Раді Вас бачити!

Наступного дня прокинулась від гуркоту з вулиці. Він був такий самий, як коли вчора їхала додому, але набагато сильніше. Потім почувся шум, наче хтось великий упав на землю. Я дуже злякалася. 

Встала та подивилась у вікно. Спочатку нічого незвичайного не побачила, поки не поглянула на город… На моїй викопаній картоплі лежав чоловік! Прокляття! Це ще що таке?

Хвиля страху накрила ще сильніше. Хто це? Як він перетнув бар'єр? Раптом це хтось від батька чи герцога прийшов за мною?

Він лежав і не рухався. Вбився об картоплю чи що? Як він взагалі на неї звалився? Звідки? Помідори мої розчавив, мабуть. Треба йти дивитись та якось випхати з мого подвір'я геть. 

Я одяглася і вийшла надвір, взявши в сараї лопату для захисту. Ну хоч чимось зможу спробувати відбитись, раптом що.

Тихо підійшла ближче до чоловіка, він так і не рухався, лише було видно, як грудна клітка дуже повільно піднімається та опускається. Значить, живий. Добре це чи погано, зрозуміти поки не можу.

Він був кремезний, я таких ще не бачила. Десь під два метри. Світле, коротке, трохи хвилясте волосся, широкі плечі та сильні руки. Навіть крізь одяг було видно натреновані м’язи. 

Одяг, до речі, теж дивний, у нас такого чоловіки не носять. Шкіряна коричнева куртка, яка в деяких місцях роздерта, колись біла сорочка, зараз повністю забруднена кров’ю. Чорні шкіряні штани, які були заправлені у високі чоботи, теж подерті.

Обличчя було розбите до крові, в величезних синцях під очима. Він поранений, наче з кимось бився щойно. Я викинула у бік лопату та кинулась до чоловіка, мій інстинкт цілителя переміг інстинкт самозбереження.

Приклала руку до його шиї, серце билось, але повільно. Біля серця побачила колоту рану, наче від кинджала, на животі була така сама. Він стікав кров'ю. Халепа! Якщо не поквапитись, то може померти. 

Направила свою магію, щоб зупинити кровотечу і загоїти ці рани, бо вони були найнебезпечніші. Біле сяйво розгорнуло мої руки й почало входити в тіло чоловіка. 

Через кілька хвилин рана затягнулася. Можна тепер спробувати перетягти до лікувальної кімнати, щоб оглянути повністю. Треба рятувати негайно, потім буду з’ясовувати, хто це і чи загрожує він мені.

Повернулась до будинку за ковдрою, з допомогою якої, зможу перемістити його.

– Ось і мій перший пацієнт, буду тренуватись на ньому, — істерично хіхікнула я.

Він був дуже важкий, ледь перекинула його на ковдру, щоб потягти в будинок. На сходах було ще важче. Щоб не покалічити його остаточно, знайшла дошки та поклала їх на сходи гіркою, так і затягла до кімнати.

– Ну і як тебе на ліжко підняти? Чим тебе годували, велетню? — поставив руки в боки, запитала я.

Звісно, мені ніхто не відповів, тож почала перетягувати його з підлоги на ліжко. Це було важко, ледь живота не надірвала, але на ліжко затягла. 

Сил вже було мало, а ще лікувати треба. Хвилину постояла, щоб перестали тремтіти руки. Потім приклала одну до голови, а другу на серце й почала вливати магію, щоб зцілювала всі пошкодження. Їх було вдосталь! Не кожен після такого зможе дихати, отже, сильний! Це добре! Повинен вижити. Не хотілось би, щоб перший мій пацієнт одразу помер у мене на руках.

Магія йшла повільно, іноді навіть зупинялась, наче його тіло не сприймало її. Досвіду у мене немає, але я багато читала, як лікувати, тому впевнена, що так не повинно бути. Може я щось роблю не так, чи на ньому якийсь захист стоїть?

Цілу годину вливала в нього свою магію, руки тремтіли, вся мокра від поту, голова боліла від напруження. Коли дочекалась нормального серцебиття та загоєння найстрашніших ран – зупинилась.

– На сьогодні все. Якщо не виживеш, то хоч не так совість гризти буде. Я хоча б спробувала допомогти, тепер справа за тобою.

Після чого допленталась до своєї кімнати, взяла нічну сорочку та пішла у свій улюблений ставок купатися.

Я часто в ньому плаваю, особливо після важкої роботи в городі. Мені здається, що він теж зачарований. Після нього відчуваєш себе наче заново народився. Тіло перестає боліти, шкіра загоюється та стає гладенькою, мов у дитини. Залізла туди та не вилазила, доки не почала почувати себе краще. Вийшла з води, витерлась рушником та одягла сорочку.

Мені прийшла ідея спробувати помити свого гостя цією водою, може і йому краще стане. Дотягти його сюди не зможу однозначно, то хоч спробую помити на ліжку. Набрала повне відро води та понесла до чоловіка.

Він досі був непритомний, але вже не такий блідий, наскільки це можливо роздивитися крізь кров, та дихає нормально.

Взяла рушник, який змочила водою й почала витирати обличчя. Рани були глибокі, але після мого лікування, вони затягнулися. Вода ще більше їх загоїла. Тепер добре було видно, як виглядає цей велетень. Обличчя було дуже гарне: густі світлі брови, довгі чорні вії, ніс прямий та пухкі губи, до яких дуже хотілось доторкнутися. Ну, що я і зробила... Такі м’які... 

Магія дивно чином реагувала на нього, відчувалося якесь незрозуміле тяжіння. Що це зі мною? Зовсім голову поплавило після виснаження? Може після вливання утворився якийсь зв'язок? Згодом треба пошукати інформацію у книжках, раптом знайду пояснення. Прибрала руку та продовжила мити шию.

– Вибач, але тебе треба роздягнути, ти весь у крові. Не хвилюйся, штани знімати не буду, — тихо засміялась я.

Зняла куртку та порвала сорочку, від неї все одно нічого живого не лишилось. Тіло вражало своєю красою. Він наче Бог. Такого гарного чоловіка ніде не бачила, навіть Андре з ним поряд не стояв. Стільки міцних м’язів... 

Я обтерла кожен сантиметр верхньої частини тіла, кожну виямку та шрам. Цікаво, а нижня половина така ж прекрасна? Може треба помити і там? 

Поки натерла живіт, вся розчервонілась від сороміцьких думок. Вперше таке відчуваю. З Андре у мене не було жодного разу такого в думках. Навіть коли він мене поцілував, я не відчувала нічого, крім зніяковіння і розгубленості. А з цим незнайомим чоловіком, відчуваю себе наче кішка навесні. Треба завершувати це катування та лягати спати.

Накрила його ковдрою, залишила один магічний ліхтарик та стакан води, на випадок, якщо прокинеться вночі, та побігла спати. День був надто важкий, треба відпочити, щоб дурня в голову не лізла.