Раді Вас бачити!

Отямився я вдома, у своїй кімнаті. Було темно. Біля ліжка у кріслі спала Родея.

Я різко підвівся, що було помилкою; голова закружляла так сильно, що я звалився назад на подушку. Тіло горіло нестерпно, я застогнав від болю. Від цього прокинулась Родея та кинулась до мене.

– Астер, ти як? Ти нас дуже перелякав! Ми думали, що ти помреш! — заплакала Родея.

– Скільки я пролежав? — запитав я, намагаючись не зважати на біль. Всередині здіймалась паніка та страх за кохану. Я можу не встигнути допомогти!

– Добу. Ти врятував світи, друже! Все закінчилось! Тінор живий, але трохи не в собі, ми його кинули в темницю, щоб ти потім сам з ним розібрався. З іншими ми зробили те саме, — відповіла вона.

Доба! Це надто багато!

– Родеє, мені потрібна допомога! Коли я віддавав магію Сонцю, відчув, як впав захист з будинку Теї і побачив її саму, дуже перелякану! Мені потрібно до неї! — швидко виклав їй.

– Я зараз подивлюсь! Поки лежи, ти надто слабкий! — сказала вона та увійшла в транс.

Вийшовши з нього через хвилину, налякала мене своїми шокованими та переляканими очима, серце шалено забилося у грудях.

– Астер… Там все згоріло! Абсолютно все! Її я ніде не побачила, лише білого коня, який пив воду з ставка, — тремтячим голосом промовила Родея.

У мене все похололо… Ні! Я вірю, що вона жива! Тея може зараз бути у Герди! Треба терміново вирушати. Я, не звертаючи уваги на свій стан, швидко підвівся, щоб одягнутись.

– Ти куди? Ти ж ледь на ногах стоїш? — спробувала зупинити мене подруга.

– Якщо з нею щось трапиться, то мені все одно не жити! Їй, можливо, зараз потрібна допомога! — крикнув я їй, сердячись, що витрачаю час на дурниці.

– Я з тобою! Одного тебе відпустити не можу. Зараз ще Нордана покличу, підемо разом! Хай Геон залишиться слідкувати за в’язнями. Стій тут, я миттю, — сказала Родея, потім, клацнувши пальцями, зникла.

Через хвилину у моїй кімнаті з’явились Родея та розгублений Нордан. Ще через хвилину ми перенеслися до будинку Теї. Від побаченого мене охопила дика лють та страх. Усюди відчувався магічний вогонь, це не випадкова пожежа, як я хотів думати, хтось спалив все навмисно.

Від будинку та інших споруд залишився тільки попіл та фундамент. Подвір'я теж усе вигоріло. Лише ставок виглядав, наче щось чужорідне серед цього хаосу, такий самий, як і був. 

Ноги відмовлялися йти, сил майже не було, попросив Нордана довести мене до води. Я з головою нирнув у ставок, благаючи його відновити мене хоч трохи, щоб я зміг врятувати нашу Тею. Він мене наче почув, тому що я відчув, як вода вихором почала рухатися навколо мене, розносячи тепло по всьому тілу. Мені ставало набагато краще.

Через кілька хвилин я виліз, все ще слабкий, але вже хоч на ногах стояв самотужки.

Почув якийсь шум у кущах за будинком, серце впало вниз, подумавши, що там може бути моя поранена кохана. Кинувся туди…

Знайшов у кущах Андре. Дуже п’яного, брудного та змарнілого. Що він тут робить?

– В-в-ви хто т-т-такі? Що-о за істоти? — ледь ворушив він язиком.

– Ми Боги, любчику, а ти хто і що тут робиш? — запитала його Родея.

Андре зблід ще більше, хоча й так був білий, наче мрець.

– Де Тея? Що тут, в біса, трапилось? — піднявши його на ноги, почав кричати.

– В-вибач, я винен… Я н-не хотів… Емоції мене п-поглинули. Я л-любив її… але з-з’явився т-ти… — спробував він пояснити, але я нічого не зрозумів з цього п’яного лепету.

– Кажи нормально, ДЕ ВОНА? — почав трясти його від люті.

– Її забрав герцог Родерік до себе, — все ж взяв він себе в руки та зрозуміло відповів, але від цього не легше. Вона в смертельній небезпеці!

– Ти, падлюка, її видав? — здогадався я. Магія, яка ще була в мені, почала виходити назовні. Моя рука спалахнула яскравим вогнем, щоб вдарити нею по цьому мерзотному обличчю. 

Він відлетів у сусіднє дерево, стогнучи від болю. Його щока, попечена від мого вогню, почала вкриватися пухирями. Я підійшов ближче та вдарив у живіт, не стримуючи сили.

В мені була тільки жага вбити! Я б так і зробив, але мене відтягнув Нордан.

– Зупинись, його смерть тобі нічого не дасть, лише витратиш сили, які потрібні на пошуки, — промовив серйозно Нордан.

Так, він правий. З цим щуром розберусь пізніше.

Відійшовши від усіх, я спробував увійти в транс, щоб відшукати Тею.

Майже одразу відчув тонку нитку, що з’єднувала нас… Вона жива… Вона вагітна!  

Ця нитка вела до дитини, що знаходилася в ній! Це мене приємно шокувало. Вона недалеко. Чекай, кохана, я йду.

– Я знаю де вона! — з цими словами ми перемістилися до печери.

Перше, що я побачив — прив’язана до ліжка моя крихітка, а на неї опускався кинджал. Я миттєво застосував магію, спопеляючи тих, хто стояв біля неї. Падаючий кинджал вітром підхопив Нордан, щоб не зачепив її.

Я підбіг до ліжка, розв’язав мотузки і зняв антимагічний браслет, Тея почала схлипувати. Підхопив її та посадив собі на коліна, міцно обіймаючи та цілуючи всюди, куди дотягувався.

– Кохана, пробач, що так довго! Пробач! Я міг не встигнути! Пробач, — просив я вибачення, розуміючи, що ще секунда і її б не було. Мене накрила справжня паніка. Я міг її втратити назавжди!

– Астер, любий, ти не винен! Заспокойся, будь ласка! Це все вони… Батько і герцог Родерік, — заспокоювала вона мене, показуючи пальцем на купки попелу, що лежали біля ліжка, – Ти встиг! Ти поруч! Чуєш? Я тебе дуже кохаю!

Я накинувся на її губи жадібним поцілунком, ніби ми не бачились тисячу років. Я так скучив за нею. Більше ніколи не залишу її ні на мить.

Тея 

Він встиг! Дякуючи моєму коханому Богу — я жива!

Коли він відірвався від моїх губ, щаслива усмішка осяяла його обличчя, а потім він впав на ліжко без свідомості.

Я скрикнула, сильно перелякавшись, потім звернулась до… Богів?

– Що з ним?

– Рятувати світи і свою кохану за такий короткий термін — дуже виснажлива робота, моя люба! — усміхнулась мені дивовижно гарна дівчина, – Не хвилюйся, з ним все буде добре! Треба лише відновити сили. Ми зараз перенесемо його до ставка, хай полежить там деякий час.

– Ви знаєте про ставок? Він зберігся? — запитала я у неї.

– З ним все добре. Поки Астер буде відмокати, мені є що тобі розповісти, — підморгнувши мені, сказала дівчина.

– А з цими що робити? – запитав чоловік, що прибув разом з Астером, показуючи на двох ченців, які шоковано застигли у дальньому кутку печери.

– Які не хороші хлопчики! – цокнув язиком, звернулась до них Богиня, – Я залишу вам життя, якщо розкажете усім, що тут відбулося! Розкажіть, що Боги не помилують тих, хто робить такі страшні речі! Ми будемо слідкувати пильніше! Не гнівайте нас! Зрозуміло? 

Ченці швидко закивали головами та впали на коліна в поклоні, ледве голови не порозбивали об каміння.

Після цього, дівчина клацнула пальцями, і в одну мить ми перенеслися до мого спаленого вщент подвір'я.

Чоловік, що був з нами, опустив Астера в ставок. Я підбігла до коханого й поклала свої долоні до його голови, щоб спробувати зцілити скоріше. Довго тут затримуватись мені не хотілось, бо занадто боляче дивитись на попелище, що колись було моїм домом. Де я була дуже щаслива…

Через деякий час дівчина мене відсторонила від Астера.

– Годі, йому цього вистачить! Тобі теж потрібні сили, побережи, — лагідно промовила вона, а потім представила себе та чоловіка поряд.

Я сіла біля Астера, зарившись в його волосся рукою, чухаючи, наче кота, і слухала дуже довгу розповідь про ставок від Родеї, потім від Нордана про битву. Я була шокована всією цією інформацією, що мені виклали. Не встигла осмислити все, як почула тупіт копит.

Сніговик вийшов з лісу та попрямував до мене, ступаючи по згорілій траві. Він був брудний, по крупу видні сліди порізів, мабуть, біг швидко повз шипасті кущі.

Я встала, щоб заспокоїти його та полікувати, він, наче дякуючи мені, потерся головою об моє плече.

– Мій хороший хлопчик, ти молодець, що зміг втекти, я так злякалася за тебе, — погладжуючи його, промовила я.

– Нам пора вирушати! Астер відновиться вдома, — сказав Нордан.

– А мені можна з вами? — майже пошепки запитала я, боючись, що мені відмовлять. Я ж для них ніхто і у світ Богів навряд чи беруть звичайних істот.

– Якщо ми тебе залишимо тут, то Астер зробить з нас добрива для твого городу, — весело промовив Нордан, вперше усміхнувшись за весь цей час.

– Коня теж візьмемо, не хвилюйся, — випередила моє питання Родея.

Не встигла я подякувати, як ми вже опинились у дуже великій спальній кімнаті. 

Вона була оздоблена в світло-жовтих тонах, наче топлене масло. Дуже гарні меблі із білого дерева, і на всю стіну вікно від полу до стелі, з якого відкривався неймовірний вид на безкрайнє море.

Астера перемістили на велике ліжко, застелене білосніжною постіллю.

– Це кімната Астера, ну думаю, твоя тепер теж, — хитро прижмурилась Родея, – Я подбаю про їжу та одяг, поки ти прийматимеш ванну, також пришлю служницю. Не соромся просити в неї все, що тобі знадобиться. Ти тепер господиня тут!

– Коня я перемістив до конюшні, там про нього подбають. Відпочивай, — сказав Нордан і в ту ж мить вони зникли, я знову не встигла подякувати за допомогу. Що за звичка зникати так швидко? Це так у всіх Богів чи тільки в цих двох?

Підійшла до Астера, він спокійно спав. Такий блідий, стомлений, але все такий же гарний.

– Мій коханий, ти зміг! Ти врятував нас усіх! Навіть не уявляю, наскільки це було важко! Ми з малятком тобою дуже пишаємось та дуже кохаємо! Прокидайся скоріше… — прошепотіла йому на вухо та пішла помитися. Треба змити з себе все погане, що зі мною трапилось за цей час.

Вже три дні Астер не приходив до тями, навіть з моїм підживленням. Я вже почала хвилюватись, але Родея мене заспокоювала, що все добре, так і повинно бути. За цей час ми здружилися, вона багато в чому мені допомогала, підтримувала, розповідала багато про дитинство Астера, про життя у новому для мене світі, зробила мені екскурсію по цьому розкішному будинку.     Хоча будинком його важко назвати, це був мов справжній королівський палац.

Він знаходився на пагорбі, оточений з одного боку скелястим морем, з іншого — густим лісом, а спереду — величезною галявиною з різнокольоровими квітами, над якими літали невідомі мені комахи.

Тут було набагато яскравіше та різнобарвніше. Багато квітів та дерев з неймовірним виглядом. Все підтримувалось магією Богів, які населяли цей світ. Їх було багато, бо живуть Боги дуже довго, тож дітей народжували теж не мало, але не всі з них могли потім посісти місце батьків, лише найсильніші. Інші допомагають підтримувати створені світи з іншими істотами. Слугами тут служать люди, які померли у своєму світі, але при житті служили Богам у Храмах.

Була вже глибока ніч, коли я почула рух позаду себе, мене накрили теплою та важкою рукою.