Раді Вас бачити!

Глава 6

20:00. Ніжки відпочили — і час їм знову працювати: і побігати, і поспокушати.

Літній вечір наближається неквапливо, фарбуючи будинки в червонясті кольори заходу. Вітер, мов пастух, жене своє стадо хмар, що загрозливо темніють, натякаючи на можливий дощ. У дзеркалі майорить тінь листя, і Анна чує шепіт: «За склом». Вона хмикає: «Липо, ти тепер детектив?» Але Анна добре знає, хто тут детектив і для чого. Вона сподівалася, що на цей час приїде Ігор і вони разом ще раз обговорять подальші дії, та на жаль — Ігоря все ще немає. У нього й без зниклої Ліни є пара нерозкритих справ. Простіших, але теж таких, що потребують часу. Що ж, доведеться скористатися мобільним.

— Ігорю, я йду на вечірку. Ліна десь там, відчуваю. Що у тебе?

— Довженко, не лізь сама! Олег — стовідсотковий наркоділець, «L-17» — партія, угода сьогодні. Поліція буде через годину.

— Через годину? Ігорю, я сяю яскравіше за твої кросівки. Липа шепоче, що Ліна за склом.

— Липа? Припини свої фокуси, Аню. Чекай підмоги!

«Ось сам і чекай», — думає Анна, виходячи з номера.

Віп-зал уже в напівтемряві, щоб не сказати — у темряві. У дзеркалах відбиваються й множаться вогники настільних ламп у вигляді канделябрів зі свічками. Дим кальянів туманом стелиться по підлозі. Звідкись із глибин пам'яті спливають рядки: «В голові моїй тумани-мани, втекла любов з карману». Але в голові Анни немає туману, і вона чудово розуміє, навіщо прийшла в цю дзеркальну кімнату. Музика ще не набрала тієї потужності, що зазвичай оглушує на дискотеках. Хоча, можливо, тут дискотеки з флером респектабельності, і любителі гучного ритму можуть просто вийти за дзеркальні двері в загальний зал.

Олега її спритний погляд вихопив майже одразу, щойно очі звикли до темряви. Король вечірок якраз передавав пакет чоловікові в чорному піджаку. Аня, намагаючись не цокати височенними підборами й ховаючись за спинами тих, хто танцював, стала пробиратися до «сірого костюму». Вона бачила, як іде «чорний піджак», але Олег раптово зник з поля зору. Буквально десять секунд — і немає хлопця. Але ж не розчинився він у тумані. І раптом за спиною жінка виразно почула тихе: «Л-17». Різко обернувшись, вона встигла помітити, як у дзеркальній стіні зачинилися двері. Для непосвячених їх просто не помітити — жодних ручок чи кнопок. Анна підійшла впритул до стіни й стала непомітно обмацувати її. І якби вона не відступила трохи вбік, неодмінно отримала б дзеркальними дверима просто по носі.

— Ви когось шукаєте?

Анна відсахнулася, побачивши у привідчинених дверях чоловіка в такій самій чорній сорочці, як і на охоронцеві.

— Так. Олега.

— Якого ще Олега?

— Л-17.

— Ну то й казали б «Л-17». А то шукає вона Олега… Проходь!

Анна прослизнула у вузькі двері й одразу зрозуміла, що потрапила в один із технічних коридорів — такий самий, як і той, що відкрився в її номері. Тьмяне світло, дроти, вогкість. Камери за двосторонніми дзеркалами, які всі вважали стінами віп-залу, вона, звісно, теж помітила. Щоб охоронець нічого не запідозрив, Аня впевненим швидким кроком поцокала коридором. На щастя, він майже одразу згортав ліворуч, і жінка випала з поля зору охоронця. «Липо, ось тобі і "за склом". Ти була права. Якщо Ліна жива — попрошу для тебе премію за підказки», — подумала Анна і майже одразу наткнулася на ще одні двері з кодовим замком, за якими чулися голоси. Вже збираючись знову скористатися кодом «Л-17», Анна побачила, що двері зачинені нещільно — лише прикриті. У вузьку щілину видно зв'язану дівчину на стільці: бліда, у зім'ятій сукні. Ліна! Жива! Олега не видно, але сумнівів немає — це його голос.

Олег: *(погрозливо)* Сиди тихо, або твої фото підуть у мережу.

Ліна: *(слабким голосом)* Я нікому не скажу… відпустіть…

Анна розуміє: без підмоги — без Ігоря і поліції — їй дівчину звідси не вивести і самій не врятуватися. Головне вона зробила — знайшла Ліну. Тепер справа за чоловіками. Треба тихо повернутися й привести сюди важку артилерію.

За двадцять хвилин справа під кодовою назвою «Золота лілія» була закрита. Поліція забрала Олега. Звісно, цей арешт буде не єдиним. Ліну відвезли до лікарні. Ігор встиг із нею поговорити й з'ясував, що дівчина бачила, як Олег передавав наркотики віп-гостю, і її зафіксували камери за дзеркалами. Олег сховав її, щоб замити справу, але не вбив — і клявся в поліції, що й не планував.

— Я ще вдень знайшов усі потрібні докази через свої поліцейські зв'язки: записи камер і переписку Олега. Треба було тільки знайти Ліну. Ну і розгадати загадку привида в дзеркалах. Тепер ми знаємо, що після зникнення Ліни її «бачили» в дзеркалах завдяки відеозаписам, що транслювалися через приховані проєктори або екрани, вбудовані в двосторонні дзеркала готелю. Олег і його спільники використовували ці записи — з камер за дзеркалами — для шантажу віп-гостей, але випадково або навмисно проєктували старі кадри Ліни з її роботи хостес у номерах, щоб пустити чутки про «привидів» і відвернути увагу від наркоторгівлі. Оксана бачила Ліну в дзеркалі номера 312, тому що проєктор випадково ввімкнувся й показав запис дівчини з порожнім поглядом — можливо, знятий під впливом наркотиків або від перевтоми.

— Молодець, Ігорю. Ось тільки липа підказала про дзеркала раніше. Твої кросівки запізнилися, але я прощаю. Що далі?

— Справа закрита. Не лізь в авантюри, Довженко.

— Авантюри? Це фізика. Хоча… Липа шепоче, що буде ще справа.

---

Епілог

Пізній вечір. Анна іде Володимирською, зупиняючись під липою. Справа закрита: Ліна врятована, Олег заарештований, дзеркала — система шантажу. Вона відчуває задоволення, але й утому. Липа шелестить, і Анна усміхається:

— Липо, якщо ти мій бос — чекаю гонорар і вихідний.

 ***

***

Друзі, як вам перша історія? Пишіть в коментарях. І переходьте до історії N2.

Це буде нове розслідування приватних детективів Анни й Ігоря. Події розгортаються в Києві на реальній вулиці Ярославів вал, в реальному театрі

От тільки самі події- придумка автора))