Раді Вас бачити!

Нарешті пара отямилася й, переглянувшись, зрозуміла, що саме привернуло увагу всіх. Від крові кролика замастилася біла футболка чоловіка, і збоку це могло виглядати зовсім не так, як було насправді.

Зорієнтувавшись, першою заговорила дівчина:

— Це не кров Віктора, — промовила вона, випрямившись і відсторонившись від чоловіка.

У кімнаті настала ще більш гнітюча тиша. Зрозумівши, що такими словами вона лише додала смути, Леона поспішила пояснити:

— Це кров кролика. Ми його сьогодні спіймали. І оскільки я його чинила, то руки замастилися в крові. А коли йшла їх помити, спіткнулася й майже впала, та Віктор мене підхопив. Таким чином він урятував мене від падіння.

Вона вказала на стіл, і новоприбулі глянули туди, наче зачаровані. Мати Віктора з його батьком не надто змінилися на обличчі: тепер замість страху в їхніх рисах проступали тривога й нерозуміння того, що взагалі відбувається. І хоч напруга різко спала, все одно залишалося відчуття ніяковості.

Натомість батько Леони враз розслабився й кардинально змінився: самовдоволено всміхнувся й промовив:

— Не втратила, бач, навички. Це вже добре. А то подумав, що зовсім розучилася виживати в дикій природі: як почала жити самостійно, то й відбилася від рук. Ні на полювання не хотіла їхати зі мною, ні питала моєї думки, як правильно вести бізнес. А без повторів усе з часом забувається. Але он який результат: непідготовлена потрапила в цей будинок, а все ж спромоглася згадати, чого я навчав, — він поглянув на розібрану тушу. — І ще й так майстерно цього зайця обробила. Ну, це вже мій вклад і моя школа. Дуже порадувала мене, доню.

Поки тесть приписував заслугу лише собі, Віктор нарешті відійшов від ступору. Весь цей час у його голові крутилися думки, як краще висловити ставлення до них і до їхньої ідеї замкнути їх у цьому будинку, далеко від цивілізації. Та коли почув слова батька Леони, вже не витримав і, різко обірвавши роздуми, вигукнув:

— Якого хріна ви собі дозволяєте?! — закричав він так, що вікна, здавалося, задрижали.

Дівчина завмерла й не вірила власним очам: увесь цей час вона гадала, що він не здатен кричати по-справжньому. На неї він лише гримав. Тепер же Віктор не звертав на неї уваги й продовжив, різко схопивши зі столу ніж, яким щойно готував вечерю, та спрямував його на присутніх:

— Ви, недоумки, хоч розумієте, що нам через вас довелося пережити?!

Мати втрутилася: підняла долоні догори й почала повільно наближатися. Її мета була одна: забрати ніж із рук сина, який явно перебував під владою неконтрольованих емоцій. Помітивши її рух у свою сторону, він різко навів лезо на неї й процідив крізь зуби:

— Не смій наближатися. Ти також була причетна, бо нічого не зробила, щоб це зупинити. Ти могла хоча б попередити мене завчасно, а не сидіти, склавши руки, поки ці навіжені все продумували й реалізовували. Це був час, мамо, коли ти могла сказати мені правду, щоб я міг втрутитися й закінчити все, не давши дійти до того, що ми маємо, — холодним тоном, без жодного натяку на жарт, промовив син.

Вона не витримала його погляду й відвернулася, наче отримала болісного ляпаса від власної дитини. Їй не було що відповісти, адже й сама розуміла: у цій ситуації її вина не менша від інших.

Переконавшись, що мати зупинилася на місці, Віктор перевів погляд на чоловіків, які стояли завмерши, наче води в рот набрали. Саме в цей момент у будинок увійшла ще й мати Леони, яка зайшла останньою. Світловолоса жінка зняла шапку, поправила волосся й рішуче рушила до центру подій. Оскільки всі ще стояли в прихожій, вона без вагань розштовхала собі дорогу й вийшла наперед.

— Так-так-так... що тут у нас? — весело озвалася жінка з миловидною зовнішністю. — Ну-ну, — поколихала вказівним пальцем у бік розлюченого Віктора, — тикати й погрожувати холодною зброєю батькам? Що за поведінка, хлопче? Поки я паркувала машину, що ви тут за сцену влаштували? — вона вже звернулася до своєї доньки: — Леоно, чого це ти дозволяєш погрожувати власним батькам своєму чоловікові?

Її донька, яка мала дуже запальний характер, цього разу на диво чемно стояла, намагаючись опертися рукою об стіл. Та коли її трохи похитнуло, Віктор відразу підійшов майже впритул, так що вона могла спертися спиною на нього. Збоку здавалося, що між ними не лишилося жодної дистанції. Це разюче відрізнялося від того, що мати Леони пам'ятала ще місяць тому, коли була в гостях у їхній квартирі. Тоді складалося враження, що їхні діти не одружені, а просто живуть разом як співмешканці: навіть побут вони організовували так, щоб зайвий раз не перетинатися.

Жінці, яка на власному досвіді знала, що таке хімія між чоловіком і жінкою, було важко приховати свої спостереження. Її досвід був сумний: постійні зради чоловіка, але саме через це вона чітко відчувала, де стосунки справжні, а де лише муляж. Вона знала різницю між тим, коли кажуть, що нічого не відчувають, але вже сплять разом, і тим, коли намагаються зробити вигляд, що між ними щось є.

Саме тому, бачачи холодність між їхніми дітьми, вона вирішила підштовхнути їх один до одного. А що могло краще створити тілесну хімію, ніж надзвичайні умови? І ось тепер їхні діти мали тісний контакт за власною волею. Її зять вовком дивився на присутніх, не опускаючи холодної зброї, а донька інстинктивно тулилася до нього, не звертаючи уваги на близькість чоловічого тіла.

Від цієї «солодкої картини» жінка із насолодою промовила, повернувшись до інших батьків:

— Бачите, наш план хоч і був грубий, але ефективний.

Тут уже не змовчала її донька:

— Так це ти була ініціатором? А я думала — батько, — Леона розлючено дивилася на обох своїх батьків. Першим заговорив її тато:

— Це наш спільний план. А ви, до речі, самі сюди прийшли, ми вас силоміць не тягнули, — спокійно відповів чоловік, наче справді був невинний. Він підійшов до своєї дружини й ніжно відвів її подалі від зятя.

— Ха-ха-ха! — Віктор схопився за обличчя й істерично засміявся. Та швидко заспокоївся, знову навів ніж на їхніх батьків і серйозним тоном промовив:

— Як ви сюди дісталися?