Раді Вас бачити!

Дорога за місто пролетіла швидко, і вже за дві години вони були на місці. Через різке потепління весь білий сніг на вулиці перетворився на кашу. Лід також зсунувся, і всі невдоволено чвакали взуттям по розталих калюжах. Люди залишалися в теплих речах, адже було незрозуміло, чого чекати від цієї погоди протягом дня.

Щойно машина зупинилася, Леона відчинила двері й почала вибиратися назовні. Її чоловік поспішив та прийшов на поміч.

- Мені може краще тебе перенести? - він глянув на свої дорогі шкіряні туфлі, що грузли в суміші снігу й води. І Леона кинула на це свій погляд.

- Немає льоду, немає й заборони від лікаря пересуватися самостійно, - з усмішкою переможниці відповіла вона, на це все. - Да і он, там мої роздовбаї - вказала у бік невеликої групки людей, які переминалися з ноги на ногу біля входу у велику білу багатоповерхівку. Хмикнула вона. - Вони мені, якщо що, допоможуть.

- Впевнена, що моя допомога точно не потрібна?

- Та посидь уже мовчки в машині, чесне слово. Дістав, - буркнула вона, зачиняючи за собою дверцята.

Перехопивши зручніше свої опори, Леона рішуче покрокувала до команди.

Віктор вернувся у салон машини. Раптом задзвонив його телефон. На екрані висвітилося ім'я абонента “ Карі”

- Куди ти знову зник? - почулося зі слухавки.

- Розберися з поточними справами в офісі. Передай, що я сьогодні на виїзді.

- А якщо по факту?

- Я справді на виїзді в іншому місті. Треба було допомогти Леоні. Да і до адвоката заскочу за одно.

На тому кінці дроту повисла здивована пауза.

- Ем... з тобою все добре?

- З чого такі питання? - Нахмурившись, шатен глянув на екран машини, де висвітилося фото абонента. Той стояв, посміхаючись у своїй дурнуватій манері, одягнений у гавайську сорочку та джинсові шорти. Це був день, коли вони вперше виїхали разом із ним в іншу країну. Із спогадів вирвав невпевнений голос хлопця.

- Ну, щоб ти забив на роботу через чиїсь проблеми й поїхав казна-куди... Це взагалі на тебе не схоже.

- Чому ж не схоже? Я допомагаю не комусь, а своїй дружині, - спокійно відрізав Віктор. - Раніше я цього не робив лише тому, що вона не просила.

- Ну-ну, - скептично хмикнув друг.

- Добре, як повертатимуся в місто — наберу, - і скинув виклик.

Попереду було кілька годин очікування. Від нудьги він озирнувся довкола й помітив через дорогу великий торгово-розважальний центр. Постукавши пальцями по керму Ferrari, Віктор усе ж вирішив піти, вимкнув запалювання й стараючись остаточно не вимочити своє взуття попрямував туди.

***

Підніматися на третій поверх на одній нозі, нехай і підтримуваною переляканими співробітниками, було тим ще випробуванням. Леона йшла, міцно зціпивши зуби й долаючи сходинку за сходинкою. Попутно вона подумки давала собі обіцянку, що кожен, хто винен у цьому, отримає ще більше у відповідь.

Нагорі їх зустріла секретарка в синій фірмовій формі та з бездоганно зачесаним волоссям. Вона професійно посміхнулася й вказала рукою напрямок:

- Раді вітати вас у нашому офісі. Проходьте, будь ласка, за мною.

Леона акуратно перехопила милиці, забрала у Міли свої речі й рушила слідом, намагаючись не відставати. Попри те, що рудоволоса втомилася й буквально змокріла від фізичного напруження, зовні вона залишалася втіленням стальної впевненості та привітна посмішка відразу з’явилася на лиці Леони. За всі роки практики це вже дійшло до автоматизму.