Раді Вас бачити!

Обоє були вкрай виснажені. Поклавши дружину на пасажирське сидіння, він сам практично ввалився за кермо. І так, борючись зі сном, вони зрештою дісталися до дверей своєї квартири. Він поставив Леону на ноги й почав діставати з кишені телефон. Приставивши його до цифрового замка, адже в чохлі зберігалася запасна ключ-карта на такі випадки, Віктор відчинив двері. Допоміг дружині зайти всередину й повільно зачинив за ними двері.

Враз у коридорі увімкнулося світло, і поки вони роздягалися, втомлена голова чоловіка меланхолійно відмітила факт, який лежав на поверхні весь цей час. Уся квартира була облаштована системою освітлення так, що поки хтось перебуває в кімнаті, лампи світять. Можна було налаштувати лише яскравість, але функції вимкнення не існувало. Винятком була його власна кімната, там усе працювало так, як йому було зручно, і тому він раніше не акцентував на цьому уваги. Тепер же в нього була відповідь, чому все так налаштовано.

За три роки він жодного разу не замислювався над причиною, чому саме так усе облаштувала Леона ще перед тим, як вони заїхали у квартиру. Тоді, при першій зустрічі після розписання, замість того щоб радіти, що тепер одружені, вони вперше почали сперечатися.

На тему де будуть жити, Віктор принципово наполягав, щоб вони мешкали саме в тій квартирі, яку він завчасно купив перед весіллям. Він вважав, що якщо немає пишної церемонії, то повинен бодай у такий спосіб зробити вагомий внесок на самому початку їхніх стосунків.

Леона, почувши його роздуми, погодилася, але за умови, що переробить ремонт на свій смак і тільки тоді вони заїдуть і житимуть разом. І хоч у квартирі вже все було готове для проживання: ремонт, меблі, техніка, Віктор вирішив піти на поступку й погодився на її бажання облаштувати все по-своєму.

Тому після розписання вони лише приїхали до квартири, щоб показати дівчині житло та передати їй ключ-карту. Того ж дня, замість святкування, вони роз'їхалися. Не зустрічалися аж до того часу, поки вона не переробила все на свій лад і не передала через батьків, що вже можна заселятися.

Для нього всі ці деталі не мали принципового значення, адже до цього він жив за містом у власному будинку, тому під час ремонту продовжував мешкати там. І оскільки батьки перестали зовсім втручатися в життя Віктора, питання, коли саме переїжджати до нової квартири, не мало особливої ваги.

Висновок був простий: довгий час факт про фобію дружини залишався для нього невідомим. По-перше, йому це не було цікаво, а по-друге, у квартирі все було облаштовано так, що неможливо застати ситуацію, коли вони залишаться в темряві.

Із такими роздумами він зняв із себе чужі речі та почав допомагати дружині розстібнути куртку, адже їй самій це ніяк не вдавалося. Вона вже на ходу відключалася: напевно, ті ліки, які вона отримала від лікаря, мали сензитивний вплив. У сумі з тим усім, що вони пережили разом за сьогоднішню добу, сильно виснажило їх і фізично, і морально. Навіть сам Віктор тримався лише на силі волі, щоб не заснути просто тут, на підлозі. Тому, закінчивши, він узяв її на руки й нарешті рушив до кімнати дружини. Вклавши її в ліжко, уже збирався піти, як вона схопила його за руку.

— Давай сьогодні разом поспимо, — промовила крізь позіх. — Не хочу поки залишатися сама, з тобою мені зараз буде набагато комфортніше.

Він не мав сили сперечатися й навіть зрадів, що не потрібно йти кудись ще. За час, поки вони жили в будинку серед гір, уже зникло відчуття, що спати разом — це щось дивне й неприродне. Він улігся на другій половині ліжка й одразу віддався сновидінням, яким увесь цей час пручався.

Наступного дня вони прокинулися майже одночасно. Оскільки Леона почала крутитися, Віктор теж не зміг далі спати. Обоє помітили, що лежать у дуже незвичній позі.

Віктор обіймав дівчину зі спини: одна його рука була під її головою, а іншою він тримав її за талію. Леона обіймала його руку, на якій лежала її голова, й притискала так, що його долоня виявилася притиснутою до її грудей.

Ось так вони завмерли, не знаючи, що робити далі. Врешті-решт дівчина наважилася обережно вийти з його обіймів, намагаючись при цьому не розбудити чоловіка. Він же на такі її дії не знайшов нічого кращого, ніж удавати, що ще спить.

Леона не дивилася в його бік, тож навіть якби він лежав із розплющеними очима, залишився б непоміченим. Її не сильно цікавило хоч щось окрім туалету. Її кликала природа — настільки сильно, що вона не могла думати ні про що інше, окрім як швидше сховатися за дверима свого санвузла.

Вона рушила долати велетенську дистанцію, яка раніше зовсім не здавалася такою, коли мала дві здорові ноги. І хоч намагалася робити це якомога тихіше, збоку важко було назвати тихим її підстрибування на одній нозі. Вона старанно уникала будь-якого навантаження на кінцівку з шиною.

Хоча дівчина вже не відчувала болю у травмованій нозі, вона все ж не хотіла порушувати рекомендації лікаря, адже прагнула якомога швидше зняти шину, яка так заважала пересуватися. Майже допригавши до дверей, вона в останню мить не втримала рівноваги й похитнулася. Швидко вхопилася за тумбочку, щоб остаточно не впасти.

З поверхні меблів, які раптово стали для Леони опорою, впала фотографія й створила неприємний, надто гучний звук. Поки дівчина намагалася вирівнятися й стати рівно, чоловік рефлекторно рипнувся, ніби хотів допомогти їй. Але коли Леона відновила рівновагу й повільно повернулася в його бік, він не вигадав нічого кращого, ніж знову прикинутися сплячим: наче невдоволений шумом, перевернувся на бік.

Дівчина переконалася, що попри гучний звук чоловік ще спить, і тихо зачинила за собою двері.

Коли він залишився сам у кімнаті, то швидко піднявся й закрив руками обличчя. Якби хтось запитав, навіщо він грав цю комедію, чоловік не знав би, що відповісти. Від ніяковості він не міг більше сидіти на місці: різко звівся й швидким кроком рушив із кімнати дружини. Та попри поспіх, усі двері зачиняв максимально тихо.

Закривши за собою останні двері, він оперся спиною й повільно з'їхав на підлогу. Схопивши голову руками, ще довго шукав пояснення, чому поводився так дивно кілька хвилин тому. Чому не визнав, що прокинувся, і чому легше було удавати сон, ніж простягнути руку допомоги жінці, яка саме тоді її потребувала.

Він роздратовано відзначив, що чим довше перебував поруч із дружиною, тим швидше його розум втрачав ясність і вперто скочувався до найнижчої планки — інстинктів. На підтвердження цих думок він сердито глянув униз. Там непокірно тиснув його затверділий орган, який ніяк не хотів поступатися здоровому глузду й реагував надто швидко на будь-яку близькість із полум'яноволосою.

Він піднявся, поправив штани так, щоб стало бодай трохи зручніше. Зі столу взяв свій ноутбук. На екрані одразу замиготіли сповіщення з різних соцмереж і робочих чатів. До пошти він навіть боявся заходити.

З ноутбуком у руках він повернувся на ліжко й набрав номер секретарки через додаток. Не минуло й хвилини, як на моніторі з'явилося знайоме обличчя. Біловолоса секретарка відразу вигукнула:

— Директоре! — радісно скрикнула й, не роблячи паузи, продовжила: — Куди ви пропали? Ви хоч знаєте, як усі переживали? Ми навіть збиралися оголосити вас у розшук, але директор... кхм, — вона поспіхом виправилася, — Олексій Вікторович прийшов і повідомив, що ви тимчасово не будете на роботі, і з усіх питань слід звертатися до нього. Хоч інші співробітники й не заперечували, та я — ні! — навмисно наголосила вона на останньому слові.

Чоловік же протер лоба, намагаючись хоч трохи зменшити тиск проблем, які навалювалися на нього з усіх боків. Любовні загравання секретарки були останнім, чим він сьогодні хотів займатися, тому швидко відмахнувся від її репліки й сухо відповів:

— Пришли мені лист із детальним описом усього, що мій батько встиг зробити замість мене. Окремо складеш стислий звіт подій за ті дні, коли мене не було. Зроби акцент на втручанні батька та на тому, що змінилося за цей час. Додай усі важливі новини з біржі й зв'яжися з моїм адвокатом, щоб він вийшов на контакт найближчими годинами.

Не чекаючи на відповідь, він завершив розмову. Хоч і сказав, що чекає від неї звітів, вирішив не гаяти часу й сам узятися за частину роботи, аби бодай трохи розібратися з обсягом, який ліг на його плечі важким тягарем.