Раді Вас бачити!

Залишилось знайти будинок. Заїхала в село, яке виглядало просто чарівно. Тут здебільшого жили люди. Їхні будиночки відрізняються від будинків в нашому селищі. Тут вони всі різнокольорові, з червоними дахами та великою кількістю квітів на вікнах.  

Саме село невелике, десь на п'ятдесят будинків. Але майже в кожному є свій магазинчик з різними товарами. Я зупинилась біля синього будиночка з великою вивіскою над вікном "Не ходи голодним". Дуже незвична назва, але одразу зрозуміло, чим торгують.

Я постукала по вікну, і в ту ж саму мить воно відкрилось. З вікна показалась голова жінки, років шістдесяти, низенька, з сивим хвилястим волоссям, а позаду видні сині крильця. Це – фея з водним даром.

– Доброго дня, пані! Ви хто, звідки і до кого прямуєте? Я Вас раніше не бачила. Чи хочете придбати харчів? — завалила мене питаннями ця жіночка.

– Доброго дня, мене звати Тея. Я приїхала знайти дім своєї бабусі Фреї. Вона була цілителькою, колись жила в цьому селі, тепер жити буду і я. Так, і харчі мені теж потрібні, бо з собою вже нічого не маю, — відповіла їй.

Вирішила сказати правду, бо мені потрібна інформація, де знайти цей будинок, та й жити мені з цими людьми, сподіваюся, довго. Може, хтось ще пам'ятає мою бабусю та розкаже щось про неї.

– Ти онука Фреї? От дива! Не дочекалась вона тебе, – сумно зітхнула жіночка, – Але залишила тобі скриньку. Просила мене віддати, коли ти з'явишся. Я вже думала, що теж не дочекаюся. Мене звати Ге́рда, ми були подругами з твоєю бабусею. Заходь до мене, віддам скриньку та розкажу все, що знаю, — сказала мені жінка та закрила вікно, а двері відчинила.

Я не очікувала одразу зустріти того, хто знав мою бабусю, але мені пощастило, ще й якусь скриньку від неї мені віддадуть. Цікаво, що ж там. Трохи ошелешено зайшла до будинку. Тут було затишно, все було з темного дерева, дуже пахло свіжоспеченим хлібом. Шлунок одразу видав голодні звуки, стало соромно.

– Ой, дитинко, та ти ж голодна. Сідай за стіл, я тебе зараз нагодую. Почекай кілька хвилин, — сказала пані Герда та побігла в іншу кімнату.

Я сиділа та оглядалась на всі боки. Тут було дуже багато пакунків з їжею. Вони були скрізь у кімнаті: на столі, на стільцях, на підлозі. Мабуть, замовлення.

Пані Герда повернулась з великою мискою із супом. Над ним підіймалася пара, а пахло так, наче це їжа Богів. Вона поставила його на стіл переді мною і вклала мені в руку ложку та наказала їсти тоном, що не приймає відмов.

Я не стала сперечатись, бо дійсно була дуже голодна. Ще вона дала мені гарячий хліб, щойно з печі. Такої смакоти я ще ніколи в житті не їла, про що їй і сказала. На що вона усміхнулась та пообіцяла дати з собою.

Поки я насолоджувалась їжею, вона пішла за скринькою.

– Ось вона, тримай. Можеш поки її відкрити та подивитись, там має бути ключ від дому, а я поки складу тобі харчів, — сказала вона та пішла в іншу кімнату.

Я тремтячи від хвилювання, взяла скриньку зі столу та почала крутити в руках. Це була дуже гарна скринька. Невелика, десь розміром з мою долоню. Біла з фіолетовими камінцями по краях, а посередині зображене золоте сонце.

Не відразу знайшла, як відкрити. Крутила, вертіла, ніякого ключа для неї не потрібно. Виявилось, що потрібно натиснути на сонце, і кришка, клацнувши, відкривається догори. Всередині лежав аркуш паперу, ключ від дому та якийсь рожевий камінь, розміром з горіх.

Розгорнувши лист, я побачила красивий почерк бабусі, який я вже бачила в листах від неї до мами. Хвилювалась дуже сильно, зробила вдих-видих та почала читати:

    "Вітаю, моя люба онучко!

Якщо ти це читаєш, то ми так і не зустрілись, а тобі все ж вдалося доїхати до мого села, отже, мій сон виявився ві́щим. Не знаю, чи казала тобі твоя мати, що феї з нашої родини інколи можуть бачити уві сні майбутнє — своє чи інших близьких людей, одна фея із наших далеких предків була віщункою, тому крапелька її сили передається кожному наступному поколінню.

Мені наснився сон, в якому я бачила тебе вже дорослу. Така красуня виросла. Ти втікала від якихось чоловіків. Я відчувала твій страх та жагу до свободи. Бачила тебе у себе в будиночку.

Тобі випала складна доля та випробування. Але ти обов'язково все витримаєш. Любов створює дива, запам'ятай!

Я писала про це твоїй матері, але так і не дочекалась відповіді. Сподіваюся, що з вами все добре.

Я вирішила підготувати будинок для тебе, бо в моєму сні мене вже немає, і тому, не зможу ніяк допомогти особисто, але допоможу заховати тебе хоч на якийсь час. Цей дім належить тобі, я вже переписала документи, їх знайдеш у домі.

 Будинок знаходиться перед лісом, на ньому стоїть купол захисту від чужих. Його можеш бачити тільки ти, для інших там нічого немає. Вони його не бачать зовсім. 

Якщо захочеш когось туди запросити, то скористайся рожевим камінцем, що я поклала до скриньки. Цей камінець треба покласти зверху на великий камінь, який лежить одразу біля входу у двір. Він деактивує захист. Якщо камінець забрати, то захист знову активується.

Також будинок стоїть у стані стазису. Я залишу все необхідне на перший час проживання, потім сама вже впораєшся з іншим. Залишу трави та зілля, найнеобхідніші для життя, та книжки, які допоможуть тобі з магією, зіллєва́рством, цілительством. 

У шухлядах стола знайдеш багато насіння для садівництва. Якщо буде щось незрозуміле або важко з чимось розібратись, то звертайся до Герди, їй можна довіряти. Я її знаю все своє життя, надійнішої людини не знайти у цілому світі.

Я дуже люблю тебе, моя Тея, хоч і не бачила ніколи, за що шкодую дуже сильно. Твій батько мене й на поріг не пускав, коли я приїжджала. Доньку я теж не бачила з самого її весілля. Якби я знала, ким виявиться твій батько, то відвезла б твою матір навіть в інше королівство, аби подалі від нього. 

Він хитрий, небезпечний, корисливий брехун. Він прикидався гарним чоловіком, який повинен був любити та поважати твою матір, а виявився тим ще гівнюко́м. Коли він показав справжню свою сутність, я намагалась забрати твою матір, але я ніхто, а він — суддя, в якого зв'язки, гроші, вплив.   

Пробач мені, моя люба! Я вірю, що в тебе буде все гаразд, я це бачила, ти сильна дівчинка. Будь щаслива. Дуже тебе люблю, твоя бабуся Фрея!".

Я опустила руки з листом та замислилась. Стільки нової інформації, аж голова почала боліти. Бабуся наперед знала, що я буду тут, отже, мої сни теж можуть бути пророчими? Той чоловік, що мені інколи сниться – реальний? Чи зустрінусь я з ним і коли? Подивимось.

Герда увійшла в кімнату з великим кошиком їжі та поставила його на підлогу.

– Дочитала? Фрея так довго готувалась до твого приїзду, шкода, що не дочекалась. Вона померла так рано, — Герда почала плакати. — Вона була дуже чудова та добра фея. Віддала своє життя, щоб врятувати чужу дитину.

– Розкажіть, будь ласка, як це трапилось? Мама отримала листа, що бабуся померла, але як саме і від чого, ніхто їй не повідомив, — запитала я.

– Добре, я розповім, — Герда сіла на стілець поряд зі мною, взяла мене за руку та почала розповідати: – До села приїхала родина з маленьким хлопчиком, йому було два роки. Вони шукали цілителя, про якого знали всі найближчі села та міста. Потрібна була допомога дитині. На ньому було родове прокляття, він помирав, ніхто не зміг йому допомогти, а ті хто міг – просили купу грошей, яких у родині не було. Фрея була останнім шансом на порятунок. Вона знала, що це дуже ризиковано, адже прокляття могло перейти до неї, але не змогла відмовити у порятунку дитини. Так і трапилось. З дитини прокляття зняла, а з себе не змогла, надто багато сил витратила. Прокляття вбило її за п'ять хвилин, ми нічого не змогли зробити. Родина щаслива поїхала, а ми всім селом ховали твою бабусю. Перед смертю вона казала, що не шкодує про зроблене, що це її покликання та дар — рятувати життя іншим, навіть ціною свого власного.

Герда замовкла та почала плакати сильніше. Я теж не витримала, обійняла жінку, і ми на кілька хвилин дали волю сльозам.

Бабусю було дуже шкода, але я її розуміла, вона жила все своє життя, рятуючи всіх, хто цього просив, відмовити в допомозі з даром цілителя майже неможливо. В разі відмови, магія може нашкодити власнику, покаравши його таким чином. Сподіваюся, Боги її винагородили за це, подарувавши нове щасливе життя.

Ми ще кілька годин спілкувалися з Гердою про життя в цьому селі. На вулиці почало темніти. Дуже багато корисного дізналася: де що купити, де що замовити, хто чим зможе допомогти, записала імена всіх потрібних людей та їхні адреси, щоб не забути.

Вона намагалась вмовити залишитись на кілька днів у неї пожити, доки не звикну, але я не захотіла. Так довго й важко добиралася до вже свого будинку, що чекати ще – немає жодного бажання. Хочу скоріш його побачити та переробити під себе, якщо доведеться.

Хочеться вірити, що там я зможу заховатися назавжди, від своїх переслідувачів, завдяки невидимого куполу. 

Герді я розповіла, що переховуюсь від батька та герцога, і як важко я сюди добиралася. Вирішила довіритись їй, як порадила бабуся.

Попросила, щоб вона не казала нікому, що я онука Фреї. Відтепер, для всіх я – двоюрідна племінниця Фреї, яка шукала родичів і сподівалась знайти свою тітку. Але вже тут дізналась, що її давно немає в живих. За цією легендою я сирота, і їхати мені більше немає куди, тому залишаюся жити в домі тітки.

Плащ довелося зняти, бо в село мені ходити треба буде часто, а завжди ховати крила немає сенсу, та й Герда запевнила мене, що тут я в безпеці. Дім надійно захований захисною магією, бабуся на ній не економила.

Ще вона пообіцяла сповіщати мене, якщо хтось з чужинців буде заїжджати в село, щоб я не виходила за територію будинку.

Коли вийшли на двір, то побачила вже нагодованого Сніговика, коли тільки Герда встигла? Він трохи дрімав, бідний, зовсім я його втомила.

Герда поставила великий пакет з харчами до невеликої тачки на колесах, яку дала на тимчасове користування. Туди я ще поставила свою сумку з речами, яку тягала весь цей час на спині. Стало значно легше.

Попрощавшись з жінкою, я однією рукою тягла тачку, а іншою вела коня через усе село. Мені треба було пройти десь кілометра два до лісу, де знаходиться захований будинок. На коні було б набагато швидше, звісно, та з такими торбами вирішила йти пішки. Якраз трохи село подивлюся.

А подивитись було на що. Таке гарне, затишне, мальовниче. Різнокольорові хатинки з безліччю квітів радували око. Майже в кожному будинку — якась лавка, на невеликій площі стояв круглий фонтан з водою. Біля нього бігало кілька дітей та весело плескались один в одного. 

Дорослих теж багато, вони дивились на мене привітно, вітались, але більше нічого не робили. Мабуть, бачили, що я виходила від Герди. Як я дізналась, вона тут вважається Головою села. Значить, у них немає причин ставитися до мене вороже.