Раді Вас бачити!

Астер

Через два тижні, після зустрічі з Андре, я почав готуватись до повернення додому. Було страшно залишати її тут одну з цими людьми, які з добрих друзів перетворились на ворогів.

Тея дуже засмучувалася з цього приводу, тільки стара Герда не відвернулась від моєї крихітки. Вона часто плакала, думаючи, що я не бачу, але я бачив, і це розривало мені серце. Частково це моя провина, визнаю, але я точно впевнений, що якби я повів себе не так грубо, результат був би такий самий. Андре не зміг би прийняти її вибір у будь-якому випадку.

З собою брати теж небезпечно, невідомо, що там чекає, тож зробив ще один захисний купол навколо дому, його точно ніхто не зніме.

Тея все менше усміхалась, відчуваючи скору розлуку. Тільки в ліжку вона знову ставала собою — відкритою, пристрасною, енергійною, наче дика кішка. 

Я насолоджувався нашою близькістю сповна. Запам’ятовував її стогони, її поцілунки, запах гарячого тіла, сповнені коханням очі, щоб у складну хвилину це допомогло мені вистояти, дійти до кінця. Бо було заради чого навіть зі шкіри лізти, аби її вберегти.

Магія повністю відновилась, тіло також, час вирушати.

План дій теж був готовий — ризикований, ненадійний, але іншого немає. На місці буду імпровізувати якщо що.

 Сьогодні я покидаю свою крихітку на невизначений час. Дуже тяжко дивитись у заплакані, опухлі від сліз очі. Вона боїться. Тремтить.

Дуже міцно її обійняв, заспокоюючи:

– Кохана, все буде добре, вір мені! Скоро це все закінчиться і ми будемо насолоджуватись один одним ще кілька сотень років. Обіцяю!

– Я вірю тобі, але у мене погані передчуття, ніби повинно щось трапитись страшне, — переляканим голосом сказала вона.

– Заспокойся. Просто не виходь з території будинку, будь ласка, поки мене немає, так буде спокійніше. Хочеш, я вмовлю Герду з тобою побути цей час? — запропонував я.

– Ні, не хочу навантажувати стареньку своїми переживаннями. Повертайся скоріше, коханий… — подивилась мені в очі та поцілувала так ніжно, ніби метелик зачепив мої губи своїми крильцями.

Мене це завело ще більше, ніж найпалкіший поцілунок. Я накинувся на її губи, мов хотів поглинути її всю, щоб вона завжди була частиною мене. Я цілував нестримно, жадібно, до болю в губах, поки вона не застогнала. Цей солодкий звук мене отверезив. Я зупинився, важко дихаючи, як і вона. Треба йти. Вже час.

– Мені пора… Я кохаю тебе і обов'язково повернусь, пам'ятай про це! — сказав я Теї та поцілував у чоло.

Відійшов на кілька кроків, розкинув руки в сторони та призвав магію для повернення додому…

Тея

Він розчинився в повітрі малесенькими частинками золотистих іскорок, що злетіли високо в небо та зникли зовсім.

Я впала на коліна та дала волю сльозам. Щось я останнім часом надто багато плачу, зовсім розм’якла. Треба взяти себе в руки і бути сильною, я ж все-таки пара майбутнього Бога, з ним повинна бути сильна жінка, гідна йому.

Тож із цими думками я змогла заспокоїтись, вмилась у ставку та пішла в дім, щоб забрати деякі нові зілля, що я створила. Я спробувала додавати в них воду зі свого чарівного ставка, і загоювальні мазі почали швидше лікувати рани. 

Дивно, що бабуся ніде не згадувала про його цілющі властивості. Чи може це якийсь секрет? Чи вона ніколи ним не користувалась в цих цілях. Цього я вже не дізнаюся.

Хочу запропонувати ці зілля Герді, можливо, вона вмовить людей їх взяти безкоштовно та користуватись, бо ставлення до мене зараз не надто люб’язне, сама не зможу. Гроші мені поки не потрібні, накопичила достатньо, а ось допомогти комусь і бути корисною вимагало все моє єство, особливо сильно це відчувається після того, як дар прокинувся.

У село вирішила йти пішки, щоб трохи розвіятись і не думати, що Астер зараз може бути в небезпеці. Я обіцяла йому вірити, що він обов'язково переможе битву з братом. 

Хоч він наполягав, щоб я не виходила з території будинку, але сидіти на самоті невідомо скільки часу не можу.

Дійшовши до будинку Герди, зустріла Андре. Він виглядав дуже кепсько — змарнілий, блідий, із синцями під очима, від нього йшов сморід алкоголю. Мені стало дуже його шкода, навіть вся образа на його поведінку минулого разу розчинилася.

– Привіт, ти плакала? Він тебе образив? — занепокоєно запитав мене Андре.

– Ні, він мене не ображав. Просто йому на деякий час треба було покинути мене, тому я засмутилася, — відповіла я, сама дивуючись, чому така відверта з ним.

Він хмикнув, ніби очікував на це.

– Награвся і зник? І ти мене проміняла на нього? Я би тебе ніколи і нізащо не покинув, ми були б щасливі разом! — сказав він та хотів вхопити мене за руку, але я швидко відскочила.

– Не починай, будь ласка, мені й так боляче на тебе дивитись. Тебе також не було майже три місяці, у Астера теж є невідкладні справи! Він скоро повернеться, тож тобі краще не робити дурниць, бо зупинити його я не зможу, — промовила я, благаючи, щоб нарешті достукатись до нього.

– Ти мені погрожуєш? — здивовано підняв він брови.

– Ні, звісно, як ти міг так подумати? Я лише попереджаю. Я не хочу, щоб ти постраждав через свої необдумані вчинки. Ти мені досі дорогий, як друг… як брат… Бувай, Андре. Візьми себе в руки, в тебе є сестри, яким ти потрібен, — відповіла йому та пішла, обходячи на відстані. Я відчувала на собі його важкий погляд мені в спину, аж поки не забігла до будинку Герди.

Герда мене зустріла одразу на вході і запитально підняла брову:

– Що сталося? Ти ніби від привида тікала.

– Майже… Від Андре, — сумно зітхнувши, попрямувала у кімнату. Сіла на диван та розповіла їй останні події, тільки приховавши подробиці про Астера.

Зілля вона погодилась взяти залюбки, а про все інше порадила не перейматись, усе налагодиться якось саме. Андре вона візьме на себе, спробує вплинути на нього.

Посидівши ще трохи, подякувала за допомогу, встала, щоб іти додому. Голова раптом пішла обертом, мене почало нудити, я мало не впала, вчасно схопившись за спинку дивана.

– Що з тобою, Теє? — схвильовано кинулась до мене жінка.

– Не знаю, щось недобре стало, можливо, надто багато хвилювалась останнім часом, — відповіла я, трохи оговтавшись.

– Мила, ти не вагітна, часом? — загадково усміхнулась мені Герда.

Я навіть затримала дихання від цього припущення. Закрила очі, піднесла руку до свого живота, щоб перевірити… І я відчула… Крихітний вогник, який випромінював приємне тепло. Я дійсно вагітна!

Через всі ці події навіть не помітила, що в мені з’явилось нове життя. По моєму виразу обличчя Герда одразу зрозуміла, що вона влучила в ціль.

Так зраділа, ніби я її справжня дочка, яка вагітна її онуком. Так тепло на душі стало, що ще залишилась істота в цьому світі, яка любить мене, наче рідну.

Як би мені хотілось, щоб тут була мати, щоб раділа так само, потім би бавилась з малюком, співала йому пісень… Вона дуже гарно співала…

– Вітаю, моя люба! Тепер забудь, що таке хвилюватись, тобі треба думати про дитинку! Зараз зберу тобі фруктів та смаколиків, — сказала вона та почала пурхати по кімнаті, збираючи в пакунок все, що на її думку, мені потрібно. Я стояла, усміхаючись, навіть не стала зупиняти, бо це марна справа.

Поки йшла додому, уявляла реакцію Астера. Цікаво, він зрадіє? Ми про це не розмовляли, хоча кілька разів на початку я пила зілля, щоб не завагітніти, потім якось забула. І ось. Тепер в мені напівбожественна дитина. Це якось у голові не вкладається. Скоріше б повернувся Астер…

Через два дні, пораючись у городі, почула крик, впізнавши голос Андре:

– Тея! Допоможи! Будь ласка!

Я злякавшись, побігла на крик. Побачила за огорожею лежачого на землі Андре, який тримав руку на животі, згинаючись від болю.

– Я зараз! Тримайся! Я за каменем збігаю, — крикнула йому та побігла в будинок, щоб взяти камінець, який знімає захист, щоб при потребі відвести його у ставок чи в лікувальну кімнату.

Приклала камінець до отвору у великому камені — захист зник.

Підбігла до Андре, спробувала прикласти свою руку до його живота, але відчула, як на моїй руці замкнулося щось металеве. Я перестала відчувати магію. Це що? Антимагічний браслет?

Я перелякано подивилась на Андре, побачивши в його очах біль та ненависть.

– Пробач, Тея, у тебе був шанс врятуватись і бути щасливою зі мною. Ти не залишила мені вибору… Якщо ти не зі мною, то і не з ним… — загрозливо тихо промовив він.

А потім я почула моторошний голос, який вважала, що ніколи більше не почую.

– Ну привіт, наречена моя! Довго ж я тебе шукав… Цілих два роки в мене вкрала!

Від страху я почала тремтіти, встала та повернула голову в бік, з якого лунав голос, та здригнулась від жаху. Поряд стояв герцог Родерік, хижо посміхаючись, склавши руки на грудях. В очах горів хижий вогонь. Він зовсім не змінився, був страшний та моторошний, наче болотяний монстр.

– Набігалась, шльондро? — запитав він та сильно вдарив чоботом по моїй нозі. Я скрикнула від болю, хоча біль від вчинку Андре був сильніший. Як він міг? Він же знав, яких зусиль мені коштувало, щоб втекти! Він же знає, що на мене чекає…

– Андре… Навіщо? Ти віддаєш мене на смерть, аби я не була з іншим? І це твоя любов, про яку ти говорив? — кричала я йому.

Андре мовчки опустив погляд.

Родерік підійшов до нього та простяг мішечок із монетами. Андре подивився на мішечок, трохи повагавшись, зрештою, взяв його. В мене все похололо остаточно. Він ще й продав мене за кілька монет…

Я зірвалась з місця й спробувала побігти до камінця, щоб забрати його та сховатись за захист, але не встигла. Родерік кинув у мене якесь заклинання, через яке я не могла поворухнути навіть язиком. Тіло ніби скувало невидимими мотузками. Герцог підійшов до мене надто близько, нахилився до вуха та прошепотів крізь зуби:

– Куди це ти зібралась? Ти — моя! Більше ти не втечеш. Та й нікуди буде…

Відійшовши трохи від мене, крикнув чоловіку, якого я спочатку не помітила:

– Спали тут все!

Чоловік підійшов до огорожі, щось тихо промовив собі під ніс, у цей же момент його руки спалахнули яскравим полум’ям. Сформувавши вогняну кулю, він кинув її в будинок, який одразу почав горіти.

Я спробувала закричати та зупинити їх, але марно. Навіть рота відкрити не змогла, тільки сльози текли від жаху та болю.

Той чоловік кидав кулі одна за одною, спалюючи все, що бачить. Почала горіти конюшня. Я чула, як голосно заіржав мій Сніговик. 

Сльози повністю застелили мої очі, я їх заплющила, бо не могла більше на це дивитись. Біль спалював мене зсередини, мов розпечена лава. Я не можу повірити, що це все насправді, що це не якийсь нічний жах. Я хочу прокинутись! Будь ласка! Ні!

Почула тупіт копит. Відкрила очі й побачила, як Сніговик вискочив із конюшні та, перестрибнувши через огорожу, втік у ліс.

Я полегшено видихнула. Хоч він зможе вижити!

– Гарний. Шкода, що втік, можна було замінити на того, що ти вкрала у мене. За це ти теж відплатиш, — боляче вхопивши мене за волосся, сказав герцог.

– Все, йдемо звідси, скоро тут будуть селюки. Вируби її, — сказав герцог тому невідомому чоловіку, відкриваючи портал. І навіщо мене вирубати? Я ж й так не можу рухатись…

Не встигла до кінця сформувати думку, як відчула сильний біль від удару по голові, в очах потемніло, свідомість покидала мене, але перед тим як відключитись, побачила обличчя Андре, який стояв блідий, наче сніг. 

По його очах було зрозуміло, що він пожалкував про те, що наробив. 

Вже пізно… Я ніколи йому цього не пробачу!