Раді Вас бачити!

Вийшовши зі складу, він зустрів дружину, закутану в рушник. Вона нервово переступала з ноги на ногу мабуть, через холодну підлогу.

— Ем... мої запасні речі залишилися в машині, а вона по дорозі застрягла. Чи не маєш випадково одягу, яким міг би поділитися? — сказала вона, намагаючись не опускати погляд на його напівоголене тіло й дивитися суто на його обличчя.

— Можу дати, якщо підійде, — відповів він.

І пішов повз неї до кімнати, де зберігалися єдині речі в цій будівлі. Почувши, що вона йде слідом, вирішив скористатися моментом:

— Скажи, чому ти сюди приїхала? — не повертаючись, запитав він, продовжуючи йти.

— Моя мама сказала, що якщо не приїду — сильно пошкодую, — промовила вона з невпевненістю.

Дівчина зовсім не була схожа на себе звичну, і це насторожувало. Він вирішив поки що вірити їй на слово, та тримати в голові, що вона може бути на боці їхніх батьків.

— Це означає лише одне: наші батьки змовилися, щоб загнати нас сюди, — підсумував він.

Зайшовши до кімнати, підійшов до сумки й, порившись, відкопав штани та кофту. Простягнув дівчині комплект, а собі залишив білу футболку, яку швидко натягнув.

— Яка їм користь від цього? — промовила вона, беручи запропоновані речі й прямуючи до ванної.

Це не зайняло багато часу, і незабаром вона вийшла вже в його кофті, але без штанів. На його німе запитання відповіла:

— Не тримаються — занадто великі, — підтягнула кофту, яка сягала їй трохи вище колін. — То навіщо нашим батькам нас сюди заманювати?

Він мовчки забрав штани й, склавши, поклав назад у сумку.

— У прання краще кидати більше речей одразу, бо все тримається на генераторі. Коли відновлять електропостачання — невідомо, тому треба економити. Наші речі пратимемо разом — сподіваюся на розуміння, — сказав він і, підійшовши до дверей, додав: — Ходімо їсти, там уже давно все готово.

Наче не почувши її запитання, він пішов далі, намагаючись не дивитися в її бік. Погляд постійно прагнув опуститися на оголені жіночі ноги, і ця реакція дратувала його самого, наче він поводився як незрілий підліток. Вона ж не розуміла його холодності. Коли зайшли на кухню разом, він виставив дві таці.

— Обирай: риба чи яловичина?

Вона спокійно взяла м'ясо й сіла навпроти. Він взяв, що залишилося і так само сів за стіл. Почали їсти мовчки. Раптом дівчина промовила:

— То вони хочуть, щоб ми дали їм потомство? І тому ти не наважувався відповісти на моє запитання? — беземоційно кинула вона.

Від почутого Віктор аж поперхнувся й закашлявся. Швидко налив собі води й запив те, що застрягло в горлі. А вона, не зводячи пильного погляду, продовжила:

— А як інакше сказати? Якщо вони навіть не хочуть чути наших думок щодо бажання мати дітей. Ще й до такої міри їм все одно на наше бажання, що заперли нас на краю світу, — демонстративно обвела вона рукою кімнату.

Тут не було цивілізації, навіть постійного джерела електроенергії. За вікном валив сніг, і з кожною хвилиною будинок дедалі більше засипало. Вибратися звідси самотужки без сторонньої допомоги вони точно б не змогли. Обоє розуміли, наскільки абсурдна ситуація, у яку потрапили.

— Це все їхній план. Хіба це не схоже на злучку двох породистих собак, коли господарі прагнуть щенят, не зважаючи на бажання самих тварин? Хоча знаєш, у тих собак умови кращі, ніж у нас, — із силою вгнала вона виделку в шматок м'яса. І вже тихіше, наче сама собі: — Якого біса вона мені погрожувала власним життям, а тепер заперла мене тут, де можна відкинутися на той світ від будь-якої подряпини чи температури? — і знову глянула на чоловіка.

Він нарешті відкашлявся, і вона запитала:

— Скажи чесно: чим тебе заманили?

— Акціями компанії, — він не бачив сенсу приховувати й відповів одразу.

Та дівчина вже зробила поспішні висновки:

— Так ти все знав і був не проти?! — розлючено вигукнула вона.

Він підняв руки:

— Ні, мене так само обдурили. Сказали, що потрібно побути тут по роботі: написати звіт про це місце й визначити, чи придатна локація для курорту. Коли я майже відмовився — запропонували батькові акції. Від цього було складно відмовитися. Тому я й тут, — і продовжив їсти.

— Ха. Виходить, мене затягнули задешево, такої щедрої пропозиції мені не робили, — промовила вона.

І, не почувши у відповідь нічого, так само взялася дожовувати вечерю. За цілий день Леона не мала змоги поїсти нормально. Поспішала врятувати матір, навіть подарунок узяла із собою. Гіркота підступала до горла, та вона спокійно стримала її в собі.

Завершили трапезу мовчки, кожен думав про своє й ділитися не збирався. Вона першою підвелася й поставила посуд у мийку, вже збиралася піти та раптом завмерла й стала чекати.

Чоловік неквапливо також закінчив. Настільки поглинутий власними думками, що навіть не помітив, як увесь цей час вона чекала на нього. В очах знову з'явилося німе запитання і вона відповіла:

— Дякую за вечерю й одяг, але хочу й сама зробити свій внесок. Давай посуд помию. Уявлення не маю, скільки ми тут проторчимо, та впевнена: до цивілізації й служниць нам далеко. Тому мити доведеться власноруч.

Взявши з його рук брудні тарілки, вона знайшла губку й узялася до роботи. Звично вмикаючи воду на повну потужність. Вийшовши зі ступору, він промовив:

— Не проти, але вода в нас теж, напевно, обмежена.

Почув, як вона сердито вилаялася й різко перекрила кран. Посміхнувшись на її реакцію, він додав:

— Хоча завжди є сніг і вогонь.

І, не затримуючись, пішов на другий поверх.