Раді Вас бачити!

Птаха можна спіймати, але чи можна зробити, щоб клітка була йому приємнішою за вільне повітря?

Лессінг

Глава 1

Птаха можна спіймати, але чи можна зробити, щоб клітка була йому приємнішою за вільне повітря?

Лессінг

Світ був розділений на чотири частини: Вогняний Схід, Червоний Захід, Велика Північ та Прекрасний Південь. Сікліція знаходилася в східній частині Прекрасного Півдня. Це було невелике, але багате містечко. Мальовничі будиночки ховалися під яскравими дахами, потопаючи в пишній зелені садів. Виноградники купалися в щирому сонці, а ліси кишіли дичиною, І море... Його блакитні хвилі приносили до сповненого галасу порту безліч торговельних суден. 

Стояла рання осінь, тепла й лагідна. Алія вранці вирушила до крамниці, щоб купити спецій і трохи риби. Вітчим понад місяць перебував у столиці по торгівельним справам, слід було очікувати його швидкої появи. Такої небажаної. Дівчина швидо впоралася з купівлею та маючи трохи вільного часу вирішила пройтися до берега, щоб поплавати. Пройшовши дві милі в бік пагорбів, Алія спустилася до моря кам'янистим схилом, що густо поріс травою та чагарником. Затишна затока зустріла привітно, тут вона бувала, коли випадали рідкісні години відпочинку. Сховавши в тіні між камінням ринковий згорток, дівчина скинула легку сукню, і весело сміючись, помчала до води. Наплававшись досхочу, Алія швидко вдягнулася та сіла в тіні валуна, без постпіху розплітаючи важкі коси і не помітила, як заснула, дивлячись на безмежний простір моря.

 Крізь завісу сонного марева, що ставало дедалі тоншим долинав гучний шум, гортанний говір, кроки, брязкіт зброї. Повільно піднявши важкі повіки, дівчина зіштовхнулася з крижаними блакитними очима. Незнайомець пильно й мовчки роздивлявся її, Алія лише злякано мовчала. Він був дуже високим, світле волосся торкалося плечей, могутній торс обтягував шкіряний жилет одягнений на темно-синю широрукавну сорочку. Міцні стегна щільно обтягували зшиті з добротної тканини штани. Погляд Алії зупинився на довгому важкому мечі, надійно закріпленому на поясі. Дівчину вразила здогадка – саме так одягалися воїни Півночі... Всупереч теплому дню тіло раптово скували крижаний страх... Вона повільно піднялася на ноги, щоб не почуватися геть беззахисною перед чужинцем, та роззирнулася: весь берег був заповнений чоловіками, озброєних мечами та сокирами. Північники. Їх так багато... Безліч кораблів похитувались на хвилях. Це не торгівельні судна, а сумнозвісні ящеррани – бойові кораблі Великої Півночі, довгі, міцні та стійкі. Кожен такий корабель вміщував у себе до сімдесяти воїнів. На кожному ящеррані був свій вахнут. 

Алія ще не встигла й зойкнути, як чужинець, різко нахилившись, смикнув дівчину до себе. Схопивши величезною долонею довгі коси, він притягнув ніжне обличчя до свого хижо вдивляючись в її очі. Він принюхався, наче звір і раптом здригнувся... Алія завмерла, вдивляючись у потемнілі очі опівнічника і враз схаменувшись, почала вириватися. 

– Цссс, не смикайся, – зашипів той, – ти йти зі мною на корабель. 

Чужинець розмовляв ламаною південною, з акцентом, але цілком зрозуміло. 

– Послухай... – перемагаючи страх почала пояснювати дівчина, – я не можу з тобою піти, я живу тут, розумієш? Дивись, там мій дім, – вона вказала рукою на місто. 

- Твій дім буде там, де я скажу, – жорстко відповів чоловік, не відриваючи очей від дівочого обличчя. 

– Відпусти мене, прошу, – благала Алія. – Ти не можеш так зі мною вчинити, я – вільна людина. 

– Ти плисти зі мною, – непохитна відповідь. 

– Ні ! - дівчина сама злякалась своєї зухвалої впертості. 

Воїн здивовано підняв темну брову, криво посміхнувся та мовчки закинувши полонянку на широчезне плече, легким кроком рушив до судна. 

Можливо, це ще сон, їй сниться кошмар і вона не може прокинутися? Алія завмерла, не вірячи тому, що відбувалося, із люттю дикої кішки вона почала дряпатися й бити по кам'яній спині чоловіка. Той струсонув її та відчутно приклався долонею до сідничкам, що сороміцьки стирчали догори. Дівчина скрикнула, відразу почувся веселий свист, регіт та жарти чоловіків. Алія зчепила зуби, щоб вона зараз не робила, як би не пручалася – нічого не допоможе. Лише розлютиться чужинець та потішаться його одноплемінники. 

Занісши свою ношу на корабель, воїн скинув її на палубу. 

– Олаф, відповідаєш за мою полонянку доки я не повернуся. Очей не зводити, – звернувся викрадач до бородатого здорованя. 

– Так, вахнут* Хаук, – шанобливо кивнув той. 

Проживаючи у портовому місті Алія досить добре розуміла мови Континентів і розібрала про що говорять північники. 

– Ти не можеш так вчинити зі мною, я не рабиня і не твоя власність! – сміливо сказала Алія. 

– Тепер це лише мені вирішувати, дівчино, ким ти маєш бути, – він зухвало посміхнувся, дивлячись у темно-сині очі, що саме спалахували блискавками. 

– Я "не бути" тобі ніким і ніколи, у мене є дім і мене шукатимуть! – вигукнула бранка чужоземцю, що вже йшов на сушу. Вона скаженіла в залізних руках бороданя. 

– Гаряче дівчисько, га? – вишкірився той, кого називали Олаф. 

Хаук лише гмикнув, але не озирнувся. Олаф розуміє його з півслова та за будь що виконає наказ. 

*

Північники організовано та швидко підіймалися до міста, залишивши небагато наглядачів на кораблях і Алія раптом усвідомила, що у сікліційців немає шансу. Ніякого. Жодного. 

Велика Північ мала сильну армію та найкращих воїнів. Високі та міцні, неймовірно витривалі, в бою вони миттєво змінювалися – ставали Іншими. І сила їх робилася звірячою, зростаючи багаторазово. У простої людини не було шансів вижити, протистоячи Іншому. Алії взнала це від матері коли була ще малим дівчиськом. Але всі розповіді тоді сприймалися, як казки. Лише подорослішавши, Алія дізналася, що це не фантазії й не вигадки. 

Минуло небагато часу і охоплена жахом дівчина почула далекий шум бою, де не де запалали будинки, здійнявся у небо чорний дим. Вона немов приросла до палуби, не мала сили зрушити з місця, не могла заплющити очі. "Ні, ні, цього не може бути, не може бути" шепотіла відчайдушно та з недовірою. Але це відбувалося. Алія більше не мала дому. Навіть такого, де її не любили. 

Коли на море почав сходити вечір, забарвлюючи все в криваво-червоний колір, до берега почали поверталися воїни: злипле від поту волосся, забризкані кров'ю обличчя та одяг – вони задоволено сміялися, несучи награбоване та ведучи пов'язаних рабів. Завантаживши на ящеррани все добро, чужинці не поспішаючи відпливли від берегів колись красивої Сікліціі. Це було сьоме й цьогоріч останнє місто Прекрасного Півдня, зруйноване ними. 

Хаук ходив по палубі, віддаючи накази команді, допомагаючи носити здобич та заганяючи рабів у трюми. На все пішло чимало часу. Стало зовсім темно. Чоловік якраз мився, стираючи піт й чужу кров з тіла, коли до нього підійшов Олаф. 

– Чого тобі? – буркнув командуючий.

– Вахнут, наглядачів я виставив, двадцять шість веслярів залишив на веслах. 

– Добре, – коротко кивнув воїн – решті відпочивати. 

Олаф не йшов. 

– Щось ще? – запитав невдоволено Хаук. 

– Пане, та дівчина все ще на палубі, я прив'язав її, щоб за борт не стрибнула. 

– Зрозуміло, Олафе, добре, йди. 

Хаук не забував ні на мить про свою особливу полонянку. Зійшовши сьогодні вранці одним з перших на пустельний берег, він випадково натрапив на вальміду*, що мирно спала в тіні каміння. Чоловік був вражений незвичайною красою дівчини. Коли вона вперше підняла на нього свої очі, Хаук забув, як дихати... Він ніколи не бачив таких очей... Лисячі, вони вабили своєю синню, настільки темною, що на мить здалися чорними. 

Вахнут йшов по палубі. Він втягнув носом повітря, одразу відчувши де вона і, не поспішаючи, попрямував у той бік. Ніч чи день - без різниці, Інші бачили однаково добре. Маленька фігурка самотньо сиділа на кормі, підтягнувши коліна та втомлено поклавши на них голову. Хаук зупинився перед нею, але дівчина не ворухнулася. 

– Ти не спиш, я знати, – він почув яким частим стало її серцебиття. 

– Чого тобі, чужинцю? – запитала тихо бранка. 

Чоловік присів навпочіпки, швидко відв'язав мотузку та підняв невільницю на ноги. 

– Дівчино, ти йти зі мною. 

У Алії не залишилося сил чинити опір. Та й що це дасть? Дівчина втомлено кивнула й поплелася за північником. 

*Вальміда - невимовно прекрасна жінка, що зваблює своїми принадами чоловіків і ті забувають себе самих.

* Вахнут - командувач військом на суші та на морі.

* Ящерран - військовий корабель північних воїнів.