Раді Вас бачити!

Прокинулась від яскравого сонця, що лоскотало своїми теплими променями моє обличчя. Воно було вже надто високо, отже, проспала я до обіду. Нічого собі!

Почувала себе відпочившою та сповненою енергією, і не дивно, на цьому ліжку Богів не могло бути інакше. Встала з ліжка та відкрила повністю фіранки – пейзаж за вікном зачаровував.

Вікна виходили на двір, де було видно ставок та город, а позаду нього було все закрито густим лісом. Чомусь мене це не лякало, а навпаки — заспокоювало, ніби дерева з усіх боків захищали мене від зовнішнього світу, наче чиїсь рідні обійми.

Заснула я вночі прямо в одязі, не було сил навіть зняти з себе одяг, тому пішла вниз за своїми чистими речами. Треба скупатися та переодягтися, а потім після сніданку, вирішити з чого починати облаштування дому під себе.

Затягнувши сумку в свою кімнату, розвісила свої речі в шафу. Тут було трохи бабусиних суконь, старомодні, звісно, але я їх легко перероблю на щось звичне для мене.

Взяла свою чисту сукню та пішла до ванної. Тут була лише холодна вода з крану, але за допомогою магії я її зробила гарячою. Добре, що на це в мене сили вистачає, потім вона буде зростати, і тоді буде легше справлятись по дому самій. Купання в ставку відклала на інший раз.

Через години дві, поснідавши та сховавши харчі від Герди в холодильню, пішла провідати Сніговика.

На вулиці було тепло та сонячно, скрізь літали метелики та птахи співали свої пісні. Сніговик дуже зрадів, коли я увійшла до конюшні.

– Як ти тут, друже? Подобається нова домівка? — промовила я до нього, а він потягнувся носом мені до руки, щоб я почухала. Такий милий. 

З кишені дістала два яблука та пригостила коня. Він із задоволенням усе з'їв. Вирішила вивести його у двір, щоб пожував зелену травичку та трохи погуляв на подвір'ї.

А я пішла дивитись город. Він був невеликий, але мені одній вистачить. Зараз тут росли тільки трави для їжі та, можливо, для виготовлення зіллів, і більше нічого. 

У цьому році щось садити не буду, літо вже дійшло до середини, пізно цим займатись. Але наступної весни обов'язково посаджу овочі, щоб економити гроші.

Ще трохи прогулявшись двором, пішла за блокнотом та пером, щоб написати список всього необхідного, чого мені не вистачає.

Розмістилася в альтанці та деякий час займалась списком. Речей треба було багато, сподіваюсь, тут не надто все дорого.

На наступний ранок, взявши тачку Герди та Сніговика, вирушила пішки до села.

Сьогодні погода теж радувала, сонце ще не пекло, але приємно зігрівало.

На вулиці в селі всі метушилися, кожний займався своїми справами, зі мною віталися або просто махали руками, але познайомитись ніхто не підходив. Може, чекали від мене, що я перша буду знайомитись? Але я поки не готова, можливо, трохи згодом, коли звикну.

Дійшла до будинку Герди та постукала у двері. Вона мені відкрила й запросила до себе.

– Як ти себе почуваєш на новому місці? — запитала Герда, взявши мене за руку.

– Все добре, будинок просто неймовірний, лише вирішила трохи підлаштувати під себе. Ось приїхала, щоб докупити деякі речі, — усміхнувшись, відповіла їй.

– Це не проблема, дитинко. За три будинки від мене є крамниця домашніх речей, там можна купити все що завгодно. Господаря крамнички звуть Андре, він тобі допоможе з усім, — сказала Герда.

– Добре, дякую, обов'язково до нього зайду. Ще я хотіла купити у Вас харчів, щоб не їздити щодня, — сказала я та віддала їй список необхідних мені продуктів.

– Ти йди до Андре, а я поки все назбираю, потім повернешся та забереш, — сказавши це, швидко пішла до кухні.

Я вирушила шукати Андре. Знайшла його крамницю відразу, над входом висіла велика табличка з малюнком ложки та мітли у відрі, яке тримало велике порося. Дивне зображення, нічого не скажеш.

Я не втрималась від сміху. І в цей момент двері відчинилися, та на порозі з'явився молодий симпатичний хлопець, років двадцяти п'яти, худорлявий, з каштановим, трохи хвилястим волоссям та зеленими очима. Він усміхнувся мені, і обличчя в цей момент стало ще молодшим та гарнішим. 

Я трохи зніяковівши та почервонівши, все ж запитала:

– Доброго ранку! Вибачте, Ви Андре?

– Вітаю, прекрасна леді! Так, я Андре, власник крамниці та цієї дурнуватої вивіски, до Ваших послуг, — широко усміхаючись, відповів він та поцілував мою руку, а я почервоніла ще більше, – Проходьте всередину, допоможу чим зможу.

Я зайшла і побачила велике приміщення, яке було завалене всім, чим тільки можна. Якийсь хаос із різних статуеток, посуду, тканин та віників. Багато речей лежало просто на підлозі, інші лежали на столах. Я обережно ступала ногами, щоб не наступити на якийсь товар.

– Вибачте за цей безлад, у мене тут інвентаризація. Згодом розкладу це все на свої місця, — трохи засоромився хлопець.

– Та нічого страшного, не вибачайтесь, тут дійсно роботи багато. Я б хотіла дізнатись, чи є у Вас ці товари? — сказала я та простягнула йому свій список.

Він взяв його та почав дуже уважно читати і щось тихо шепотіти собі під ніс.

– У мене все є, але потрібно знайти, де воно лежить. Ви не поспішаєте? Можу пригостити Вас чаєм, поки буду ритися тут, — сказав Андре, усміхаючись, наче дитина, що нашкодила.

– Добре, я почекаю, мені поспішати нікуди. – я сіла в крісло біля входу, воно, на диво, було порожнє, поки Андре готував мені запашний чай.

Щоб було не так нудно шукати потрібні мені речі, він вирішив завалити мене питаннями про мене та моє життя. Я старалася ухилятися від особистого, та доводилося вигадувати собі минуле життя, бо правду розповідати я не могла. 

Щоб відволікти його від мене, почала запитувати про нього. Він охоче розповів про себе багато смішних історій, з яких я реготала до сліз. Не згадаю навіть, коли востаннє я стільки сміялась. У нього точно талант розповідача. 

Андре мені сподобався, було б добре стати друзями, з ним легко та весело спілкуватись. Час минув швидко, години півтори він складав все необхідне та весь час щось розповідав.

– Наче все, перевіряйте, леді, — віддав мені список та почав обтрушуватися від пилу та павутиння, що застрягло у волоссі та на одязі.

Я пробігла очима по списку і по купі на підлозі. Дійсно, все є. Я замовляла рушники, нитки, голки та інше приладдя для шиття, велику тканину, щоб замінити ту стару у вітальні, взяла ще тканину для пошиття домашнього одягу для себе, деякий посуд.

– Ви самі шиєте собі одяг? — запитав Андре.

– Так, мама навчила, і мені дуже сподобалося шити собі те, чого немає в інших, — трохи збрехавши, відповіла я. Насправді нам з мамою просто довелося шити собі одяг, бо батько грошей надто мало давав. Вистачало лише на не дуже дорогу тканину. 

Але згодом мені дійсно сподобалось шити те, що я захочу. Таких суконь не зустрінеш ніде. Я любила, щоб тканина ніжно обіймала шкіру, була легка, наче хмаринка, та яскрава, наче квіти на галявині. Інші ж жінки одягались у більш пишні сукні з важкої тканини.

– Я можу запропонувати дещо цікаве та унікальне. Воно шиє майже саме, треба лише направляти тканину. Але цю штуку замовляти треба, десь через тиждень буде у мене, — хитро підморгнувши мені, сказав Андре. Я була заінтригована та попросила розповісти більш детально.

– Нещодавно у сусідньому селі з'явилась дівчина, говорять, що вона іншосвітянка, але я в це мало вірю, — почав він розповідати, мов казку, а я з подивом слухала його, — Так ось. Щоб заробити собі на життя, вона розповіла місцевому майстру про диво-пристрій, що сам зшиває тканину. Він його зробив по її опису та за місяць продажу розбагатів до неподобства. Пощастило цьому негіднику, — цокнув язиком та закотив очі хлопець, закінчивши історію.

– Я хочу це диво, замовте мені, будь ласка! Як воно називається? — запитала у нього.

– Вона називала це – швейна машинка, але для нашого світу така назва здалася йому дещо дивна, тому він назвав це ‘Пошивач’, — хмикнув він.

– Пошивач теж не дуже, як на мене, — усміхнулася я.

– Згоден, мені теж не подобається. Ну а ця дивина дуже корисна, як би вона не називалась. Я замовлю, потім зайдеш забереш, чи я можу тобі принести? — сказав він та завмер на мить, очікуючи на мою реакцію, — Вибач, не проти почати спілкуватись на ‘ти’?

– Ні, давай на ‘ти’, — погодилась я. Усмішка осяяла його обличчя, а я задивилась на цього гарного хлопця.

Досвід з хлопцями у мене був відсутній взагалі, навіть знайома не була ні з ким мого віку, тому увага Андре трохи вибила мене з колії. Я не знала, як себе поводити та не червоніти від його погляду на мене.   

Романтичні стосунки мене поки не цікавлять, хочу просто друга, з ким можна було говорити про все що завгодно, і Андре підходив для цього. З ним легко розмовляти, жартувати. Подивимось, що з цього вийде.

Він добре спакував усі мої покупки та запропонував допомогу донести додому. Я спочатку відмовилась, та він наполіг донести хоча б до початку магічного захисту. 

З його розповідей я дізналась, що він маг-повітряник, хоч і не найкращий, але донести важкі речі до мого будинку сили вистачить.

Він знав, де знаходиться мій дім, бо в дитинстві бував у моєї бабусі, вона його лікувала від отруєння. Тож я погодилась, самій все це тягти було б проблемою. Забрали ще пакети від Герди, мого коня та пішли додому.

Усі речі летіли у нас над головами, було якось страшнувато, що вони впадуть на нас. Андре сміявся з мене та в жарт робив ображене обличчя, що я сумніваюся в його силі. Дорога додому пройшла весело, в мене навіть обличчя заболіло від такої кількості сміху та усмішок. Нарешті почувала себе живою людиною.

Коли дійшли до початку магічного туману, він опустив речі та ще раз запропонував допомогу занести це все в будинок, але я відмовилась. Він, начебто, зрозумів і не образився, сказав, що буде намагатись заслужити мою довіру.

– Які плани на вихідні? У нас буде свято Сонця, будемо вшановувати Богів. Буде ярмарок, веселощі та смаколики. Підеш зі мною? Я все покажу та розповім, — підморгнувши, запитав Андре.

– Як цікаво! Так, дякую за запрошення, я з великим задоволенням піду! – я так мало бувала на святах за все моє життя, що відмовитись від такої пропозиції було б дурістю.

– Чудово! Тоді чекай мене через чотири дні о десятій ранку, я прийду за тобою. Буду чекати тут, добре? — запитав він мене.

– Так, я згодна, — усміхнулась йому.

Попрощавшись, ми пішли кожен у свою сторону. Я завела Сніговика до конюшні, витягла велику тачку, яку знайшла в сараї, та перетягла всі речі в будинок. Це зайняло в мене пів години. Усе залишила у вітальні, щоб потім розкласти все по своїх місцях. Втомилась дуже сильно, надто насичений день виявився, хотілось їсти, скупатися та лягти спати.