Раді Вас бачити!

Він підморгнув дівчині, і вона аж засяяла від почутого. Повторювати вдруге не було потреби, Леона швидко пішла на кухню й дістала недопиту вчорашню пляшку. Також нарізала сиру й додала трохи сухого м'яса, яке випадково знайшла під час прибирання.

У кімнаті почало сутеніти, тому ввімкнули генератор. Вони розслаблено сиділи за столом під світлом LED-лампи. Атмосфера трудового дня подарувала відчуття задоволення, яке давно не відчували обоє в повсякденному житті.

Тишу вирішив перервати Віктор.

— Хоч батьки й мали свою ціль заманити нас сюди. Цікаво, чи враховували вони ризики, що в них нічого могло й не вийти в кінці? Ми могли не піддатися їхнім трюкам і не приїхати сюди. Як думаєш, чи були в них запасні варіанти? Чи вони б полишили це все, так нічого й не досягнувши? — він неквапливо, вже із насолодою, смакував вино, закусуючи смачним сиром.

Дівчина не відповіла одразу, дала собі час на роздуми. Постукавши вказівним пальцем по підборіддю, не відводила свого погляду зі стелі, наче там була відповідь, нарешті промовила:

— Думаю, їхнє бажання нас кудись запроторити не зникло б так просто. Якщо не вийшло із цим будинком у горах, були точно інші варіанти. Зачинили б на якомусь круїзному лайнері, або ж закинули б на безлюдний дикий острів. Ех, якщо так подумати, то в одного мого батька було б безліч ідей. Тому фактично те, що ми опинилися в такій ситуації, було неминучим. Змінилася лише «обгортка». Хоча те, що ми добровільно ступили сюди, урятувало нас від більш жорстоких методів, які вони могли б використати для реалізації своїх планів.

Чоловік аж поперхнувся від почутого й, прочистивши горло, перепитав:

— Це ж які такі методи?

Вона спокійно почала загинати пальчики після кожного названого варіанту.

— Не знаю, як твої батьки, а от мій тато міг піти на багато що. Викрадення. Опоїти снодійним. Підкупити ближнє оточення, щоб вони викрали нас і кинули в безлюдному місці. Створили б якусь аварію. Закрили нас у лікарні... Варіантів безліч, я навіть втомлюся всі перелічувати, — наче на доказ важко зітхнула й промочила горло залишками вина.

Побачивши це, чоловік галантно налив їй добавку та промовив:

— А я думав, що потрапити сюди — це найгірше, що могло зі мною статися. Та те, що я тільки-но почув, змінило мою думку. Твої слова змусили мене переглянути свої погляди щодо твого батька. Якось він мені здавався спокійним і врівноваженим. А з твого опису складається враження жорстокого чоловіка з кримінальним минулим.

— Те, що ти думав про нього саме так, нормально. Адже цей образ спокійного і ввічливого чоловіка створений для всіх, окрім близької родини, — ліниво колихаючи вино в бокалі, вона насолоджувалася виглядом жовтуватої хвильки, яка утворювалася з білого вина. — А по факту його бізнес процвітав лише завдяки жорстким методам, що межували із законом і криміналом.

— А я думав, що мій батько небезпечний. Послухавши тебе, складається враження, ніби ти донька сучасної мафії, — він спробував пожартувати.

Вона спокійно відреагувала на його слова, не так, як він цього очікував.

— Я й сама не знаю, чия я донька насправді... — і одним рухом допила вино.

Піднявшись, сполоснула бокал і поставила його в шафу. Потім почала готувати інгредієнти для вечері, адже обід вони успішно пропустили. Чоловік же відчув себе ніяково за таку стриману реакцію дівчини на його жарт.

— Ем, вибач, якщо зачепив неприємну для тебе тему, — промовив Віктор не піднімаючись зі столу.

Вона, не відволікаючись від приготування, відповіла:

— Будь-що може зачепити, якщо воно важливе для людини. Для мене сім'я — це компанія, в якій я виросла, не більше й не менше. Це було не дорослішання, а радше кар'єрне зростання. Ніхто не давав мені можливості хоч раз відчути себе дитиною. Тому батько для мене радше директор або начальник, аніж важлива рідна людина. І не дивно, так як кожен день — або випробування, або навчання, або покарання. Жодного вихідного із такого щільного графіку. Навіть свята не були винятками. Після торта, який не мав і натяку на те, що він на день народження маленької дівчинки, відразу приходили мої вчителі з додаткових занять, щоб продовжити навчання. До років десяти я рвала із себе шкуру, щоб догодити батькам, а потім здалася.

Вона вже поставила на плиту сковорідку, висипала туди інгредієнти, повернулася до чоловіка й додала:

— Вибач, що «сідаю тобі на вуха». Хотіла цим сказати, що ти мене не зачепив.

— Та нічого страшного. Якщо тобі буде легше від цього, можеш продовжувати. Часу, як ти сама помітила, у нас більш ніж достатньо, — відповів він спокійно.

— Так. Напевно, справді повинно стати легше. Кажуть, що психологи отримують левову частку коштів лише за навички активного слуханя. А так як ти не проти, то можемо обоє поділитися чимось, щоб стало нам легше. Не хочу бути єдиною, яка говорить, — вона поглянула на чоловіка.

Він розвів руками в сторони й промовив:

— Ну що ж, навіть і не знаю, чим таким можу поділитися.

Вона відволіклася на те, що в сковорідці вже почало шкварчати. Піднявшись із місця, він став майже впритул, щоб заглянути за її плече, щоб побачити що ж вона таке готує. Чи то через зайнятість, чи через думки, дівчина помітила його вже тоді, коли він був зовсім поруч. Налякавшись, вона зойкнула й упустила ложку, яку він рефлекторно перехопив.

Та не на його щастя — предмет він зловив гарячою стороною. А так як ложкою щойно мішали сковорідку, вона була дуже гаряча. Від болю він кинув ложку, але вже на стільницю. Дівчина, швидко зорієнтувавшись, схопила його пошкоджену руку обома своїми, потягнула під холодну воду з краника.

Коли минув перший шок, вона невдоволено проричала:

— Ти думаєш перед тим, як щось збираєшся робити! — і, вимкнувши воду, потягнулася за аптечкою.

— Справді, в цьому ми схожі, — без докору підмітив він і, опершись об стіл, став чекати нову порцію лікування від дівчини.

Вона ж не оцінила його коментар, лише злісно зиркнула у відповідь.

— Ось така твоя поведінка вже більше схожа на тебе, — додав він і, не приховуючи, посміявся з її такої гострої реакції.

Ну не міг він серйозно сприймати «метр з кепкою». Та вже за мить пошкодував про свою легковажність: Леона, не задумуючись, усією силою наступила йому на ногу. Виявилося, що навіть така тендітна постать може завдати відчутного болю.

Він трохи пригнувся від дискомфорту й поглянув на неї злобно, а вона у відповідь лише посміхнулася із насолодою. Потягнувши до себе його пошкоджену руку від опіку, Леона запшикала її спреєм для швидкого загоєння. Вже збиралася складати аптечку, коли Віктор промовив:

— А нога? Це теж травма.

Вона повільно закрила аптечку й із силою пхнула її чоловікові в груди, глянувши прямо йому в очі, холодно проговорила:

— Це вже не моя турбота, — й пішла доготовлювати їжу.

Він самовдоволено хмикнув і спіймав себе на думці, що йому занадто подобається її дратувати. Та поки ця думка ще не оформилася в остаточний висновок, її перебив голос дівчини:

— Я вже майже приготувала, тому швидше зализуй рани та сідай за стіл.