Раді Вас бачити!

Після сніданку Віктор вирішив зайнятися вхідними дверима. Одягнувшись тепліше, він підійшов до них впритул. Коли став тиснути всім тілом, щоб відкрити їх сильніше, ніж на розмір маленької щілини, дівчина не змогла стояти на місці. Вона без слів підійшла до дверей, щоб долучитися до справи. Стала так близько, що її волосся майже торкалося його обличчя. І поки вона була зайнята тим, як посильніше тиснути на двері.

Для чоловіка з'явилася додаткова незручність у вигляді її близькості. Відчувши надто приємний аромат, який ішов від її волосся й точно не належав його гелям, Віктор різко зупинив усі спроби відчинити. Вирівнявся й поглянув на дівчину, яка продовжувала тиснути на двері, не звертаючи уваги на нього. Усвідомлюючи, що буря емоцій у ньому ще не згасла до кінця: така близькість могла призвести до чогось небажаного.

Наприклад, була така ймовірність, що він зірветься й під впливом емоцій перейде межу дозволеного. Від самої думки, що він може зробити, йому стало тісно в штанах. Роздратування тільки росло, тому, заправивши своє волосся назад, він вирішив якнайшвидше із цим розібратися.

Зі спини схопив дівчину за плечі й поставив подалі від себе й дверей. На її здивований погляд, яким вона врізалася в Віктора, у відповідь чоловік, відвівши свій погляд від її зелених очей, буркнув:

— Ти мені не допомагаєш, а тільки заважаєш. — приховав усю правду про причину свого вчинку та швидко повернувся до спроб відчинити двері.

Чи то під впливом нової хвилі емоцій, чи й так вистачало сил — двері піддалися тиску й прочинилися майже наполовину. Через сніг не вдалося відкрити їх повністю, та це вже не мало великого значення: тепер можна було спокійно вийти на вулицю й, розчистивши замет, користуватися вхідними дверима без перешкод.

В їхні обличчя відразу ж ударив потік свіжого повітря, змішаний із піднятим його діями снігом. Поки Віктор планував свої подальші кроки, за спиною почулося радісне плескання дівчини. Примружившись, чоловік намагався адаптуватися, як різко його штовхнули в бік і вперед пішло це непосидюче лихо.

Мимоволі застогнавши, він теж рушив за нею, відклавши плани з очищення снігу на потім.

Крекчучи, вона боролася з товстими шарами зимової стихії, доки не змогла вибратися на більш твердий верхній шар. Там, уже не так глибоко провалюючись, Леона змогла стати рівно. Скориставшись моментом, вона почала крутити головою, ознайомлюючись із навколишньою природою.

З посмішкою на все обличчя, примружившись, дівчина насолоджувалася і сонячними променями, і холодним вітерцем, пориви якого час від часу підіймали з поверхні білосніжної пустелі сніжинки в небо. Свіже морозне повітря вона вдихала повними легенями. І хоч це була не та воля, якої вона прагнула, та все ж краще, ніж сидіти безвилазно в будинку. Ще трохи і Леона була впевнена, що не витримала б та прирізала свого нестерпного співмешканця. Різко в пам'яті сплив його оголений вигляд, який, напевно, надовго засів у голові дівчини.

Її увагу привернуло те, що за спиною захрустів сніг. 

— І чого ти постійно щось робиш, навіть і секунди не думаючи перед цим? — його голос прозвучав недалеко за її спиною.

Вона ж успішно проігнорувала його слова: навіть не повернулася до нього лицем, а пішла далі. Їй не хотілося дивитися йому в обличчя, адже в голові ще не вивітрилися спогади про його недавню нахабну витівку. Бажання говорити так і не з'явилося, тому вона спокійно продовжувала насолоджуватися краєвидами, повністю ігноруючи присутність чоловіка навіть через деякій час.

На що Віктор лише махнув рукою на дівчину й так само став роздивлятися, як змінився довкола рельєф під великою масою снігу. Він пожалкував, що не взяв із собою фотоапарат. Хоча тепер звіт про цей будинок був уже не потрібний: той дядько, для якого він начебто приїхав сюди фотографувати, міг бути просто вигадкою його батька.

Та все ж Віктор із задоволенням відчув би, як це — знову зайнятися фотографією для власного задоволення.

Він давно не тримав апарат у руках, тому, коли приїхав сюди й знову зайнявся улюбленою справою, відчув гостріше, наскільки йому цього бракувало весь той час, коли він закинув своє хобі. Останні чотири роки він із головою поринув у бізнес, і все інше здавалося непотрібним та несуттєвим.

А зараз, у тиші, серед засніжених гір, він зрозумів: фотографія була потрібна завжди. Тому після повернення він уже планував, як відкорегувати свій робочий графік так, щоб залишався час для особистих справ. Хоча б раз на тиждень брати до рук фотоапарат і йти на природу — ловити неповторні миті, які потраплятимуть у його об'єктив, і знову відчувати те незабутнє задоволення від готової фотографії.

І поки Віктор насолоджувався своїми майбутніми планами, дівчина виглядала свої трофеї. Різко повернулася в напрямку шурхоту, який краєм вуха почула. Це було далеко й навпроти сонця, тому, прикривши очі долонями, вона примружилася й почала придивлятися.

Все ж спромоглася серед суцільної білизни розгледіти обриси білого хутра, що завмерло й не рухалося.

Азарт розігнав кров по жилах. Розуміючи, що спіймати руками не зможе, але бажання так просто відпустити не було. Тому, недовго думаючи, вона вирішила діяти й просто вигукнула:

— Гей!

Звір відразу сполохався й миттю дременув подалі від джерела звуку. Дівчина, спостерігаючи за звіром, весело засміялася й, показавши напрямок, звернулася до чоловіка, щоб розділити захват:

— Бачив? Там наш завтрашній сніданок! — і її посмішка стала більш кровожерливою.

Ще мить тому чоловікові здалося, що чарівна фея вогню заблукала в сніжному світі. Він навіть хотів сфотографувати цей дивовижний контраст. Та щойно дівчина промовила останні слова — весь захват розсипався на дрібні кристалики, які болісно врізалися в його романтичну душу.

Зовні він ніяк не показав того, що вирувало в його душі. А от по дівчині й без слів було зрозуміло, що вона відчуває: її обличчя сяяло від захвату, вона не могла натішитися побаченому. Розвернувшись усім тілом до чоловіка, Леона промовила:

— Потрібно вертатися, щоб взяти все для налаштування пасток. — їй уже не терпілося знову відчути, як це — вполювати здобич.

Чоловік мимоволі поглянув на місце, де щойно зник переляканий звір. Потім перевів погляд на дівчину, яка чекала, щоб він теж розвернувся й вони рушили назад по своїх слідах. Та це не збігалося з його намірами.

— Навіщо? У нас ще достатньо їжі, — сказав він і знову глянув у слід звіра.

Дівчина стояла на своєму:

— Так це не зрівнятися з дичиною. Це буде свіже м'ясо, воно набагато ароматніше й смачніше, — наче згадуючи, вона інстинктивно ковтнула слину.

— Я не буду таке їсти, — відразу відхрестився від затії дівчини. — Важливіше спробувати забрати речі з твоєї машини.

Хоч у нього ще були сумніви щодо того, чи вона взагалі зможе когось упіймати. Його насторожував її погляд і рухи, які чимось нагадували справжніх первісних мисливців, яких він бачив у документальних фільмах. Дивно, звісно, порівнювати ще недавно бізнес-вумен із дикунами з Амазонії. Але ця жінка могла поєднувати в собі ще більш несумісні риси, і Віктора це вже навряд чи здивувало б.

Леона незацікавлено промовила:

— А мені все одно, чи ти їстимеш, чи ні. Просто зійди з моєї дороги. — І на додачу вона махнула рукою в той бік, куди мав відійти чоловік.

Зрозумівши, що її слова ніяк не вплинули на Віктора, Леона вже не чекала, поки він розтелеться. Вона обійшла його, знову провалившись по коліна в сніг, і попрямувала до своєї цілі. Не повертаючись, додала:

— Малоймовірно дістати речі з тієї сніжної купи, — вона тицьнула в напрямку своєї машини. — Думаю, ми витратимо занадто багато зусиль лише для того, щоб дістати мої речі. Тим паче що я не бачила в будівлі лопати, а руками розгрібати таку купу буде дуже важко й довго. Все одно в нас є пральна машина і твої запасні речі. Краще витрачу свій час із користю й зроблю пастки, а ти займайся чим хочеш.

Ось так, закінчивши свої роздуми, дівчина швидким кроком рушила до будинку. Віктор спершу подивився на місце, де мала бути дорога, й помітив більш випуклий сніжний пагорб. Із нього стирчала чорна покрівля та проглядалися верхні частини вікон машини.

Перевівши погляд на полум'яноволосе диво, яке вже заховалося за дверима будинку, він вирішив не сперечатися й змиритися із ситуацією. З такими думками повільно пішов слідом до будівлі.

Кожен зайнявся своїм, не втручаючись у справи іншого. Вона із задоволенням оббігала всі точки інтересу й розставляла пастки, які змогла змайструвати нашвидкуруч. А він, узявши фотоапарат, спокійно фотографував білі краєвиди довкола. І хоч по снігу можна було більш-менш ходити, витягнути машину й виїхати на ній звідси було просто неможливо. Та обоє виглядали так, наче вже повністю змирилися зі своєю участю ув'язнених і навіть почали насолоджуватися незапланованою відпусткою.

Вже який раз за сьогодні Віктор здав глухий стогін і перевів погляд у бік тієї навіженої, яка мала безмежний запас сил та енергії. У нього навіть закрадалася думка, що, може, вони все ж спроможні пішки добратися до найближчого поселення. Та раптом дівчина різко провалилася в сніг так глибоко, що окрім голови нічого не було видно.