Раді Вас бачити!

Тея

Вже почало світати, коли ми перебрались зі ставка до ліжка. Була дуже втомлена, втім, заснути так і не вдалося, надто багато інформації на мене звалилося, наче сніжна лавина накрила з головою. Важко це все зрозуміти та прийняти. Хоч Астер мене запевняв, що все буде добре і він врятує всіх, але страх нікуди не зник. 

Я боялася втратити його, я боялася померти, боялася смерті дорогих мені людей із села. Що робити та як допомогти, я не знала. Та й чим я зможу допомогти? Я звичайна фея, яка тільки здобула свій дар, ніяк не зможу допомогти боротись із Богом, що з’їхав з глузду. Навіть Астер не зміг... Який шанс, що вдруге зможе?

– Не спиш? — пролунав тихо голос чоловіка.

– Не можу, надто багато думок, — відповіла йому. Він обійняв мене ззаду за талію, погладжуючи пальцями в заспокійливому ритмі, – Чому твоя пам'ять повернулась лише за допомогою перстня? І чого так важко ти піддавався зціленню?

– Втрата пам’яті була захисна реакція мозку. Я був надто слабкий, щоб згадати п’ятсот років свого життя, – почав пояснювати мені, – Коли я надів перстень, тіло почало наповнюватись магією, що зробило мене сильніше, тому мозок розблокував спогади і я все згадав. А зцілювався повільно, бо я незвичайна людина. Твоєї сили не вистачить повністю мене зцілювати, бо моє тіло потребує її занадто багато.

– Тепер зрозуміло. Що ти робив ці п’ятсот років, дідусю? – пожартувала я. Астер засміявся і вщипнув мене за сідницю, – Ай!

– Дідусем я буду у півтори тисячі років, дитинко, – старечим голосом промовив Астер, від чого я засміялася, – Більшість років я тренувався, збільшував резерв та магічні канали для того, щоб накопичувати більше магії і швидше відновлюватись, коли віддам багато сили Сонцю. Ще слідкував за розвитком світів, за переміщенням деяких магів, щоб вони не порушували баланс Всесвіту.

–  Розкажи ще про світ без магії. Як вони живуть? Там лише люди? – запитала я його. Мені було дуже цікаво його слухати.

– Так, звичайні люди без краплі магії. Проте вони дуже винахідливі, замінили магію на різні винаходи, пристрої, які допомагають жити краще та зручніше, — відповів він. 

Я згадала про свій «Пошивач»:

– Стривай, отже та дівчина, завдяки якій у нашому світі з’явився «Пошивач» – прибула з того світу? Андре казав, що вона іншосвітянка, але я не повірила.

– Всі світи пов’язані одним Сонцем, енергія одна, тому немає нічого дивного, що деякі створіння потрапляють у сусідні світи. Деякі просторові маги, хоч їх лише кілька на всі світи, надто розвинули свій потенціал, і можуть переміщатись самі між світами, або переміщати інших. Доречі, у вашому королівстві один із них є, служить королю. Від нього загрози немає, він лише мандрівник, який збирає корисну інформацію для розвитку вашого королівства. Ми це не схвалюємо, але поки це рідкісні випадки – не втручаємося. І я знаю цю дівчину, бачив, як вона сюди потрапила. Це була випадковість, — розповів він мені.

– Нічого собі! Скільки всього я не знаю… – позіхнувши, сказала я, очі почали закриватись.

Ця розмова мене трохи відволікла, і я почала провалюватись у сон, втома взяла своє.

Пройшло ще три тижні. Астер багато тренувався, відновлював магію, розробляв план дій, коли повернеться у свій світ. Я робила зілля для крамнички, щоб дівчатам допомогти. Образа на них минула, я їх розуміла: брат для них найдорожча людина, і тому вони не хочуть бачити його страждань.