Раді Вас бачити!

Нарешті робочий день добіг до кінця, на годиннику без десяти хвилин шоста вечора. Вийшовши із будівлі, Віктор зробив глибокий подих морозного повітря. Сонце вже повністю зайшло, і зима зновою силою взялася панувати довкола. З такими темпами незрозуміло, коли нарешті з'являться теплі промені й сніг зрушить із місця.

Через шалений вир подій він не одразу згадав, що про дещо забув. Щойно сів у машину й поглянув на панель приборів, і осяяло: затори в місті стояли замертво, а він мав бути в Леони вже через десять хвилин. Запізнюється. Від цієї думки всередині знову ворухнулося роздратування, що тільки-но відпустило. Він терпіти не міг порушувати власні дедлайни. На додачу її номера він просто не пам'ятав, а до контактів нового телефона іще не вніс, тож попередити про власне запізнення не міг. Різко викрутив кермо вліво, втиснув педаль газу в підлогу й рушив із парковки на другу частину міста, забирати дружину з роботи.

***

У Леони весь день проходив так, наче всі зговорилися її довести до білої ручки. Відколи Віктор поїхав із її офісу, а вона сіла у своє крісло, не мала й хвилини перепочинку. Навіть перекусити часу не знайшлося. Потрібно було розгрібати роботу, яка накопичилася за час її відсутності. А після конференції виявилося, що проблеми таки виникли в її модельному агентстві і дуже серйозні. До того ж вони вимагали негайного вирішення. Роздратування зростало в геометричній прогресії від усвідомлення, що цього всього не сталося б, якби батьки не вирішили замкнути її з Віктором у гірському будиночку.

Стиснувши зуби, Леона завмерла її увагу привернула модель, яка вже п'ятнадцять хвилин стояла в кабінеті. Від неї та ще від кількох людей вогняноволоса добивалася правди, щоб дістатися до кореня проблеми й закрити останнє питання, яке лишалося без уваги за весь день.

— Ви розумієте, у мене тоді була температура. Фактично я була присутня на підписанні контракту дуже хвора, — різко закинула за спину довге волосся брюнетка. Її сірі очі були холодними й роздратованими вже самим фактом того, що доводиться звітувати через помилки інших. Вона була впевнена у власній невинуватості й хотіла переконати в цьому всіх довкола.

— Тобто про факт хвороби ти озвучувала своєму менеджеру й напряму говорила Камелії?

— Ага, — без докорів сумління стояла в розслабленій позі, зовсім не боячись начальниці. Була впевнена, що через таку дрібницю її не звільнять.

— І те, що ти під час важливої зустрічі замість того, щоб прийти вчасно, запізнилася на годину. Мало цього, ще й нагло заявила, що тобі незручно йти на третій поверх у нових підборах, і вони мали подумати про це завчасно. А потім проігнорувала рекомендації менеджера промовчати й сказала, що їхній офіс виглядає дуже бідно, і що ти сподіваєшся, що в них вистачить грошей виплатити всю суму за контрактом. Це все — вина твоєї температури, а не твого противного характеру? — сталевий тон Леони та холодний погляд темно-зелених очей враз насторожили модель.

— Але ж я не винна, що їхній головний офіс виглядає як бідний склад, — сказала так, наче це дійсно аргумент на її захист.

Почувши це, Леона заплющила очі й провела язиком по зубах. Намагалася стриматися й не зірватися на цю безголову дівчину. Порахувавши подумки до десяти, нарешті відчула, що контроль над емоціями знову в її руках. Важко зітхнула й почала пояснювати, як малій дитині:

— Марино...

— Я взагалі-то Маріель, — перебила та свою начальницю.

Леона так стиснула руки, що короткий манікюр врізався в долоні. Стрималася з останніх сил, щоб не зірватися на крик. Це збаламучене дівчисько входило до топ-трійки тих, хто приносив найбільші суми грошей її агентству. Та користь від неї вже майже зрівнялася зі шкодою для репутації фірми. Стиснувши й розтиснувши кулаки, Леона поглянула на брюнетку: миловидна зовнішність, багатообіцяючі задатки. Все ж вирішила дати їй шанс.

— Маріель, якщо ти й далі дозволятимеш собі так спілкуватися зі мною та бізнес-партнерами — станеш звичайною Мариною. Тією, яка ще півтора року тому була просто гарною дівчинкою з невеликого міста. Ти і твій менеджер безпосередньо винні у втраті контракту з косметичною компанією. Та я, вже зв'язавшись із ними, скоригувала ситуацію й максимально згладила кути. У тебе є останній шанс виправити все, перш ніж я викреслю тебе зі списків своїх моделей.

— Але я ж дуже відома... — її різко перебили, піднявши руку.

— Поки що, — відрізала та, цим справді налякавши брюнетку. — Знаєш, чим відрізняються топові моделі від звичайних? — дівчина вже справді нервувала й покусувала губу. Леона пояснила: — Топові моделі не забувають, звідки починали, і як легко скотитися назад. Вони знають, що довкола є багато конкурентів, які легко займуть їхнє місце. Сподіваюся, ти мене зрозуміла.

Маріель і так мала білу шкіру, але тепер іще більше зблідла. Леона підсумувала для себе: мозок у неї є, і не лише для краси. То ж не все втрачено.

— Повернення цього контракту не тільки моя робота. Рвати дупу, щоб усе налагодити, повинні насамперед ви: ти та твій менеджер, — врізалася поглядом у її сірі очі. — Тому іди до менеджера, зв'яжіться з представником фірми й вибачайтеся. Як саме — мені байдуже. Повзатимеш на колінах, плакатимеш, хоч роздягнешся перед ними. Але ти повинна правильно скористатися шансом, який я вибила, поговоривши з власником цієї компанії.

Нижчим тоном, вже з посмішкою, додала:

— Ти повинна відпрацювати кожне слово, яке злетіло з твоїх симпатичних вуст, не думаючи про наслідки. І викластися в сотню разів більше, ніж коштували мої вибачення, ті, що мені довелося вимовляти протягом тридцяти двох хвилин розмови. Зрозуміла?

Від такої начальниці брюнетка зігнулася, похилила голову й кивнула на знак згоди. Леона втомлено махнула рукою:

— Все, іди. Чекаю на результат, — глянула на годинник: було вже 17:40.

Важко зітхнула, усвідомивши, що знову засидиться й не піде вчасно із роботи. Після цього взялася до оформлення документів.

У двері постукали й за дозволом увійшли.

— Можна вас відволікти всього лише на пару хвилин? — це була блондинка Лілі, одна з трьох топ-менеджерів, які мали виконувати частину основної роботи, поки їхня начальниця була відсутня. Та виявилося: окрім самої Леони ніхто не здатен зробити це ефективно. Вирвавшись із роздумів, вогняноволоса глянула на стривожену менеджерку.

— Якщо це не по роботі й без користі, то в мене немає часу, — награно мило посміхнулася вона й продовжила збирати документи докупи, які лишалося лише підписати.

Саме такою її знали на роботі й тому швидко прозвали демонесою. За миловидною зовнішністю та усмішкою завжди ховалася стервозна натура, яка не давала спокійно продихнути жодному співробітнику. Вона приймала лише такі звіти й лише таку якість роботи, що майже ніхто з підлеглих не тягнув. Сьогодні демонеса давала прочуханки без винятку кожному, бо за час її відсутності вони не змогли втримати навіть той рівень, який вона залишила.

А як інакше? Це модельний бізнес: мінливий, непередбачуваний, без можливості бути завжди напоготові. Дивно лише одне — ця рудоволоса завжди була готова. Усі інші — звичайні люди, які мали купу проблем, що неочікувано навалювалися з кожним робочим днем. Лілі різко мотнула головою, щоб вивітрити зайві думки. Бо та, що зараз сидить за столом і перебирає документи, може змінитися в одну мить.

— Ам... ну я б усе ж хотіла озвучити питання, адже воно якраз по роботі...

— Оскільки ти вже затягуєш час, за який могла б спитати те, що хотіла, — підняла зелені очі на співробітницю й попередила: — Ліліє, у тебе залишилося небагато часу, перш ніж я почну злитися.

Блондинка враз швидко прощебетала на одному подиху:

— Розумієте, та зірка, яку ми дуже довго переманювали, бажає зустрічі з вами особисто. І тільки після цього він вирішить, чи приєднається до нас, чи ні.

— А як же Сіріус? Він що, не може виконати свою роботу? — зелені очі різко звузилися й пристально вп'ялися в блондинку; від цього погляду вона рефлекторно відступила крок назад. І подумки почала молитися всім відомим богам, щоб те, що їй ще потрібно сказати, не призвело до новин про симпатичну блондинку, знайдену в лісопосадці. Бо від цієї демонеси можна було очікувати будь-що, окрім милості до гонця з неприємними новинами.

Стиснувшись, Лілі заплющила очі й проговорила:

— Він уже півроку намагається переконати його та все без змін. А зараз ситуація зрушила з мертвої точки: той погодився лише за умов, які виставив. На жаль, уже місяць не поступається ні на що інше. А оскільки в нього скоро закінчується контракт із попередньою фірмою, то дедлайни в нас дуже короткі, щоб переманити його.

Запала тиша. Блондинка спершу відкрила одне око, потім друге — переконавшись, що начальниця не розлютилася, а лише замислилася. Вирівнялася й стала чекати на вердикт Леони та перепитала:

— Хто він такий, що ставить нам умови? — зі скепсисом чекала на відповідь.

— Петро Барс, — ледь чутно промовила вона. Дуже шкодувала, що програла суперечку Сіріусу й тепер розхльобує це замість нього.

— А-а-а, та самозакохана скотина, —

Леона дістала з-під купи паперів журнал, на якому була стаття про її конкурентів, а саме рудоволосий хлопець, який миловидно усміхався. Саме про нього й говорили: на обличчі симпатично виглядали ямочки, а в носі блищав септум. Темно-сині очі гарно контрастували з останньою зимовою колекцією одягу, яку він презентував, тоді приніс великі прибутки своєму агентству. Так звана нова зірка, вже рік на слуху; хоч і не конче потрібен, та для розширення аудиторії й залучення нових рекламних агентств — необхідний.

— Коли він хоче зустрітися? — вже паралельно підписувала документи, які потім лишиться віддати фінансовому відділу.

— Він запросив вас на святкування свого дня народження. Через три місяці, — і так і стояла на місці, хоч дуже хотіла чкурнути геть.

— Ну добре, якраз знімуть фіксатор з коліна. Такі моделі люблять епатажно святкувати, то хоч рекламодавців залучимо, щоб мій образ був ще одним піарним ходом, — але дівчина так і не пішла, тому Леона підняла погляд і запитала: — Щось іще?

— Він має ще деякі умови, — і прикусила губу, чекаючи.

Леона аж відкрила рота від зухвалості нової зірки. Настільки, що на півшляху зупинила руку й не дописала свій підпис на документі. Врешті-решт зацікавилася й вирішила відразу задовольнити свій інтерес:

— Які ж?

— Ви одягнетеся в сукню, яку він вам відправить за день до святкування.

— Вибач, що? — не повірила власним вухам.

— І ще... він дає запрошення тільки вам. Тобто ніхто інший не може вас супроводжувати. Навіть охорону не пропустять — список запрошених обмежений.

Ручка, яку тримали тендітні пальці Леони, раптом тріснула й розламалася навпіл. Від цього Лілі почала відступати до самих дверей на випадок, якщо знадобиться скористатися єдиним виходом, перш ніж на неї виллється весь гнів демонеси. Та саме в цей момент двері відчинилися, і ввійшов Алекс із пакунками в руках. Оцінивши нервову обстановку, він перевів погляд із тремтячої Лілі на свою начальницю, яка метала зеленими очима блискавиці. Молода дівчина беззвучно прошепотіла самими губами: «Спаси». Вона знала, що лише охоронець може вгамувати цю непокорену стихію.