Раді Вас бачити!

Дім Каделів нагадував вулик. Перші рухи — приглушені голоси й шум кроків в крилі прислуги — почалися ще на світанні. Для далів підписання заповіту було не лише формальністю, а й цілою подією в житті родини: визнання законних спадкоємців.

Якби Меліса була звичайною служницею з кухні, то, певно, і не помітила б цього галасу. Прибирання й сервірування столів її зовсім не стосувалась. Однак вона була шпигункою — іграшкою в руках Маркуса, що мала знищити Кадела аби звільнити матір.

Дівчина не зімкнула очей до ранку й тепер міряла кімнату кроками, закусивши губу. Як їй втекти з цієї пастки, якщо непокора коштуватиме життя матері? Маркус добре знав, що робить.

Меліса зупинилася перед вікном, стиснувши руками край стола. Сонце вже здійнялось високо в небі, повітря густішало, обіцяючи спеку. Вона вже мала б бути на кухні, та досі не могла змусити себе вийти з кімнати, ніби ці тонкі стіни врятували б її від небезпеки.

У двері постукали. Меліса мимоволі здригнулась, та все ж відчинила. У коридорі на неї чекала Власта.

— Зоряна послала по тебе, — сказала служниця й обвела дівчину уважним поглядом. — Ти проспала чи, може, нездужаєш? Якась бліда сьогодні.

— Я захворіла, — відказала одразу ж Меліса, хапаючись за можливість. Сьогодні їй треба зосередитись на інших справах. А потім вона піде з цього дому і вже точно не повернеться на кухню.

— А що ж сталося? — насупилась Власта.

— Отруїлась чимось, — зітхнула Меліса й приклала руку до живота. — Всю ніч не спала, ще й, здається жар почався.

— Ой людоньки, — зойкнула служниця, сплеснувши руками. — Я зараз повернуся, принесу тобі відвар. А, коли вся ця біганина з приготуваннями закінчиться, проведу тебе до лікаря. Це ж не жарти.

Меліса ледь стримала усмішку. Власта розчервонілася від хвилювання й побігла до кухні набагато швидше, ніж коли виконувала доручення Зоряни. Най вона не була найкращою служницею, однак мала добре серце і наївну вдачу.

Дівчина повернулась до кімнати й упала на ліжко. Вона справді почувала себе хворою. Усе тіло охопила втома й нервове тремтіння, а в шлунку ніби застиг холодний камінь. Що вона робитиме, коли опиниться в кабінеті?

Власта повернулася із гарячим відваром, що нагадував перетертий болотний мох, залитий кип’ятком, а від терпкого запаху сльозилися очі. І з чого ж зварили цю гидоту?

— Пий, дитино. На смак не дуже, але швидко поставить тебе на ноги, — мовила Власта турботливим голосом.

Меліса зробила маленький ковток і ледве змусила себе проковтнути солоно-гостре щось із бридотним присмаком несвіжої зелені. Після такого вона дійсно може отруїтися. Однак страждання було того варте, бо Власта аж просяяла і врешті пішла на кухню своєю звичною неспішною ходою.

***

Маленький годинник, подарований колись Ізевелем, показував дванадцяту, тож Меліса рушила до господарського крила. Що б там Власта не кинула у те зілля, воно справді їй допомогло. В голові проясніло, а серце вже не калатало у вухах від хвилювання. Шкода, що не вдасться подякувати добрій служниці.

Меліса прослизнула в безлюдний коридор, де могла хоч на мить перевести подих. Повсюди носилися слуги, перетворюючи дім на шалений мурашник. Кілька разів покоївки спиняли дівчину, та вона впевнено відказувала, що Зоряна послала її до господині, щоб уточнити сьогоднішнє меню. Заклопотані слуги мовчки кивали й поверталися до своїх справ, яких було чимало. Стелла сьогодні шаленіла так, ніби влаштовувала справжній бал. 

Алістер Кадел не приймав участі в організації свята. Меліса й гадки не мала де він, і не надто цим переймалася. Аби він був достатньо далеко, щоб вона встигла утекти. 

Опинившись перед дверима кабінету, дівчина застигла , відчуваючи нову хвилю тремтіння, що охопила її тіло. Тонка голка ледь не випала зі спітнілих долонь, коли вона проколола шкіру на зап'ясті. Миттєвий біль, холодний доторк дерева, і ось — двері відчиняються перед нею, впускаючи до середини. 

Перше, що впало в око, стос документів на столі, напевно, приготованих для нотаріусів. Меліса навіть не стала зазирати туди, натомість вона зачинила двері й кинулась до масивного годинника, що ніби засуджував її, відміряючи секунди дзвінким цокотом, значно повільніше від гучних ударів її серця.

Меліса витерла долоні фартухом і обережно пересунула годинну стрілку на дванадцять, а хвилинну — на шість. На якусь мить вона застигла, не певна, що робити із секундною стрілкою. У записці було лише дві цифри, та й секунди не затримуються на місці. Немає сенсу їх виставляти. 

Придивившись до довгої стрілки, Меліса помітила, що її кінчик гострий мов голка, тож дівчина без вагань підставила палець — і в ту ж мить пролунало глухе клацання. Товста стінка металевого корпусу опустилась перед нею з тонким скрипом. 

— Боги всемогутні, — видихнула дівчина, витягаючи зі сховку кіпу паперів, складених у шкіряну теку. Те, що вони так довго шукали увесь цей час, опинилося у неї в руках. Це була зброя здатна знищити Алістера Кадела. 

Меліса знала, що мусить тікати з дому аби якнайшвидше віддати теку Маркусу. Та руки самі потягнулись до кіпи листів, списаних акуратним тонким почерком. Подекуди траплялися друковані матеріали, що, певно, походили зі спаленої друкарні. Це єдине, що дівчина змогла зрозуміти, бо решта імен й лічб, що траплялися в листах, нічого їй не сказали б. Вона швидко перегорнула папку до кінця й знайшла дещо зовсім несподіване. 

Тремтячими пальцями Меліса торкнулася чорно-білого рисунку, з якого на неї дивилась власна матір. А поруч лежала засушена ромашка — її улюблена квітка. 

Намальована жінка видавалась щасливою. Світлі пасма розвів вітер, а у великих очах сяяли пустотливі іскри. Такою була колись була Дана-травниця. Такою пам'ятав її Кадел. 

Меліса закусила губу, стримуючи сльози. Один рисунок вирвав з її серця ураган спогадів. Невже цей дал — лорд із чистокровного роду, не забув про своє кохання, заховавши його разом зі своїми найстрашнішими таємницями? Якщо це так, він міг би їй допомогти. 

Меліса підвелася, витираючи сльози. Вона не могла віддати цю теку Маркусу — най він під землю провалився б. Ні, вона мусить поговорити із Алістером Каделом. Знову. Якщо вже вибирати між підступним брехуном і чоловіком, що досі беріг спогади про її матір — відповідь була очевидна. А в разі чого вона ще встигне передати теку Маркусу. Тільки треба її заховати. 

Дівчина схопила знайдені папери і вільною рукою відчинила двері, та так і закляла на місці, стикнувшись лицем до лиця із Стеллою. Хижий блиск зміїних очей не віщував нічого доброго. Не встигла дівчина й кліпнути, як дружина Кадела штовхнула її назад із силою, якої годі сподіватися від тендітної жінки. 

— А Маркус таки мав рацію щодо тебе, — протягнула вона з єхидною усмішкою. — Придалася донька людської шльондри. 

Меліса схопилася на ноги, однак і цього разу вона не змогла навіть рота розтулити, як одним змахом руки Стелла всадовила її назад. 

"Магія повітря", — з подивом відзначила дівчина, та наразі це не мало значення. Поява Стелли збила її з пантелику, однак дівчина почала складати уламки докупи. Слова Ніко, дивна поведінка дружини Кадела, третій учасник справи, що допоміг відволікти Еріка — усе співпало. То ось хто насправді стояв за цими інтригами. Цікаво тільки навіщо цій жінці вбивати власного чоловіка? Невже хотіла помститися за зраду? 

Стелла тим часом роззиралась довкола. Її погляд спинився на годиннику з відхиленою стінкою, тоді зміїні очі повернулися до Меліси й до теки. 

— Ні!

Дівчина схопила папери й хотіла втекти. Стелла лише розсміялась, а за мить повітря стало густим, хоч ножем ніж. Меліса схопилась за горло, переборюючи пекучий біль, що затуманював розум. Тека випала з її рук. 

— Ось так вже краще, — мовила Стелла й одразу ж забрала свою здобич. На щастя, вона відпустила магію, і Меліса вдихнула повні груди повітря. Ця жінка була значно небезпечніша, ніж здавалась на перший погляд. 

— Навіщо це вам? — запитала Меліса, займаючи більш зручне положення. Вона мусить вийти звідси живою, а для цього доведеться захищатися. 

— Я не звітуватиму перед людським байстрям, — процідила Стелла й знову збиралась звести руку, та, перш ніж вона це зробила, шкіряна тека спалахнула полум'ям, що одразу ж перекинулось на шовкову сукню. 

Вона закричала подібно до пораненого звіра й спрямувала свою магію на те, щоб погасити вогонь. Меліса без зволікань кинулась бігти пустим коридором. Шалений порив вітру наздогнав її посередині й штовхнув у стіну так швидко, що дівчина ледь встигла виставити руки, закриваючи голову. 

Світ потьмянів від спалаху болю в усьому тілі. Меліса спробувала підвестись, та про це годі було й думати. Божевільна дружина Кадела наближалась до неї багряною тінню, що несла із собою сморід пожежі. Наївно було б сподіватися на її милість, тож Меліса зібралась із силами, готова ударити знову. Серце ледь не вилітало з грудей, а тіло пройнялося хвилею жару. Ні, вона не дозволить цій жінці перемогти.

З іншого кінця коридору долинули кроки, змушуючи їх обох завмерти. Меліса врешті змогла сісти. До них наближалась група поважних далів на чолі з Алістером Каделом. 

— Що тут сталося? — запитав він. 

***

Алістер Кадел мав напружений ранок. Підписання заповіту вимагало стільки часу й документів, що він не раз думав кинути цю затію, але, як людина відповідальна, взявся довести цю справу до кінця. 

З моменту його повернення до Астуру нотаріус надсилав йому кіпи листів і звернень, як от надати повний звіт своїх прибутків з торгівлі за останні десять років, представити повний родовід живих членів сім'ї аби переконатися у відсутності інших спадкоємців; чи, на приклад, намалювати докладні плани нерухомості, що знаходилась в його власності. 

Почасти складність цієї процедури пояснювалась бурхливим минулим Кадела. Старший нотаріус хотів переконатися у відсутності позашлюбних дітей, окрім Ейнара, і виявити незареєстровані джерела прибутку, які, звісно ж, у Кадела були. 

І от нарешті ця морока мала скінчитися, а з нею й вічні скарги Стелли, що поспішала побачити заповіт так, ніби чекала смерті свого чоловіка. Невже вона боялась, що Кадел розподілить спадок несправедливо? Навіть якби він мав такий намір, закони клану не дозволили б йому цього зробити. Етельстан й Артур розділять усе майно та гроші. Єдина перевага заповіту — офіційне засвідчення спадкоємців. Якщо він, Алістер, зробить це зараз, його синам вже не доведеться морочити собі голову нескінченними документами й перевірками. Але хай вже дружина тішиться, коли їй так кортить.

Коли годинник пробив дванадцяту Алістер вже стояв надворі в очікуванні нотаріуса з його помічниками. Вони розташувались в одній із віталень, обмінюючись пустими фразами, поки служниці готували каву. Лорд Кадел відчув знайоме поколювання, подібне до легкого опіку, що свідчило про чиюсь присутність в його кабінеті. Та він не надав цьому значення. Напевно, Етельстан зайшов забрати кіпу документів, яку вони збирали протягом місяця. Та й чого йому боятися? Його таємниці надійно сховані, а решта не має значення. 

— Лорде Кадел, для початку ми хотіли б уточнити декілька моментів, — мовив нотаріус.

Кадел змусив себе зобразити привітну усмішку, хоча в душі котрий раз прокляв всю цю справу. Які ще їм потрібні уточнення? Його старші сини з'явилися саме вчасно — обоє без документів, що змусило Алістера Кадела нервуватися. Хто ж тоді в його кабінеті? Невже знову Ерік? Останнім часом цей хлопчисько навмисне провокував сварки. Не сиділось йому спокійною. "Зрештою, як і мені в його віці", — подумки всміхнувся Кадел і повернувся до нотаріуса, викинувши з голови зайві думки. 

Щоправда їхня розмова тривала недовго. Пронизливий вереск перебив їх на третьому запитанні, що стосувалося чи то далекої кузини, чи якогось іще родича — лорд Кадел вже точно не пригадував. Він схопився на ноги й одразу ж рушив до кабінету, лаючись через власну необачність. Таки варто було перевірити що там. 

Його старші сини й нотаріус із помічником простували за ним. З горішніх кімнат збігли Ейнар та Ерік. Їхня процесія спинилась перед дивною сценою: Стелла, невідь-чому чорна й обсмалена, схилилась над рудоволосою служницею, яка, варто відмітити, теж була не в найкращому стані. 

Кадел одразу ж впізнав у ній Мелісу — дівчину, що віднедавна працювала в їхньому домі, і, він ладен був заприсягтися, що саме її бачив у маєтку Кавері на свято Мелес. Це була донька Дани. 

Хоча Алістер визнавав, що міг помилитися. Уже не вперше йому ввижалась примарна присутність жінки, яку він кохав попри всі заборони. 

— Що тут сталося? — зрештою вимовив він. 

***

— Мамо.

Меліса побачила, як Артур та Ерік майже одночасно опинились біля Стелли. Зміїні очі розширилися від подиву й тривоги. 

— Що це таке? — запитав Ерік, киваючи на рештки теки, які Стелла досі тримала в руках. 

— Звідки це в тебе? — запитав Кадел. Його обличчя побіліло, та голос лишився твердим. 

— Це все через цю людську дівку! — прошипіла Стелла. — Викиньте її звідси! Негайно!

Усі погляди знову звернулись до Меліси. 

— Я — дальї. Принаймні наполовину, — мовила вона і, ладна була заприсягтися, почула, як скрипнули стиснуті зуби Стелли. 

До людей можна ставитися як заманеться, але дальї вони мусять поважати. Най перевіряють її кров, коли хочуть. Меліса більше не ховатиметься. 

— Хто ти така? — запитав Етельстан, що стояв поруч із білим як крейда Каделом. Дві пари зміїних очей ковзали її рисами, ніби намагалися розгадати якусь загадку. Етельстан запитав знову: — Якщо ти справді дальї, то назви своє ім'я та рід. 

Меліса закусила губу. Якщо вона скаже правду, чи не спробують її брати завершити те, що почала їхня матір.

— Вона бреше! — верескнула Стелла. Від бездоганного образу лишився тільки попіл. Кучеряве волосся спадало їй на обличчя брудними пасмами, сукня перетворилась на лахміття, а обличчя скривилось у відразі. Лише в голосі промайнули нотки страху. 

Що ж, дружина Кадела не лишала їй вибору. 

— Мене звати Меліса, — видихнула дівчина і змусила себе вимовити останню фразу: — Меліса Кадел. 

Опалена тека упала на підлогу з дзвінким ляскотом, і одразу ж по тому запанувала мертва тиша. Меліса опустила очі та все одно відчувала на собі вражені погляди далів. 

— Це що, якась бідна родичка, про яку я не знаю? — озвався Артур. Тепер увага сім'ї змістилась до нього. І до Алістера Кадела, що зрештою відповів:

— Це моя донька. 

Його голос звучав тихо і безбарвно, залишаючи Мелісу в сумнівах та здогадках. Вона не могла підвести очі й подивитися батькові в обличчя. Раптовий недоречний сором охопив її тіло хвилею жару. Кого побачив перед собою Алістер Кадел? Побиту й зіщулену служницю? Брехунку? Доньку людської шльондри, як сказала Стелла? Від такого він точно не буде в захваті. 

— Батько, що відбувається? — отямився Етельстан, та його грубо перервав сміх Стелли. 

— Боги свідки, я знала, що так буде. 

І, доки сини перезирались між собою в пошуках відповіді, з-за їхніх спин вийшов поважний дал із паперами. 

— Лорде Кадел, — звернувся він до Алістера. — Перепрошую, та я не можу підписати заповіт, якщо у вас є донька. Закони клану велять...

— Я знаю, — обірвав його Кадел. — Перенесіть зустріч. Зараз я мушу подбати про інші справи. 

І, сказавши це, він повернувся до дружини, що заливалась істеричним сміхом. 

— Я знала, що ти визнаєш її, — видихнула вона й тицьнула пальцем в бік Меліси. — Як визнав сина своєї коханки. Я терпіла це стільки часу, бо знала, що мій син матиме гідне майбутнє. А ти забрав у нього все!

Голос жінки зірвався на крик. І лише тоді Меліса врешті збагнула, у чому була суть цих інтриг. Стелла хотіла, щоб Кадел відписав своє майно синам, а тоді помер, не дізнавшись про доньку. Бо ж за законами клану майно поділяється між старшим сином і старшою донькою. А вона — Меліса — старша донька!

Їй раптом захотілося засміятися, але сил на це бракувало. Дівчина підвелася, тримаючись за стіну. Здається, все не так погано, принаймні вона може ходити. 

— Ти, — процідив другий син Кадела. Меліса підвела голову й зустрілась із палючим поглядом, сповненим ненависті. 

"Це ж він позбудеться спадку через мене", — подумала вона й тільки встигла помітити, як Артур здійняв руку. 

Цього разу вона не відчула біль. Лише провалилась у пітьму.