тихо, низько шепотів.

​Щоразу після таких відвертих слів на блідих, ідеальних щоках Соларіс спалахував яскравий, червоний рум'янець. Дівчина відвертала обличчя, намагалася здаватися холодною і байдужою, проте пальці зрадницьки міцно стискали сильну руку Дракена. Вона явно розривалася між соромом, гордістю і темним полум'ям, яке юнак так майстерно розпалював усередині.

​Вокс відчув, як у грудях усе болісно стискається від дивної, гіркої суміші тривоги та гніву. Торвальд грався зі своєю новою прекрасною іграшкою, сліпо насолоджуючись перемогою і навіть не підозрюючи, що справжній хижак уже розставив свої сіті просто в них під носом. Почуті хвилиною раніше слова про жертовний вівтар і ритуал на крові били на сполох, наче церковні дзвони.

​Моргат дивився на Вірею зовсім не як на красиву дівчину суперника. Вони явно щось задумали.

Далі важка, пульсуюча музика різко обірвалася, почулося низьке, гортанне гудіння, від якого вібрували навіть кам’яні стіни. Натовп миттєво розступився, утворюючи широке коло навколо обсидіанового столу. Стіл тепер нагадував не місце для азартних ігор, а справжній стародавній вівтар.

​Починався обряд ініціації на крові. Традиційний, темний привілей для переможця Турніру Чорного Сонця.

​Дракен Торвальд вийшов у центр залу. Платинове волосся юнака світилося в холодному неоновому мареві, а на губах грала звична, самовдоволена усмішка. Проте атмосфера навколо миттєво стала моторошною. Тіні ніби ожили, поповзли по підлозі, звиваючись, наче змії. Моргат, як головний розпорядник цього шабашу, простягнув чемпіону ритуальний кинджал із руків’ям, витесаним із драконячої кістки.

​Кайрен і Торік втиснулися в глибоку нішу за колоною, міцно стискаючи порожні срібні таці. Серце Вокса калатало десь у горлі.

​Торвальд не вагався ані секунди. Юнак одним впевненим рухом полоснув лезом по власній долоні. Темна, густа кров краплями впала на найбільший осколок порожнечі, що лежав по центру столу. Кристал спалахнув сліпучим червоним вогнем, жадібно вбираючи рідину.

​Тієї ж миті повітря розірвав нелюдський, потойбічний шепіт. Звук ішов звідусіль і нізвідки водночас, проникаючи прямо в мозок.

​Першокурсники завмерли. Зовсім поруч із ними, сховавшись у темряві, двоє некромантів із випускного курсу жадібно спостерігали за обрядом і тихо обмінювалися враженнями.

​— Думаєш, Торвальд розуміє, що саме він зараз робить? — просичав один із них, поправляючи каптур. — Він вважає це просто даниною традиціям Академії. Думає, що кров робить його зв'язок із драконом міцнішим.

​— Торвальд — пихатий сліпець, — хрипко відповів другий, затягуючись димом. — «Ехо Безодні» не працює як підсилювач. Цей кристал, напоєний кров'ю чемпіона, відкриває мікро-розлом. Безодня повільно, крапля за краплею, випалить його власну душу, звільняючи місце. Вейлу потрібна порожня, ідеальна посудина для тієї сутності, що спить під Казематами. З кожним таким обрядом чемпіон стає все менше людиною і все більше... маріонеткою темряви.

​Торік ледь не задихнувся від жаху, почувши ці слова, і судомно вчепився в руку друга. Кайрена і сам ледь не скрикнув . Наслідки цих відкриттів лякали до тремтіння. Найкращий пілот Академії, гроза всіх курсів, був лише жертовним агнцем у грі Архонта Вейла! Чи може у чиїсь іншій грі?

​Обряд завершився так само стрімко, як і розпочався. Кристал раптово згас, перетворившись на звичайний чорний камінь. Напруга в залі луснула, наче перетягнута струна. Старшокурсники миттєво вибухнули дикими криками захвату, піднімаючи келихи в повітря. Почалося гучне, хаотичне обговорення сили і величі переможця.

​Дракен недбало перев'язав порізану руку шматком чорного шовку і різко розвернувся. Погляд юнака безпомилково знайшов у натовпі Вірею. Він подолав відстань між ними хижим стрибком хижака, не залишаючи дівчині жодного шансу на втечу. Знову затягнув її в обійми, та пристрасно, безсоромно впився в губи дівчини на очах у всієї божевільної еліти.

​Натовп заревів ще гучніше. Вірея завмерла на жалюгідну долю секунди, ніби вражена блискавкою, але потім вигнулася назустріч, міцно вчепившись в плечі чемпіона. Це був акт абсолютного домінування і не менш палкої капітуляції.

​Згодом вечірка почала згасати. Алкогольні ріки пересохли, а сили гостей вичерпалися. Студенти розбрідалися по своїх кімнатах. Деякі старшокурсники, підтримуючи одне одного, тяглися до виходу парами. Інші не соромилися забирати з собою химерних, напівпрозорих танцівниць. Обличчя всіх присутніх світилися розпусним, абсолютно п'яним задоволенням.

​Але і тут крилася страшна таємниця.

​Кайрен, пробираючись до виходу крізь залишки натовпу, помітив дивну, скляну пелену в очах гостей. Відповідь знайшлася швидко. Біля іржавих воріт Колектора Моргат тихо роздавав вказівки своїм прислужникам.

​— До ранку «Місячний пил» завершить трансформацію, — зловтішаючись муркотів він, та спостерігав за студентами, що ледве пересували ноги. — Вони пам'ятатимуть те що нам потрібно про Каземати та справжню природу Безодні. Напій перепише їхні спогади так, як вигідно мені. Вони будуть впевнені, що провели найкращу ніч у своєму житті.

​Вокс відчув, як по шкірі пробіг мороз. Напій, який вони розносили весь вечір, виявився не просто дурманом. Зброя масового контролю. Кожен, хто зробив хоча б ковток, завтра прокинеться з фальшивими спогадами! На щастя, двоє шпигунів-першокурсників не торкнулися цієї отрути, а дія їхнього ілюзорного зілля вже почала слабшати, повертаючи м'язам звичну важкість.

​Час було забиратися звідси.

​Хлопці вислизнули за двері, розчиняючись у темряві коридорів. Перед тим як звернути на безпечні сходи Обсидіанового сектора, Кайрен зупинився. Очі юнака вловили рух на верхньому, привілейованому ярусі.

​Дракен ішов попереду, міцно тримаючи Вірею за руку. Вона не пручалася. Парочка рухалася до елітних покоїв Торвальда, і важкі дубові двері вже м'яко відчинялися, запрошуючи їх усередину.

​Вокс стиснув кулаки. Хлопець не міг пояснити цю гіркоту, що раптом затопила горло. Соларіс добровільно йшла в лігво до людини, яка щойно продала частину своєї душі темряві. І найстрашніше полягало в тому, що завтра вранці, отруєна фальшивим сяйвом «Місячного пилу», дівчина навіть не пам'ятатиме, в який моторошний вир вона насправді пірнула цієї ночі. Чи вони пили якийсь особливий напій з Торвальдом, не такий як решта гостей? З цим теж потрібно буде розібратися.