Раді Вас бачити!

Прокинувшись, як завжди, ще до світанку, чоловік неквапливо підвівся з ліжка. Втомлено протер очі й прибрав темно-коричневе волосся, що вибилося за ніч, назад. Узяв із тумбочки телефон і перевірив, чи є нові повідомлення. Вирішивши кілька важливих питань, пішов до душу.

Знявши піжаму, став під крижані краплі. Усе життя він жив за власними планами, які продумував заздалегідь, і сьогоднішній день не повинен бути винятком. Остаточно змивши з себе сонливість, пішов голитися й снідати.

На кухні одразу поставив чайник. Паралельно розігрів заздалегідь підготовлений сніданок із холодильника — нічого особливого за смаком, зате корисне й малокалорійне. Спорт зобов'язував стежити за раціоном. Знявши чайник, залив улюблений пуер. А оскільки цей чай вимагав чіткої послідовності дій, слід було пройти всі етапи, щоб насолодитися відкритими фруктовими нотами. І саме тієї миті, коли він зливав першу порцію на фігурного дракона, до кухні зайшла його дружина.

На голові в неї з полум'яно-рудого волосся за ніч утворилося справжнє вороняче гніздо. Вона неквапливо шаркала капцями зі своєї кімнати й час від часу позіхала. Одним словом, раннє прокидання для неї — справжня каторга. Ще хвилин п'ять тому вона відправила телефон у вільний політ через набридливий будильник — уже п'ятий за рахунком не витримав гіркої долі. Насилу продерши очі, все-таки спромоглася підвестися й потелепатися по каву.

Зустрівшись поглядами на кухні, вони мовчки кивнули одне одному на знак привітання й продовжили займатися своїм. Він знову залив чай водою потрібної температури й нарешті почав пити. Вона ж увімкнула кавоварку, знайшла хліб і якусь солодку намазку та швидко смайструвала собі сніданок, що, напевно, стане першою й останньою порцією їжі до обіду.

Ось так, у тиші, сиділи двоє й не звертали уваги одне на одного. Ще від часу весілля так повелося, і кожного це цілком влаштовувало. Їх одружили батьки. Отже, ні кохання, ні навіть першого побачення не було. Через постійну роботу у власних фірмах на перших порах вони й світу білого майже не бачили, а на протилежну стать і поготів не залишалося ні часу, ні сил. Батьки «капали на мозок» щодня, і зрештою обоє здалися, погодилися на пропозицію одружитися одне з одним.

Їхні батьки товаришували ще з коледжу. Коли за душею не мали й копійки, виживали разом, підтримуючи один одного. Згодом у кожного з'явилася власна справа, і вони розбіглися, припинивши будь-який контакт. На диво, зустрілися знову саме тоді, коли переймалися, що їхні діти так і залишаться самотніми. У тій розмові між старими друзями й визріла ідея сватання. Оскільки молодь довго слухати не хотіла, батьки влаштували справжню «піар-кампанію», щоб довести, що вони мало не створені одне для одного небесами. Діти таки здалися й одружилися без пишної церемонії. Батьків це цілком влаштовувало: питання самотності нарешті вирішилося.

Відтоді вже три роки вони живуть, мов квартиранти, які знають одне про одного хіба що ім'я та приблизне місце роботи. Їхні компанії мають різні напрями, тож навіть у бізнесі шляхи не перетинаються. Вона — власниця модельного агентства, він — власник компанії з виробництва мікрочіпів та електроніки. Жоден жодного разу не цікавився сферою іншого. Ось так, у тиші, на кухні сиділи два незнайомці, яких усе влаштовувало.

Завершивши трапезу, він спокійно встав, помив за собою посуд, глянув на годинник і пішов до кімнати. Остаточно зібратися й вийти вчасно. Вона, не звертаючи на нього уваги, дивилася в тріснутий екран телефона й безупинно гортала новинну стрічку. Аж ось погляд упав на циферблат, і вона усвідомила, що час іти. Одним ковтком допила каву, кинула чашку в мийку, вхопила недоїдений бутерброд у зуби й побігла до кімнати одягатися.

Він неквапливо поправляв піджак, оцінюючи образ: темно-сірий костюм із темно-зеленою краваткою та білою сорочкою. Заправивши запонки зі смарагдами, вибрав наручний годинник на сьогодні. Потім перейшов до волосся. Намастив доглядовою косметикою й зачесав назад. Наприкінці взяв брифкейс із робочого столу й спокійно рушив на паркінг. Хоч і час від часу користувався послугами водія, мав незмінне правило щоранку їхати самому за кермом. Йому подобалася ця самотність у машині: контроль над авто додавав енергії на весь день. Сівши в синій Jaguar XE, із задоволенням виїхав у напрямку офісу.

Та раптом пролунав дзвінок, що вибив із приємної тиші. З легким роздратуванням усе ж прийняв виклик. Голос на другому кінці насторожив, та він не виказав цього.

— Привіт, сину, — батько чекав на відповідь, яка надійшла швидко.

— Так, тату. Щось сталося? — спокійним баритоном запитав чоловік.

— Чому обов'язково має щось статися, щоб я подзвонив власному сину? — удавано роздратовано промовив старий. — Хотів просто поговорити, дізнатися, як ти, як справи.

— Але ж не о шостій ранку, — іронічно зауважив він і продовжив: — Тому давай викладай, бо вже повертаю на паркінг, а там не буде зв'язку, — явно прибрехав: іще їхав вулицями міста, і до роботи лишався час. Причина була проста: хотів якомога швидше дізнатися, яка проблема нависла.

— Ну й заноза ти, звісно. Хоч скажи, як там невістка, у неї все добре? Не нудить зранку? Не збирається в декрет? — із надією в голосі промовили на іншому кінці.

— Тц, — почав вибивати нервово дріб пальцем по керму й додав: — Досить викручуватися. Що вже сталося, що телефонуєш так рано?

— Та знаєш... — зам'явся й усе ж промовив: — Пам'ятаєш Джипа?

— Ти ж наче не любиш такого типу машин? Хочеш розбавити свою колекцію?

— Та ні, я про людину. Він був зі мною на початку становлення фірми. Ти повинен пам'ятати того лисого пузатого дядька, що часто заходив до нас у гості, коли тобі було три, — роздратування наростало в кожного зі співрозмовників.

— Ти ще згадав би, як я навчився на горщик ходити, — узявшись рукою за лоба, він почав терти скроню, щоб хоч трохи знизити градус емоцій, якій невпинно наростав. — Ближче до суті, бо зараз перерветься зв'язок, як я й попереджав.

Почувши, що син уже на межі, батько вирішив не тягнути:

— Так от, як ти вже зрозумів, він для мене багато що зробив. І тому я маю перед ним борг. Але я старий, і на те, що треба зробити, вже немає сил. Та ще й твоя мама захворіла. Залишати її я не можу, і... — його різко перебили.

— Давай уже ближче до контексту, — він справді тепер мав повертати на паркінг, але довелося зупинитися на узбіччі, щоб нарешті почути, у чому справа.

Нервово глянув на годинник: до початку робочого дня лишалося ще сорок хвилин. І хоч цього було достатньо, щоб прийти вчасно, з'являтися «впритик» йому було не властиво, і змінювати це через батька він не планував.

— Ну ось, він нещодавно зателефонував і сказав, що потребує моєї допомоги... — знову перебивши, вже не приховуючи роздратування, промовив син.

— Я вже зрозумів, наскільки ти йому винен. Говори проблему, — із люттю зиркнув на екран монітора, де світилося фото абонента: сивоволосий чоловік усміхався, тримаючи велетенську рибину, яку сам упіймав.

— Він попросив допомогти купити ділянку для модернізації під курорт. Оскільки ти цим займався в молодості, я сказав, що все зроблю.

— Так я можу найняти фахівців. Вони зроблять швидше й якісніше, ніж я, який це робив дев'ять років тому.

— Розумієш, грошей у нього вистачає, і сам би впорався. Але проблема в ділянці: на неї заглядаються конкуренти й тривалий час тримають нейтралітет. Якщо задіяти сторонніх людей, є великий шанс, що інформація просочиться, і тоді проблеми виникнуть у всіх.

— Якщо там така конкуренція, то хай купує й позбавиться сумнівів, — це здавалося йому беззмістовним, тому вирішив розібратися. — Якось для мене, генерального директора, їхати до чорта на кулічки, щоб оглядати й фотографувати місцевість. Однозначно неправильне вкладення часу і сил. Кожна моя хвилина коштує чималих грошей, а там доведеться витратити купу часу лише для того, щоб угодити параноїдальним замашкам твого друга.

— Ех, а я думав передати решту акцій «Електронік»... але виявляється, ти ДУЖЕ зайнятий. Напевно, ти не потягнеш усю компанію, і тобі досі потрібна моя підтримка, — удавано зітхнув він і замовк.

Між ними виникла пауза, що тягнулася хвилина за хвилиною. Нарешті пролунало:

— Це настільки принципово, щоб їхав саме я замість тебе? — чоловік не зводив погляду з фото батька на екрані, наче це мало допомогти прочитати співрозмовника.

— Сприймай як відрядження на тиждень, — дуже холодно відповів батько.

— І ти одразу передаси акції мені? — і поки чекав відповіді, уже готовий був потирати руки.

Ці акції йому дуже кортіли. Поки лишалася бодай крапля в батькових руках, компанія залишалася під його контролем. Хоч батьківський відсоток уже був набагато меншим, чимало співробітників досі телефонували старшому із їхньої родини — звіряли робочі питання. Це дратувало, та нічого не вдієш, доки всі акції не перейдуть у власні руки. Попри сумнівні причини їхати особисто, якщо за тиждень вирішиться те, що дошкуляло останні п'ять років, спокуса була надто великою, щоб не піддатися. А батько додав ще й фінального аргументу:

— Щойно виїдеш, наступного дня мій юрист відправить твоєму документи, — серйозний голос, без жодної емоції. — У твоїх інтересах виїхати якомога швидше.

— Подивимося. Сьогодні п'ятниця. За вихідні доберуся куди завгодно, і вже в понеділок буду на місці. Скидай геолокацію.

З піднятим настроєм він направив машину на підземну стоянку, вирішивши, що справу узгодженно. Щойно заїхав, батько хотів щось додати, та зв'язок обірвався. Вирішив не зважати так, як часу лишалося небагато, треба було поспішати.