Раді Вас бачити!

— Я назвав тебе просто кроленям, бо ти на нього схожа.

Дівчина вирішила поставити пляшку подалі від уже нетверезого чоловіка. Не зводячи з нього погляду, уважно контролювала кожен рух. Віктор повільно присів за стіл, спершись ліктями й опустивши голову на руки.

— Що ж ти пропонуєш, моя люба дружино? — повернувся він до основної теми. — Як ми вийдемо з цієї ситуації? Чи, може, ти нарешті вирішила провести зі мною шлюбну ніч? — і посміхнувся, чекаючи на бурхливу реакцію.

У неї справді першим поривом було відповісти грубо, але, поглянувши на його грайливий настрій, зрозуміла: він просто провокує, бажаючи розважитися, і не більше. Тому вирішила не вестися й в його тон промовила:

— Любий мій чоловіче, підіймайся й іди спати, — повернула йому ж його слова. — Тобі потрібно відпочити й відновити сили після сьогоднішнього. А де я буду спати, тебе це зовсім не стосується.

Віктор спробував піднятися, але різко сів назад. Це насторожило дівчину, вона одразу скоротила відстань між ними, щоб підхопити, якщо впаде. Поспостерігавши за нею, чоловік промовив:

— Тобі що, подобаються тільки немічні чоловіки? До цього фиркала, кричала, тикала в мене пальцем й слухати не хотіла. А щойно я поранився, так пилинки здуваєш, — усміхнувся він криво.

— Якби ти поранився не з моєї вини, мені й діла не було б. А так твій теперішній стан — це моя відповідальність. Тому підіймайся, я допоможу, — відповіла Леона твердо.

Цього разу він піднявся обережніше й не відмовився від її підтримки. Їхні погляди зустрілися, обличчя опинилися надто близько. Леоні навіть здалося, що відчуває пряний аромат вина, який іще хвилину тому їй подобався.

Різко відсторонившись одне від одного, вони відчули ніяковість від тієї раптової близькості. Нічого кращого Віктор не придумав, як змінити тему і заодно виговоритися за те, що досі тримав у думках.

— Вибач... Я справді не хотів тебе образити, коли сказав іти до кімнати після того, як зламався ключ. Треба було краще підбирати слова, — тихо промовив він і неквапливо рушив сам до сходів.

Вона завмерла, усвідомивши просту істину: якби дала йому виговоритися й сама не полізла по ті інструменти: зараз він не страждав би від численних пошкоджень. Совість почала гризти зсередини. Закусивши губу, Леона поринула у власні переживання.

Коли Віктор докульгав до сходів, то завмер, не наважуючись зробити перший крок угору. Нарешті дівчина схаменулася й підійшла на допомогу. Він намагався не тиснути своєю масою на її тендітні плечі, та все ж доводилося спиратися, інакше навіть крізь пелену сп'яніння відчував гострий біль у спині.

З горем пополам вони піднялися нагору. Двоє втомлених і виснажених ледь волочили ноги до спальні. І от нарешті ліжко прийняло чоловічу вагу. Леона відчула, як її власне тіло від перевтоми починає ниюче боліти.

Вона спробувала вирівнятися й одразу відчула біль від перенапружених м'язів спини. Воно й не дивно: усе тіло звикло до іншого ритму. Нічого важчого за сумочку чи папку вона не носила. А тепер фактично тягнула на своїх плечах тушу цілого лося. Скільки важить Віктор — вона не знала, але, за власними відчуттями, чимало. Поглянувши на шатена, який шукав позу, щоб лягти так, аби рани не боліли, вона суворо промовила:

— Поводься чемно й лягай спати. Якщо щось знадобиться — клич. Я залишу двері відкриті, щоб почути тебе в разі потреби.

Він умостився зручніше на ліжку й хитро глянув на неї. Бурштинові очі пустотливо заіскрилися:

— Зрозумів: по любій малій примхі я можу кликати тебе. Хочу уточнити: якщо захочу до туалету — теж кликати?

У відповідь дівчина мовчки взяла подушку й вдарила нею по голові шатена. Чоловік залився сміхом, але вже за хвилину заойкав від болю в спині. Вирішивши, що на цьому все, Леона вийшла, залишивши двері прочиненими, й спустилася до свого дивана.

Він, розслабившись остаточно, почав обдумувати, як вибратися звідси. Та думки швидко розсипалися, відволік шум із першого поверху. Чітко було чути, як Леона щось дістає, і те «щось» дзвінко падало на підлогу. Вона намагалася стриматися від лайки, але її приглушене роздратування відчувалося навіть крізь стіни. І раптом світло згасло — різко з'явилася неприємна тиша. Підозрюючи, що дівчина знову перелякалася темряви, він вирішив перевірити:

— Леоно, в тебе все добре?

У відповідь — нічого.

— Не мовчи, скажи хоч щось... — голос став напруженим.

Перемагаючи біль, він підвівся, дістав зі спортивної сумки невеликий ліхтарик. Розкласти ті, що взяв зі складу, так і не встиг, вони лишилися лежати внизу. Напівзігнутий від болю, він попрямував до сходів. Посвітивши вниз, знову окликнув:

— Леоно!

З-за рогу на світло вибралася жіноча фігура. Вона вимушено стала так, щоб її тіло залишалося в межах єдиного білого кола, що розрізало темряву.

— Там, на тумбочці, ще кілька ліхтариків, або мій телефон на кухні я залишив. Можеш узяти, — сказав він, намагаючись звучати спокійно.

У відповідь Леона лише сильніше обхопила себе руками й інтенсивно замотала головою. Страх перед темрявою був настільки сильним, що навіть думка залишитися без світла хоч іще хвилину доводила до паніки.

Він рипнувся спуститися, та бік відчутно занив. Рефлекторно схопившись за нього, зрозумів: сам поки не здатен подолати сходи. Алкоголь остаточно розвіявся, і біль відчувався ще гостріше. Ось так Віктор стояв нерухомо й думав, що робити, а дівчина старалася не вийти за межі рятівного кола. Оскільки цього разу струм сам не відновлювався, чоловік розчаровано підсумував:

— Напевно, скінчилося пальне в генераторі, — намагався тримати голос рівним. — Поки що я не здатен спуститися й наповнити та запустити його. Та й ти, бачу, не дуже спроможна.

Настала затяжна пауза. Дівчина продовжувала нервово контролювати межу світла, а він усіма силами намагався щось придумати.

— Може, кину тобі ліхтарик і стане легше? — запропонував він.

Вона у відповідь інтенсивно замотала головою.

— Леоно так стояти ми не можемо вічно. Цей ліхтарик протягне від сили дві години і не більше, — тихо додав він. Лякати її не хотів, але й приховувати правду не міг.

Вона заклякла від почутого. Було зрозуміло: зараз вона не могла мислити тверезо — страх повністю заповнив свідомість. Він бачив, як вона не зводила погляду з межі світла, що коливалася від найменшого руху його руки.

— А якщо ти піднімешся до мене? — запропонував ще один варіант.

Леона поглянула на нього й лише примружилася: окрім кола від ліхтаря та чоловічого силуету — нічого. Та все ж, хоч і невпевнено, кивнула в знак згоди.

— Вже добре. Я буду світити, а ти в тому темпі, що можеш, піднімайся. І говори хоч щось. Може, відволічешся так, — підбадьорив він.

Вона справді почала рухатися. Кожен крок — наче по тонкому льоду, а не дерев'яних сходах. Жодного слова так і не зірвалося з вуст.

Вирішивши відволікти її сам, Віктор промовив рівно:

— Не думав, що тобі подобається вино, тим паче з сорту Gewürztraminer. Здивований, що ти вирвала пляшку від пораненого чоловіка лише для того, щоб її не пили, не смакуючи.

Не відриваючи погляду від сходин, вона відповіла:

— Сорт Ґевюрцтрамінер схожий на мій улюблений Трамінер рожевий. Обидва мають виражені фруктові ноти. Залежно від збору й року врожаю вони різні. В них важко не влюбитися з першого ковтка. Не могла спокійно дивитися, як ти його пив, не оцінивши смак.

Від розмови стало легше, і вона рушила впевненіше, роблячи кроки.

— То це твоє хобі, що так багато знаєш?

— Не можу назвати це хобі. Батько годинами муштрував мене видами вин. Незалежно від мого бажання і чи подобалося це мені. Якби вони не були такі смачні, я б їх просто зненавиділа за той час.

— А навіщо він цьому тебе навчав? — поцікавився Віктор, уважно стежачи за її рухами.

— Брав із собою на кожне застілля з акціонерами. Щоб я не впала лицем у багнюку перед його знайомими. Муштрував мене в різних темах, не тільки про вино. Навчав усьому, про що могли говорити заможні можновладці. Тобто всьому, про що звичайні підлітки навіть не чули, а я знала на пам'ять — відповіла Леона, вже подолавши половину сходів.

Вона йшла повільно, контролюючи кожен рух ліхтарика. За розмовою рухалася впевненіше, паузи ставали коротшими. Помітивши це, чоловік продовжив:

— То ти працюєш на його компанію?

Вона різко підняла голову, забувши, що окрім ліхтарика нічого не побачить. Примруживши очі:

— Я не самогубця. Дитинства вистачило, щоб покрутитися серед тих акул. Тому вирішила знайти власну справу, яка мені сподобається. Так відкрила модельне агентство й розкрутила його за п'ять років до високого рівня. Повернула всі кошти, які батьки дали на початку. Після цього обривала всі спроби батька знову втягнути мене у свій бізнес. Пояснюючи, що маю свій і він для мене важливіший.

Самовпевнено піднявши голову, вона вже збиралася швидко прокрокувати решту сходинок. Та раптом із кухні долинув несподіваний звук — крапля з крана. Гучніше, ніж мала б бути. І в одну мить страх повернувся: дівчина завмерла, зігнулася, опустила голову. Наче й не було тієї гордовитої жінки ще секунду назад. Натягнуто посміхнувшись, вона не витримала власної безпорадності, різко випросталася й підсумувала вголос:

— Та я зараз просто справжня нікчема... — підняла голову й, через силу, почала долати решту сходин швидше. — Не варта й хвилини твоєї уваги. Вибач, що від мене стільки проблем, за один день навалилося на тебе, як сніг на голову. Коли виберемося — проси все, що хочеш, я любе виконаю. — Почувши нову краплю, знову завмерла й нервово додала: — Тільки зараз потерпи мене ще трішки.

Вона дивилася йому прямо в очі вже остаточно докрокувавши до нього. Він вирішив уточнити:

— І навіть розлучення? — йому стало цікаво, що вона відповість.

Вона жодним чином не відреагувала беземоційно повторила:

— Я ж сказала: все, що хочеш.