Спочатку:
На сторінку книги
Лорди Астуру — найбільш впливові чоловіки клану, звикли вихвалятися своїм шляхетним походженням, політичним впливом та чималим багатством. Однак Алістер Кадел пішов значно далі: ім’я цього чоловіка стало синонімом скандалу, а його поява у світському товаристві викликала хвилю невгамовного інтересу, змушуючи пліткарів захлинатися подробицями нової драми. І, звісно ж, усьому виною було кохання.
Алістер мав чотирьох дітей від трьох жінок, не рахуючи Меліси, про яку ніхто не відав. Від першого шлюбу у нього був старший син — Етельстан, головний претендент на родинний спадок і титул.
Однак із першою дружиною стосунки не склалися, тож за кілька років Кадел одружився вдруге зі Стеллою Майєн — багатою вдовою, що вже виховувала доньку від попереднього шлюбу, а невдовзі подарувала йому сина — Артура — другого спадкоємця, що за законами клану міг отримати частину спадку.
На жаль, сімейна ідилія швидко наскучила Алістеру, і, відзначившись кількома сумнівними романами, він почав шукати нове кохання.
Одного разу лорд Кадел вирушив у справах до клану Сапфірових, де зустрів прекрасну дальї, що в одну мить підкорила його серце. Начхавши на пристойність закоханий чоловік привіз її до Астуру, оселив у столиці і жив на дві сім’ї протягом дванадцяти років. Ані обурення дружини, ані насмішки знаті не похитнули його рішення. Він навіть дозволяв собі з’являтися на світські заходи у супроводі коханки, яка народила йому сина Ейнара.
Із часом політична ситуація між кланами загострилась, і чужинку виставили зі столиці. Подейкували, що вона і сама тричі намагалась утекти, та Кадел уперто повертав її назад й ледь не на колінах благав залишитися з ним. Пліток про цю пару ходило чимало. Однак рішення володаря клану було однозначним — дальї покинула Астур на превеликий жаль для всієї знаті, що з жадібністю спостерігала за скандальним романом. Неймовірна історія кохання обірвалася так стрімко, як і почалась. Кадел зрештою заспокоївся, а його дружина, проковтнувши образу, народила іще одного сина Еріка.
Після того Кадела підозрювали у декількох інтрижках, однак це радше були вигадані історії, витворені фантазією пліткарів. Алістер ніколи не шукав пустих короткочасних задоволень, його дивна натура прагнула справжньої відданої любові. І ця жага була настільки сильна, що стирала усі можливі правила і перепони. Саме існування Меліси було тому свідченням.
Якийсь час вона думала, що Маркус просто викриє цю таємницю і таким чином знищить репутацію Кадела. Та, почувши історію про коханку, що жила в столиці із сином, вона зрозуміла, наскільки далам начхати на позашлюбні зв’язки. Вони б лише вкотре посміялися б із цього дивака-коханця.
Дехто навіть відважувався робити ставки, скільки іще Алістер витримає без любовних пригод. Та, доки він був у справах, Астур застиг в очікуванні, а решта родини Каделів спокійно облаштовувалась у маєтку.
Першою прибула дружина Стелла. Вона і впустила Мелісу в будинок.
— Кухня у лівому крилі, — кинула господиня і лишила розгублену дівчину у передпокої.
—Так, дальї, — пробелькотіла Меліса услід жінці, що вже крокувала до широкої зали, де метушливі слуги розбирали дорожні пакунки.
Якусь мить дівчина роззиралася довкола. Прямо перед нею височіли білі сходи, справа за аркою ховалась зала, де маячів витончений силует Стелли. Зліва виднівся коридор, що звертав углиб будинку. Меліса вже знала, що там ховається кілька кімнат для прислуги, кухня і комірчини. Позаду будинку розкинулась широка тераса і сад. На щастя, Маркус змусив її вивчити планування кімнат до найдрібніших деталей. Це додавало дрібку впевненості.
Погляд дівчини ковзнув білими стінами, прикрашеними картинами у важких золочених рамах. Вони гордовито виблискували у сяйві сонячних променів, що проникали в будинок крізь видовжені аркоподібні вікна. Усе це навіювало неприємні спогади про маєток у горах. Однак цього разу усе буде інакше. Вона вже не полонянка.
У кухні було на диво свіжо й прохолодно. Замість ароматів гарячих страв, що зазвичай не вивітрювались навіть за ніч, у повітрі витав ледь помітний запах літніх квітів, а на столах згромадилися різні кошики й пакунки. Очевидно, що тут давненько нічого не готували.
— Хто це прийшов? — з-за кошиків вигулькнула низенька дівчина із круглими рожевими щоками.
— Я нова служниця, маю допомагати на кухні, — випалила Меліса, розгублено кліпнувши.
— А звати тебе як?
— Меліса.
— А я Зоряна.
— Приємно познайомитись, — відповіла Меліса, обережно проходячи до столів. — Можу чимось допомогти?
— Витри тут все від пилу, а тоді візьмемося готувати, бо хазяйка скоро захоче вечеряти, а у мене ж не вісім рук. Ти у нас знаєшся на випічці? — останні слова скоріше були ствердженням, ніж запитанням.
— Так, — кивнула Меліса, шукаючи чим можна витерти пил.
— Добре, що тебе прислали, бо та дурепа, що раніше була, геть нічого не вміла, — випалила Зоряна, пораючись у кошиках.
Меліса не знала що відповісти. Вона врешті відшукала сяку-таку ганчірку і взялася до роботи.
— А ти-то десь іще працювала? — не вгавала Зоряна.
— Так, у дала Маркуса Кадела.
— Ну він тебе і порадив, то я знаю, — мовила дівчина, знову сховавшись за кошиками. Меліса лиш здивовано відмітила, що про неї уже ледь не все тут знають, але розпитують так, ніби це якась перевірка. Чи, може, ця Зоряна така балакуча. Ось вона опинилась поруч і знов залопотала: — У нас тут взагалі не важко. Господар із синами не надто вибагливі. Господиня бува прискіпиться до чогось, але на те вона й господиня щоб керувати. Платять добре, не скупляться, тож нема про що жалітися.
— Давно ти їм служиш? — запитала Меліса, приглядаючись до служниці. Вони, певно, були однолітками.
— А роки зо три, — відказала Зоряна, розставляючи скляні банки на поличках. — Тут краще, ніж у таверні. Як господарі вертаються, то я їм готую. Помічниці тільки кожен раз різні, не затримуються на довго. Воно і не дивно. Як господарів нема, то і звільняють всіх з кухні. Шукають дівчата нову роботу, там і лишаються. А ти у нас здалеку? — запитала Зоряна з нестримною цікавістю.
— Так, — відказала Меліса не вдаючись у подробиці. Маркус радив їй не розповідати, що прибула з того боку гір, тож дівчина мусила перевести тему. — А де тут борошно?
— Друга поличка над мийкою.
Зоряна і далі правила теревені й водночас розбирала пакунки, явно втішена компанією Меліси, яка хоч і не мала настрою на розмови, та увесь час слухала й кивала. А час вечері невпинно наближався. Сонце щезало за горами, лишаючи на стінах кухні довгі тіні.
— Де ті служниці? Не самі ж будемо нести їжу.
Меліса тихо пирхнула. Для неї статус служниці вже сам собою був принизливим. Однак деякі слуги примудрилися виділяти більш і менш почесну роботу. Наприклад, розносити їжу — дрібний, а отже не респектабельний обов'язок.
— Як вже пахнуть твої булочки, — протягнула з насолодою Зоряна. — Діставай їх.
— Нехай іще посидять в печі, будуть рум'яніші.
— Ну як знаєш.
За мить до кухні забігла кругленька служниця у сірій спідниці і такого ж кольору очіпку, з якого вибилося пасмо сиво-чорного волосся. Меліса помітила, що в Астурі люди надавали перевагу м'яким плавним формам. Дівчата підмальовували очі, щоб були круглішими, наносили рум'яна на щоки, убиралися в пишні спідниці, а виріз сорочки нагадував глибокий овал. Що ж до зачісок, то це хіба не єдина річ, в якій збігалися думки людських жінок і дальї. В Астурі всі заплітали волосся у коси й збирали їх у пучок чи укладали обручем на голові. Меліса подумки відмітила, що треба навчитися так гарно плести коси.
— Господиня вже сідає за вечерю, — повідомила служниця у сірому вбранні.
— Ми майже закінчили, — відказала Зоряна, витираючи чоло рукавом. — Неси поки хліб і перше.
— Добре, — кивнула жінка й узялася збирати тацю. — А ти новенька?
— Так, я — Меліса.
— Власта.
Меліса усміхнулась їй у відповідь, мимоволі згадавши подругу з Зеленого гаю. Цікаво, як там її Власта. Чи вийшла вже заміж?
— Старію я, — зітхнула служниця, узявши тацю. — А тут ще й господарські сини приїхали.
— Я можу допомогти, — випалила одразу ж Меліса. Почувши про приїзд синів Кадела, вона ледь не підскочила від цікавості.
— Ти не мусиш — насупилась Зоряна.
— Мені і справді не важко, — мовила Меліса, а Власта аж засяяла від радості. Схоже, вона вже встигла втомитися за день.
Вони рушили до вузького проходу зі сходами, що вів із кухні прямо до їдальні. Меліса старанно вдавала ніби не знає куди іти. Зрештою, вона була тут уперше і байдуже, що вже з легкістю могла намалювати схему будинку.
Опинившись в їдальні, дівчина мимоволі ковзнула поглядом кімнатою, подумки відмічаючи, чого бракувало на рисунках Маркуса. В око впали нові фіранки, насиченого зеленого кольору й порцелянові фігурки на полицях. А загалом усе було знайомим: ті самі білі стіни, але вже прикрашені химерними рельєфами та ліпниною, велика люстра зі свічками, що лишалися не запаленими, бо удень в кімнату проникало достатньо світла крізь високе вікно. Навпроти нього стояв довгий стіл, на чолі якого сиділа Стелла із прямою поставою й високо піднятим підборіддям. Праворуч за кілька місць від неї розмістився високий дал. Він саме повісив на спинку стільця ошатний бордовий сюртук і сперся ліктями на стіл. Пасма рудого волосся ковзнули широкими плечима. Обличчя чоловіка зберігало замислений вираз, ніби у думках він продовжував вирішувати якісь важливі питання. На руці зблиснув перстень лорда.
— Як справи у сенаті, Етельстане? — запитала Стелла, одразу розвіявши сумніви Меліси. Перед ними сидів старший син Кадела. — Ходять чутки про підвищення податків на маєтності.
— Це лише чутки, — відмахнувся чоловік, наливаючи у келих воду.
— Що ж, це добре.
Меліса обережно розставила страви на столі, крадькома придивляючись до Етельстана. Він помітно відрізнявся від батька. Мав вузькі очі, широкі брови, тонкі бліді вуста і міцне квадратне підборіддя. Меліса помітила на його руці іще один перстень. Півроку тому Етельстан оголосив про заручини, однак одружуватися не поспішав. Це видавалося дивним, адже старшому синові Кадела вже було більше тридцяти. Хоча, певно, краще не поспішати з одруженням, ніж міняти жінок як батько.
— Які маєш плани на теплу пору? — знову озвалась Стелла, доки Меліса подавала їй тарілку із супом.
— Ще не знаю. Лишуся в місті, доки не залагоджу справи. А потім навідаю матір та давніх приятелів. Пам'ятаєте синів лорда Генрі?
— Так, хороші хлопці, — кивнула жінка, проковтнувши згадку про першу дружину Кадела. Офіційно між ними не було конфлікту. Етельстан виховувався по черзі обома батьками і ріс разом із синами Стелли. Однак їхня розмова видавалася надто сухою.
З коридору почулися кроки. За мить у їдальні опинилося іще двоє далів. На обличчі Стелли розцвіла усмішка, яку може подарувати лише матір, що милується своїми дітьми.
— Смачного, мамо, перепрошую за запізнення, — мовив бадьорим голосом старший з далів, на ходу заправляючи сорочку. Його руде волосся блистіло від вологи. Меліса впізнала в ньому другого сина — Артура.
— Вітання, Стане, — Артур плеснув по плечу старшого брата і сів поруч з ним. Якщо не надто придивлятися, їх можна було назвати двійнятами. Маркус казав, що старші сини Кадела були у хороших відносинах, попри те, що мали різних матерів.
— Як справи у сенаті? — без привітань кинув третій хлопець, що саме схопив булку зі столу і підкидав її в руках, ігноруючи обурений погляд матері.
"Ерік", — подумала Меліса, впізнавши коротку руду чуприну, худе обличчя і жилаву статуру. Четвертий син Кадела був молодшим від Меліси на кілька років. Однак, знаючи, що спадок його не чекає, пішов у військову службу. Улітку він мав нетривалу перерву від навчання.
— Ходімо, — прошепотіла служниця, змушуючи Мелісу покинути їдальню. — Знаю, тобі цікаво, але господарі не люблять коли на них витріщаються.
— Розумію, більше так не буду, — зітхнула Меліса, повертаючись до кухні.
Спостерігаючи за синами Кадела, вона не могла позбутися ядучої цікавості, перемішаною з гірким відчуттям, що нагадувало скалку в серці. Це були сини її батька, її брати. А вона подавала їм вечерю.
Меліса змусила себе заплющити очі і пригадати Зелений гай, родину пекарів, Марка. Це була її справжня сім'я, її дім, а в їдальні, за широким столом лишилися чистокровні дали.
Глибоко видихнувши, вона рушила далі коридором, аж раптом почула різке гупання дверей. Меліса не втрималась від цікавості і озирнулася. Спочатку вона думала, що побачила батька. Але за мить зрозуміла, що цей чоловік дрібніший за статурою. Чорні зміїні очі вп'ялися у неї недоброзичливим поглядом.
— Добридень, шановний дале, — пробелькотіла вона із запізненням.
Чоловік байдуже відвернувся і рушив до вітальні, знімаючи на ходу свій чорний камзол із золотим гербом.
"Ейнар Кадел. Третій син, позашлюбна дитина, — пролунав у думках голос Маркуса: До повноліття виховувався разом із сином володаря клану. Знаючи, що не отримає спадок і титул, почав працювати секретарем, а нещодавно досяг звання посла і заручився з дочкою найбагатшого дала у клані. Щасливчик".
Меліса стала у коридорі мов вкопана. Здавалося, що вона досі відчуває холодний вітерець, який проник у будинок, коли Ейнар відчинив двері.
Навряд чи йому варто було заздрити, але Меліса не могла позбутися жалючих думок. Його матір — дальї, тож він сидить за столом з усіма дітьми Кадела. Її матір — людина, тож вона прислужує їм.
Пальці самі потягнулися до кишені, де був захований подарунок Марка — прикраса для волосся, сплетіння бусин і червоних стрічок. Це була єдина річ, що пов'язувала її з попереднім життям. Меліса додала до неї дві украдених стрічки зі свята богині Мелес. Такою була її доля — красти те, що іншим належало просто так. Тож вона крастиме знову. Але цього разу украде їхній спокій.
