Раді Вас бачити!

Алекс на все це лише посміхнувся й, підійшовши до робочого столу Леони, відразу заговорив:

— Годі вже працювати на голодний шлунок, я приніс вам дещо, — і простягнув їй два пакунки.

Вона справді відволіклася й відвела погляд від співробітниці. За мить Лілі скористалася моментом і вже хотіла непомітно зникнути, зачинивши за собою двері, та її зупинив наказовий тон начальниці:

— Щоб за п'ятнадцять хвилин ви троє стояли в моєму кабінеті. — У цей момент Алекс поставив на стіл стаканчик кави з її улюбленої кав'ярні, і Леона трохи м'якше додала: — Добре, чекаю вас через двадцять хвилин.

За блондинкою вже й сліду не залишилося. Втомлено спираючись на спинку крісла, Леона нарешті за весь день розслабилася й одразу потягнулася до коліна. Від сьогоднішнього навантаження нога безперервно нила, а щойно дія знеболювального закінчувалася — біль ставав нестерпним. Вона висипала дві таблетки з баночки на долоню, закинула їх у рот і запила кавою. З насолодою відчула смак, який обожнювала: солона карамель зі збитими вершками створювала неповторне поєднання солодкого й солоного на язиці.

— Ви, як завжди, навіть із травмою не шкодуєте сил, — він підсунув їй один із пакунків.

Вона вдячно взяла його, заглянула всередину й побачила улюблене полуничне тістечко з кремовою начинкою. Шлунок болісно стиснувся від голоду. Не чекаючи, дівчина швидко піднесла десерт до рота й відкусила: враз заповнив уже призабутий смак. Від задоволення вона заплющила очі. Побачивши це, брюнет посміхнувся й додав:

— Знав, що сподобається. В інші пакунки теж не забудьте заглянути, там ще ваші улюблені десерти. До того ж ви розв'язали майже всі критичні питання лише за один день. Тому на сьогодні вже можна закінчувати роботу й їхати додому.

Він був задоволений собою, усвідомлюючи, що чудово знає її слабкості. І доказом цього було те, що до нього годину тому приходив Сіріус, ще один із топменеджерів, благаючи якимось чином задобрити начальницю, а після нього ще кілька співробітників просили вгамувати «демонесу». Те, що його вважали єдиним, хто міг її заспокоїти, робило Алекса якимось особливим. Єдиним, хто справді міг із нею впоратися.

З останнього пакунка, який досі тримав у руках, Алекс дістав медичний компрес, куплений спеціально для неї. Став на одне коліно й потягнувся, щоб прикласти його, та Леона відразу перехопила його руку й запитала:

— Що ти надумав?

— Я потримаю холод біля вашої ноги, щоб ви могли паралельно їсти. Швидше закінчите і я відвезу вас додому. А щодо доцільності: холод зніме набряк, і до підземного паркінгу легше буде дійти. Думаю, ви навіть чути не захочете, щоб я взяв вас на руки. — Упевнений у правильності своїх дій, він дочекався, поки вона відпустить його зап'ястя, й приклав компрес до її коліна.

— Дякую... — із сумнівом тихо промовила вона.

Вже доїдаючи третю порцію десерту, Леона почула стукіт у двері. Вона щойно відкусила шматок і не встигла навіть прожувати. Побачивши це, замість неї відповів Алекс:

— Ні, не заходьте!

Вона глянула на нього з німим запитанням. Тоді хлопець узяв серветку, подав їй і тицьнув пальцем у власну щоку, даючи зрозуміти, що треба стерти крем. Леона швидко повернулася до дзеркала й почала інтенсивно витирати сліди крему з губ та щоки. У цей час охоронець із теплою посмішкою та низьким голосом додав:

— Такою перед співробітниками не потрібно показуватися. — Він продовжував стояти на одному коліні, притримуючи компрес, поки вона приводила себе до ладу й намагалася швидко прожувати шматок.

На ці слова вона різко повернулася й уже збиралася щось відповісти, як двері раптово відчинилися.

Увійшов Віктор і завмер на півкроку. Те, що відкрилося його погляду, стало останньою краплею для його терпіння. Чоловік натягнув посмішку на обличчя, та його очі на контрасті обіцяли пекельні муки.

— Що ти робиш на одному коліні перед МОЄЮ дружиною? — кожне слово Віктора було просочене отрутою.

— Не бачите? Тримаю холодний компрес, — спокійно відгукнувся Алекс.

— Ти працюєш охоронцем чи вже й особистим наглядачем підробляєш на додачу?

Леона хотіла якось виправдатися, та, не дожувавши, вирішила ковтнути шматок тістечка якомога швидше. Воно відразу застрягло посеред горла, і сильно закашляла. Алекс миттєво підвівся, налив води у склянку й простягнув їй. Не думаючи, вона перехопила її й почала жадібно запивати.

Тим часом охоронець вирішив цього разу не мовчати й озвучити те, що було в нього на думці:

— Що ж... якщо потрібно, я для неї ким завгодно буду.

Від почутого навіть у Леони округлилися очі, що вже й казати про розлюченого Віктора. Чоловік із усієї сили гримнув дверима так, що мало не прибив зівак, які за лічені секунди виросли на горизонті коридору. Потім повернув погляд до брюнета й запитав:

— Скажи мені на милість: хто ж йще потрібен моїй дорогоцінній дружині?

— Це вже сама пані Леона скаже, — вони дивилися один на одного, не зводячи очей.

Віктор склав руки на грудях, міцно стискаючи біцепси, щоб утриматися й не перейти від слів до дій, і продовжив із глузуванням:

— Думаю, ти надто багато на себе береш.

Говорячи це, він розім'яв шию й, нахиливши голову, врізався поглядом у сірі очі Алекса. Той у тон відповів:

— Це вже не вам вирішувати, — відрубав охоронець, показуючи, що не збирається відступати.

— Справді? А хто тоді має вирішувати, коли якийсь самовпевнений мужик починає тягнутися до чужого? — щелепи Віктора то стискалися, то розтискалися.

Накопичений за день стрес розганяв адреналін по венах, пульсуючи по всьому тілу. Кожна наступна провокація доливала масла в і без того розпалене багаття емоцій. Та Алекс цього разу вирішив іти до кінця, пам'ятаючи ранкову образу.

— Не помітив, щоб вона взагалі була чиєюсь власністю. Як на мене, те, що маєш, треба цінувати й охороняти. А за весь час моєї роботи, окрім мене, цього ніхто не робив.

— Хех... тебе саме для того й найняли, щоб гарно охороняв. Щодо «цінував» — це ти вже перебільшуєш. Якщо ти вірний пес і служіння для тебе є цінністю — цінуй. Але якщо вважаєш себе рівним мені, то сильно помиляєшся.

— Як на мене, рівняти себе з таким, як ви, нижче моєї гідності, — кинув Алекс, не помітивши, як сильно перейшов межу.

І це виявилося фатальним. Наступної секунди Леона з усієї сили вдарила рукою по столу, миттєво привернувши увагу обох чоловіків до себе.

— По-перше — я для вас що, якась кістка, за яку треба гризтися?! По-друге — хто. дозволив. тобі. рівняти. себе. з. моїм. чоловіком?! — кожне слово вона навмисно виділяла паузою. — Алекс, ти звичайний найманий співробітник. Як я взяла тебе на роботу, так можу й звільнити. Тому вийди звідси й залиш мене з моїм чоловіком наодинці. Завтра хочу бачити на столі пояснювальну записку щодо твоїх дій.