Раді Вас бачити!

Напівоголений, повністю мокрий чоловік із гарною спортивною фігурою неквапливо спускався сходами. Це було видно навіть здалеку: з волосся стікала вода на шию, до атлетичних грудей, рельєфного преса і зникала за резинкою чорних спортивних штанів.

Наступний необережний крок чоловіка повернув Леону в реальність: Віктор від болю спіткнувся й схопився за стіну, щоб утриматися й не полетіти зі сходів. Вона швидко підбігла до нього, простягнувши заздалегідь підготовлені таблетки й своє плече.

Від першого він не відмовився. Швидким рухом закинув їх у рот, навіть не перевіряючи. А від її допомоги відмахнувся.

Дівчині нічого не залишалося, як спокійно відступити вбік. Пройшовшись поглядом по накачаних плечах, очі опустилися нижче і те, що вона помітила, їй зовсім не сподобалося. Підбігши наперед, вона зупинила його:

— Треба було зняти пластир перед тим, як іти під воду, — відчитавши його, вона повела чоловіка за руку до дивана. — Ходімо, обробимо рану, — з докором глянула на нього.

Він не відразу згадав, про який пластир ідеться. Весь ранок у нього пішов на боротьбу із власним тілом. Та коли простежив, куди вона дивиться, із досадою цикнув сам собі. І, не сперечаючись, попрямував за нею.

Коли вона посадила його на диван і пішла по аптечку, він сидів нерухомо спиною до неї. Леона, як тільки підійшла, різко, без попередження, здерла мокрий пластир. На диво, чоловік відреагував спокійно. Точніше, жодної реакції взагалі не пролунало від нього. Так і сидів, повернутий до неї спиною.

Під пластиром рана залишалася сильно набряклою. Щоб перевірити, чи це лише запалення, чи вже почалися інші небажані процеси, вона обережно почала промацувати краї пальцями. Від цього він лише раз смикнувся і знову беззвучно сидів.

Виявилося, лише набряк. Тому вона спокійно ще раз обробила рану антисептиком і загоювальною маззю, цього разу не заклеюючи пластиром.

— На диво, сьогодні ти терплячіший, — промовила вона.

Він не відразу відповів, бо повністю занурився у власні думки. Вона хотіла привернути його увагу й торкнулася руки і тоді ж помітила нову рану. Лише здерта шкіра, та сам факт нових пошкоджень стривожив дівчину.

— А це що? — брови піднялися максимально вгору.

Він нарешті звернув на неї увагу й повільно перевів погляд на свою руку. Обережно забравши лікоть із її захвату, відвернувся й монотонно промовив:

— У душі посковзнувся й упав.

— Тоді краще зробити паузу з походами в душ. Поки рани хоч трохи не заживуть, або поки не отримаєш медогляд від фахівців. А то не залишиться й живого місця на твоєму тілі, доки ми виберемося звідси, — сказала вона й попрямувала до столу.

У відповідь — тиша. Леона підозріло глянула на чоловіка та, нічого не сказавши, поставила перед його стільцем рагу, а собі взяла рис. Сівши, стала чекати, поки підійде чоловік. Шатен і справді підійшов, усівся й почав їсти. Та по ньому було видно: він весь у власних думках. На половині сніданку вона не витримала:

— Та де ти літаєш? — нуль реакції. — Вікторе! — загрозливо вимовила його ім'я, щоб привернути до себе нарешті увагу.

Він одразу «включився»:

— М? — як ні в чому не бувало перепитав він. Та, глянувши на її роздратування, винувато пояснив: — Щось із самого ранку не можу зібратися. Чомусь важко скласти думки докупи... — він втомлено потер обличчя зі щетиною й додав: — Вибачай, це мене самого дратує.

Так і не доївши, він підвівся й скинув решту в смітник. Це насторожувало дівчину ще більше. Така поведінка зовсім не схожа на нього вчорашнього. Можливо, Леона й не надто добре його знала, але млявість і загальмована реакція наштовхували її на певні підозри. Тому вона піднялася слідом за ним і, наздогнавши, стала впритул, долонею потягнулася до його чола. Здогадка підтвердилася: Віктор виявився напрочуд гарячим порівняно з її власною температурою тіла.

— Та ти ж гориш! — посадивши його назад на стілець, вона пішла по термометр. Виміряли — 38,2 °C. Леона зблідла, стривожено переводячи погляд із термометра на нього. Він же хмикнув та впевнено промовив:

— Та все добре буде. Ось полежу, знеболювальне подіє і стану як новенький, — не відводячи погляду від дівчини.

Звісно, вона його словам не вірила. Тому витягла з аптечки всі можливі ліки й почала шукати антибіотик широкої дії. Пошуки виявилися успішними, але це була ін'єкція для уколу. Шприци, звісно, були в комплекті та проблема полягала в тому, що Леона в житті нічого подібного не робила.

По реакції Віктора було зрозуміло: ця ідея його теж не тішить.

— Ні, ні, ні, я відмовляюся! — одразу підскочив зі стільця.

Він інтенсивно замахав і руками, і головою на знак протесту. Від різких рухів знову заболів бік, та він уже звик. Шприци були останнім, що він дозволяв робити зі своїм тілом.

Оскільки вибору не було, дівчина, попри його протести, вже набирала відповідну дозу, попередньо впевнившись, що ін'єкція не прострочена, й уважно прочитавши інструкцію. Поки Віктор намагався висловити свій протест, вона прикинула його приблизну вагу й набрала потрібну кількість антибіотику.

І вже коли все було готово й вона рушила до нього, він нарешті зізнався:

— Я ненавиджу уколи, тому не дам тобі його зробити!

З кожним її кроком уперед він відступав назад, аж поки не вперся п'ятою точкою в кухонні меблі. Повернув голову, щоб зрозуміти, що його стримало, і тієї миті втратив момент, коли вона остаточно наблизилася. Тікати вже було нікуди.

— Чесно, я й сама не в захваті, що це буду робити, — зізналася вона. — Та й ніколи уколів не робила. Але знаю одне: у тебе висока температура, і це дуже погано. Є ризик і правця, і зараження крові. Вибратися з цих снігових курганів неможливо. Моя машина застрягла намертво, твою взагалі не видно з-під снігу. Зв'язку немає, щоб викликати службу порятунку. Тому повернися спиною, заплющ очі й уяви, що тебе вкусив комарик.

Він справді відвернувся й заплющив очі. Вона обережно опустила резинку штанів, протерла ватою місце уколу. Набравшись рішучості, різко штрикнула його у верхню частину сідниці, так, як бачила в серіалах, які любила дивитися у вільні вечори. Звісно, дивилася їх через симпатичного головного героя або захопливу любовну лінію та саме там часто показували, як роблять такі ін'єкції.

— Тепер потрібно натиснути, щоб рідина ввійшла в тіло... — із цікавістю спостерігала вона, як під її пальцями шприц справді спорожнів.

— Якось твої слова не викликають довіри... кхр... — наприкінці стало дуже боляче від рідини, що входила, і від несподіванки він ледь не зірвався. Уперся руками й чолом у верхній кухонний шкаф, щоб хоч якось тримати себе в руках.

— А що зробиш я ніколи цим не займалася, — із цікавістю витягувала вже порожній шприц.

Різко підвівши голову, він поглянув на дівчину зі спини й нервово уточнив:

— Ти ж учора вміло зашивала мені рану медичним степлером. Більшість людей навіть не знають, як ним користуватися, та що там — не знають, що таке взагалі існує. Тоді як шприц майже всі тримали в руках, — промовив він, намагаючись хоч трохи відволіктися від болю.

— Те, що я можу накладати шви, дякуй моїй мисливській собаці. Вона якось потрапила в капкан під час полювання, і батько на ходу робив їй першу допомогу. А от уколи я бачила лише по телевізору. На щастя, в дитинстві мало хворіла, тому й не знала, як це робиться в реальному житті. Хоч правильніше сказати «не знала», бо тепер навчилася, — пояснила вона.

Від розмови Віктор навіть не помітив, як шприц уже витягли. Дівчина чемно протерла місце ваткою й заклеїла прокол пластиром. Задоволена своєю роботою, вона поставила руки в боки й суворо сказала:

— Тепер іди в ліжко й відпочивай.

— Я не проти, та мені потрібно заправити пальне. Це ж і в твоїх інтересах, — спробував заперечити він.

— Ні, в моїх інтересах, щоб ти вижив. А як спаде температура, тоді й займатимешся важкою роботою, — суворо відповіла вона й почала штовхати його до другого поверху.

Він слабо пручався: нарешті подіяли знеболювальні, і почало хилити в сон. Тому неквапливо піднімався сходами. Зупинившись на останній сходинці, він суворо промовив:

— Не смій заправляти генератор. Він у нас один, а з твоєю майстерністю...

— Боже, та йди вже, — відмахнулася вона.

Чоловік зачинив за собою двері єдиної спальні, і дівчина залишилася сама.