Раді Вас бачити!

Кілька днів минуло дуже швидко. Я переробила в домі все, що планувала, почала вивчати книги про зіллєварство та розвиток магії. 

Навіть зробила одне просте зілля від головного болю. Знайшла потрібні для нього трави на городі. Посуд та прилади для виготовлення були на кухні. 

Бабуся ретельно записувала рецепти з покроковою інструкцією, тож це не склало мені багато труднощів. Перевірила зілля на собі — працює. 

Хочу домовитись з Андре, продавати через нього зілля, які зможу приготувати. Грошей я вже витратила багато, тож треба якось заробляти. Поки магія слабка, то можу робити прості зілля, як тільки магія посилиться, то зможу робити і більш складні. Сподіваюся, вони будуть комусь потрібні.

Взагалі, варити зілля аби хто не може, потрібна фейська магія Природи. Для цього вистачить краплинки її в крові, навіть у феї з іншою магією. Вона у мене є від мами, тож з цим мені пощастило.

Ще можна шити одяг на замовлення. Це в мене також виходить. Щоб облаштувати кімнату на майстерню, в мене пішов цілий день, залишилось дочекатись того дива, що допомагає шити.

Сьогодні Свято Сонця, велике свято нашого світу. Його святкують в кожному королівстві, в кожному куточку, абсолютно всі, від бідного до багатія. Завдяки Сонцю існує цей світ, хоча не зовсім так, якщо вірити в стародавні рукописи, то Сонце підживлюють Боги, які і створили цей світ.   

Сонце дає нам життя через силу та магію тих самих Богів. Це мені розповідав вчитель історії, якого наймав батько. Надто докладно про це не вчили, тому подробиць не знаю.

Встала я раненько, щоб встигнути привести себе до ладу до того, як прийде Андре. Вдягла найкращу сукню із тих, що кинула в сумку: зелену з білими вставками по ліфу, з легкої, майже невагомої тканини, яка до низу розлітається, наче пелюстки квітів.    

Волосся заколола догори, а на обличчі залишила тонкі пасма, що робили мене ще молодшою ніж є. Я трохи хвилювалася, наче на перше побачення йду, але це ж не так. Чи так? — “Ми ж тільки познайомились, отже це лише дружня прогулянка”, — заспокоювала я себе.

Андре прийшов вчасно, я його побачила ще з вікна, але мене він, звісно, не бачив. Тож поквапилася до нього, щоб довго не стояв там посеред лісу.

Він виглядав інакше, змінив свій робочий одяг на повсякденний. Звичайна біла сорочка, але видно, що нова, та чорні штани, які були заправлені в шкіряні легкі чоботи. Виглядав дуже привабливо. 

Відчуття, що це побачення, лише посилилось. Я вийшла з захисного купола і він мене побачив. Його очі почали розширюватись, а потім сліпуче усміхнувся мені.

– Ти така гарна! Аж не віриться, що така дівчина погодилась піти зі мною на свято, — сказав він та поцілував мене у щоку. Я почервоніла до краєчків вух.

– Дякую, ти теж дуже гарно виглядаєш, — зніяковівши, відповіла йому, — Думаю, ти трохи лукавиш. Я впевнена, що з тобою погодилась би піти кожна друга дівчина села.

– Не зовсім так, бажаючих майже немає. Пішли, по дорозі розповім, — взяв мою руку під лікоть та повів у сторону села.

– Так ось, слухай. У мене є троє молодших неповнолітніх сестер, а я єдиний їхній опікун. Наші батьки загинули три роки тому. Все виховання та добробут дівчат звалилися на мене, разом з крамницею. 

Щоб видати їх заміж у майбутньому, треба хоч якесь придане, а з крамниці я отримую не надто багато, тому ніхто з батьків дівчат не захоче мати бідного чоловіка своїм дочкам. Отже, бажаючих зі мною кудись ходити не надто багато, — важко зітхнув він, закінчуючи розповідь.

– Мені дуже шкода, що ти опинився в такій ситуації, але вважаю, що ти обов'язково зустрінеш свою долю, якій буде байдуже, скільки монет у тебе в гаманці, — відповіла я, підбадьорюючі його.Андре якось загадково на мене подивився і усміхнувся, нічого не сказавши.

Ми дійшли до села, і я його не впізнала. Всього кілька днів не була, а так сильно воно змінилось. З кожного вікна тяглися нитки з ліхтариками, квітами, листям. 

На дахах домів стояли великі металеві вироби у формі сонця, пофарбовані в золотий колір. Усюди лунала музика, люди танцювали та співали скрізь на вулицях. Всі були святково одягнені, навіть тварини.

Ми дійшли до ярмарку, який був на площі біля фонтану. Я купила собі кілька дрібниць для себе та дому, а ще купила та подарувала Андре браслет, який приносить щастя, як мені сказав торговець. Андре був приємно здивований, подякував та одразу вдягнув на руку, обіцяючи ніколи не знімати.

Гуляли та веселились ми до пізньої ночі, наїлися різних смаколиків, багато сміялися та танцювали, я так втомилась, що ледь доволокла ноги додому. Андре мене провів та подякував за найпрекрасніший день його життя. Поцілував у щоку та пішов додому.

Я зайшла у двір, нагодувала Сніговика та завалилась спати. Вночі мені знову наснився той чоловік зі світлим волоссям, він знову на мене лагідно дивився, але більш нічого не робив. 

Я вкотре спробувала з ним заговорити та підійти, але одразу прокинулась. “Хто ж ти, мій таємничий незнайомець…”