Раді Вас бачити!

Астер

Я перенісся одразу до своєї кімнати, коли попрощався з моєю крихіткою. Тут нічого не змінилося, усе на своїх місцях, як я і залишив. Уся моя зброя та обладунки теж на місці, це дуже добре, хоч на їх пошук час витрачати не треба.

Озброївся максимально та перенісся до будинку мого найкращого друга — Бога Землі. Сподіваюся, він ще ним залишився.

Як тільки з’явився на порозі, мене зустріло три пари очей, дуже здивованих, наче мерця побачили, а одна пара очей здивованими не виглядали. І не дивно, бо їх власниця бачить майбутнє. Це Богиня Долі – Тамалі.

– Що за збори, друзі? — усміхнувся їм та пройшов ближче. Назустріч першим кинувся Бог Землі — Геон, здоровань із каштановим довгим волоссям та яскраво-зеленими очима.

– Астер! Ми думали, що ти мертвий! Як я радий, що ми помилялися, — сказав Геон, дуже міцно обійнявши. Інші теж підійшли ближче, щоб привітатися.

– Ну, майже так і було, але розповім трохи згодом, на це часу мало. Краще ви розкажіть, що тут відбувається? Де зараз Тінор? — сівши на стілець біля інших Богів, запитав я.

– Астер, поки тебе не було, ми намагалися з твоїм батьком зупинити Тінора, але він сильніший за нас. Він… вбив вашого батька. Мені дуже шкода, — зі співчуттям розповів Геон, поклавши руку мені на плече.

Я неодноразово думав про це, що Тінор може його вбити, коли батько вже повністю без сил і не може чинити опір, але сподівався, що до цього не дійде. Помилявся… Вкотре…

– Він зараз з іншими готується поглинути магію із Сонця, щоб бути ще сильнішим. Він довго опановував у собі другу силу — твого батька. Тіло Тінора ніяк не могло прийняти всю силу. Кілька разів вона проривалася й завдавала йому глибоких ран. Тому світи ще досі існують, він ніяк не міг добратися до Сонця. Схоже, йому все ж вдалося опанувати її, тож вирішив найближчим часом поглинути силу з нього.  

– Це дуже ризиковано, він не втримає у собі стільки магії, навіть наш світ під загрозою! Тому ми зібралися тут, щоб придумати спосіб зупинити цього божевільного, — пояснив мені Бог Вітру — Нордан.

– Хто йому допомагає? — запитав я.

– Таррос, моя сестра – Гелея та Брейн, — відповіла мені Богиня Річок та Озер — Родея. 

Отже, Бог Війни, Богиня Морів та Бог Темряви об'єдналися з моїм братом. І не дивно, кращої компанії годі й шукати. Усі ці істоти завжди були самозакоханими, егоїстичними та пихатими. 

Ще смішно те, що батько приставив наглядачем Тарроса, який повинен був доповідати про можливі плани Тінора, але нічого підозрілого він не розказував, завжди доповідав, що все спокійно, переживати немає причин. Клятий зрадник!

– У тебе є ідеї? Бо ми у глухому куті, — сумно промовила Родея.

– Є. Треба дочекатися, коли він почне ритуал поглинання магії, тоді він стане найбільш вразливим. Поглинати магію і відбиватися від мене одночасно, він не зможе.Інші будуть його захищати, щоб все вдалося, я впевнений. Тож, Тінора беру на себе. А ваша задача — знешкодити його посіпак, — розповів я їм, – Де всі інші Боги?

– Вони сховалися, щоб не постраждати. Чекають, коли це все закінчиться, щоб потім вибрати сторону переможця. Слимаки боягузливі, — скривився від огиди Нордан.

– Отже, кожний із нас бере по одному, — підсумував я, – Тамалі, ти з нами?

Богиня Долі сиділа мовчки, ліниво спостерігаючи за нами весь цей час. Вона завжди була трохи дивна, відчужена, більше спостерігала, ніж говорила. 

Її темні очі мов заглядали в глибину душі, щоб побачити те, що закрито для інших. Тамалі встала з дивана, заправила своє чорне довге волосся за вухо і близько підійшла до мене, поклавши долоню на моє плече.

– Астере, ти же знаєш, що мені не можна втручатись у долю коли заманеться. Такі правила. Я й так порушила їх, перед тим як ти зник… – нахилившись до мого вуха, сказала вона і усміхнулась.

– Я відчув чиюсь магію, перед тим як відключився. То це була ти? Що ти зробила? – напружено запитав я. Сподіваюсь, вона не одна із зрадників. Її в ворогах тримати мені не хочеться.

– Я кинула в тебе заклинання, щоб заховати тебе і твою ауру від Тінора. Він повинен був повірити, що ти помер, а не переховуєшся в іншому світі у однієї чарівної феї. А найцікавіше те, що саме вона, дивним чином, знайшла твій перстень, – підморгнувши мені, відповіла Богиня Долі, – Тому, вибач, я з вами не піду. Все що змогла – зробила! Тепер все залежить від тебе! Не підведи!

Тамалі відійшла від мене й одразу зникла, наче і не було. Не жінка, а загадка. То це завдяки їй я зустрів Тею? Неймовірно!

– Яка ще фея, Астере? Про що вона? Де ти був весь цей час? – запитав мене Геон, пильно дивлячись на мене, очікуючи відповіді.

– Коли все закінчиться, тоді все обов'язково розповім з подробицями. Зараз є більш важливі справи! – відповів я йому, на що він смішно закотив очі й цокнув язиком, – Повернемося до нашого плану. Отже, Родея візьме на себе сестру, Нордан — Бога Темряви, Геон — Бога Війни..

Кілька днів ми спостерігали за приготуваннями Тінора, очікуючи підходящого часу. Я переховувався у Родеї ці дні, бо вона найменше викликає підозр у підготовці до нападу. Ця тендітна, крихка на вигляд дівчина, з блакитним довгим волоссям та яскраво-блакитними очима, з ляльковим, майже дитячим обличчям, не дуже схожа на воїтельку. Але це лише оболонка, прихованої сили у цієї Богині дуже багато, ми з нею з дитинства освоювали магію, збільшували резерв тренуваннями.

Ніхто про це не знав, навіть її сестра Гелея. Я їй довіряв, як собі самому. Тому і розповів їй першій про все, що зі мною трапилось.

– Ти закохався у фею? Оце так новина! — здивовано вигукнула вона, – Цікаво з нею познайомитись! Вона повинна бути дуже особливою!

– Так і є, — усміхнувся я, згадуючи свою дівчинку, – Якби не вона, то я би тут зараз не сидів, попиваючи чай. Сподіваюся, у неї все гаразд. Прикро, що я не можу подивитись, як вона, мене може відчути брат… Стривай, це ж можеш зробити ти! — голосно вигукнув я, налякавши подругу, – У неї на подвір'ї є чарівний ставок, за допомогою якого вона мене лікувала. Ти можеш через нього подивитись, як вона там!

– Чарівний ставок? Чекай, це той, що серед лісу, біля якогось села? — здивовано промовила Родея.

– Так! Ти знаєш, що це за ставок? — запитав я, не менш здивований.

– О-о, друже, то ти мені теж повинен дякувати за своє врятоване життя, не тільки феє і Тамалі, — хитро усміхнулась вона, відпиваючи чаю з чашки.

– В сенсі? Розповідай давай, не тягни, — попросив я.

– Пам’ятаєш, я зникла на кілька тижнів, після того як мене зрадив із сестрою Таррос? — після мого кивка, вона продовжила, – Я була не в собі від горя, від зради найбільш близьких мені людей. Навмання перемістилась до випадкового світу, прямо в якийсь ліс. Сиділа там, ридала, не знаю скільки часу. Коли заспокоїлась, оглянула місце де знаходжусь й побачила перед собою маленький ставок, який світився, наче місячне сяйво та був теплий, мов парне молоко. Я ніколи такого не створювала, тому дуже здивувалася. Занурила руку та відчула в ньому життя. У ньому була душа! Він почав лащитися до мене, мов кошеня, він визнав у мені господиню. Я злякалася, що ця вода, створена моїм болем, може заподіяти комусь шкоду, тому я спробувала вплинути на ставок. Я йому наказала, щоб жодним чином нікому не нашкодив, а навпаки — зцілював. І він мене послухав. Мене знайшла Тамалі. Після моєї розповіді про створення цього ставка, вона якось загадково мені усміхнулася. Я спочатку не зрозуміла чому. Вже потім вона мені розповіла, що направила якусь фею-віщунку, у якої будуть нащадки з магією цілительства, до того ставка, щоб за його допомогою можна було допомагати істотам.  

Я намагалась зробити ще такі, але не вийшло. Мабуть, все через біль, який тоді вийшов. Без нього нові такі ставки не створюються. Ось така історія, — усміхнулася мені подруга, закінчивши розповідь.

– Обов’язково розкажи цю історію Теє, бо вона всю голову зламала, шукаючи відповіді: звідки та як з’явився цей чарівний ставок, — усміхаючись у відповідь, попросив я.

– Добре, домовились. Зараз я подивлюсь на твою кохану, заодно і ставок провідаю, — сказала Родея та, закривши очі, занурилась у транс.

Через кілька хвилин вона розкрила очі.

– Яка вона гарна! Не дивно, що ти її вибрав, — широко усміхнулась вона, – Все добре, не переймайся, вона вдома, їсти готує. Ставок теж спокійний, ніякої небезпеки не було.

Я видихнув з полегшенням, і тільки зараз помітив, що весь цей час затримував дихання. Тепер мені трохи спокійніше.

Наступного дня прийшов Геон.

– Це буде сьогодні на заході Сонця. Біля скелястого моря, недалеко від вашого будинку, — доповів він.

– Добре. Всі готові? Де Нордан? — запитав я.

– Він слідкує за ними за допомогою вітру. Схоже, не помітили. Вони так впевнені у своєму успіху, що про хоч якийсь захист навіть не турбуються. Буде легше їх знешкодити, — промовив Геон.

До вечора було ще кілька годин, які ми витратили на обговорення плану.

За годину до визначеного часу ми перемістилися до моря, заховавшись за скелею. Сиділи там, поки не з’явився брат.

Тінор тримав у руках велику палицю, на кінці якої був величезний чорний камінь. Це Камінь Поглинання. Він його створив сам та скористався, щоб знищити орків остаточно.   

Цей камінь витягнув з них магію, коли вони й так помирали від хвороби, яку також створив Тінор. Цим же каменем він поглинув силу батька. Тепер настала черга витягувати магію у Сонця. 

Невже він думає, що втримає в собі всю цю енергію? Його резерв не розкритий на повну, магічні канали пошкоджені після батькової сили.

Вся ця поглинута магія в ньому не поміститься. Цей ідіот ще й вибухнути може! Тоді наш світ може постраждати не менше, ніж інші. Зовсім втратив здоровий глузд, сидячи в темниці!

Коли він зайшов на край скелі, входячи в транс, щоб налаштуватись на поглинання, я дав команду іншим, щоб почали виконувати свою частину плану. Я ж вирушив до брата… Підійшовши ближче, я наткнувся на бар'єр. Тінор все ж таки про свій захист не забув…

Я приклав долоні до бар’єру, спробувавши магією зруйнувати його.

– Ти живий? Неочікувано! Можеш не намагатися, брате, нічого в тебе не вийде! Я сильніший за тебе! Я це вже довів тобі. Мало було, тож вирішив отримати ще? — спокійним та впевненим голосом промовив Тінор.

– Припини, поки не пізно! Ти не розумієш, що не зможеш втримати в собі стільки сили? Вона розірве тебе! — намагався переконати його.

– Ти завжди недооцінював мене, вважав слабаком, як і батько! І де він тепер? Я сподівався, що ти теж здох, але нічого, зараз закінчу з цією справою і займуся тобою… Ти наступний! — злісно загарчав Тінор.

Він щось пробурмотів тихо, і в цей момент камінь почав виділяти якийсь чорний дим, який йшов у напрямку до Сонця. 

Я бив бар'єр, застосовуючи всю свою силу, я не мав права допустити це. Він не може перемогти… знову!

Дим почав огортати брата, входячи в його тіло вже жовтим сяйвом, він вигнувся спиною назад, наче від удару блискавки. Здійнявся сильний вітер. Морські хвилі бились знизу об скали з неймовірною силою.

Позаду чулись звуки битви, друзі не давали ворогам зупинити мене. Кілька вогняних куль полетіло в мою сторону, але хтось їх відкинув, мабуть, Нордан магією вітру, але дивитись немає часу. Треба дістатись до цього покидька! Ще один удар — і я розбив захист, бар’єр розпався. Я швидким ривком кинувся до Тінора.

Його всього трясло, очі закотились, з рота і носа тонкою цівкою пішла кров, вигляд мав дуже моторошний. 

Не гаючи часу, вирвав палицю з його рук, поки він був не при собі. Коли дим почав огортати мене — направив камінь на брата. Його вигнуло ще більше, почувся хрускіт кісток, але я всеодно почав витягувати сили з нього та поглинати.

Було дуже боляче, наче мене роздирають зсередини гострими шипами. Я зціпив зуби до скреготу. Треба витримати! Заради Теї, заради нас, заради всіх інших живих істот!

Я відчував, як горять мої магічні канали від надлишку магії в них, наче там тече вулканічна лава, але треба було витягти з нього до останньої краплі.

Не знаю, скільки це тривало, по відчуттях — ціла вічність. Мене хитало, голова боліла нестерпно, а в грудях роздирало навпіл.   

Відчув, що дим розсіюється, відкривши очі, побачив непритомного брата, напівживого.

Моє тіло ледь тримає в собі таку кількість магії… Ще б трохи більше магії з Сонця цей покидьок поглинув — мене б розірвало. Мені важко і дуже боляче…

Раптом перед очима з’явилась перелякана Тея… Мій захист зник… З нею щось трапилось! Я загарчав. Знищу всіх, хто хоч пальцем до неї доторкнувся!

Ця злість не дала втратити свідомість, я простяг руки до Сонця, направляючи магію в нього. У цьому році на Святі Сонця ніхто його не підживлював, отже, моя задача — наситити його за трьох і повернути втрачене, та йти рятувати Тею. 

Відразу йти до неї не маю змоги, бо я переповнен магією, я надто небезпечний для всіх, і для себе в тому числі. Треба віддати зайве Сонцю.

З рук почала виходити магія яскравим жовтим світлом й огортати Сонце, наче обійми. Потім світло розчинилось, Сонце прийняло магію й стало яскравішим! Я зміг! Віддавши майже всю магію, я все ж таки втратив свідомість.