Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Шатен, не зволікаючи, прийняв виклик на гучний зв'язок.
- Ей, ти там ще довго допомагатимеш своїй дружині? - в екран буквально врізався поглядом бурштинові очі.
- А що сталося?
- Як тобі сказати... Тут акціонери організували позапланову зустріч. І заявили, що чекати на тебе не збираються.
Хватка Віктора на кермі миттєво посильнішала, а голос став крижаним:
- І чому це вони не збираються чекати генерального директора? Та й що це за терміновість така — влаштовувати збори саме сьогодні й саме в цей час?
- Ну... як тобі пояснити, - із сумнівом промовив Діма.
- Говори як є, не юли.
- Твій батько — ось основна відповідь на всі твої запитання. -зрозумівши без пояснень таку відповідь шатен протер лице рукою та запитав.
- Коли зустріч?
- Через пів години.
- Я буду присутнім тільки підключуся онлайн.
- Без проблем я все організую.
Щойно дзвінок завершився, в салоні суперкара запанувала важка, гнітюча тиша. Леоні перехотілося сперечатися, і вона просто відвернулася до вікна, спостерігаючи за краєвидами. Через двадцять хвилин Віктор з’їхав на узбіччя й припаркувався на узбіччі дороги а довкола було засніжені поля.
- Вибач, потрібно трохи почекати, - коротко кинув він.
Діставши з заднього сидіння ноутбук, який завжди про всяк випадок возив із собою, Віктор вийшов на вулицю. Налаштувавши камеру на капоті Ferrari, він став чекати початку трансляції.
Леона, яка залишилася в салони поглянула на його суворий профіль та міцно стиснуті щелепи. Мимохіть подумала, що в нього сьогодні день виявився не з легких. Вона дістала телефон і почала тихцем шукати в інтернеті ортопедичні моделі взуття, які хоч трохи відповідали б її естетичним вподобанням.
Раптом телефон Віктора знову задзвонив. Він різко прийняв виклик.
- Вікторе Олексійовичу, добрий день...
- Чому ти не попередила мене про конференцію? - перебив він холодним тоном.
- Я не знала, що вам не повідомили, - секретарка Світлана миттєво почала виправдовуватися тремтячим голосом.
- Як це ти не знала? Світлано, хто повинен мені про це доповідати, як не мій особистий секретар?! — лють уже ледь стримувалася його самоконтролем.
Віктор потер обличчя, глибоко вдихаючи сире весняне повітря. Намагаючись заспокоїтися, він зробив паузу. Вислухав наступні слова дівчини:
- Я надішлю вам усі звіти по завершенню...
- Мені начхати на звіти! Мене цікавить моя присутність на конференції. Якщо я ще бодай раз дізнаюся про плани своїх акціонерів останнім — полетять голови всіх, хто винний в цьому.
- Але ваш батько сказав...
- Байдуже мені, хто там і що сказав! Поки що я генеральний директор, і це факт, із яким усім доведеться миритися, - жорстко кинув він і скинув виклик.
На екрані ноутбука вже з'явилося зображення Діми, який із легкою посмішкою спостерігав за цією сценою. Побачивши, що розмова закінчилася хлопець проговорив:
- Оце ти їй дав прочухана. Треба тепер обходити її десятою дорогою, а то ще на мені зірветься.
- Дім, в мене немає настрою, - від тону Віктора світловолосого аж пересмикнуло.
- Фу, припини так розмовляти. Я ледь не вмер від пережитих відчуттів. І чого ти так лютуєш? Пам’ятаєш, у нас усе під контролем. А ці старі хричі хай розважаються, поки ще спроможні на це.
Від цих слів друга шатену справді стало легше. Карі швидко замітив, як розслабилися м'язи на обличчі Віктора, і посміхнувся ще ширше:
- Ну що, як ти й звик — тільки вперед?
- Так. Ходімо потріпаємо їм нерви.
- Зараз побачиш, як у них витягнуться обличчя, коли я зайду разом із тобою. Хоч ти й дистанційно, але ефект буде що треба!
- Будь обережний, бо після цього вони прискіпуватимуться до тебе ще сильніше.
- Повір, тебе їм усе одно не переплюнути. Та й плювати мені на них. Вони сидять на тонучому кораблі й навіть не здогадуються про це. Мені байдуже, як ці заможні виродки будуть рятуватися. Ти ж обіцяв мені змінити систему, де є лише багаті та бідні. Тож годі скиглити, йди тільки вперед не дивлячись ні на що.
- Не приписуй свої фантазії моїм словам. Я казав лише, що зроблю так, аби особисто ти більше ніколи не бідувати.
- Та-та-та. Все, ми вже заходимо, - раптом із динаміків донісся шум конференц-залу.
