Раді Вас бачити!

І поки вона була повністю занурена в роботу, її відволік охоронець.

— Візажист і перукар будуть на місці раніше за нас, тому чекатимуть на вас у сусідній будівлі від місця зустрічі, як завжди, — промовив він, поглянувши сірими очима в дзеркало заднього виду.

Хоч його пані сьогодні й не мала такої доглянутої зовнішності, як зазвичай, її природній шарм перекривав усе. Попри відсутність макіяжу, не зникла її манера елегантно сидіти: поклавши ногу на ногу, вона мимоволі притягувала чоловічий погляд. Тендітні долоні, що тримали телефон, тонкі пальці, які квапливо щось друкували... усе це створювало образ, який важко було ігнорувати.

Врешті вона відірвалася від екрана й теж глянула йому в очі через дзеркало заднього виду. Від неї не сховався його зацікавлений погляд, яким він вивчав її. Вона не була проти, доки цей інтерес не переходив межу дозволеного. Тому мило посміхнулася й солодко кинула:

— Знаю, що я неперевершена, але не забувай про пріоритети: ти за кермом.

Охоронець відразу відвернувся й нічого не відповів. Навіть не намагався виправдатися чи хоч якось вигородити себе. Леона вже хотіла ще трохи його подразнити, як задзвонив телефон. На її обличчі з'явилося справжнє здивування. Поборовши сумніви, вона зрештою взяла слухавку.

— Щось у лісі здохло, — іронічно почала розмову.

На іншому кінці роздратовано фиркнули.

— І в кого ти така... ех... — дуже втомлено зітхнув жіночий голос. — Хоча ні, знаю — у твого дурного батька!! — несподівано прикрикнула так голосно, що Леоні довелося швидко відсунути слухавку, аби зовсім втратити слух.

Жінка продовжила:

— Чому ти взяла саме найгірше від нього?! І за що мені таке? Ні чоловік, ні дитина мене не цінують і не люблять. От так зникну і ніхто навіть не помітить...

І почала хлипувати в слухавку.

— Мам, припини. Ми з татом дуже тебе любимо, і ти це знаєш, — заспокійливо почала говорити донька.

Ця інтонація була настільки непритаманна для Леоні, що сірі очі охоронця знову прикипіли до неї, та тепер їй було не до цього.

— Розкажеш, що сталося?

— Та ти не зрозумієш... — у слухавці знову пролунали стримані ридання.

— Якщо телефонуєш, значить, щось дуже серйозне, так? — донька не здавалася й намагалася добитися правди.

— Ви мене доведете до могили! Обоє — бездушні чурбани! — і нова хвиля завивань накрила розмову.

Машина вже зупинилася. Леоні відчинили двері й простягнули руку — вона не відмовилася й легко вийшла з авто. Охоронець швидко крутив головою, відстежуючи кожного перехожого: зараз її вигляд надто провокаційним для власниці модельного бізнесу.

З лівого боку виднілася вулична камера — він миттєво схопив Леону за плече й прикрив собою. Завдяки його пропорціям тендітну дівчину неможливо було розгледіти за його спиною.

У слухавці й далі лунали схлипування, тоді як сама Леона опинилася в щільному колі чоловічих рук. Уже збиралася обуритися, як він швидко зняв піджак, накинув їй на голову й повів до будівлі.

— Вибачте. Можете урізати мою зарплату за цей тілесний контакт. Знаю, що ви такого не любите, але сьогоднішній ваш вигляд ніхто не повинен побачити, — і прикусив язика, щоб не додати «крім мене».

Добре розумів: подібна відвертість могла закінчитися звільненням. Вона багато на що закривала очі, та все ж існували межі її терпіння і він їх знав.

— Якщо так, то навпаки отримаєш премію, — грайливо усміхнулася у відповідь.

Вона легенько штовхнула його від себе, щойно вони зайшли до будівлі. Він не пручався: відступив убік, накинув піджак і пішов слідом. Гордовито піднявши голову, Леона впевнено покрокувала до кімнати, де вже чекали люди, здатні перетворити її вигляд із жахливого на бездоганний.

Весь цей час у слухавці стояла тиша. Наче там уважно прислухалися до кожного звуку. Коли пауза затягнулася, її мама все ж промовила:

— А що за чоловічий голос я чую? — їй явно не сподобалося ні те, що почула, ні інтонація, з якою донька говорила з незнайомцем.

— Це мій охоронець Алекс. Ти його бачила — саме він нещодавно привозив подарунки від мене, — задоволено пояснила дівчина, не підозрюючи, що цим лише погіршить ситуацію.

— От і доказ, що ти вся в батька... — і сльози полилися з новою силою.

Зайшовши до кімнати, де чекали стилісти, дівчина одразу приклала палець до губ, щоб усі мовчки робили своє: дзвінок був надто важливим. І продовжила заспокоювати матір, що далі схлипувала в слухавку.

— Ти багато чого приписуєш мені від батька. Та я не зовсім розумію, що тут тобі не сподобалося. Мій батько теж умів знаходити хороших людей і тримав їх ближче до себе... — останні слова вона промовила більше для себе, ніж для матері.

Як раптом зловила на собі погляд охоронця, що стояв біля зачинених дверей. Він швидко зорієнтувався, похилив голову й мовчки вийшов. Дівчата-стилісти захихотіли в кулачки, не зупиняючись у роботі. А в слухавці пролунало:

— Твій батько теж був оточений надмірною увагою протилежної статі. І пояснював точно так само, що ті молоді дівчата були лише найманими співробітницями і гарними спеціалісатими. Нагадати тобі, що ти взагаліто одружена? Розумієш, як це виглядає зі сторони? Хіба я тебе так виховувала?! — і на останніх словах мати знову віддалася риданням. Для Леони було зрозуміло одне: у її матері почалася справжня істерика. Це траплялося нечасто, але якщо вже настав такий момент, потрібно було говорити з нею доти, доки вона не заспокоїться. Інакше саме Леоні доведеться розгрібати наслідки.

— Мам, припини у цьому я точно на батька не схожа. З охоронцем у мене суто ділові стосунки, він професіонал своєї справи і на цьому все. Ти ж знаєш, який у мене графік: інколи навіть у туалет нормально сходити часу немає, не те що інтрижки заводити... — від самої згадки про це болісно занив низ живота. Вона пригадала, що досі так і не сходила.

Вирішила швидко з'ясувати справжню причину дзвінка й довести розмову до кінця, бо з кожним наступним словом її матері неконтрольоване роздратування почало рости. Глибоко вдихнула і видихнувши запитала:

— Давай вернемося до початку, чому ти взагалі телефонувала?

— Твій батько забув про нашу річницю й не взяв вихідний. Я розсердилася й сама поїхала відпочивати. Та він так і не приїхав, а вже минуло більше доби. Мені тут самотньо, а бачити його вже не хочу. Можеш приїхати до мене? Сподіваюся, ти пам'ятаєш, що у вівторок у мене день народження? — не чекаючи відповіді, жінка натиснула ще дужче. — Хочу, щоб ти подарувала мені тиждень свого часу. Звільни для рідної матері свій графік і доведи, що я помиляюся щодо твоєї схожості з батьком. — І поки донька переварювала почуте, поставила крапку: — Інших подарунків не приймаю. Якщо не з'явишся не буду з тобою говорити місяць. А може, взагалі знайду тут свій кінець...

— Мамо, припини. Це вже не смішно, — насторожено промовила вона, не зважаючи на те, що стилісти вже завершили роботу, вона так і сиділа на стільці.

У дзеркалі більше не відображалася закуйовджена й змучена жінка, а розкішна доглянута леді. Темно-бордове волосся вкладене в ніжні локони. На обличчі — ледь помітний макіяж, що підкреслював зелені очі; яскраво-червона помада окреслювала соковиті вуста, які зараз лишалися напруженими.

— Тоді чекатиму до вівторка. Якщо тебе не буде і мене не буде на цьому світі, — різко промовила мати й кинула слухавку.

Леона швидко передзвонила, але оператор засвідчив відсутність зв'язку. Набрала батька, теж був поза зоною. Зателефонувала сімейному адвокату, який завжди знав, де перебувають батьки, та в слухавці тяглися лише гудки. У двері постукав охоронець:

— Вибачте, але ми вже запізнюємося.

Дівчина різко підвелася й всунула йому в руки телефон:

— Знайди, де зараз моя мати. Паралельно зв'яжися з компанією й скасуй усі мої плани на понеділок і вівторок. За суботу й неділю я маю вирішити все, що не можна відкласти, після цього мені потрібно буде їхати до матері.

І попрямувала до сусідньої будівлі, де вже розпочалося засідання акціонерів її фірми.