Раді Вас бачити!

Одного дня ми поїхали на Сніговику до села, відвезти зілля та придбати деякі харчі.

Астер залишився на вулиці, поки я зайшла до крамниці віддати дівчатам пакунок.

– Тея! — голосно закричав Андре і кинувся, мов вихор, обіймати та цілувати моє обличчя, – Я такий щасливий, що знову бачу тебе. Ти не уявляєш, як я сумував за тобою. Декілька разів хотів на все наплювати, кинути товар та стрімголов мчати до тебе.

Я ошелешено на нього дивилась, втративши дар мови. Не очікувала його побачити, думала, що є трохи часу підготуватися до розмови з ним. Я знаю, що він відчуває до мене, але відповісти йому тим самим вже не зможу ніколи. Астер — моя доля, моє велике кохання назавжди.

Я виплуталась з його обіймів та сказала:

– Привіт, Андре, не очікувала тебе побачити. Я рада, що з тобою все гаразд, і я теж сумувала.

Він дивився на мене таким щасливим поглядом, сповненим любові, що стало боляче.

Двері крамниці відчинилися і на порозі з'явився Астер, уважно нас роздивляючись. Потім підійшов до мене ближче, простягнув руку до Андре, щоб привітатись.

– Вітаю! Андре – як я зрозумів? Мене звуть Астер, — якось надто серйозно сказав мій ревнивець та обійняв мене за талію. Андре це помітив і його погляд потемнішав.

– Вітаю, так, я Андре, власник цієї крамниці. Вибачте, а ви хто і звідки? — не надто ввічливо запитав він.

Я вирішила втрутитись, щоб далі не розпалювати ворожнечу, що вже відчувалась від цих двох.

– Астер, залиш нас, будь ласка, я хочу поговорити з Андре наодинці, — із благанням в очах попросила його.

– Недовго, — коротко кинув він та вийшов із крамниці.

Я повернулась обличчям до Андре і з винуватим виглядом почала говорити:

– Андре... Послухай... Мені треба тобі дещо розповісти.

– Ви разом? — різко перебив він, свердлячи мене очима, в яких любов перетворилась на зневагу.

– Так, — не стала приховувати, – Це все несподівано сталось. Андре, я люблю тебе як друга, ти дуже мені дорогий, але…

– Скільки ви знайомі? День? Тиждень? Місяць? Я два роки кохав тебе, піклувався, хотів захистити від батька та герцога. Мене не було три місяці, а ти вже спиш з іншим! — стільки злості було в його словах, він боляче вхопив мене за плечі й почав трясти.

– Андре, мені боляче, відпусти! — марно спробувала вирватись, – Я тобі завжди казала, що більше ніж другом, я не можу для тебе бути. Я не змогла покохати тебе, як чоловіка, вибач! Я дійсно намагалась! Ти ще зустрінеш дівчину — свою долю! Я – не твоя доля!

– Ти навіть не спробувала! Мені не потрібна інша дівчина! Мені потрібна тільки ти! Звідки він взявся? Ти знаєш, хто він? Раптом це найманець від твоїх переслідувачів? — майже кричав на мене Андре.

– Я не можу розповісти, хто він і звідки, але можу запевнити, що немає ніякого стосунку до них, — сказала я, і в цей момент відчинилися двері, гучно вдаривши об стіну, ледь не відвалилися.

Через секунду Андре відлетів від мене на кілька метрів, боляче впавши на мішки з товаром, судячи по стогону.

Я подивилась на Астера та заклякла. Його очі перетворились на жовто-червоні вогні, по тілу пробігали іскри, наче маленькі блискавки, він важко дихав, зчепивши зуби. Швидким кроком подолав відстань до Андре, схопивши його за шию, підняв угору.

– Ще раз побачу, як ти тягнеш до неї свої руки — у вузол зав’яжу, — гаркнув він на Андре.

– Що ти, в біса, таке? — прохрипів він, хапаючись пальцями за руки Астера, щоб відірвати їх від своєї шиї.

– Тобі краще не знати. Не роби дурниць! Май хоч якусь повагу до жінки! Якщо ти дійсно її кохаєш, то приймеш її вибір, — промовив загрозливо Астер і кинув Андре на підлогу, потім розвернувся та рушив до мене.

– А ти би прийняв? — кинув йому в спину Андре, спробувавши встати.

Астер зупинився на мить, потім мовчки взяв мене за руку й потягнув на вулицю.

На крик та шум прибігли всі сусіди, боязко спостерігаючи за подіями. Вони пошепки перемовлялися між собою, з осудженням кидали погляди в наш бік. Мене роз’їдали сором та біль від втрати найкращого друга. Я не хотіла, щоб усе так закінчилось, а те, що це дійсно кінець, я не сумнівалась. Я надто добре знала Андре — він мене ніколи не пробачить.

Астер закинув мене на коня, застрибуючи слідом позаду мене та помчав додому.

Вже в будинку емоції взяли верх, сльози спочатку стікали тонкою смужкою по обличчю, потім мене накрила справжня істерика. Я почала голосно ридати. Астер обійняв мене, заспокійливо погладжував руками по спині, щось ніжним голосом казав на вухо, але я його не чула.

Він підняв мене на руки, сів на диван у вітальні й посадив собі на коліна, повільно заколисуючи, наче малу дитину. Я згорнулася клубочком у нього на грудях, тихо схлипуючи йому в сорочку.

Трохи згодом я заспокоїлась, Астер терпляче чекав цього моменту.

– Хочеш чаю з полуничними тістечками? Я встиг купити, поки тебе чекав, — лагідно запропонував мені.

– Хочу, — пошепки відповіла йому, сили говорити не було зовсім.

Він мене пересадив на диван й пішов до кухні. Через кілька хвилин усе було готово. Я сіла за стіл, піднесла ароматний чай до носа та глибоко вдихнула, остаточно заспокоївшись.

– Дякую, — тихо промовила я, зустрічаючись поглядами з Астером. Він мені мовчки усміхнувся.

Трохи згодом, коли ми вляглися спати, обійнявши Астера, я тихо запитала:

– Ти не відповів на питання Андре... Ти зміг би прийняти від мене інший вибір?

Він замислився на кілька секунд, погладжуючи мою ногу, яка лежала на його животі, від чого по тілу пробігли мурахи, потім відповів:

– Якщо я б дійсно побачив шалене кохання до іншого, яке робить тебе найщасливішою жінкою у світі, я би відпустив, хоч як боляче мені не було б. Все одно силоміць бути разом не зможемо, то навіщо катувати свою кохану?

Я подивилась в його неймовірно гарні очі та ніжно поцілувала в щоку.

– Я безмежно тебе кохаю! — зізналась я, зручніше вкладаючись в його обійми.

– Я теж тебе кохаю, маленька моя, — сказав Астер, поцілувавши мене в маківку голови, – Спи, тобі треба відпочити.

І я майже одразу заснула, пригорнута сильним, великим, теплим тілом.