Раді Вас бачити!

Прокидатись було боляче. Голова боліла нестерпно, аж з очей бризнули сльози. Я хотіла витерти їх, але виявилась зв’язана руками і ногами до ліжка. Було дуже темно та волого, наче я в якійсь печері, в дуже холодній печері.

Спробувала витягти хоч якусь кінцівку, нічого не вийшло, надто міцно зв’язана.

Що ж робити? Як врятуватися? Я не можу померти, в мене дитя, якому хочу подарувати щасливе життя… Астере, де ж ти, коханий? Почала плакати від безсилля та відчаю. Не знаю скільки часу пройшло, коли почула чиїсь кроки. Їх було кілька.

Коли підійшли ближче до мене, запалили магічні свічки, у приміщенні одразу стало світло. Це дійсно печера, де посередині лежала я на старому дерев’яному ліжку, і більш нічого.  

Коли очі трохи звикли до світла, повернулась до людей, які прийшли, і в шоці дивилась на батька, який стояв поруч із герцогом Родеріком.

– Отямилась? Це добре! Отже, панове, приступимо до ритуалу, — діловито промовив герцог.

Разом із батьком і герцогом, було ще двоє лисих чоловіків у сірих рясах. Після його слів, вони заметушились, щось кожен готуючи на виступі із каменю.

Я спробувала поговорити з батьком:

– Тату, що відбувається? Що ви хочете зі мною зробити?

– Не називай мене так, дівко! Цього б усього не було, аби ти народилась хлопцем! Зараз хоч якась від тебе користь буде, — шиплячи від злості, промовив він.

– Та хіба ж я винна, що народилась дівчиною? Я все життя намагалась бути тобі кращою дочкою, вчилась всьому, чого навчають хлопців, навіть стриглась під хлопця! Відпусти, благаю! Я вагітна! В мені твій онук! — почала кричати на нього, щоб достукатись. 

Він на мить завмер, ніби зважував цю інформацію, так нічого не встиг відповісти, як його перервав герцог:

– Яка чудова новина! Сподіваюсь, нагуляла від мага? Це ж вдвічі більше сили можна отримати! Оце так бонус! — з якимось божевільним захватом сказав він.

– Яку силу? Що ви збираєтесь робити? — тремтячим голосом запитала їх.

– Нічого особливого, лише заберемо твою силу собі, — посміхнувся герцог своїми жовтими зубами.

– Як? Навіщо вам це потрібно? — все ж хотіла дізнатись, навіщо їм це все.

– Щоб стати сильнішим, що не зрозуміло? Збільшити свій резерв. Ти і всі твої одноплемінниці — дуже гарні донори. З фей найлегше витягнути силу та збільшити свій рівень магії. Прикро одне, що спочатку з вами треба одружуватись, щоб ваша сила мене прийняла, було б швидше вас просто вбивати. Я вже давно зміг би відкривати портали в інші світи, а не витрачати час на дурні ритуали! Ти в мене вкрала  два роки, лярва, які я витратив на твої пошуки. Вже став би Головним просторовим магом при дворі його Величності за цей час, замість того вискочки Валейна! — майже з гарчанням відповів герцог, – До речі, твоя мати була першою в цьому експерименті, на ній ми і перевірили, що без шлюбного ритуалу, сила не приймає мене. 

Бачачи мій шок від почутого, він голосно зареготав.

Мене кинуло в холодний піт від жаху та горя. Вони жорстоко вбили мою мати! Я не можу в це повірити! Серце боляче стислося в грудях. Як же це витримати?

Ще він вбивав усіх своїх дружин, щоб забрати їхню силу собі. Ось чому всі його дружини — феї, і всі померли за короткий час. Вбивав, щоб бігати по світах для короля? А батьку це все навіщо?

– Ні! Батьку, як ти міг? Вона ж твоя дружина була! Ти ж сам її вибрав! До мене теж не маєш навіть краплі батьківських почуттів? В мені ж твоя кров! — почала кричати я на батька, хоча розуміла, що питання дурне, було б інакше, то зараз не лежала б тут, чекаючи смерті.

– Твоя мати сама винна, народила б мені спадкоємця, була б жива! Ти мені ніяк не допоможеш отримати спадок від діда, в умовах якого було тільки одне – чоловік -спадкоємець з вищим рівнем магії. А ось гроші за тебе і твою матір – мені неабияк згодяться, щоб купити титул й стати одним із аристократів. Так легше знайти дружину з сильним даром, щоб отримати сильного спадкоємця, а згодом і сам спадок! Отже, я можу отримати все, чого так бажаю, лише пожертвувавши вашими нікчемними життями. Через твою втечу я не отримав другу частину грошей! Перша була за твою матір… Але сьогодні, нарешті, ми обидва отримаємо те, що хочемо! — ці слова мене добили. В його очах була лише жага грошей і влади, нічого людського я в них не побачила.

– Ви божевільні чудовиська… — прошепотіла я, відкинувши голову на ліжко та тихо заплакала. Треба прийняти неминуче. Мене не врятують. Я більше ніколи не побачу Астера та своє дитя. Мені кінець…

Поки ми розмовляли, чоловіки в дивних рясах підготували все для ритуалу одруження. Мене ні про що не запитували, просто взяли мою кров, перерізавши долоню, змішали з кров’ю герцога в золотій мисці та силоміць напоїли мене. Герцог Родерік випив добровільно, ясна річ.

Потім цими закривавленими губами поцілував мої губи. Мене ледь не знудило. Гидота.

Ось і все, я одружена. Не про таке весілля я мріяла… Всі мої мрії розбилися вщент. Про велику щасливу родину, про коханого чоловіка поряд. 

Мене зараз вб’є власний батько, який вбив так само мою мати, через жагу до грошей та влади, це ж треба… За що мені це все?

По обидва боки від мене стали мої кати, взяли за зв’язані руки та почали щось бурмотіти невідомою мені мовою. Потім герцог взяв кинджал, із ручкою, яка була прикрашена чорним каменем. Це той самий камінь, про який розповідав Астер – камінь Поглинання? Звідки він у них?

Страху вже не було, я змирилась зі своєю смертю, лише хочу, щоб це сталось миттєво. Більше страждати не хочу…

Герцог заніс наді мною кинджал…

Раптом пролунав вибух і все засяяло яскравим світлом, який повністю засліпив очі. Астер? Чи я померла?