Раді Вас бачити!

До лісу я дійшла десь через півгодини. На вулиці було майже темно, вже з'являлися перші зірки та підіймався місяць. Вітер доносив з лісу п'янкий запах сосни та інших дерев. Було так спокійно, і я зовсім не відчувала страху. Було відчуття, що я дійсно вдома, там, де і повинна бути.

У бік лісу йшла лише одна дорога. Я вже майже дійшла до його початку, а будинок я так і не побачила. Вже почала хвилюватись, що я його не знайду, як і інші люди, від яких бабуся його заховала, але помилилась.   Трохи зайшовши вглиб, я побачила легкий туман, а за ним — силует будинку.   

Підійшовши ще ближче, туман розвіявся, і я побачила перед собою великий камінь з якимись дивними знаками. Зверху була виїмка, розміром якраз з той рожевий камінь із скриньки. Ну, поки він мені не потрібен, нікого пускати в будинок та показувати його, я не збираюся. Навколо території дому була жива огорожа з високих кущів, заввишки з мій зріст. Єдиний отвір в них був лише на вході, де були встановлені ковані ворота з гарним візерунком троянд.

Територія будинку була велика. Майже половину місця займав ставок, з якого підіймалася пара. Він що, теплий? Я опустила руку в нього, і він дійсно був теплий. Та я з нього не вилазитиму! Це ж можна не гріти воду у ванні магією, а просто тут купатися! Я в захваті! Давно я не почувала себе такою щасливою.

За ставком я побачила невеликий город, на якому ще росли якісь трави. Збоку від будинку стояла дерев'яна альтанка з диванами та столом посередині. А тут я буду завжди їсти та насолоджуватись красою цього місця, з книгою в руках. З іншого боку були якісь сараї та конюшня.

А ось сам будинок — це було щось неймовірне. Він був, наче, казковий. Великий, двоповерховий, із світлого дерева, весь обвитий плющем. На вході стояли великі вазони з квітучими червоними трояндами. Їхній запах було чутно майже на весь двір.

Залишила тачку біля будинку, а коня повела до конюшні відпочивати. Тут було тепло та лежало багато сіна, чому Сніговик був дуже радий – бабуся дійсно подбала про все необхідне. Побажавши Сніговику надобраніч, пішла вносити їжу в будинок.

Дістала із кишені ключ, який теж був у скриньці, та відчинила двері. Одразу спалахнули магічні світильники на стінах. А я завмерла на вході від захвату. Усе простеньке, але таке, наче рідне. Кімната була простора. Біля великого вікна стояли стіл та стільці, поряд був камін, а над ним поличка з якимись скриньками. Потім подивлюсь, що там може бути.

Я зайшла в будинок та поставила на стіл пакет з харчами, свою сумку залишила біля стола на підлозі. Побачила біля вхідних дверей невелику шафу для одягу, повісила туди свій плащ на гачок. На нижній поличці лежали кімнатні пухнасті капці, вони були такі милі, що я не втрималася та перевзулась.

Усмішка не сходила з мого лиця, як тільки я зайшла сюди, я дійсно щаслива, я вдома! Страх покинув мене, я впевнена, що тут мене не знайдуть і я зможу жити тут усе життя, можливо, пощастить створити сім'ю.

Жити в самотності я не збираюся, я хочу зустріти кохання, народити діточок… Ех, годі мріяти, поки не час. З цими думками пішла вивчати дім далі.

На протилежній стороні від вікна, стояв великий диван, а за ним висіла якась червона тканина на всю стіну. Я трохи відхилила її та побачила невелику нішу, в якій стояло ліжко на одну людину, та поряд невеликий стіл з безліччю скляних пляшечок з різнокольоровою рідиною. Це, напевно, бабуся тут приймала хворих. Нічого тут чіпати та переробляти не стану, раптом знадобиться. Тільки тканину треба замінити, ця вже виглядає старою.

Пішла до дверей, які були біля каміну – це виявився вхід до невеликої кухні. Тут була тільки піч, столи з шухлядами, стіл для готування та холодильня, в якій досі лежить заморожене м'ясо. На деякий час мені цього вистачить, бабуся і тут про мене подбала.  

Сльози виступили з очей від вдячності та турботи. Вона мене навіть не бачила ніколи, а зробила більше, ніж рідний батько, з яким я прожила всі свої вісімнадцять років.

Витерши обличчя від сліз, пішла далі шукати інші кімнати.

Вийшовши назад у вітальню, виявила, між дверима на кухню та лікарняною кімнатою, сходи на другий поверх. Піднялася та побачила коридор, добре освітлений магічними вогниками, з чотирма дверима. 

На стінах висіли портрети жінок-фей, які були чимось схожі на мене та мою маму. Може, це мої родички? Прабабусі чи тітки? У всіх чорне волосся з синім відтінком, тонкий ніс, пухкі губи, великі очі, але колір у всіх різний, та колір крил теж відрізнявся.   

Більшість мали білі крила — цілительки, інші — зелені — феї природи, та одна з фіолетовими — віщунка. Це дуже рідкісний дар, така фея з'являється десь раз на чотириста років. Отже, це її частинка дару передалася мені та бабусі? Хоча за себе я не впевнена, поки не зустріну того чоловіка зі сну, або щось інше насниться та здійсниться.

Зайшла в перші двері біля сходів, це виявилася вбиральня, вона була пофарбована в білу фарбу. Вікно було одне маленьке, майже під стелею. Біля стіни стояла велика дерев'яна ванна, поряд висіли полички з різними пляшками, навпроти була раковина з дзеркалом та туалет.

В наступній кімнаті був кабінет, він був невеликий, але тут було багато всього. Дерев'яний стіл із темного дерева стояв біля великого вікна, через яке було видно ліс та зірки. Поряд біля стіни стояла шафа з закритими дверцятами. 

А біля інших стін були шафи зі скляними дверцятами, на поличках яких, стояло дуже багато книжок. Ціла бібліотека за склом. Вперше таке бачу. Може, вони магічні, щоб захистити книги? Це було б логічно, бо деякі книжки виглядали дуже стародавніми та крихкими.

Вийшовши з кабінету, попрямувала до дверей навпроти. Це виявилася спальня. Вона була ніжно фіолетового кольору, з великим вікном у підлогу та темно-фіолетовими фіранками. Біля нього стояло велике ліжко, застелене білою ковдрою. Та в ньому може поміститись п'ять таких, як я! Оце розмір!

– Хоч би не заблукати в ньому, — засміялася я.

Біля дверей зліва була велика шафа для одягу, а справа — білий туалетний столик з шухлядами та великим дзеркалом.

На підлозі лежав білий пухнастий килим. На стінах було кілька картин з пейзажами лісу та озера. Це точно буде моя кімната. Я тут наче принцеса буду спати. Яка краса! Хотілось кричати від щастя, що це все моє.

– Дякую тобі, бабусю! Ти подарувала мені шанс на нове щасливе життя! — кружляючи по кімнаті, все ж закричала я.

– Залишилась ще одна кімната і на сьогодні все, треба лягати спати, мені треба добре відпочити після всього пережитого. Ох, в такому ліжку буду спати, наче немовля, — усміхнувшись, пішла в останню кімнату.

Це теж спальня, схожа на чоловічу. Може, тут жив дідусь? Про нього я взагалі нічого не знаю. Мама казала, що він зник одразу після її народження. Бабуся їй теж майже нічого не казала, лише те, що він забрав деякі свої речі та пропав. Вона його шукала кілька місяців, а потім перестала. Їй треба було думати, як виростити мою маму самій.

Кімната була в зелених тонах. Теж було велике вікно, біля якого стояло ліжко, але вдвічі менше. Воно було пусте, без постільної білизни, лише матрац та дві подушки. Навпроти стояла шафа для одягу та шафа з книжками. Біля ліжка стояв стіл та стілець. І це все.

– Цю кімнату можна переробити під мою майстерню для пошиття одягу. Так і зроблю! Але про це подумаю потім, зараз спати, Тея, завтра почнеться перший день нового життя!