Раді Вас бачити!

Тея

Вранці розбудив шум, який лунав з першого поверху. Одразу з’явився страх, що Сему стало погано, і він, можливо, упав. Швидко накинула на себе халат та побігла донизу. Шум і лайка доносилися з кухні все гучніше. Я відчинила двері й застигла від шоку. Біля столу для готування стояв ошелешений Сем, весь вимазаний борошном, а в руках тримав миску.

– Що ти робиш? — запитала я, ледь стримуючи сміх.

– Сніданок. Як виявилося, я не вмію готувати зовсім або теж забув, — наче нашкодивша дитина, відповів він.

Я все ж не втрималась, засміялася до сліз. Він на мене спокійно дивився, чекаючи, поки я заспокоюсь. Витерла сльози з очей та підійшла ближче, побачила в мисці шкаралупу від яєць, самі яйця, кропива і сира неочищена картопля, порізана кружечками. Я знову почала реготати.

– Ну годі сміятися над хворою людиною, ти ж мій цілитель, знаєш, що моя голова порожня! Я хотів хоч чимось віддячити за твою турботу, — ніяково усміхнувся він, відставивши вбік миску.

– Я дам тобі інше завдання, коли повністю відновишся, — заспокоївшись, відповіла йому, – Давай краще я, а ти йди відмийся від борошна, заразом, ще трохи ставок тебе підлікує. Може, згадаєш, що яєчню з кропивою та сирою картоплею не їдять. Хіхікнувши, я забрала миску та вилила все у відро для сміття.

– Добре, вибач за це, — сумно сказав Сем.

Я на нього поглянула та щиро усміхнулась:

– Не вибачайся, мені дійсно приємно, що ти хотів потурбуватись про мене. Просто не очікувала побачити у себе на кухні велетня в борошні та яйцях. 

Я махнула рукою, щоб за допомогою магії очистити його одяг, бо переодягатися йому поки нема в що, а витрачати магію, щоб очистити його красиве личко не стала, бо вона ще потрібна для зцілення.

– Нічого собі. Ти й таке вмієш? — здивовано запитав Сем.

– Я багато що вмію, потім розкажу та покажу, — відповіла йому й почала готувати сніданок.

– Гаразд, я швидко, може, чимось ще допоможу, — сказав він та побіг на двір.

Я приготувала яєчню з м’ясом та сиром, зробила трав'яний відновлюючий чай, на десерт дістала шоколадні тістечка, які берегла на зустріч із сестрами Андре. Потім інші куплю.

Тільки зараз зрозуміла, що кілька днів взагалі не згадувала про Андре. Всі думки були про Сема. Ще до зустрічі з ним інколи думала, що зможу згодом покохати Андре й буду готова відповісти взаємністю, але тепер розумію, що почуття не з’явиться. 

Зустріч з Семом прямий доказ – почуття або з’являються майже одразу, або не з'являються взагалі. Андре ще зустріне дівчину своєї мрії, можливо, йому навіть пощастить знайти її у столиці. Не хочу, щоб він страждав через мене. Він хороший хлопець, який заслуговує бути щасливим, а я йому не зможу цього щастя надати.

З роздумів мене вивів звук кроків, що наближалися до кухні. Сем зайшов з вологим, вже чистим волоссям. Я не втрималась й підсушила їх магією. На що він здивовано підняв брови.

– Чим допомогти, моя чарівнице? — мило усміхнувшись, спитав він. Мене охопило легким тремтінням від слова “моя”. Як же воно гармонічно звучить з його пухких вуст. Ой, щось мене не туди несе…

– Ось, неси ці тарілки до столу, а я візьму чай із тістечками, — винирнувши із мрійливого стану, відповіла йому. Взявши все в руки – понесла до столу слідом за ним.

Спочатку ми їли мовчки. Кожен літав у своїх думках, але не довго, мені подобається чути його голос.

– Після сніданку я ще спробую влити в тебе магію. Думаю, так робитиму, поки не згадаєш хоч щось. Потім можна буде знайти цілителя з досвідом, бо я тільки початківець. Моя магія цілителя з’явилася нещодавно, я тільки вчуся нею користуватися, мабуть, по цій причині ти досі нічого не згадав, — порушила я тишу, ділячись своїми планами.

– Не треба іншого цілителя, тренуйся на мені! Я обов'язково все згадаю, але лише з твоєю допомогою. Раптом інші цілителі будуть не такі дбайливі, як ти? Ще нагодують мене якимось відваром із зелених жаб, — м’яко засміявся Сем, – Краще розкажи про себе ще щось? Мені цікаво дізнатися про тебе більше.

Я здивовано подивилась на нього. Я йому цікава? Це було приємно чути, тож, із задоволенням розповіла про своє життя в селі, замовчуючи причину приїзду сюди. 

Хоч небезпеки я від нього не відчуваю, але це може бути лише доти, доки не відновить пам’ять. Раптом він від герцога? Повністю довіряти йому не стану. Може згодом щось зміниться… Він слухав уважно, із захопленням, особливо коли розповідала про свої успіхи в зіллєварстві.

– Це тому в тебе руки квітами пахнуть? — запитав він. А я не очікувала такого питання, розчервонілась мов помідор, згадуючи його поцілунок на руці.

– Мабуть. Якось не звертала на це увагу, — відповіла йому, опускаючи очі від збентеження, – Мені доводиться збирати та сушити їх дуже багато.

– Поки немає Андре, я можу допомогти з дровами, наприклад. Так буду відпрацьовувати проживання у тебе, — запропонував він. За Андре я теж розповіла, хоч і без подробиць наших стосунків.

– Добре, якщо себе нормально почуваєш, — погодилась я, – І тільки після сеансу вливання магії.

Киваючи головою в знак згоди, він встав, щоб віднести тарілки на кухню, а я несподівано побачила, що досі в нічній сорочці та халаті. Добре, що хоч довгі і не прозорі. Як же соромно!

Він, мабуть, не звернув уваги. Тоді теж так зроблю, бо звідки йому пам’ятати про правила пристойності, адже так? Зроблю вигляд, наче це нормально. Та коли почула, що він повертається у вітальню, швидко побігла нагору переодягатися.

Привівши себе до ладу, повернулась до вітальні. Сема тут не було. Знайшла його в лікувальній кімнаті. Він сидів на ліжку, очікуючи мене.

– Що потрібно робити? Мені лягти чи сидіти, як тобі буде зручно? — запитав він, уважно дивлячись на мене.

– Сиди, мені потрібна тільки твоя голова. Якраз на одному рівні будемо, — засміялась я. Він теж засміявся.

– Ти дійсно дуже маленька, справжня фея… — сказав він тихим, ніжним голосом, від якого тепло пронеслось по всьому тілу.

Я не стала нічого на це відповідати, підійшла ближче й взяла його голову обома руками з боків.

– Якщо відчуєш погані відчуття, одразу кажи, — сказала я, заплющила очі та випустила магію з рук до його голови, після чого з’явилося легке сяйво.

Не знаю скільки минуло часу, коли відчула легке запаморочення. Мене трохи повело, але сильні руки одразу мене підхопили та посадили на ліжко. Відкривши очі, побачила схвильоване обличчя Сема.

– Як ти? Все добре? Може, води? — швидко закидав мене питаннями, руками обхопивши моє обличчя.

– Все добре зі мною, не хвилюйся, нічого не потрібно, — відповіла я.

– Ти мене налякала. Не роби так більше. Ти занадто багато магії влила, — насварив він мене. Несподівано підхопив мене на руки та поніс на двір.

– Що ти робиш? Відпусти, будь ласка! — стала вириватись, але марно. Тільки біля ставка поставив мене на землю.

– Йди в ставок, тобі потрібно відновитись, — сказав він.

– Ти будеш тут? — почервонівши, запитала у нього.

– Ні, я піду дрова рубати. Треба починати відпрацьовувати, — усміхнувся він, – Буду поблизу, якщо що — клич.

І пішов у бік сараїв. Я ще кілька хвилин постояла, потім зняла сукню, залишившись у спідньому. Сподіваюся, йому вистачить совісті не підглядати. Залізла у воду по саму шию та розслабилась.

Та ненадовго. Почула стукіт сокири та тріск дерева. Стало цікаво, як він справляється. Може, так само, як із їжею? Тихо засміялася від спогадів про вранішню виставу. Вилізла з води, висушила себе магією, вдягла сукню та пішла дивитись нову виставу.

А подивитись було на що. Заховалася за стіною сараю, щоб не побачив глядача в особі мене. З цією справою він справлявся дійсно краще за сніданок, рубав швидко та точно, ніби все життя цим займався, або багато тренувався… когось рубати? Та ні, дурниця якась. Просто тренувався, щоб бути таким сильним та м’язистим.

Кожен помах сокирою був ритмічним і бездоганним. Його широка спина вигиналася, а м’язи на руках, немов сталеві канати, натягувалися, коли він піднімав сокиру. 

Дерево тріскалося з глухим звуком. Кілька крапель поту стікали по його скроні, перш ніж зникнути у густій тіні його шиї. У повітрі стояв лише чіткий, розмірений звук: клац-трісь, клац-трісь. Цей чоловічий, впевнений ритм був заспокійливим і збуджуючим водночас. Ох, що я тут роблю?

Ця важка фізична праця, виконана з такою легкістю, лише посилювала відчуття безпеки, яке я відчувала поруч із ним.

Несподівано під моєю ногою тріснула гілка, він почув це й обернувся в мій бік. Я знову залилася червоною фарбою з ніг до голови, бо соромно стало, що мене так зненацька застукали за підгляданням.

– Тобі краще? — усміхнувся він, а в очах заграли бісики. Впевнена, що він здогадався по моїй реакції, чим саме я тут займалась.

– Так, — прокашлявшись, промовила я, – Вирішила дізнатись, як у тебе справи. Бачу, що все гаразд, тож піду готувати обід. 

Різко розвернулась у бік будинку, майже побігла, щоб скоріше сховатися від його погляду.

Сем

Знову втекла. Така смішна та чарівна, коли червоніє й тікає від мене. Я почув її ще до того, як вона дійшла до сараю та заховалася, але зробив вигляд, що не помітив. Хотілось дізнатись, якими будуть її дії далі.

Ця полохлива пташка мене жадібно розглядала, я це відчував кожною клітинкою свого тіла. Її погляд так пропалював шкіру, що ледь втримав сокиру. 

Я їй подобаюсь, це очевидно, і мене це робить неймовірно щасливим. Проте, поспішати не буду, треба трохи часу, щоб звикла до мене, а потім...

Вона мене сьогодні добряче налякала, коли мало не знепритомніла. Весь сеанс я дивився на неї, насолоджувався близькістю її обличчя до свого, її квітковим ароматом, що зводив з розуму, хотілося заритися носом до її шиї та дихати на повні груди. 

Від тепла її рук – очі настирливо хотіли заплющитися. Але терпів та дивився, поки не відчув, як її почало вести вбік.  Ця крихітка, не шкодуючи себе, прагне допомогти мені відновити пам’ять, але я краще назавжди все забуду, ніж вона буде себе так виснажувати.

Не замислюючись, підняв її на руки, щоб віднести до ставка. Така легенька, наче пір’ячко пташки, в запах квіткової галявини став ще ближче, так би і не відпускав ніколи.

Засоромилась, коли думала, що залишусь наглядати за нею, поки буде купатися – я це бачив по її рум’яним щічкам та розгубленим очам. Звісно, дуже хотілось залишитись, але нахабніти не варто. 

Пішов допомагати їй з важкою працею, а собі — зняти напругу. Це б допомогло, аби та, що викликає в мене цю саму напругу, не роздягала мене поглядом. Ох, на скільки ж мене вистачить?