Раді Вас бачити!

Глава 2.

Ігорю 66 років. Двічі розлучений. Екс-старший слідчий прокуратури Подільського району. Трохи нижчий, ніж висока струнка Анна, з невеличким пивним черевцем, але широкоплечий, міцний і з гарними розумними очима кольору грозового неба. Футболка, кросівки, вузькі чорні джинси та класичний піджак — майже уніформа Ігоря. Густе сиве волосся коротко стрижене, дещо похмуре обличчя завжди гладко поголене. На Анну перші кілька місяців поглядав насторожено і недовірливо, але в останній час вони подружилися.

«Клієнт хоче залишитися анонімним. Принаймні на сьогодні. Платить щедро, але вимагає конфіденційності» — попередив Ігор одразу після отримання замовлення. Анна хмуриться: «Знову багаті зі своїми таємницями».

Анна йде Подолом до готелю. Напарник має зустріти її там. Вузькі вулички звиваються як старі плітки, аромат кави з численних кав'ярень, вогні ліхтарів, сміх туристів — все це так звично і так любо Анні. Вона помічає, як ліхтар блимає з певною частотою, і мовчки усміхається: «Як лабораторка з електротехніки». Жінка ловить зацікавлені погляди чоловіків і розуміє, що одяглася для роботи зі співробітниками готелю правильно. Спідниця-олівець кольору гнилої вишні відкриває довгі ноги та витончені коліна і при цьому підкреслює всі округлості і опуклості, які найбільше приваблюють увагу перехожих чоловіків. Бордові туфлі з м'якої шкіри ще по-літньому відкриті, і невелика платформа замість тонких каблуків теж радує вибором. Подільська бруківка і ями у багатьох місцях для вузьких каблуків були б справжнім випробуванням. Довге світле волосся сьогодні зібране в пишний навмисно недбалий пучок, відкриваючи ніжну, поки ще без єдиної зморшки шию та невеликі, але пружні груди, зваблива улоговинка якої ненав'язливо проглядається у вирізі білої блузки з тонкого трикотажу.

Анна згадує, що чула про готель «Золота лілія» — старовинний особняк, переобладнаний під елітний бутік-готель. Місцеві шепочуться про дивні речі: гості начебто бачать тіні в дзеркалах, чують шарудіння. Анна думає, що це скоріше гра світла чи чиїсь жарт, але її інтуїція підказує, що справа серйозна. За жарти навряд чи б платили великі гроші.

Ось і лобі готелю «Золота лілія» — запах дорогого парфуму, розкіш з нальотом старовини: мармурова підлога, кришталеві люстри, величезні дзеркала, але щось в атмосфері насторожує — занадто багато тіней, занадто тихий персонал. Підходячи до стійки адміністратора, Анна помічає своє відображення в дзеркалі, і на частку секунди їй здається, що там промайнула інша постать — жіноча, з довгим рудим волоссям. Вона одразу відмахується: «Фокуси світла, Анно, ти ж фізик». 

Адміністратор, молодий хлопець з нервовим поглядом, завчено усміхнувся, почувши, що заброньовано сингл на ім'я Анни Довженко. Переглядаючи списки на моніторі комп'ютера, він крадькома оцінює Аню. Вона помічає цю зауікавленість і відповідає легкою усмішкою: «Дороге моє джерело інформації, можеш стріляти очима скільки заманеться. Ми теж це вміємо. Ех, якби в школі платили за харизму, я б давно стала мільйонеркою»

Ігор заздалегідь дізнався, в якому саме номері жила зникла дівчина, Ліна, і при бронюванні наполягав саме на цьому номері. Через годину і сам Ігор має зайти в гості.

Номер Анні сподобався. Потішило досить широке для сингла ліжко з пружним матрацом і щільними вузькими європейського типу подушками. Над ліжком одна велика акварель — балерина, напівперетворена на яскравого метелика. Навпроти — величезне на всю стіну дзеркало. Воно злегка запітніло, хоча в кімнаті прохолодно. Шафа-купе біля входу теж з дзеркалом на всю розсувну створку. 

Аня прийшла майже без речей. В сумочці тільки запасний комплект білизни, трохи косметики, блокнот і мобільний з зарядкою. Її квартира в двох зупинках тролейбуса і немає сенсу приносити в готель багато речей. Діставши мобільний телефон, Анна поклала сумку на полицю і закрила шафу. І знову щось дивне на мить блиснуло в дзеркалі — тінь або швидкий рух. Жінка моргнула і стала уважно розглядати відображення в дзеркалах з різних кутів. Нічого незвичайного. «Гаразд, Ліно, ми все одно розберемося, що тут твориться, — прошепотіла вона, не зводячи погляду з дзеркала. — Липо, якщо ти шепочеш, говори голосніше».