Раді Вас бачити!

Дівчина, переживши шок, почала отямлюватися. Заворушилася, намагаючись без різких рухів вирватися з небажаних обіймів. Його руки відпустили, і, відійшовши, вона змогла розвернутися й поглянути на свого рятівника.

Той, напівзігнутий, спробував піднятися, але різкий біль у боці змусив знову опуститися. Вона швидко скоротила дистанцію, яку щойно сама створила, й почала роздивлятися його білу футболку. Виявилося, що він наштрикнувся спиною на щось гостре. Хоч рана була неглибокою, проте залишила довгий поріз. Піднявши одяг, дівчина хотіла оцінити ситуацію. З рани невпинно лилася багряна кров, уже зафарбувавши футболку й стікаючи вниз, губилася у складках сірих спортивних штанів. Через кров майже нічого не можна було розгледіти.

Леона почала гарячково думати, де в будинку може бути аптечка. Коли милася у ванній, нічого схожого не помітила. Отже, залишалося два варіанти: ця кімната або кухня.

Не гаючи часу, вона пробіглася поглядом по полицях і речах, що валялися на підлозі. Не знайшовши нічого схожого на медичне приладдя, вирушила до кухні. Хаотично відкривала шухляду за шухлядою, аж поки у верхній не знайшла аптечку. Розкривши її, швидко відшукала потрібне й повернулася до постраждалого.

Поки її не було, він спробував ще раз піднятися. Та в голові закрутилося, і, перехопивши рукою найближчу металеву опору, він ледве втримався на ногах. На одне око стало гірше бачити. Провівши рукою, зрозумів, що це через власну кров.

Коли до кімнати повернулася ця фурія, вона теж помітила, як по його обличчю від лінії волосся стікала тонка доріжка. Цього разу не розгубившись, підбігла й перекинула його руку собі на шию:

— Давай, тобі потрібно лягти, щоб я могла обробити всі твої рани. Обіпрись на мене.

Він скептично глянув на неї. Як таке тендітне тіло могло потягнути бодай половину його маси?

Знявши власну руку з її шиї, він рушив уперед, дорогою спираючись на все, що могло витримати вагу: полиці, двері. Так, з горем пополам, вдалося вийти з кімнати. Та вже тут він відчув, що сили закінчуються, а адреналін остаточно вичерпався. Зібравши останні крихти, спромігся зробити ще кілька кроків і дістатися до дивана.

Впавши на живіт, він почав чекати на допомогу від дівчини, сам уже потроху втрачав свідомість. Напевно, коли рятував її, не помітив, як щось важке впало на голову, спричинивши травму. Через це паморочилося й почало нудити. З його сьогоднішньою «вдачею» або щось було надто важким, або надто влучно приклало по голові Віктора.

Леона підійшла до лежачого чоловіка й вирішила спочатку зайнятися спиною: та рана й досі сильно кровоточила — це було видно по футболці, на якій пляма невпинно розросталася, та по штанах, що багровіли там, де стікала кров. Вона обережно підняла тканину. Картина відкрилася не найкраща: рана була досить глибокою, шкіра розійшлася.

Швидким рухом розкривши бинти, вона обробила їх антисептиком і відразу налила його на рану. Від чоловіка почувся болісний стогін, але це її не зупинило. Витерши кров, вона переконалася, що всередині не залишилося уламків. Упевнившись у цьому, взяла медичний степлер, якій на щастя, був у аптечці і почала натискати. Після першого клацання Віктор застогнав голосніше й проричав від болю:

— Ти що, не знайшла знеболювального? По живому ж зашиваєш!

— Не думала, що ти така вже дівчинка, — із кривою посмішкою парирувала вона, приставивши степлер в новому місці. Та все ж не натиснула відклала. Дістала мазь, яку принесла із собою, й нанесла навколо рани. Потім продовжила натискати, утримуючи краї.

— Та вона ж ще не подіяла! — проричав він.

— Немає часу, — відрубала вона й швидкими рухами закрила рану.

Ще раз обробила антисептиком і маззю, після чого заклеїла великим пластирем. Закінчивши зі спиною, підняла решту футболки. На шкірі вже проступали синюваті плями — майбутні синці. Неприємно, але цим можна зайнятися пізніше.

Піднявшись, вона сіла біля його голови й підтягнула її до себе на коліна. Він уже зовсім не пручався: сперечатися зараз було б дорожче, та й голова дедалі сильніше гуділа. Завдяки її маніпуляціям він більше не хотів спати, та це було не від полегшення: рана жахливо боліла, а в голові невпинно наростав гул.

Дівчина на цей раз більш делікатно почала оглядати голову, шукаючи джерело крові, що стікала на обличчя чоловіка. Виявилася невелика садина: неглибока, але достатня, щоб ледь-ледь бриніло.

Продезінфікувавши рану, вона приклала бинт і з горем пополам зупинила кровотечу. Перевірила, чи не зачеплена кістка, видніла лише глибоко здерта шкіра. Від цього видихнула з полегшенням.

З аптечки, розкладеної на дивані, дістала спрей для загоєння. Прокрутивши «за» і «проти», все ж вирішила використати. Від спирту рана різко защипала, і в Віктора урвався терпець. Попри біль у спині він різко підвівся, вихопив із її рук балончик і, дивлячись просто в зелені очі, прохрипів:

— Все, дякую. Далі сам, — буркнув він і дістав знеболювальну мазь, що лежала окремо на дивані, й почав обережно мастити рану на голові.

— Але я ще не все передивилася. Може, є якісь глибокі рани... — промовила вона й потягнулася до його штанів.

Її руки миттєво перехопили.

— Там усе добре, болю не відчуваю. Досить, — він почав стискати й розтискати щелепу від емоцій, що бушували в ньому.

Вона не звернула уваги на попередження, юрко вирвалася з його захвату, та підняла футболку, щоб глянути, чи спереду немає травм.

— Досить! — уперше за весь час він підвищив голос, і це нарешті привело її до тями. — Краще принеси щось холодне для компресу.

Дівчина одразу підвелася й пішла до холодильника. Порившись, знайшла кубики льоду. Лишалося визначити, куди їх насипати. Знайшовши рушник, яким протирала посуд, змайструвала компрес і вручила чоловікові. Він обережно притулив до голови. Від холоду гудіння й біль почали відступати.

Дружина першою озвучила думки щодо ситуації, яку вони щойно пережили:

— Я навіть і не знаю, що сказати...

Він скептично глянув на неї:

— Зазвичай у фільмах після таких сцен дівчата кажуть: «Дякую, ви мій герой».

Вона проігнорувала сарказм:

— Дякую... якби ти не допоміг: не знаю, чим для мене все це могло закінчитися, — і нервово обійняла себе руками. Адреналін, напевно, тримав її весь цей час, і лише зараз емоції почали накривати.

У кімнаті нависла тягуча тиша. Знову кожен поринув у власні думки.

Раптом лампочка замиготіла. Дівчина, яка щойно стояла, різко присіла й заплющила очі, прикривши голову руками. Мигання припинилося та Леона цього не знала так і сиділа, боячись поворухнутися. Пролунав спокійний чоловічий голос:

— Світло не пропало зовсім, уже відновилося. Можеш розслабитися.

Вона повільно відкрила спочатку одне око, переконавшись, що він каже правду. Нарешті повністю розслабилася й підвелася.

— Принеси випивки, бо на тверезу голову я це все не витримаю... — додав Віктор, так і тримаючи компрес біля голови.

Вона не поспішаючи пішла до кухонних шаф і знайшла пляшку вина. Показала:

— Тут тільки вино. Як ставишся до Leon Beyer 1990 року?

Він лише махнув рукою на знак згоди.

Діставши бокали, Леона відкоркувала пляшку й неквапливо налила відповідно до етикету. Принесла до нього й, вручивши один, сама сіла на вільну частину дивана.

Лише сколихнула вино, щоб відкрити аромат, а він уже осушив свою порцію одним ковтком.

— Це ж справжнє святотатство... — скривилася вона.

— Не помітив, щоб ти була сильно віруюча, — стиснувши зуби, він підвівся й пішов.

З єдиною метою підійшов до столу, де лишалася пляшка. Узявши її, не церемонився, приклав до губ і почав пити, наче то була звичайна вода.

Від його дій у Леони відвисла щелепа. За всі три роки спільного проживання він жодного разу не торкався ні до «нездорової» їжі, ні до алкоголю. Раціон був чітко розписаний: калорії, білки, вуглеводи — усе виставлене в холодильнику з наліпками, де кожна порція детально описана. Щодня це оновлювала домробітниця на них двох, та Леона не брала свою порцію, тоді як Віктор з'їдав свою кожен день. Так як підвечір у холодильнику самітньо стояли лише три порції.

Перший раз вона спокусилася такою порцією, коли тільки стали жити разом. Тоді повернулася додому дуже голодна після важкого дня. Та виявилося що їсти це було майже неможливо: прісна риба на пару, без жодної спеції. Так і не доїла тоді, а замовила доставку їжі — відтоді більше не пробувала.

Їй звично було у вільний вечір дозволити собі пиво з рибкою чи іншу шкідливу, але смачну їжу. Коли в такі моменти вони перетиналися, лише мовчки кивали одне одному. Кожен займався своїм: Леона насолоджувалася кіно зі смаколиками, Віктор їв прісну їжу й одразу йшов до спортзалу займатися гантелями та тренажерами, чи плава в басейні.

А зараз цей до оскоми правильний чоловік пив із горла дороге вино, не насолоджуючись жодною краплею, лише щоб оп'яніти. Від цього контрасту Леона не могла швидко отямитися. Коли пляшка спорожніла, він із гуркотом поставив її на стіл.

Лише тоді вона відійшла від другої хвилі шоку — тепер уже з естетичних і моральних причин. Віктор хотів за звичкою закинути волосся назад, але раптовий біль зупинив його на пів шляху.

Він роздратовано пробурмотів:

— Який достобіса довгий день... шість років здорового способу життя — коту під хвіст, — кинув сам до себе й нарешті перевів погляд на спонсора сьогоднішніх розваг. Холодно додав, дивлячись їй просто в очі: — І ще й пощастило мені одружитися на суцільній проблемі... — із гіркою іронією, наче кидаючи виклик.

Замовк і чекав на її реакцію. Думав, що такі, як Леона, точно не змовчать. Та прорахувався: дівчина лише надулася, відвернулася й нарешті пригубила свій бокал вина.

Солодкий аромат спершу заповнив ніс, а потім і легені. Заплющивши очі, вона вирішила віддатися смаку. Вино розкрилося нотами лічі, манго, маракуї.

Відволік звук відкриття нової пляшки. Схаменувшись, Леона підбігла, щоб вихопити її. Але він не збирався відпускати єдиний засіб від болю без бою. У новій спробі вирвати пляшку вона різко кинула:

— Не смій таке чудове вино пити лише для того, щоб затуманити свій розум. Тим паче після першої пляшки людину, яка довго утримувалася від алкоголю, скоро розвезе. А безсвідоме тіло такого бугая, як ти, я на другий поверх не підніму.

Від її слів чоловіча хватка розслабилася, і вона, вирвавши пляшку, відступила на безпечну відстань. Під час паузи, що виникла між ними, шатен нахилив голову набік і промовив:

— Ти ж знаєш, що на другому поверсі дві кімнати: одна, яка так і не відчиняється й навряд чи сьогодні піддасться нашим старанням. А в другій — лише одна суцільна постіль.

Дівчина одразу зрозуміла, що саме змусило його поступитися пляшкою. Вона спокійно фиркнула, заправивши пасмо волосся, що нависло на очі після їхньої сутички за пляшку.

— Звісно знаю. Але поранену людину я не можу покласти спати на нерозкладному твердому дивані, — сказала вона й провела долонею по тій злощасній меблі.

Диван колись був приємного тілесного кольору, коли вони сюди заселилися, а тепер увесь вимазаний кров'ю. Мимоволі обоє скривилися. Чоловік узяв ініціативу:

— Краще вже я ляжу на дивані, — спокійно підсумував він.

— Ні! — аж притопнула Леона. Її реакція нагадала йому маленьке кроленятко, і від цієї думки він щиро засміявся. Напевно, вино вже почало діяти: біль у тілі відходив на задній план.

— Що ж тоді запропонує Häschen? — майже мурликнув він, вимовивши німецьке слово наприкінці.

Вона не зовсім зрозуміла почуте й одразу перепитала, щоб знати, як його назвати у відповідь:

— Як ти щойно мене назвав?