Раді Вас бачити!

Поки Віктор відпочивав, дівчина вирішила зайнятися невідкладними справами. Попри те, що говорила чоловікові, бажання самостійно вирішити питання з генератором нікуди не ділося. Погодилася з його словами лише для того, щоб заспокоїти його й швидше відправити відпочивати.

Зайшовши до приміщення з генератором, вона знайшла в іншій частині кімнати каністри з паливом. Одна така важила майже половину її власної ваги. Підняти самостійно — практично нереально. Хоча правильніше сказати: можна, та наслідки для здоров'я були б неприємними. А спина й так іще ниє від спогадів про те, як вона допомагала Віктору підніматися сходами. Розуміючи, що потрібна альтернатива, почала обдумувати варіанти.

Порившись по полицях, знайшла лійку, трубку й менші каністри. Так, промучившись і вимазавшись уся в солярці, Леона все ж заповнила бак генератора. Тепер лишалося розібратися, як його завести. Завдання складніше, ніж здавалося, бо вона ніколи й близько не стояла поруч із такою громадиною. Для неї цей агрегат був справжньою загадкою. З баком для пального було простіше на кришці були позначки, як у машині.

Поставивши руки в боки, вона нервово пожувала нижню губу і відразу виплюнула слину з присмаком солярки. Без інтернету єдина надія завести генератор лише в тому, що в неї вийде знайти в цьому будинку паперову інструкцію до нього.

Вона знову пройшлася по полицях. І в одному з окремих ящиків справді знайшла купу паперів від різної техніки — зокрема й інструкції з експлуатації. Серед них була потрібна. Та радість тривала недовго: жодної мови, яку Леона знала. Лише німецька й китайська.

Втомлено зітхнувши, вона опустилася на підлогу й прикрила голову руками, наче захищаючись від проблем, що нависали над нею.

— Так... — вдарила себе по колінах і підвелася. — Рано здаватися. Можливо, там хоча б є картинки.

І о диво — у китайській частині, в самому кінці, справді були ілюстрації. Вони гарно показували, як не треба робити. За цими схемами вона більш-менш зорієнтувалася й тільки збиралася перейти від теорії до практики, як за спиною пролунало невдоволене:

— Кхм... — від несподіванки Леона аж підскочила. — І що ми тут робимо?

Було й так зрозуміло, що її спіймали на гарячому, тому дівчина вирішила здатися без бою:

— Я змогла заправити й хотіла завести. Ось інструкція, — простягнула чоловікові книжку, яка вже повністю пропахла соляркою. Від білих сторінок лишилися лише клаптики, все інше вкрите слідами від її рук.

Він відвів книжку назад до дівчини. Пройшовся поглядом по самій винуватиці безладу й утомлено протер очі:

— Як ти планувала відмиватися? Ти ж казала, що твої речі залишилися в машині? — дівчина промовчала й винувато опустила голову. — Добре, з речами потім розберемося, — і знову поглянув на замурзану дівчину, яка намагалася відтерти одяг і цим лише ще дужче розмазала плями. — Ех, що з тобою робити й секунди залишити саму не можна.

Пройшовши повз неї, він не зазирнув в інструкцію, але одразу знайшов ключ запалювання. За десять хвилин вирішив те, з чим вона не могла впоратися значно довше. Їй від цього стало прикро: не змогла самостійно довести розпочату справу до кінця. Побачивши її розчарування, він важко зітхнув і промовив:

— Ти все одно молодець. Своїми стараннями ти пришвидшила мою роботу, — підбирав якомога нейтральніші слова для похвали, щоб знову не здатися сексистом.

І, рушивши до зали, залишив її позаду. Вона ж задоволено прийняла його слова: була долучена до справи, її роботу оцінили, а не висміяли за те, що не дійшла до кінця. Обмізкувавши все, вона поспішила за ним.

Виявилося, що він одягав куртку й уже зашнурував взуття. Спокійно підійшов до дверей і з усієї сили штовхнув. Та ті не зрушили з місця. Іще одна спроба, іще — нічого.

— Даремно силу витрачаєш, — озвалася вона. — Стоїть як закопане. Якщо глянути через те вікно, — показала рукою ближче до них, — переконаєшся: ми не відчинимо двері, поки шари снігу хоч трохи не зменшаться. А поки ти відпочивав: погода знову погіршала, нас дедалі більше засипає.

Він нервово поглянув на неї. Різко відвернувшись, із злістю промовив:

— Чорт забирай, — розсерджено зняв куртку й кинув на вішалку. Річ не затрималася й упала на підлогу, що ще більше підсилило його роздратування. Нахилившись, він підняв одяг і вже обережно повісив на місце. Потім розім'яв шию рукою й повернувся обличчям до дівчини: — Добре, якщо ситуація так склалася — нічого не вдієш. Візьмеш щось ще із моїх речей.

Нахилившись, він почав розв'язувати шнурівку й пробурмотів:

— Батьки постаралися знайти місце, що є справжнім білим пеклом.

Вона підійшла ближче й, поки він був зайнятий, торкнулася його чола. Тієї ж миті чоловік завмер від її долоні. Леона не усвідомлювала, що, так спокійно перетинаючи його особисті кордони, гралася з вогнем. Хоч самоконтроль Віктора був високий та не безмежний. І чи то природа довкола, чи сама ситуація — усе нагнітало бурю гормонів, що шепотіли переступити межу забороненого.

Щоб цього не допустити, він різко піднявся і відступив кілька кроків. Побачивши його реакцію на свій дотик, Леона опустила руки й додала:

— Ти вже не такий гарячий. Це добрий знак, — промовила вона й, розвернувшись спиною, пішла, не бажаючи, щоб чоловік побачив, як їй було неприємно від його такої реакції.

— Ходімо з'їмо теплу лазанью та виперемо речі, поки є така можливість, — додала вона, намагаючись перевести розмову в більш нейтральне русло.

Ось так, у тиші, вони спокійно виконували кожен свою частину роботи, аж поки не настав вечір. Повечерявши останніми готовими порціями, почали планувати подальші дії.

— Начебто харчів вистачить на тиждень, — роздратовано кинув Віктор зарядженим телефоном, який він із надією ставив на підзарядку, та через погоду той не ловив навіть сигнал SOS. Хоча ще в перші дні після приїзду на екрані в деяких місцях світився значок екстреної служби.

— Я не розумію, за що наші батьки нас так не люблять? Чи вони справді думали, що природа на нас вплине і ми, як хом'ячки... — його голос обірвався.

Він замовк, адже ще зранку думав зовсім не як цивілізована людина. Ще б трохи і, керуючись інстинктами, міг піти на неприпустимий крок. Не знаючи, що крутилося в голові чоловіка, Леона підтримала розмову:

— Нічого не можу сказати. Ні щодо жорстокості наших батьків, ні щодо їхнього параноїдального бажання внуків. Але те, що ми тут пробудемо, доки вони не зжаляться, — це факт. Краще скажи: твоя мама дуже тебе любить? Може, вона не витримає того, що її син мусить тут стирчати серед гір без цивілізації?

— Чому саме моя мама? — він глянув на неї, а у відповідь побачив лише підняту брову дівчини. Це без слів означало: здогадайся сам.

— А-а-а... це тому, що саме твоя мати заманила тебе сюди, а за розповідями твій батько був не проти. Може, навіть сам запропонував таку ідею. Думаю, зрозуміло, чому ти не ставиш на своїх батьків та вибач, не можу тебе порадувати. На мою маму немає сенсу розраховувати: вона майже не має впливу. Як скаже батько — так і буде. А як ти пам'ятаєш, саме він був ініціатором, щоб я приїхав сюди. І навіть якщо мама була проти, втрутитися їй не дадуть.

Мовчки кожен думав про своє. Аж поки не замиготіло світло. Обоє подивилися на єдине джерело та абсолютно різна реакція: чоловік лише нахмурився, тоді як дівчина вже нервово вчепилася в телефон, готова використати його як запасне джерело.

— Напевно, через інтенсивне споживання електрики паливо швидко закінчується, — підсумував він. Та раптом його осяяло: — Вранці тобі було холодно?

— Так, порівняно з вечором. Особливо холодно було на першому поверсі. А що та... а-а-а... — тепер вони обоє зрозуміли: обігрівання будівлі теж було електричним. І з тією швидкістю, з якою споживалося паливо, його вистачить лише на два дні безперервної роботи генератора.

Він із гучним звуком ляснув себе по лобі й підтвердив її переживання:

— На жаль, нам потрібно економити пальне й розтягнути його якнайдовше. Без нього ми не зможемо ні приготувати їжу, ні мати запас води та й просто замерзнемо в цій сніжній в'язниці. Тому іди скупайся, поки є паливо. Якщо захочеш — користуйся моїми гелями. А потім я за тобою помиюся, і ми вимкнемо генератор на ніч.

Поки Леона відмивалася, він вирішив спробувати полагодити двері на другому поверсі, які вона зламала. Та, на жаль, ключ відламався так, що витягнути його було практично неможливо. Діставши лом, він вирішив діяти кардинально, але головне, швидко. Двері витримали шість сильних ударів, проте сьомий виявився вирішальним: відірвавши петлі, він спокійно відчинив кімнату. Від побаченого завмер і так і стояв, не випускаючи лом із рук.