Раді Вас бачити!

Вийшовши з Jeep Wrangler, його ноги провалилися у глибокий сніг. Довкола простягався ліс і здіймалися гори, а перед ним височів двоповерховий будинок. За прогнозом погоди сніг мав іти всю ніч і весь наступний день.

Завершивши всі робочі справи, він усе ж спромігся дістатися геолокації, яку скинув батько, ще до понеділка. Завчасно звірився з прогнозом і скоригував плани: у гірській місцевості опади можуть бути надто рясними, і тоді сюди було б неможливо потрапити ще щонайменше пару днів, доки не розчистять дорогу.

Оглянувши місцевість й уважно оцінивши будинок з різних боків, він дістав фотоапарат і почав фіксувати недоліки споруди та складність підходу до цієї закритої зони.

З часом сніг посилювався, а пальці почервоніли від тривалого перебування на морозі. Взявши спортивну сумку зі своєї машини, він попрямував до будівлі. Треба було зігрітися, а потім продовжити свою справу. За планом ще потрібно було обійти найближчі локації й задокументувати їх, поки погода вкрай не погіршилася. Після цього — облаштуватися в будинку так, щоб протягом днів, які доведеться тут провести, не відчувати жодного дискомфорту.

Планував пробути не більше тижня, але розумів: вирішальним буде не його бажання, а погода й темп роботи. Так як Віктор уже давно не займався оцінкою нерухомості, мав сумніви, чи вдасться швидко відновити дев'ятирічні знання, що майже стерлися з пам'яті.

***

Машина дедалі глибше грузла в снігу щоразу, як Леона натискала на газ. Колеса заривалися в глибокий сніг і не могли зачепитися за дорогу. Після двох годин марних спроб авто остаточно застрягло.

— Та якого біса, ти ж позашляховик! — вдарила вона руками по керму від злості.

Вихопивши телефон, Леона переконалася, що рухається правильною дорогою. Сніг падав із такою силою, що двірники не встигали його змітати.

— Чому тебе, мамо, саме в гори зимою потягнуло? — пробурмотіла вона, поглянувши на годинник.

Був уже вівторок — крайній строк, який виставила мати. Через накопичену роботу й неправильний розрахунок часу вдалося приїхати лише під вечір. У гірській місцевості сонце заходило надто стрімко: не лише сніг ускладнював шлях, ще й за вікнами стрімко темніло. Треба було поспішати.

Після останньої розмови мати так і не вийшла на зв'язок, так само мовчав і батько. Тому Алекс вирушив туди, де за отриманою інформацією мав перебувати батько, а Леона поїхала до матері.

Від нервів вона вирішила не чекати, поки авто вибереться, й пішла пішки в напрямку зазначеної локації. За картою здавалося, що залишилося лише п'ять хвилин, але вона не врахувала, що реальна відстань була значно більшою.

Закутавшись у куртку, Леона боролася зі стихією. Ноги провалювалися по коліна в сніг, а телефон лишався єдиним джерелом світла. Та раптом попереду виднілося інше з вікна будівлі, що самотньо стояла на пагорбі. Зібравшись із рештками сил, вона попрямувала туди.

Підійшовши впритул, постукала в двері. Ніхто не відчинив. Смикнула за ручку: легко піддалися. Леона зайшла всередину й зітхнула з полегшенням — здавалося, випробування нарешті закінчилося.

Скинула верхній одяг, повністю вкритий снігом, і почала озиратися. На першому поверсі світло не було ввімкнене, тому знову знадобився телефон.

— Мам! Ти де? Я приїхала, як ти того хотіла, а ти мене навіть не зустрічаєш? — вигукнула вона, проходячи кімнати першого поверху.

Там розташовувалися кухня, якась зачинена кімната та зал зі сходами. Піднявшись, вона опинилася на другому поверсі. Тут уже горіло світло й виднілося кілька дверей. Одна з них була зачинена, інша легко піддалася.

— Мам, ти тут? — окликнула вона.

У кімнаті нікого не було, але там виднілися інші двері, за якими чулася вода.

— Ага, значить, ти все-таки тут... Фух, — зітхнула Леона.

Підійшла до розстеленого ліжка й опустилася на нього — вирішила почекати, поки мати вийде з душу. Поки обдумувала подальші плани, двері ванної раптом відчинилися. Та того, кого вона побачила, Леона аж ніяк не очікувала.

З ванної вийшов оголений її чоловік. Він спокійно витирав голову рушником і тому не помітив непроханої гості. Дівчина мимоволі провела поглядом по його тілу. За всі три роки спільного життя не було ні можливості, ні бажання розглядати його потаємні місця. Та тепер, майже несвідомо, вона з естетичним задоволенням відзначала кожну деталь: від мускулистої шиї, плечей, грудей і торсу. Вниз по вузькій темній доріжці від пупка й нижче. Погляд уже опускався далі, коли раптом пролунав знайомий голос:

— Цікаво, що ти тут робиш? — він швидко прикрив рушником саме те місце, на яке щойно хотіла поглянути його дружина, і чекав пояснень.

Дівчина мимоволі облизала пересохлі губи й відвернулася:

— А ти що тут робиш? — відповіла запитанням на запитання.

Піднявшись із ліжка, Леона відвернулася спиною, щоб не створювати зайвого дискомфорту. Він спокійно підійшов до спортивної сумки біля краю ліжка, дістав толстовку зі штанами й швидко вдягнувся. Леона стояла непорушно, наче загіпнотизована, намагаючись осмислити те, що щойно сталося.

— Можеш повертатися я вже вдягнувся.

Вона на диво слухняно виконала прохання й сама здивувалася такій покірності. Швидко отямившись, промовила:

— Я й сама можу вирішити, чи повертатися мені до тебе, чи ні.

Вже починала демонструвати браваду, та він лише підняв одну брову та спокійно промовив:

— Добре, вирішуй сама. Ти, бачу, замерзла, — кивнув на її руки, що суцільно почервоніли.

Леона й сама не помічала, як шкіра щипала від тепла кімнати, аж поки він не звернув увагу.

— Іди в душ, відігрійся. А я тим часом накрию вечерю. Там і поговоримо і розберемося із ситуацією, — не давши їй і слова вставити, вийшов із кімнати.

Потоптавшись на місці, вона відчула, що замерзло не лише руки, а й усе тіло. Зрештою здавшись, пішла до душу. У ванній пахло чоловічим лосьйоном. Швидко озирнувшись, Леона помітила запасний рушник і, видихнувши з полегшенням, почала роздягатися. Спершу пустила ледь теплу воду й одразу підставила все тіло під тонкі струйки. Кожна краплина здавалася голкою, що впивалася в шкіру. Лише тепер вона усвідомила остаточно, наскільки сильно перемерзла.

***

Спустившись на перший поверх, він неквапливо підійшов до холодильника. Там зберігалися завчасно підготовлені страви на різний смак — на одну людину вистачило б ще на три дні, але для двох дорослих хіба що на півтори доби.

Вибрав більш калорійне: кусок запеченої червоної риби з пюре та стейк із яловичини з булгуром. Поставив усе розігріватися й почав чекати. І поки був час, роздумував, що взагалі тут відбувається.

Раптом світло замиготіло й погасло. Одразу долинув жіночий крик. Він швидким кроком здолав сходи й увійшов до кімнати. Наосліп намацав свій телефон на прикровтній тумбі, увімкнув ліхтарик і почав шукати дружину. Її в кімнаті не виявилося — він підійшов до дверей душової й голосно запитав:

— Що сталося?

Двері різко відчинилися, і дівчина, повністю оголена й мокра, вхопилася за нього. Міцно обійняла за талію й, заплющивши очі, завмерла.

До цього його важко було здивувати, та сьогодні ця рижеволоса фурія робила це напрочуд легко. Від роздумів відволікло тендітне тіло, що тремтіло й дедалі міцніше тулилося до нього. Він все роздумував, що робити, коли світло замиготіло й знову спалахнуло.

— Напевно, увімкнувся аварійне світло від генератора, — меланхолійно підсумував він.

Від його слів дівчина завмерла: з її волосся й тіла стікала вода, і в освітленій кімнаті Віктор міг бачити її оголену спину, обліплену мокрим волоссям. Піднявши погляд до стелі, вирішив якось розрядити атмосферу:

— Кхм... думаю, тепер світло горітиме постійно, тому...

Дружина відпустила його й від сорому не могла підняти голову.

З її оточення ніхто не знав про фобію. Ще з раннього дитинства батько вчив її, що слабкості не повинно бути видно. Коли дізнався про страх темряви, зачиняв доньку на самоті в кімнаті без світла. На його думку, це мало допомогти зрозуміти, що темрява не страшна, та насправді лише погіршило ситуацію.

Хоч Леона й навчилася приховувати свій страх, фобія нікуди не ділася — ніхто з рідних не здогадувався про це. Але зараз, коли все сталося несподівано, страх взяв гору над тілом дівчини. Не соромлячись оголеного тіла, дівчина тулилася до майже незнайомого чоловіка. І нажаль в неї іншого вибору не було. Страшенно злякалася залишитися самій у чорній пустоті, що одразу почала тиснути на свідомість. Лише чоловічий голос за дверима врятував від панічної атаки, яка вже підкрадалася. Зрештою, взявши себе в руки, вона прикрилася руками й підняла голову:

— Вибач.

Її здивувало, що він стояв до неї спиною і, почувши слово, лише почухав потилицю. Без жодної нотки осуду промовив:

— Постараюся зробити так, щоб світло більше не вимикалося. І розставлю ліхтарики по кімнатах, щоб були під рукою.

Не повертаючись, вийшов. Їй залишалося лише повернутися до ванної, витертися, обмотатися рушником і спуститися до чоловіка. Купатися вже зовсім перехотілося.

Він хоч і швидко вийшов за двері, та завмер за ними, наче вкопаний. Хотів осмислити не лише те, що сталося, а й чому раптом у штанях стало так тісно. Думки не складалися: щоразу, коли заплющував очі, перед ним поставала оголена жіноча спина. По білій шкірі розсипалося мокре червоне волосся, контраст, який розпалював уяву. Там, де її тіло торкалося його, досі відчувалося тепло.

Відсутність ладу в думках дратувала. Різким рухом він зняв толстовку, що від вологи почала неприємно прилипати до тіла, і таким чином вийшов зі ступору, якій його тримав деякій час. Оскільки сумка із запасним одягом лишалася в кімнаті, вирішив спершу перевірити, що відбувається з електрикою в домі.

Спустившись на перший поверх, узяв ключі й відчинив досі зачинені двері. Усередині — склад, заповнений не лише запасами їжі, а й необхідними речами для виживання. Взяв ліхтарики, вставив нові батарейки й залишив їх на столі в кухні. Потім пішов далі, доки не знайшов підсобне приміщення з генератором. Так і є: світло тепер лише від аварійної системи.

Оцінивши запаси заряду й пального, він розрахував: вистачить приблизно на п'ять днів. Далі доведеться або шукати паливо, або вирішувати проблему зі стаціонарним постачанням, або пробиратися через сніг до першого населеного пункту, який був звідси за 20 хв їзди на машині.

Йому спала думка зафіксувати це як один із недоліків об'єкта. І тут осяяло: чи справді він перебуває тут лише заради якогось дивного звіту? Якщо подумати, коли батько взагалі погодився б віддати всі свої акції? Відповідь проста: коли з'являться онуки.

Роздратуванню не було меж — він із силою вдарив по найближчому стелажу так, що той зсунувся з місця. Тепер усе стало на свої місця: і чому така терміновість, і звідки взявся той Джип, про існування якого до цього ніхто не згадував. Віктора фактично обвели навколо пальця і весь цей час правда лежала на поверхні.

Ще минулого місяця батьки телефонували щодня, питаючи про внуків, а він постійно змінював тему. Після безперервних дзвінків раптова тиша здалася ознакою того, що їм просто набридло. А виявилося, вони лише відступили, щоб знову напасти.

Стало зрозуміло: присутність дружини тут не випадковість. Лишалося дізнатися одне, чи вона свідомо пішла на це, чи, як і Віктора, її заманили під якимось приводом. Вирішив не робити передчасних висновків і дочекатися пояснень від Леони особисто.