Раді Вас бачити!

Коли вони вже від’їхали на достатню відстань, Леона нарешті наважилася запитати про те, що не давало їй спокою:

- І хто це був?

- Мій давній друг, якого я сто років не бачив, - спокійно відказав Віктор, невідриваючи погляду від нічної дороги.

- І це, по-твоєму, нормально, що він отак просто взяв і напав на тебе?

- Повір, якби він справді хотів мені нашкодити, то міг би й ножем різонути. А це… це в нього щось на кшталт дружнього вітання.

- І що за дивні в тебе друзі? - невдоволено буркнула дівчина, згадуючи про Андрія.

- Знаєш, друзів іноді не обирають. Вони просто перетинаються з тобою на життєвому шляху й стають невід’ємною частиною твоєї буденності. І скільки б ти не намагався піти подалі, все одно рано чи пізно стикаєшся з ними. Чи то тому, що земля кругла, чи така вже твоя удача. Та все зводиться до того, що ти постійно перетинаєшся з цими людьми й не маєш іншого шляху, окрім як продовжувати співіснувати.

- Тобто цей неврівноважений — один із них?

- Можна й так сказати. Складно згадати когось із тих, кого я називаю друзями, щоб він був врівноваженим у звичайному сенсі цього слова.

- А чому б не викликати поліцію, якщо він настільки небезпечний?

- Бо він мій названий брат, з яким ми пройшли вогонь і воду ще в далекому дитинстві. З усім, що я з ним пережив, я можу багато чого простити. Та і ми й так уже достатньо попсували життя один одному. Далі краще не погіршувати ситуацію, а намагатися намацати бодай якусь межу мирного співіснування.

- Ти дивний… взагалі тебе не розумію, - Леона склала руки на грудях і відвернулася. Її погляд ковзав по різнокольорових вогнях вивісок магазинів та нічних ліхтарів за вікном машини.

- Мало хто здатний до кінця зрозуміти іншу людину. Адже кожен із нас — це окремий всесвіт, який прожив кардинально інше життя. Ладно, годі філософії. Ти ж казала, що хочеш їсти, тож давай виглядати якийсь заклад поблизу.

- Знаєш, давай краще поїдемо додому й перекусимо тією безсмачною їжею з холодильника. На годиннику вже за одинадцяту вечора, і я хочу нарешті розпочати свій лікарняний, який оформила сьогодні, - зітхнула вона, кинувши погляд на панель авто. - Думала, що матиму спокійний вихідний день.

- А як же твоя робота в агентстві? Завтра справді не поїдеш?

- Ні, я вже сьогодні все владнала. Буду дистанційно всіх контролювати й коригувати, поки з мого коліна не знімуть це бісове неподобство. Хіба що станеться щось геть надзвичайне — тоді приїду. А так нехай самі працюють і відробляють свої зарплати.

Невдовзі суперкар плавно заїхав на підземне паркування їхнього житлового комплексу.

Вони втомлено добралися до дверей своєї квартири з надією, що вже настане час для відпочинку. Як з’ясувалося згодом, удома на них уже чекав вкрай неприємний сюрприз.