Раді Вас бачити!

Він не помітив, коли вона встигла зварити макарони, які вже були викладені на тарілки, а до них додана страва з фаршу та інших інгредієнтів. На вигляд це було не надто апетитно. Помітивши скепсис на його обличчі, дівчина не змовчала й прокоментувала:

— Я твій крем-суп без смаку й приправ їла, тепер твоя черга, — сміливо сказала вона й на показ набрала макарони з підливою, із насолодою вкинувши їх собі до рота. Їй не потрібно було прикидатися, страва справді вийшла смачною, хоч виглядала не надто апетитно.

Трохи повагавшись, Віктор усе ж вирішив спробувати й не пожалкував. Було смачно. Поглянувши на дівчину, він помітив, що вона весь цей час уважно стежила за його реакцією. І коли переконалася, що йому теж сподобалося, посміхнулася й продовжила їсти.

Леона сприйняла це як перемогу в їхньому маленькому змаганні, але раптом згадала: переможець буде постійно готувати. І від цієї думки захват, який ще мить тому її переповнював, швидко згас.

Доївши, чоловік пішов мити посуд, а дівчина сіла за стіл і стала неквапливо попивати чай, який випадково знайшла вчора на кухні, коли переглядала запаси вина.

В кімнаті запанувала тиша. Тепер не хотілося її порушувати, тому вони мовчки, наче змовившись, завершили справи, вимкнули генератор і пішли до спальні з ліхтариками, кожен зі своїм джерелом світла. Цього разу, виклавши посередині ліжка умовну межу, вони лягли спати, залишивши увімкненим один із ліхтариків.

***

Сьогодні нарешті Віктор прокинувся у свій звичний час. На годиннику було 4:20, а за вікном, через гористу місцевість, ще й не думало світати. Він спав сам на своїй половині, й, повернувши голову, побачив, як дівчина обіймає ковдру, що ще вчора ввечері слугувала їхньою межею. Навіть трохи позаздрив бездушній тканині, поки не опанував себе й не виправив думки в нормальний напрямок.

Тихо піднявшись, щоб не розбудити Леону, яка досі солодко спала, він пішов у душ. Завершивши всі справи та освіжившись, глянув на годинник: було вже 5:00. Вийшовши до кімнати, помітив, що сонце тільки почало пробиватися крізь вікно, а дівчина й далі мирно спала. Щоб не турбувати її, він узяв телефон і тихо зачинив за собою двері.

Довго не думаючи, пішов тренуватися. Рана вже зовсім не турбувала, тож він увімкнув секундомір на телефоні й почав займатися спортом. Спочатку кардіо-вправи, а потім силові — звісно, у міру можливостей і з обережністю.

***

Незадоволено поморщившись Леона намагалася ігнорувати шум, якій все не давав їй спати далі. Вона зрештою відкрила очі. Біля неї нікого не було, а весь той шум, хоч і не надто гучний, але постійний, долинав знизу. Роздратовано потерши обличчя, Леона побачила, що за вікном лише почало сходити сонце. Це означало одне: її розбудили надто рано, без жодних на те причин. Від злості вона схопила подушку й накинула її на голову, намагаючись заснути знову. По ліжку легка йшла вібрація, що остаточно її розлютило. Різко піднявшись, вона попрямувала до джерела роздратування.

Але вже на сходах, коли погляду відкрилася картина, вона зовсім забула, чому спускалася.

Напівоголений чоловік, лише на руках, весь спітнілий, віджимався догори ногами. Уся підлога під ним була вкрита дрібними краплями поту. Оскільки він не помітив її присутності, то продовжував свої потуги — ще хоч би раз опуститися й піднятися. Та зрештою відмовився й став на ноги, почав витирати руки, щоб поставити на паузу таймер на телефоні.

— Щось зовсім розслабився... навіть десять повноцінних разів не зміг виконати, — роздратовано почухав волосся. І саме тієї миті зі спини почув жіночий голос, на який він повернув голову.

— А може, це через те, що є рани, які потребують відпочинку й відновлення, а не раннього пробудження та фізичного навантаження, — промовила вона, спершись спиною об стіну, й склала руки на грудях. Увесь її вигляд показував незадоволення до його бажання займатися фізичною активністю.

— Ти вже прокинулася? — здивувався чоловік.

— А хтось дозволив поспати довше? — іронічно відповіла дівчина.

— Я що, так голосно займався? Наче старався тихо, — він почав збирати всю утвар, яку використовував замість гантелей.

— Боюся уявити, наскільки може бути голосно, якщо ти не будеш старатися, — відштовхнувшись від стіни, вона пішла на кухню, щоб підготувати все до включення генератора.

— Ну вибач, сьогодні я нарешті прокинувся рано й вирішив використати час із користю, — виправдовувався він.

Вона, не повертаючись, запитала:

— А ти перевіряв двері? — і головою показала на вхідні двері з вулиці.

Він, витираючи піт власною футболкою, спокійно відповів:

— Сьогодні ще ні. А ти все ніяк не полишиш надію по полювати? — хотів розбавити розмову жартом, та його не оцінили.

Дівчина різко кинула овочі, які чистила, в рукомийник і повернулася до нього:

— Та ні, стримуюся, щоб когось не вбити. Ось стою й думаю, що зробити, щоб свою енергію й бажання направити в правильне русло, а не думати, куди я діну чоловіче тіло під два метри, — без краплі жарту промовила вона занадто холодним тоном.

Від несподівано такої бурхливої реакції чоловік завмер, намагаючись оцінити ситуацію. Не чекаючи його відповіді, Леона сама рушила до дверей, адже бажання «вбивати» в ній росло в геометричній прогресії.

Не накинувши на себе жодного одягу, вона різко смикнула двері і вони піддалися. Не вірячи, вона поглянула то на Віктора, то знову на двері. В неї вийшло відкрити ледь помітну щілину, через яку почало засипати сніг із вулиці. Від захоплення дівчина забула, що ще мить тому метала блискавки в усі сторони. Вона аж плеснула в долоні від радості. Повернувшись до чоловіка, Леона тицьнула пальцем у вузьку щілину, крізь яку можна було побачити шар снігу, що тримав їхні двері закритими.

— Ти це бачиш? — не приховуючи захоплення, продовжила вона. — Іди одягайся й допоможи мені відкрити.

Він же не розділяв її ентузіазму й лише продовжив витирати із себе піт, промовивши:

— Це може й почекати. Спочатку поснідаємо, я помиюся, а тоді повернемося до дверей.

Невдоволення чітко окреслилося на її обличчі.

— Чому не зараз? — не збиралася відступати Леона. Її руки вже свербіли від бажання вийти на свіже повітря: за ці дні стіни неприємно тиснули на її свідомість.

Та чоловік повернувся до неї спиною й пішов змити із себе залишки свого тренування, поступово рухаючись за власним планом. Вона ж голосніше повторила питання, на яке прагнула почути відповідь:

— Чому не зараз?

Але знову була проігнорована. Це стало його другою фатальною помилкою за сьогодні. У його спину впилися злющі зелені очі, що швидко звузилися в роздумах щодо плану помсти. І поки він спокійно мився в душі, не очікуючи нічого особливого, вона вже почала втілювати свій задум у життя.

Перше, що вона зробила, це потайки зайшла, прикривши очі від його наготи, й тихцем забрала одяг із рушником. Від почутого шуму Віктор завмер, та через мило на обличчі не відразу зміг поглянути на джерело. Коли ж нарешті стер піну з очей, вона вже давно зачинила за собою двері. Нічого підозрілого не помітивши, він спокійно продовжив свої водні процедури.

А Леона з переможною усмішкою винесла все, окрім постілі. Не кваплячись, спустилася на перший поверх, кинула всю білизну й речі на диван, задоволено похитала головою та поставила руки в боки. Потім знову глянула на двері й, розчаровано зітхнувши, пішла зачинити ту щілину волі, яка ще досі залишалася відкрита й через яку в будинку ставало дедалі холодніше. Після чого вона продовжила готувати сніданок.